чому тремтiли синi дерева

Маленькі сусіди, хлопчик та дівчинка, бавилися на со-нечку у садочку, а якщо точніше сказати збиралися малювати. У дівчинки було багато різнокольорових олівців та ще й фарби. Хлопчик заздрісно дивився на це багатство, бо в нього тільки й було, що чорний та синій олівці. - “Ти мені позичиш декілька олівців?”— несміливо запитав хлопчик. - “Ні, не можу, мені ба-тьки не дозволяють”, — збрехала жадібна дівчинка. Хлопчик тільки презирливо подивився на неї, відійшов і почав малювати.
Мала малювала, малювала, аж язика від старанності ви-солопила, а язик у неї був різнокольоровий, як олівці. Вона об-смоктувала кожен олівець, щоб яскравішим вийшов малюнок. Нарешті їй обридло малювати, і вона вирішила поцікавитися, що намалював хлопчик двома олівцями. А на малюнку серед синього неба тремтіли сині дерева. Вони були немов живі. - “І чого це вони в тебе тремтять, мабуть з жалю, що сині, а не зеле-ні?”, — в’їдливо запитала мала. - “Ні навпаки пишаються, що, одне чомусь стало зовсім сірим”.
І що цікаво, хлопчик відтоді почав бачити вночі чудові різнокольорові сни. А дівчинка бачила тільки сірі. Хлопчик з захопленням розповідав їй їх вранці, а дівчинка заздрісно диви-лася на нього.
Мала хоч і була задерикувата і могла казати все що за-вгодно, але в неї вистачило здорового глузду визнати, що хло-пець малює набагато краще за неї.
Якось доволі довго вона сиділа і про щось розмірковувала від напруги почухуючи себе за вухом. Наступного ранку вона сказала хлопчикові: - “Візьми мої олівці та фарби і намалюй свій сон. Малюй свої сни кожного ранку. А давати фарби мені ніхто не забороняв”, — випереджаючи питання хлопчика, про-мовила дівчинка. -“Та мені й зовсім не було їх шкода, це в мене просто поганий характер. Обіцяю виправитись.”
І хлопчик щоранку ранку почав малювати свої чудові сни. Захоплення обох було безмежним. Через деякий час різноко-льорові сни прийшли і до дівчинки. Щоправда малювати їх вона  не вміла. Але хлопчик обіцяв її навчити. Хтозна, може й вда-сться?..