Тополевий пух

Якось я приїхала у відрядження до маленького містечка. Містечко як містечко, але що мене в ньому вразило, то це вели-ка кількість тополиного пуху, якого ніхто не збирав. Я звернула на це увагу місцевого знайомого.
Той здивовано подивився на мене і сказав: “Тобі мабуть ніхто нічого не розповідав, рука ні в кого не підіймається його збирати, бо в місті жалоба за великою чарівницею. Ще не пройшло і дев’яти днів, як вона померла. То була згорблена ду-же стара жінка, ходила вона з палицею, збирала тополиний пух у великі прозорі кулі. Допомогти їй в цьому ніхто не міг. Бо тільки її руки повинні були його збирати. А потім із сріблястої пухкої нитки вона плела ковдри, простирадла, кофтини, сукні. Зайве казати, які вони були гарні. Але цінність їх була не в цьо-му. Вони дарували людям чудові сни, а, головне, здоров’я. Вони лікували хвороби,  які неспроможні були подолати найкращі лікарі.  Та лише добрим людям допомагав тополиний одяг. А оскільки люди завжди хотіли бути здоровими, то й злі люди по-чали змінюватись.
Кажуть, що колись давно чарівниця була звичайною жін-кою. Але доля суворо обійшлася з нею. ЇЇ спіткала тяжка траге-дія. Вона не бачила більше сенсу жити і вирішила піти з життя. Але вночі у сріблястому сяйві їй з’явилася чудова жінка, яка, простягаючи їй сріблясту каблучку, промовила: “Я знаю, тобі зараз дуже тяжко, але не смій іти з життя. Я подарую тобі вели-кий сенс. Збирай тополиний пух. Плети з нього що завгодно і перепускай через цю сріблясту каблучку. Створені тобою речі будуть чарівними. Вони зможуть лікувати навіть найтяжчі хво-роби, але пам’ятай — пух ти повинна збирати сама”. Сказала - і зникла.
Залишилась у житті жінка і почала виконувати наказ сріб-лястої. Вона нічого не казала про властивості створених речей, а просто дарувала їх. Всі з радістю їх приймали, бо вони були ду-же гарними. Продавати їх не можна було, бо тоді  вони втрачали чудодійні властивості, які люди  невдовзі помітили. Цілими юр-бами ходили люди до жінки і отримували бажане. Всі були їй дуже вдячні, і тому вона мала все необхідне для життя.
Жила в цьому місті ворожка, яка дуже заздрила жінці. По-слала вона до неї свого малого сина, і той вкрав сріблясту каб-лучку. Жінка була у великому розпачі, але продовжувала плести речі. І що дивно, вони не втрачали чудових властивостей. А та, що вкрала її, щоб не перепускала через чарівну каблучку, все розсипалося на порох. Врешті вона дуже злякалась і непомітно повернула каблучку.
Коли чарівниця постаріла, вона почала плести лише носо-ві хусточки, бо вони допомагали, як і решта речей. Бажаючих їх мати було дуже багато, а руки її вже не були такими прудкими, як раніше. Велике горе для міста, що ми втратили її. ” І я пого-дилася з моїм знайомим.
Прощаючись з містом, я піднялася на зелений пагорбок і споглядала річку. А поряд сиділа зовсім маленька дівчинка. Біля неї була торбинка з тополевим пухом. Вона щось плела і пере-пускала крізь сріблясту каблучку… На мій здивований погляд відповіла: “Цю каблучку мені подарувала старенька бабуся і навчила плести та користуватися нею. Я ще погано плету і дуже повільно, але обов’язково навчуся.”

Мабуть недарма не збирали у місті тополевий пух.