Ніяк не знайду спокою,
Коли душу ставлять на палю,
Коли живеться напівлюбов’ю,
Мов обірвані струни старого роялю,
Коли в сонячний день – туманна невідь,
І буває зле, як гострий біль від
Тупої бритви,
І йду, як Каїн, на сповідь,-
Бо винна я Богу кожний
День по молитві.
привіт, пані Іринко! Я знаю, що класика. Але мені воно написалося на одному диханні. Я навіть не мучилася, не шукала риму, цей вірш з мене вихлюпнувся!
Мы используем файлы cookie для улучшения работы сайта. Оставаясь на сайте, вы соглашаетесь с условиями использования файлов cookies. Чтобы ознакомиться с Политикой обработки персональных данных и файлов cookie, нажмите здесь.