Рожева калюжа

— Скільки я себе пам’ятаю, завжди тут була ця рожева калю-жа, — сама собі казала маленька дівчинка років 6-5.
— І чому вона рожева, мабуть тому, що її щовечора роз-фарбовує сонечко. От як би мені мати вбрання такого рожевого кольору. — замріяно сказала мала подрузі, яка стояла поруч, почісуючи однією ногою другу.
Це бажання почула велика жаба, яка плавала посередині калюжі. Вона була однакового з калюжею кольору. “А ти упір-ни до мене і стане твій одяг теж рожевим”, — сказала жаба. Це почули й інші діти, що гралися поблизу. Вони теж захотіли мати рожевий одяг. Відштовхуючи малу, вони пострибали в калюжу, не лишивши місця дівчинці. Коли ж всі виринули з калюжі, то на них було сумно і смішно дивитися. З обличчя і одягу стікав сірий бридкий бруд. Діти заплакали. Схлипуючи, вони казали жабі: “Чому ти така зла? Чому ти нас надурила?!” “Я вас не ду-рила, я лише не встигла попередити, що тільки добрих калюжа робить рожевими.” Плач своїх дітей почули батьки, і побачив-ши їхній зіпсований одяг, ще й покарали.
Маленька дівчинка залишилась сама. Жаби теж не було видно. Підійшовши до калюжі, вона трішечки намочила кінчик одягу, він став рожевим. З радісним вигуком вона стрибнула та повністю пірнула в калюжу.
І раптом опинилася у чудовому рожевому царстві. На ве-ликому троні сиділа велика жаба. Вона сказала: “Я дуже стара і мені вже тяжко правити жаб’ячим царством. Тому мені потрібна помічниця — маленька добра дівчинка, чудові фантазії якої ме-ні дуже допоможуть. Ти нас влаштовуєш, тому будь нашою принцесою.” “Але що я такого доброго зробила?.. — запитувала себе подумки дівчинка, — Хіба що вилікувала поранену пташку і врятувала цуценя, над яким знущалися недобрі хлопці. Але мама каже, що так повинна чинити кожна нормальна людина. Так я просто нормальна дитина, а може, я справді добра.” “Доб-ра! Добра!” — наче підслуховуючи її думки, закумкали жаби. “Я вам дуже вдячна, але я не зможу бути з вами, бо в мене є ма-ма і татко, яких я дуже люблю, і за якими буду дуже сумувати, а вони за мною.” “Не треба залишатися з нами постійно, досить лише півгодини на добу”, — сказала стара цариця. “Ой, тоді я згодна!” — радісно вигукнула дівчинка. І, немов жабенятко, лег-ко вистрибнула з калюжі в ошатному рожевому строї. Всі діти підбігли до неї і почали дивуватися і милуватися її одягом. Але вона промовчала, що стала принцесою рожевих жаб. Тільки ма-мі вона про все розповіла. “Невже це мале дівчисько краще за нас?!” — обурювалися діти і потайки від всіх продовжували
 змочувати клаптики одягу в калюжі. Але вони залишались сі-рими. Згодом діти порозумнішали і зрозуміли, чому одяг не ро-жевіє. Якщо хтось вихвалявся своїм розумом і добротою, то йо-го посилали до калюжі, яка й вирішувала усі непорозуміння.
Наша принцеса щодня проводила з рожевими жабами по півгодини, а іноді й більше. Минав час. Дівчинка подоросліша-ла, а на зміну їй прийшла інша.
Деякий час дівчини не було в місті, а коли вона поверну-лася, то на місці рожевої калюжі стояла велика крамниця. “А куди ж поділася рожева калюжа?” — подумки запитала вона. Хтось смикнув її за край сукні. Повернувшись, вона побачила маленьку дівчинку в рожевому одязі. “Я знаю, ти перша рожева принцеса, а я, мабуть, остання. Коли завезли все необхідне для будівництва крамниці, калюжа розсипалася на безліч рожевих крапель, що перетворилися на рожеві дитячі мрії. І я рожева принцеса лише у мріях.” “Яке ж це було чудо, — сумно сказала дівчина, — але не вберегли його.”
А може, десь є країна, де з рожевої калюжі всі виринають у чудовому рожевому строї?..