Крила

Моїй дочці Вірочці присвячую

В одній країні існував дивний звичай. На два¬дця¬ти¬річ¬чя ко¬ж¬на мо¬ло¬да лю¬ди¬на отри¬му¬ва¬ла кри¬ла. Отримувала вона їх у величезному палаці, де їх виготовляв чудовий майстер з учнями. Кожен сам на власний смак обирав собі крила. Вони були різні: золоті, сріблясті, різнокольорові.
І що цікаво — у цій країні ніхто не літав. А крила висіли у кожного мешканця вдома замість прикраси. Іноді їх одягали, коли йшли на бал, або в театр, або ще кудись. І тоді кожен ви-хвалявся своїми крилами, вважаючи їх найкращими. Найбіль-шою популярністю користувалися золоті крила. Тому майстер з учнями робили їх більше за решту.
Якось у палац прийшла темноока дівчинка з ровесниками. Вони почали вибирати крила. Через деякий час всі обрали те, що хотіли. Лише темноока ніяк не могла обрати. - “Ти досі не обрала собі крилець? Їх же так багато, різноманітних, чудових.” - “Та хіба ж вони чудові? З ними не можна літати! Я перепробу-вала майже всі”, — незадоволено промовила дівчина. - “Я довго чекав цієї хвилини, — сказав старий. — Маю пару крилець. Во-ни непомітні, сірі, прозорі і зовсім негарні, але з ними можна літати.” - “Подаруй їх мені, подаруй! Благаю!” Майстер лагідно посміхнувся і віддав їй крила.
Щороку для двадцятирічних, які отримали крила, влашто-вували бал. Там обирали короля та королеву — молодих людей, у яких були найгарніші крила. Багато молоді зібралося у вели-чезній залі. Всі вихвалялися своїми крилами, які й справді були дуже гарними. Лише з темноокої дівчинки всі насміхалися: - “Ну й обрала собі якийсь непотріб”. Нарешті король з короле-вою вийшли на сцену. Їх золоті крила чудово виблискували. Всі почали їх поздоровляти. Підійшла до них і темноока, бо вони були її знайомі, але горда пара лише зверхньо посміхнулася до неї. І дівчина не витримала. Вона підстрибнула і вилетіла у ве-лике відчинене вікно. Всі з несподіванки аж зойкнули і підбігли до вікна. Широко розпластавши прозорі крила, дівчина ширяла в небі ніби велика пташка. Затамувавши подих, спостерігали за нею перехожі та учасники балу. Потім всі теж почали підстри-бувати, але злетіти ніхто не зміг. Досхочу налітавшись, вона повернулася до зали, де всі опустилися перед нею навколішки і вигукнули: “Ти королева! Ти королева! І навіщо нам крила, як-що літати з ними не можна!”

І справді, навіщо крила, якщо літати з ними не можна?!