Сонячна

У столиці однієї з великих країн проходив конкурс на найкращій гімн сонцю. Видатні композитори і найвідоміші ор-кестри та співаки світу брали в ньому участь. Конкурс проходив на величезній естраді під відкритим небом. На жаль тільки небо було сірим і у повітрі немовби висів дощ. Переможець конкурсу в нагороду отримував великий золотий соняшник. Зайве розпо-відати скільки зібралось людей. Оплески за оплесками. Всі були у захваті від чудової музики і такого ж чудового виконання. Журі було у розпачі, не знаючи кому віддати перевагу.
Перерва. Раптом зовсім маленьке дівчатко у коротень-кому маленькому платтячку вибігло на сцену. Ніхто навіть і схаменутись не встиг, як воно підняло до неба рученята і тоне-ньким голоском заспівало про сонце. Мала нічого не знала ні про нагороду ані про конкурс. Просто вона дуже любила сонеч-ко і почувши, що всі про нього співають, вирішила й собі заспі-вати. Дитячий голосок полинув високо, високо. Сонце його по-чуло, розірвало хмари, і яскравий промінь осяяв дівчинку. Во-лосся у співачки набрало золотого кольору, всі зачаровано ди-вилися на неї. Вагань у журі більше не було. Маленька дівчинка отримала великий золотий соняшник. З радощів вона аж роз-плакалась.
Сонце зайшло, а волосся у дівчинки залишалось золо-тим і випромінювало дивне тепле сяйво. Але сонце позолотило не тільки волосся, але мабуть і серце дівчинки. Відтоді вона по-чала випромінювати тепло і сяйво по темних кварталах, там ку-ди не змогло дістатися сонце. Її всі називали сонячною.
Роки минали. Маленька росла, дорослішала, і, нарешті, зістарілася. Але її волосся залишалось золотим і як колись ви-промінювало світло й тепло. Нарешті їй виповнився 101 рік. Сказало їй сонце: - “Ти добре мені допомогла, пора тобі відпо-чити.” Сказало і забрало її до свого сонячного царства. І з того часу сонце немовби стало ще яскравіше. А темні квартали, під-вали сумують — холодно і темно в них. Вони чекають. А чого? Може, старенька відпочине і повернеться до них маленькою сонячною дівчинкою?!.