З1ронька-мандр1вниця

                Зіронька - мандрівниця.

         Жила у бескрайньому синьому небі  чарівна Зіронька. Була вона така гарненька, така яскрава, як маленьке сонечко. Грайлива і весела, вона всім посміхалася і загадково заплющувала свої лукаві оченята. Серед своїх сестер, вона виділялась на нічному небі, бо мерехтіла  різнокольоровими барвами і була більшою, ніж інші зірочки. Всі її любили, а особливо задивлявся на неї Місяць. Коли він з'являвся на небосхилі молодим, то стрімко біг до неї, щоб надивитися на її вроду. А коли він ставав стареньким, він сумними очима дивився на неї здалеку і сльози його, перетворювалися у невеличкі хмаринки і пливли вони, до чарівної Зіроньки, щоб вона побачила його тугу. Він жив надією, що колись, вона  буде з ним  поруч. Але, кожного разу, коли він наближався до неї, вона стрімко бігла геть, разом зі своїми сестрами. Непомічала вона Місяця, який світив їй на небі  яскравим ліхтариком, горів, як багаття у вогнищі, але все марно. Місяць блищить, але не гріє. Всі звикли до його сяйва, тому вона його і не помічає.
         Зіронька- красуня була закохана в свою мрію… В далекі- далекі часи, коли вона тільки народилася, тітонька Комета росповіла їй про те, що в просторі небес живе Сонечко, палке і дуже гарне. Що всі, хто живе на землі і на небі, зачаровані його красою, його добротою і щирим серцем. Гріє воно землю, людей,  кожну рослинку- стеблинку, кожну тваринку, що мешкають на землі. Люди звуть його Світлом небесним, та йому поклоняються. З тієї пори, мріяла Зіронька зустрітися з Сонечком і росповісти йому, про свою любов до нього. Вона дуже хотіла зігрітися в його теплих обіймах, бо в ночі, мерзне Зіронька в холодному, темному небі, а її власного світла, недостатньо для того, щоб вона відчувала тепло.
         Замислилась Зіронька.” Що ж це за мрія, коли вона не здійснена?”  І вирішила вона, що потрібно збиратися у подорож за своєю мрією, у гості до Сонечка.
         Однієї ночі, Зіронька побажала своїм сестрам довгого яскравого життя і полетіла, полетіла вдалечінь, туди, куди тітонька Комета вказала їй шлях до Сонечка. Вона пом'ятала, що Сонечко кожного дня гуляє на цьому шляху, всіх привічає, всім дарує своє тепло і ласку. Вона сяяла яскравою надією і була ще чарівнішою.
         Цілу ніч летіла Зіронька. Вона і гадки не мала, що молодий Місяць на небі, не тільки світить, але і дуже ретельно стежить за всім, що відбувається на небі. Для нього важливо, щоб все було на своїх місцях і тішило людям очі, щоб кожна зірочка несла свої зоряні хвилі до всіх, хто мешкає на землі. Наздогнав Місяць біглянку, заколисав її у своїх проміннях, напустив на неї сон- нудьгу. Тому вранці, коли вона прийшла до тями, стомлена, ніяк не могла зрозуміти, щому вона знову на своєму місці. Зранку всі зірочки засинають до вечора, сестри її теж вже спали, заснула і наша красуня. Коли ж вона прокинулась і озирнулася навколо, то побачила, що у небі ніч і тільки поряд , її сестри бавляться : вмикають і вимикають свої ліхтарики. Я ж так довго летіла, а сестри мене вже наздогнали,- сумно думала Зірочка. Але вона знала, що завтра, вона знову відправиться у далеку подорож, за своєю мрією. А сьогодні, вона буде бавитись зі своїми сестрами, бо вона жила надією, що рано чі пізно, її мрія здійсниться.
         На другу ніч, тільки небо посіріло, Зіроньку знов підхопила на свої крила мрія і полетіла вона туди, де обрій був ще рожевим і де Сонечко лягало спати. З радістю у своєму зоряному серці, стрімко летіла вона по небу, а здивовані люди на землі ,не зводили з неї очей. Вони гадали, що там коїться на небі: ракета дуже високо летить, чи  може , далека комета ? Скільки часу пройшло Зіронька не знала, але почула, що знов стомилася і хоче спати. Очі почали заплющуватися самі по собі і Зіронька задрімала. І бачила вона чарівний сон, що нібито, прилетіла вона в країну Дня, де життя було сонячним, яскравим. Навколо було блакитне- блакитне небо і біленькі хмаринки гойдали її на своїх м'якеньких руках. А як тепло і зручно їй було в обіймах Сонечка! Але це був тільки сон, який навіяв на Зіроньку молодий Місяць. Він дуже хотів, щоб Зіронька у своєму сні, здійснила таку нездійснену свою мрію. Він вночі головний на небі і повинен знати все , навіть думки. А коли вона прокинулась вночі , поряд зі своїми сестрами, вона все питала: “ Де моє Сонечко? Де країна Дня ? “  Вона дуже засумувала. “Що ж це коїться ?! Що ж це таке ?! Я всю ніч лечу до країни моїх мрій, потім засинаю, а коли прокидаюсь, то знову опиняюсь на тому ж місці, звідки вирушила у дорогу. Як так може бути?!” - питала всіх стурбована Зіронька,- “Хто мені пояснить, чьому все так коїться?!” Но ні її сестри, ні спритні метеорити, які снували поряд з нею, не змогли дати їй відповідь. І Зіронька замислилась… ” Що за перешкоди стоять на її шляху і як їх подолати?“ Вона зрозуміла, що не повина спати, сон забирає у неї сили і повертає її назад. ”Все!” -вирішила Зіронька,-  “не буду більше спати. Хоча сон мені сниться дуже гарний і дає можливість побачити країну Дня, любе Сонечко, але спати я більше не буду!”  Як це зробити, вона ще не розуміла. Вона тільки здогадалася, що це Місяць пильнує за нею, що він ніколи не дозволить їй побачити країну Дня і Сонечко. Що тільки Місяць своїм магічним сяйвом може зачарувати її, як чаклун, напустити на неї сон- дрімоту.
         І знову надія! І знову політ до Сонця, через ніч у день. Як важливо Зіроньки побороти свій сон, який повертає її кожен раз на старе місце. Так пролітали не дні, а пролітали роки, а Зіроньки ніяк не вдавалося здійснити свою мрію.
         Сумує Зіронька, гаснуть її чарівні очі. Сестри були дуже занепокоєні станом  Зірочки, але нічим не могли їй допомогти. Одного разу, приніс їй Космічний Вітерець листа, від бабусі -Галактики. У бабусі було багато мильярдів зірочок-онучок, але цю онуку, вона дуже любила і прийшла їй на допомогу. У листі вона дала пораду, щоб Зіронька на початку ночі засинала, а рано вранці прокинулась і нікуди не поспішала, бо Сонечко обов'язково піде повз неї вдень. Дуже зраділа Зірочка і зробила, як їй порадила бабуся- Галактика. Вночі, коли всі зірочки бадьоро сяяли на небі, вона міцно заснула і люди з землі, не бачили її світла, а з ранку, щаслива і весела почала чекати дива.
         І побачила вона, як рожеве небо зустрічало Сонце, як потім небо стало блакитним і по ньому бігли біленькі, пухнасті хмаринки. Вона бачила велике, яскраве Сонечко !  Воно неспішно прямувало повз неї своїм шляхом, даруючи всім  свою посмішку і велике тепло. Вона пестилась в його проміннях, насолоджувалась його теплом, але Сонечко так її і не помітело. І зрозуміла  Зірочка, що Сонце не може її бачити, бо в країні Дня її сяйво зовсім не помітне. “ У світлі- світла не побачити“, - з журбою натякнув їй Космічний Вітерець. Він на своєму шляху багато чього бачив і багато чього розумів. “Ніч і день - з'єднати не можливо. Тож повертайся до себе, в свою рідну країну Ночі, до своїх сестер.Тут тебе ніхто не бачить і ніхто тобі не радіє, а Сонечко тебе зовсім не помічає.”- шепотів Космічний Вітерець. Подякувала Зіронька його за пораду і заплющіла очі, щоб добре поспати і вночі бути бадьорою, щоб скоріше побачити своїх сестер і росповісти їм про свою чарівну подорож, про здійснену свою мрію.
         Коли вночі люди подивилися на темне, без хмаринок небо, вони побачили, як водять хоровод яскраві зірочки, як стрімко летять до землі метеорити, як Місяць охороняє свої безмежні простори. А ще вони бачили яскраву, чарівну Зірочку, яка не зважаючи на всі перепони, спромоглася здійснити свою мрію. Вона була у чудовій країні Дня, зігрілася у проміннях теплого Сонця, стала мудрішою і  тепер добре знає, що той хто вірить і йде до своєї мети, той обов'язково подолає всі перепони і здійснить свою мрію!

                Січень, 2007 р.