Золотi пiвники

В майстерні досить відомої майстрині з розпису дерев’яного та керамічного посуду було тепло і затишно. На полицях стояв вже розписаний  посуд, а на столі вишикувався в чергу  посуд, який ще треба було розмальовувати. Першою на черзі була дерев’яна тарілка, вкрита чорним лаком.
Майстриня на деякий час вийшла з майстерні, а коли по-вернулася, то з подиву ледь не втратила мову. На чорній тарілці сварилися два золоті півники. Вони були намальовані з великою майстерністю. Виглядали немов живі. “І хто ж їх зміг намалю-вати за такий короткий час, та й майстерня була замкнена, а в мене навіть і фарби такої немає. Ну й дивина!”, — розміркову-вала жінка. Але малюнок їй настільки сподобався, що вона ви-рішила залишити тарілку собі.
Якось вночі вона зайшла в майстерню, і знову здивувала-ся. Чорна тарілка висіла на стіні, але півників не було. “Може, я марю і їх зовсім не було. Нічого не розумію?” Але вранці півни-ки були на місці. І так щоночі й щодня.
Містом поширилася чутка, що хтось вночі розмалював зо-лотом купол на церкві. Жінка пішла поглянути. І справді, один з куполів церкви був золотим. Вона замислилася, якась, ще не зовсім ясна підозра, торкнулась її душі. Тому й вирішила вона залишитися біля церкви на ніч.
Коли зірки почали їй посміхатися, прилетіли два сяючих птахи. Сіли на ще не розмальований купол і почали роботу. Пі-дозра підтвердилась. То були її знайомі півники. Не доче¬кав¬шись кінця їх роботи, вона швидко пішла додому. “Ще один купол розмальований золотом. Це мабуть чудо!” — вигукували люди.
“Хто ж ви такі й звідкіля взялися?” — запитала вранці майстриня у півників.
“Ми сонячні півники. Нас послало сонце, щоб вдень ми навчалися твоєї майстерності, а вночі самі малювали.”
І мабуть художниці треба було мовчати, але що вдієш. Вона розповіла про це кільком знайомим. І невдовзі про це діз-налося ціле місто. Величезний натовп рвався до майстерні. Всім хотілося подивитись на чарівних майстрів. Жінці пропонували за них шалені гроші, але вона не погоджувалась.
Про це почув найбагатший чоловік міста, який невідомо як заробив своє багатство. Йому більш за все на світі захотілося мати тарілку з півниками. “Скільки завдяки їй я зможу мати зо-лота!” — мріяв багатій. І за великі гроші надіслав знайомого злодія вкрасти тарілку з півниками.
Якось повернувшись до майстерні, жінка побачила широ-ко розчинені двері, а на стіні замість тарілки з півниками, зали-шився тільки великий цвях. Художниця тільки посміхнулася. Вона вкрила чорним лаком чергову тарілку і повісила на місце вкраденої.
Багатій же, тремтячими з радощів та жадоби руками, пові-сив тарілку на стіну. Він заплатив злодію великі гроші і почав по телефону вихвалятися знайомим, що золоті півники в нього. Злодій, що викрав півників, на радощах пішов пиячити. А коли розкрив гаманця, щоб ще раз перелічити гроші, то замість них побачив лише купку попелу.
Знайомі посунули до багатія подивитись на золотих пів-ників. Але побачили на стіні чорну тарілку без півників а по всьому будинку гори попелу, що залишилися замість нечесно заробленого.  І знайомі почали голосно реготати, а колишній багатій лише ридав і сварився. Нарешті він попросив злодія, який вкрав півників, віднести тарілку на місце. Але той зі стра-хом вигукнув, що нізащо до неї не доторкнеться. Півники, як і сподівалась художниця, повернулися до неї. Але іноді вони з’являються і в колишнього багатія, коли тому вдається щось вкрасти. Він цього більш за все боїться, бо вже стомився вимі-тати попіл.