Виктор Меркушев Размышления после дождя

Роздуми після дощу

 Неможливо визначити, чим обернеться майбутній час. Напевно, Петро, влаштовуючи «російський Амстердам» на рівнинних берегах Неви, вбачав у ньому подібність з голандським взірцем, зрештою, в будь-яких характерних рисах образу - наприклад, пануванні вертикалей: шпилів, башточок і гостроверхих дахівок понад спокійною водяною стихією.

Петро добре знав, що то є російська стихія в сенсі прямому і переносному. Можливо, з тієї причини роль випадку і довільного розвитку від самого початку була мізерною, місто будувалося, і формувалася його культурне середовище строго за людськими приписами. Та сталося так, що класицизм, який прийшов услід за бароко, давав допуск іншим засобам організації середовища - і на зміну гостроверхим спорудам, з легкої руки Ж.-Б. Валлен-Деламот, у місті почали з'являтися арки.

Місто прийняло й увібрало в себе цей споконвічний архітектурний сюжет від монументальних, що дихають Стародавнім Римом, арок Валлен-Деламот, до оживлених, однак без Олімпійської величі, арок Сюзора. Арка трансформувалася, змінювала декор, пристосовувалася до запитів будь-якої епохи, виявляла стійкість у будь-якому архітектурному стилі, подорожувала в часі та переселялася в новобудови. Вигляд історичної частини міста всякчас формувався з урахуванням особливостей існуючого архітектурного довкілля. Тому в новозведених будинках з'являлися елементи сусідніх споруд, відроджувані в нових формах.

Дугоподібної структури набули чимало петербурзьких мостів, контури дверей та вікон, а нерідко й самих фасадів, - варто згадати споруду Генерального Штабу або Перший житловий будинок Ленради. У підсумку місто отримало єдиний, ні з чим не порівнянний вигляд. І якщо Москва це - складність і поліфонія неправильних форм і лише в останні десятиліття - тяжіння до прямокутності, як і в більшості російських міст, то Петербург - це торжество елементів кола: усміхнених і примружених півкіл, радіусів, секторів, сегментів ... Частка кола щонайкраще відповідає міському «genius urbo», - у ньому, за усієї правильності, є дещиця хиткості та нерівноваги.

Природна довершеність арки, хоч і проста, таїть у собі чимало загадкового, такого, що змушує до прочування всіх смислових установок, закладених архітекторами. Ймовірно, це випливає з асоціативності людського сприйняття - дуга, майже завжди, спонукає до абстрактного погляду, який ковзає по її поверхні, зупиняючись лише в зеніті, де зазвичай розташовано декоративний рельєф - рослинний візерунок або маска. Насиченість петербурзької архітектури правильними криволінійними формами особливо помітна, коли над містом прогомонить злива - лискучі від води бруківки дзеркалять півкруги, доокреслючи їх колами, мости відбивають у річках і каналах потемнілі вигини власних спин, а навстріч сонцю здіймається веселка - найбільша міська семибарвна арка. І як же личить вона Петербургу!

Оригинал на странице автора - http://www.proza.ru/2007/09/15/104