Перекусон... Перекусняк...

 
 
               
 
 Шеф-повар кафе " Карамболь" сивий, уже немолодий чоловік,  добивав зміну. "Завтра вихідний, - радів він. - Відісплюсь, хоч на день забуду це пекло". Та не так сталось, як гадалось...
 Його сподівання були грубо порушені власником кафе, прозваним "Гномом", бо й справді нагадував жителя гірських печер: карачун з масивною, наче пень, міцно посаженою на плечах  головою.
 - Ну, ти ... - Чого закляк?
Повар підвів стомлені очі.
 - Сьогодні до півночі. З вашого позволєнія, - оскалився.
 - Можна й до ранку, - байдуже мовив повар.- Не вперше.
 - Сам Сатана  нагряне, з братвою, - багатозначно підняв пальця. -  Чорти принесуть, перекусон у них, бачте, - чухає потилицю. - Чув про такого?
Повар чув. Грубіян, з нових  господарів життя, скаженіє без причини, збиткується над прислугою, то те йому не так,
то інше.
 - На щастя, не доводилось.
 - Сьогодні опівночі. Наберись терпіння, - посміхнувся загадково.
 - Чим  пригощати?
 - Чим...Чим... М"ясом, звичяйно. Смаженим, вони, там в пеклі, охочі до смаженого.  Завезли  ж  тільки вчора, непогане, сам бачив. Шашликів, салатів, дивись, там, сам... рил на десять, - повернувся й пішов, наспівуючи:        "Карамболіно, карам...Ой -ой!" -   з усього було видно: Гном нервує.
  Майже опівночі, почулись гудки,  шум,  наче товарняк проходить, мода така пішла у крутих, роздайсь море...
Повар виглянув у вікно. "Чорт забирай! Одні мерси! Та все оті, що під нулями, одиницями та сімками бігають! Для котрих  ніяких  правил не існує. Їм, навіть світофори кланяються!  Раз, два, три, чотири... Он, і п"ятий на підході... В кожнім мінімум - два рила. Попробуй нагодуй..."
 - Люда! Салати на стіл!  Клава! Все інше!
Оглянувся на гриль. Два десятки шашликів наповняли кухню пахощами, боги позаздрять.  Підійшов,  повернув шампур: "Кров"яні, - посміхнувся, згадавши  засторогу  повара з "Орбіти," - хай давляться."
Гості тим часом заповнили невеличку залу.   Сатана зупинився, ПОНЮХАВ ПОВІТРЯ: - ОЦЕ  вам "Карамболь" -   ПОТИРАЄ РУКИ.  -  Гном!  Де ти, Гном!
- Тут я, тут! - розплівся в лакейській посмішці Гном. - Дбаєм! - підсунув стільця. - Для таких гостей!   
                                Сатана зверхньо оглянув присутніх: - Сідайте, чого стовбичите? Підняв пляшку  заморського коньяку: - А це?- повертів в руках. - Що за моча?   Ей, ти, мент! Це по твоїй лінії! - подав через стіл  давно неголеному, лисому чоловічку.  - А мені - водяри!  Нашої,  "Московської", рідної!               
Гном кинувся, наче ошпарений, до кінця  столу, де стояла  "рідна", для гостей нижче рангом, вхопив, наповнив фужер.
Ніби по команді гості наповнили свій посуд. І все це в могильній тиші, чути лиш його, Сатану: - Щоб  наша доля нас не цуралась! - перехилив і хряснув  фужером  об підлогу. - Ех! Добра,  матері їй біс!  Присутні  випили мовчки.
   Десь після третьої, Сатана підвівся, присутні, що трохи повеселіли, притихли. -  Музон, музон давай!
Гном, ніби цього тільки й чекав, увімкнув музику:

                "Владімерскій централ, етапом із Твєрі..." -

рознеслося в залі. Всі зосереджено слухали, чи вдавали, що слухають на догоду хазяїну, дехто навіть сльозу пустив... Сатана слухав,  похнюпивши голову. Мабуть етапи пригадував.
 -  Може тьолок?. - якось несміло натякнув  мент. Він був знавцем цієї справи.
 -  Що? - скривився Сатана. - Шлюх? Отих твоїх?  Обійдемось, гидота одна!..                В залі - брязкіт посуду, гам,  гості веселилися, як хто міг. Мурку! - волає хтось зп"яну. - Мурка! Ти мой мурьоночек! - затягнув писклявим  баб"ячим голосом.  Гном тут як тут: і вже техніка, вустами якогось пройдохи, гуде на весь зал:

                "Ти зашухаріла, всю нашу маліну..."
               
Гном, що пильнував  за столом, раптом підняв руки, сплеснув. Вискочили офіціантки. - О-о! - радо  вигукнув Сатана. - Які курчатка! - Ех! Мама мія! - лапнув одну за круглий задок, коли та збирала посуд.
 - Руки! -  відрізала дівчина. Сатана  гикнув від несподіванки, підвів догори руки. - Все, в-се! - мимрить, заїкаючись.
 - Стер-рва! - просичав ,  дико глянувши вслід. 
Гном кинувся разом з  "курчатами" на кухню. - Люда! Ну я тобі... -  замахнувсь. - Усохло б тобі, чи що,  коли б трохи подержався... Шашлики на стіл!  Підхопили підноси з шашликами й предстали ,посміхаючись, перед гостями. - О-о-о! - загули в залі. - Ага! - вигукнув мент.- Що доктор приписав! - умокнув шашлика в  крутий соус і роззявив рота.
 За столом кожен діяв на свій розсуд: хто підливав оковитої, хто гриз шашлика.  Один  Сатана сидів, наче туча. "Стерва, яка стерва! - бубонів він. Нарешті нехотя взяв шашлика, довго нюхав його, гризнув,  плямкнув,      і виплюнув у тарілку. Очі звузились, пика почервоніла, надулася, як не лусне,  підвівся, обіпершись обома руками:   - Що за гуно? - вибухнув. - Хто зварганив? - уставився наче бугай, на Гнома. 
 - Вирізка, чого ж...- лепече перелякано Гном. - Вирізка... - передражнив.  - З чого вирізка,   я тебе питаю? Человєка сюди!  -  заорав на все сатаняче горло. За столом враз притихли, похнюпились. Вони знали шефа: не в дусі -  очей не підіймай!   Гном  кинувся на кухню. Через мить появився з рушничком через плече  повар,   - Нє понял...- блиснув очима  Сатана. Повар стояв сміло дивлячись грубіяну  в очі.  Це  збісило Сатану ще більше: - Ти перед ким стоїш? - аж задихається  від люті.
 - Не знаю, - здвинув плечима повар.
 - Дивно...- оскалився. - Перед самим Сатаною, понял?.
 - Не бачу ріжок, - тихо видихнув повар.
 Сатана закляк, ніби прибитий громом, раптом: - Ха-ха -ха! - розляглося в залі. - Ха- ха! - несміло підхопили присутні.
 - А ти молоток! - турсонув в плече. - Та дивись мені, умнику.  На суботу - фірмові грузинські шашлики, понял? Гном! -  блимнув на хазяїна.- Не зробить - під жопу коліном! - гримнув кулачищем, аж пляшка підскочила.- Свободєн!
"Не було печалі, так чорти накачали" - подумав повар, пішов на кухню сів і задумався. " Куди тепер? В бюро по труду? Хіба. Але хто  мене візьме? Всім подавай молодих, здорових. А тут.. Скільки терпіти?"
 Підійшов Гном. -  Чув? У суботу буде як штик. Четверо. Дістань  баранини, кіло  з   п"ять. Правда, її чорт-ма, та не горюй. Поштовхайся серед м"ясників, дивись щось і винюхаєш.
 Ранком повар пішов на базар. У розвідку, так би мовити. - Про що мова? - мовив один,  краснопикий ДЯДЬКО в заляпаному кров"ю халаті. - Козлища смердючого можу, якщо повезе. А молодого барашка, брате, не той час.
Багато охочих розвелось на барашка... Повар хотів уже йти. - Крутих багато, всім екзотику подавай. Там, в тайландах різних, говорять, тарганів в шоколаді подають, крис, я вже не говорю про собак. Йде ліпше від барашка... їдять та прицмокують, -  лукаво усміхнувся, то влаштуй їм...  - оглянувся.
 - Що?
 - Твоя фантазія, - нагнувшись зашептав на вухо.- От тобі й барашка,  краще навіть, супер. Ось що, - розійшовся продавець. - Піди до травників, там  смалець різний продається. Медвежий, барсучий, собачий, - пошуКАЄШ, І ЛІЙ ЗНАЙДЕШ.  Розкумекав?
- Кумекаю, - посміхнувся повар і подякував за пораду. 
- От-от. Аж мені захотілось. Не такий страшний чорт, як  його малюють, - РЕГОЧЕ.
На цьому й розійшлись.
  Пішов до травників.  Довго нюхав лій. "Яка гидота - подумав. - Тьху! " Барашек!"  " А ти лизни,  - радить завзята молодичка, граючи підведеними очима. - Отоді всю міць відчуєш. --  Лизни, не бійся".  - Розтиратись буду, щось мені поперек ломить, - збрехав. - Допоможе?
- Аяк же! -  запевнила  та пакуючи грудку твердого, наче камінь, лою.  - Скільки торгую - всім допомагало. Заходьте, чоловіче добрий. Вилікуєм, єй-єй що вилікуєм!
СТАЛО ТРОХИ ВЕСЕЛІШЕ НА  ДУШІ.  " Пів-діла  є! Лишилось м"яса. Пять кіл! Нічого собі!"               
 - Ей, Васька! - гукнув чоловікові, що копирсався в ящику для сміття. - Базар є. Іди сюди!
Чоловік нехотя розігнув  спину, непоспішаючи зняв рукавички: -  Здоров, -буркнув невдоволено.
 - Діло, кажу є. Заробити хочеш?
 - А що? - пожвавішав той.
 - Розумієш, песик здох. І не старий ще, а от взяв і здох.  Вічна йому пам"ять. Сконав, бідолаха... Хожу й плачу.               
 - Ну? - звів брови Вася.
 - Приведи мені, не с тарого, не дохлого тільки. Ось задаток, - подав гроші. - Сумно мені, сумно без собачки...
 - Не дури тільки. Приведу, морочитись буду, а ти...
 - Веди,- перебив повар.  - Завтра вечерком, сюди і веди. 

Вася не збрехав: на завтра  чекав з песиком, як и домовлялись. - Глянь, який песик! А штани...  Очей не відведеш, -указав очима на  собаку, котрий, нічого не підозрюючи, весело вертів хвостом. - Молодий, гарний. Хоч на службу, хоч на шашлик, куди заманеться.
  - Що ти, гріх, та й жаль животину.
  - Який жаль! Людей  їдять, а ти про собаку...   
Повар знав історію Васі. Займався чоловік бізнесом, все йшло добре, квартира, машина, дружина. З"їли: підставили, пограбували серед білого дня. І ні квартири, ні машини, а про дружину рідну - й мови немає. Пішла. І все це не без Сатани, бандита й рекетира з гостренькою борідкою й сатанинським блиском в очах.  Сатана й з виду, й вдачею. Так його й прозвали. Йому  сподобалось. Так і величають. 
  Приготував Вася песика. - Тепер - оцету, цибульки, сочку лимонного, перчику...ще там чогось, тобі видніше.
 - Знаю, знаю...
 - Пам"ятаєш,  як у Сатани в кафе в дев"яності?... Повар пам"ятав. Смакував шашлички, і нічого, аж потім дізнався, що собачатина, як накрили цей заклад. Сатана тоді відкрутився.
 - Ще й лою добавлю, щоб  за баранину, по першому гатунку!
 - Хай давиться, нас годував... - добавив Вася й сплюнув.

  В суботу все чекало гостей. Повар постарався: вимочив в спеціях,  вистудив,  наперчив за всіма правилами поварської науки   й поставив смажитись.  А пахне!  Барашек та й тільки! Й сам покуштував, куди діватись? А коли не так щось? Смачно вийшло, тьху!  Став, обіпершись на підвіконня, чекав гостей. Ось і машина.
На цей раз  одна, але довга, чорна, бумер якийсь.
 Розчинились навстіж двері: вилетіла здоровенна, з теля завбільшки, псина й  понеслась, наче скажена круг машини. - Матері вашій чорт!  - вирвалось у повара. - Собацига. Я вам влаштую перекусняк!    За нею виліз  "сам Сатана", за ним дві дівулі.
  Через якусь мить  Гном всаджував дорогих гостей за стіл. Але тут збісилась собака: бігала по залу щось винюхуючи та тихенько  скиглячи.  - Ельза! - гукнув господар і всядив її  поряд.
  Почали  з шашликів. Гном подавав сам. Ельза поривалась вихопити з рук. - Та зачекай  же! - не втерпів Сатана. - На вже, на! - згріб на тарілку. - Якщо Ельза зацінила, то приступим і ми!
   Наповнили фужери. Дівулі, обидві худі, розпатлані, густо намальовані,  випили водяри й  навіть не скривились. Прийнялися за шашлики.
- Капа, - обізвалась одна. - Смачно, не чекала навіть. Дещо подібне куштувала я в  тайському дорогому ресторані.
Але ні, тут-таки краще.
- Маєш рацію, Дора. Ми в Парижі... Та ні, тут не гірше.
Сатана слухав мовчки. Сказати тепер: "хто зварганив", було б недоречно і він гриз, аж шампур тріщав.
"Пронесло, - посміхався лукаво повар  виглядаючи з-за дверей.. Здається, перекусон вдався на славу".
- Покличте повара,-  розминаючи цигарку, обізвалась Капа .-Я рецепт запишу. І готують же люди... Мої гості...
"Цього мені тільки бракувало, - злякався повар. - Собачого рецепту захотілось!"
Гном вивів повара. Той ніяково посміхнуйся: - Дуже радий, дуже радий.
 Сатана догризав насупившись.  - Жора, а ти що ж мовчиш?   Не смачно   хіба? - Ніяк не вгамується  Капа, - випустивши цілу хмару диму.
 Жора, він же "сам Сатана"  витяг партмане, дістав десять доларів і мовчки поклав на стіл.  - Що ви, що? - злякався повар.
- Бери! Чого ламаєшся?- аж затрясся від заздрощів  Гном. -  Дами просять, - підморгнув..
 Повар а ні руш.
- Ет-т! - скривився Сатана. - Візьми, - повернувся до Гнома. - Накинь цьому бовдуру до зарплати!
- Браво, браво! - плещуть дівулі в долоні. - А мені рецептик. Я вам подзвоню, можна?
Нарешті вся ця собача компанія вшилась.
- Ху, чорт забирай! - мовив Гном видихнувши тяжко. - Здихались! Лишилось там у тебе парочку, я теж хочу попробувать як воно в тому Парижі...