Зеленi

Росла у садочку невеличка яблунька, а на ній висіло багато ді-точок, ще зелених. Вони були веселі та раділи сонечку. Тільки одне було всім незадоволене.
— Набридло мені висіти на цій тоненькій гілочці. Краще я по-лечу кудись далеко-далеко.
І що не день воно повторювало ці слова. Доки гілка не розізлилась і не скинула яблуко, яке нікуди не полетіло, а каме-нем впало у траву. Нещасне мабуть не знало, що яблучко від яблуньки далеко не падає.

В одній з родин підростала дівчинка. Вона була дуже ледащою і вередливою. Все їй було не так, вона погано вчилася в школі й багато часу сиділа перед телевізором. Її ніяк не вдава-лося умовити щось зробити. Бо на все вона погрожувала, що піде з дому. - Як же так, дитина піде з дому! - Але зрештою тер-пець батькам урвався.- “Ну то й іди!”, — сказала мати у відпо-відь на улюблену погрозу доньки. Мала такого не сподівалася і здивовано подивилась на матір. - “Йди, йди”, — підтвердила мати. - “Ну то й піду!”
Дівчинка одягла найкращу свою сукню і пішла з дому. Через деякий час батько вийшов і непомітно пішов за донькою. Спочатку мала задоволено блукала містом. Ніхто не примушу-вав її щось робити. Потім вона зайшла до парку з гойдалками, але погойдатися їй не вдалося, бо за гойдалки треба було плати-ти, а грошей вона не мала.
Нарешті вона зголодніла, але навіть простеньку булочку не могла з'їсти бо все коштувало грошей. Робити дівчинка нічо-го не вміла, тому й заробити гроші не могла. Раптом вона поба-чила бідно одягнених хлопчика та дівчинку, які у перехожих просили гроші. Дівчинка зраділа і вирішила наслідувати їхньо-му прикладу. - “Як тобі не соромно просити гроші у такій гарній сукні?”- казали люди.
 Бідно одягнена дівчинка підійшла до гарно вбраної і сказала: - “Маю ще одну подрану сукню, якщо бажаєш можемо обмінятись, і тоді ти зможеш жебрати.” Маленька дівчинка за-мислилась. Їсти хотілося, але сукні було дуже шкода. Вона не погодилась на обмін і похнюпившись повернула додому.
 У траві, неподалік від дому вона побачила зелене яблу-ко. Дуже зголодніла, вона з’їла його за одну мить. - “Я тільки трішечки погуляла”, — ніби нічого не трапилось, сказала дівчи-нка матері, яка займалася своїми справами. Мати не глянула на дочку, не кинулась до неї з вечерею: малій самій довелось шу-кати щось з їжі.
Вранці вона допомагала готувати сніданок і накривати на стіл. Всі поводили себе так, ніби нічого не трапилося.