Пролiсок

Як тільки Промінець полоскотав землю, у лісі відкрила очі квіточка. Солодко потягнувшись, вона озирнулася навколо.
«Бр-р-р», - стрепенулася, побачивши чорну землю, самотні стовбури дерев і сиве небо. 
Набравши в стебельце весняного повітря, вона гукнула:
 - Агов! Є хтось? Відізвіться!
 У відповідь тиша.
 - Аго-о-ов!..
 - Я тебе чую, - пролунав поряд голос.
- Ой! - від несподіванки квіточка аж підстрибнула.
 На неї, усміхаючись, дивився блакитний красень.
«Які в нього витончені пелюсточки, - подумала квіточка. – А яке тоненьке стебельце й неймовірно гарні листочки!»
 - Ти хто? – запитала вона в незнайомця.
 - Твій братик, - відповів він.
  Бачачи розгубленість квіточки, пояснив:
 - Ми - Проліски. Своїм цвітінням сповіщаємо про те, що зима позаду.
 - І я теж така гарна? – запитала квіточка.
Синій красень усміхнувся і показав сестричці на дзеркальце води. Звідти дивилося два вродливих личка.
- Ми такі гарні! – задоволено промовила дівчинка-Пролісок.
- Еге ж! – кивнув братик. – І нас є дуже-дуже багато. Озирнися лишень навколо…
У весняному повітрі  вже звучала пісня:
Ми весняні діточки,
 Синьоокі квіточки,
Про весну віщуємо,
 Радість всім даруємо…
 Так сотні блакитних Пролісків  пробуджували своїм співом природу. Вступала у свої права Весна.