Виктор Меркушев Песня кварталов...

«Пісня кварталів запорошених, пісня бомжів і закоханих».
 Назва живописної композиції Василя Міліоті

Якою не була б звабливість «осяйного Санкт-Петербургу» з його величавістю, не менш цікавим є  інший Петербург, місто, розташоване в тих самих межах, однак з цілковито не подібною історією та інакшою природою. Його архітектура, що суттєво відмінна від творінь великих зодчих, представлена більш різноманітно: від хирлявих позастанційних будиночків до вражаючих уяву індустріальних колосів. Нескінченні огорожі, стіни, щитові й споруди з дерев"яних колод, металеві конструкції з арматури і листового заліза, що розташовані без жодного плану, співіснуючи з похмурою міською флорою, стихійно заполонили всі клаптики вільної землі. Тут мимоволі пригадується Данило Андрєєв з його вірою в живу природу країн і міст: тільки живим організмам притаманно так пристосовуватися до свого оточення, яким тут є Петербург блискучий.

Дивно, як тісно переплетені ці два міста - варто збочити з центральних вулиць одного, і ви вже на території іншого: іржаві огорожі, трансформаторні будки, лавочки з непотребу, непоказні будинки, потворні чорні труби на прив"язі металевих тросів ...

Хоча по праву все це належить людині, її роль тут усе ж варто вважати другорядною - не головною. Ірраціональні витоки, підпорядкувавши собі ці території, мало придатні для природного перебігу життя, - випадковість, непередбачуваність, багатозначність неявно проступають на перший план, залишаючи вузький простір для людських жадань. Однак саме цей метафізичний ґрунт, притаманний зображуваній частині міського середовища, є провокативним для фантазії, що плодить ще химерніші видіння. Ймовірно, через це в жоден з незліченних закапелків міста неможливо потрапити двічі - щоразу виявляєте там щось інше, не схоже на бачене досі. Подібне можна сказати і про міські маршрути - повторення певного, раніше подоланого, шляху завжди утруднене через різноманітні перепони: чи то забиті двері, чи несподівана з"ява непрохідної твані, чи просто перетворення на прах тих чи інших об'єктів, що колись були завважені вами як орієнтири.

Безумовно, своєрідним Невським проспектом цього міста запилених кварталів є найвужча вулиця Санкт-Петербурга - вулиця Рєпіна, осердя мешкання художників з перших років Академії. Це одна з небагатьох збережених вулиць, вимощена бруківкою, що, немов доісторична риба, тьмяно мерехкотить заскорузлою синюватою лускою, намагається все глибше і глибше занурити своє грубе тіло, ризикуючи цілковито зникнути, зоставивши нагорі тільки сколочену коловерть з пилу. Споруди, що крутосхилами нависають над всихаючим руслом, теж пориваються щезнути, принаймні, у такому вигляді, в якому нидіють нині: облупані стіни, закуті споконвічною брунатною бляхою, настовбурчені димарями дахи ... Невеликі вікна, майже суціль без фіранок, беручи початок просто від землі, прагнуть дістатися якомога ближче до верхівок будівель, під самі крокви. В надвечір"я вони спалахують розрідженим хворобливим жовтавим світлом і, зазвичай, згасають до ночі, викриваючи мешканців цих будинків як переважно ранкових жителів. Слухові віконця, припадаючи до ринв, чують небо: крики птахів, що не долинають до землі, шум вітру поміж дротів, які обплутують місто на рівні дахів, і деренчання антен, що немов гриби обсіли почорнілу покрівельну бляху. Під"їзди, що ніколи не зачиняються, нуртують протягами, зазвичай слугують пішаками на сусідню вулицю: задушливий цементний коридор скерує вас до ще одних дверей, з яких ви потрапите в класичний петербурзький двір-колодязь, пофарбований темною охрою.

Цьому місту загалом властива невизначеність: тут чорні східці почасти не відрізняються від передпокою, і найбільш залюдненою місциною може виявитися цілковито закинута територія. Як і в будь-якому мегаполісі, тут є і власні оази, і майдани запустіння, кажуть, що Лос-Анжелес - це конгломерат із сорока несхожих міст, - наш Петербург репрезентований ще пістрявіше: від несподіваних квазіміст - до відчуженої від решти промзони. Зараз, коли під нове будівництво відводиться будь-який клаптик землі, здатний вмістити багатоквартирний будинок, - доля «міста кварталів запорошених» визначена заздалегідь: новітнє місто на відвойованих площах вже міниться байдужим глянцевим полиском - і в цьому городищі не знайдеться місця не тільки для безхатченків, а й для пісень закоханих.

Оригинал на странице - http://www.proza.ru/2007/09/12/221