Клаптик сонця

У великому дитячому царстві сяяло яскраве сонечко і па-нували радість та сміх. Але це все дуже дратувало царицю піть-ми Відьману. І вирішала вона покласти цьому край.
Якось набравши вигляду чарівної жінки, вона підкликала до себе хлопчика, пригостила його чимось дуже смачним і дові-рливо прошепотіла: “Я знаю, що дуже скоро загине сонце, а від холоду швидко загинете і ви. Тому треба розірвати сонце на шматки і заховати їх у себе та нікому не давати. Розкажи про це всім. Прощавай!”
Хлопчик побіг, голосно вигукуючи: “Сонце загине! Сонце загине!” І в одну мить величезна зграя дітлахів розірвала сонце на шматки. Лише найменшій та найслабкішій дівчинці не зали-шилося навіть маленького клаптика.
І скільки головний вчитель Грай Великий не вмовляв ді-тей повернути сонце на місце, нічого не виходило. Його ніхто не слухав. Кожен тримав свій клаптик у надійному місці. Запану-вали темрява та морок. А маленька дівчинка, якій не дісталося бодай клаптика, почала згасати від холоду. Грай Великий за-пропонував скинутися хоча б по крихітному клаптику і віддати малій, але кожному було дуже шкода свого шматочка. Хоча всі й розуміли, що це все-таки доведеться зробити, але чим пізніше тим краще. Самому Граю Великому було тепло й без сонця, бо мав велике та гаряче серце.
Минав час. Мала вже не могла розмовляти, вона помира-ла. Грай ще раз зробив спробу достукатися до дитячих сердець, але дарма — жадоба цупко тримала їх у своїх обіймах. Не було більше змоги дивиться на страждання дівчинки. Він роздер свої груди, вийняв своє серце і поклав на малу. Та швидко зігрілась і радісно посміхнулась Граю.
Звідусіль бігли діти. Вони нарешті перемогли у поєдинку з жадобою.
— Ми віддамо по краплині сонця! Ми віддамо по крапли-ні сонця! — вигукували діти.
— Все добре своєчасно… — Ледь-ледь прошепотів Грай і помер.
Великий розпач охопив дітей. Всі гірко плакали. А одна маленька дівчинка дістала свій клаптик сонця і промовила: “Грай більш за все хотів, щоб ми повернули сонце на небо”, — і підкинула свій клаптик догори. Всі почали наслідувати її при-кладу. І за півгодини на небі, як колись, яскраво сяяло сонце.