Дарунок

Веселій чорноокій красуні виповнювалося 10 років. На своє свято вона запросила багатьох друзів. Дівчинка була з за-можної сім’ї, і тому в неї було все чого тільки душа забажає. Тяжко було знайти для неї подарунок. Серед її друзів був один хлопчик з бідної сім’ї, він таємно, по-дитячому, був закоханий у красуню. Йому дуже хотілося піти на свято, але грошей на по-дарунок у батьків не було. Малий був у розпачі. Ну що б таке вигадати? Подарувати квіти, але вони тільки продаються, а зі-рвати їх немає де, бо ще рання весна. І раптом погляд його зу-пинився на різнокольоровому дуже гарну кульку. Його очі раді-сно засяяли. Я спіймаю вітер у кульку і міцно зав’яжу.
Малу майже засипали квітами і коштовними подарунка-ми. А хлопчик гордо простягнув свій подарунок і сказав:
— Такого тобі ніхто не дарував — це весняний вітер.
Всі почали сміятися, але дівчинка радісно сказала:
— Як чудово! Ми його удвох випустимо на волю.
Регіт вщух. І всі вже заздрісно дивилися на хлопчика.
Але наступного дня мала вже забула про вітер. Різноко-льорову кульку кудись поклали батьки. А хлопчик так і не нава-жився нагадати про обіцянку.
Час минав, маленька красуня стала дорослою красунею. Маючи неабиякі музичні здібності, вона стала  відомою піаніст-кою. І невідомо чому, може слава зіпсувала її характер, але вона стала вередливою і нестерпною. Ніхто не міг догодити їй, тому й не мала вона справжніх друзів.
Концертні зали багатьох країн нагороджували її оплес-ками. Увесь час доля була до неї дуже прихильною. Але, ма-буть, терпець її урвався. Дівчина десь застудилася і захворіла. Скільки її не лікували, нічого не допомагало. Вона повернулася додому. Стояла сумна сіра осінь. Дерева поскидали листя і про-стягнули гілля до неба, прохаючи в нього сонця і тепла. Але воно наче від жалю, що не може виконати її прохання, плакало дрібними сльозами.
Дівчині ставало все гірше. Найвідоміші лікарі боролися за її життя, але марно.
— Мені б ковток весняного повітря, може, трохи й по-легшало.
І раптом вона згадала про дитячий дарунок маленького хлопчика.
— Куди ж він подівся? Я не пам’ятаю що б викидала його, — і запитала у матері.
Мати почала шукати. Довго шукала, але знайшла. Трем-тячими руками розв’язували кулю. І нарешті весняне повітря заполонило всю кімнату. Яке полегшення. Дівчина почала оду-жувати. Дитячий дарунок і справді виявився найдорогоцінні-шим. Ніхто з лікарів і чути не хотів про весняне повітря. Кожен вважав, що допомогли лише його ліки.
Після одужання характер дівчини змінився. І більш за все на світі їй захотілося побачити друга дитинства, який сам того не знаючи врятував її. Але життя знов підхопило її і понес-ло. А колишній хлопчик на кораблі боронив моря й океани. Він став капітаном далекого плавання.
Якось, вдихаючи морське повітря, він згадав дитинство і свій дарунок, згадав і посміхнувся. Вже багато років він не ба-чив дівчини, бо так складалось, що рідне місто вони відвідували у різний час. Але, хтозна, може ще доля колись зведе їх шляхи, і тоді вони разом зберуть весняне повітря і буде у них вічна вес-на?!.