Краса

                (з циклу "Спостереження")

      Мала нагоду поміряти хутро… Певно, що поміряла! Підійшла до зеркала – чи ж то я?! Хоч відразу – на роль мультіміліонерші до серіалу!..
      Вже й не скажеш міліонерші, бо ж сама отримую зарплату більше десяти мільонів! Отож міліонерша – це я… Але таке хутро відчула на собі вперше. І, напевно, востаннє. Чи хотіла би я його мати?..
      Мрію… Йду я вулицею у такому хутрі – краса! Але ж просто так вулицями не вештаюсь. Звідки чи куди я йду? На роботу. Чи з роботи… Під таке хутро джинси чи кросівки не вбереш – іду в елегантних чобітках на підборі… А під ногами в мене ота багнюка від таючого снігу та крижані пагорбки довільної форми та розмірів: тільки черевичок на підборах бракує! – дай Боже подолати ці перешкоди у кросівках… По дорозі додому маю зайти на базар та в магазин – купити продукти. Ясна річ – до них потрібна велика торба. Або пакет. Але одного пакету замало: той тягар, який доводиться носити кожного дня, ручки пакету не витримають (а мої власні ручки поки що, на щастя, долають). Але навіть цього замало – не покладу ж ноти та косметику до капусти з морквою: до них треба окрему торбинку… Ні, ноти у торбинку не вмістяться, треба ще одну торбу…
      Після затоварення належить запхатись до переповненого трамваю – у хутрі, на підборах, з кількома важкими торбами чи пакетами… І навіщо мені оце хутро?! – Щоб так мучитись?!.
      Вбираю куртку, джинси, кросівки. Беру великий пакет, до нього кидаю торбинку з косметикою та іншими дрібницями, ще декілька пакетів про запас. Й вирушаю на роботу. Перед виходом заглядаю до дзеркала: от тепер я – справжня міліонерша. Краса!..


                1996.