Мавпочка Етерi

       Звіринець приїхав! Звіринець приїхав! – Швидко облетіла чутка невеличке місто. А рознесли її з радістю діти, яким дуже хотілося якоїсь новини.
       І простяглась різнокольорова вервечка до звіринця, що розташувався у великому чудовому парку, яким так пишалося місто. Маленький дівчинці з величезними сірими очима пощастило більше ніж іншим дітям, бо вона жила біля самого парку. Тепер увесь вільний час вона проводила біля клітки з мавпами, і не тому щоб спостерігати їхні розваги та кривляння. Її сердце прикипіло до зовсім маленької мавпочки з сумним поглядом. Дівчинка довідалася, що мавпочку нещодавно купили у якогось заїзжджого моряка і ніхто достеменно не знав звідки вона родом. Дівчинка тихенько наспівувала їй пісень, а мале звірятко чуючи її тепле ставлення до себе, тулилося кінчиком носа до дівчачих рук і щось жалібно муркотіло.
— Якби я вміла розуміти звірячу мову, то може і змогла б допомогти бідоласі.
А мавпенятко з кожним днем тихо згасало.
— Назву лишень я її Етері, так звали мавпочку із моєї улюбленої казки зі щасливим кінцем. Може це допоможе?.. — сказала сама собі дівчинка. І почала називати її Етері.
Інши діти почули це і вирішили, що її так звати та теж почали кликати її ім’ям Етері.
Якось вночі дівчинку розбудив сильний вітер. Вона сіла у ліжку і почала терти очі.
—Та не лякайся так! Я вихор. Я прилетів до тебе, бо почув твій розпач, що не можеш розуміти звірячу мову. Але я розумію мови всіх людей і звірів, бо облетів увесь світ. Тобі цікаво, що розповідає мала мавпочка? Вона сумує за родиною, від якої її насильно відірвали. Я знаю де вона живе і зміг би її туди віднести, але для цього треба малу звільнити з клітки. І ще, найголовніше! Вона живе дуже далеко, тому в дорозі я можу заснути, бо вже дуже старий. А якщо я засну, то мавпочка впаде та разіб’ється, але ти  зможеш допомогти. Я слухав як ти чудово співаєш і був у захваті, тому якщо ти зможеш співати весь той час доки я буду летіти, то я візьмусь за це діло. Під твій спів я ніколи не засну, я буду чути його де б не знаходився, тому ви-рішуй.
— Я згодна! Згодна! — радісно задзвеніла дівчинка.
— Ой, добре поміркуй, бо це дуже тяжко, — сказав вихор і зі свистом вилетів у розчинене вікно.
До самого ранку мала не змикала очей. Ледь сонечко вигу-лькнуло на небо вона побігла до парку, розшукала хазяїна зві-ринцю і запитала, як можна визволити мавпочку. Хазяїн зітхнув і сказав, що за мавпеня він сплатив великі гроші, але згоден її продати за десяту частину сплаченої суми. Навіть таких грошей у дівчинки та її батьків не було.
Що ж робити? Що ж робити? Дівчинка була у розпачі. Але згадавши про вихора вона радісно сплеснула руками.
У неділю, в той час, коли у парку було найбільше людей, вона зупинилась біля клітки Етері і почала голосно співати. Во-на співала пісню про сумну долю маленького звірятка і про те, що потрібно для його звільнення. Цю пісню вона сама склала вночі. Потім замовкла, зняла капелюшка і поклала на траву біля ніг, виразно на всіх подивившись. І полетіли гроші до капелюш-ка. Через деякий час він був повен.
Мавпочку звільнили.
Тепер чекали на вихора.
Всі діти міста зібралися біля дівчинки, і нарешті він приле-тів. Нагадав про умови, обережно підхопив звірятко й поніс йо-го.
Дівчинка почала співати. Вона співала голосно і дзвінко, але зрештою сили почали її покидати. І голос звучав все тихіше й тихіше. Тоді пісню підхопили всі діти. Знесилена мала ледве-ледве трималася на ногах.
— Банани летять! Банани летять! От диво! — почувся чий-сь голос.
Банани дощем сипалися на радісних дітей.
— Це вам від Етері та її родини, —  сказав задиханий ви-хор.
Дівчинка скуштувала банан, і сили знову повернулися до неї.
— Недарма я назвала мавпочку Етері! — весело промовила вона.