Холодно в дчувати, життя померло назавжди... болит

Холодно...Душе холодно....заніміли пальці....Дурна погода, сніг із дощем....Ну це просто жах! Мокро і холодно...згадуються слова ТОЛ....страшно і гидко,гидко і пусто...У мене в душі зараз настільки пусто, що аж луна від думок. А зараз прийде о ЇЇ ВЕЛИЧНІСТЬ АПАТІЯ...Апатія до всього...такий собі глобальний пофігізм...Піду і зроблю зараз собі кави. Гарячої, міцної і солодкої. Мене нічого не хвилює,навіть ніхто і ні що....Але вчора все було не так. Очима яких переповняв біль і відчай я дивилась у вікно. Тоді у моїй душі було щен холодніше ніж на дворі. Тоді мені було байдуже, що я на краю прірви. Лише один крок відділяв мене від спокою. Вічного спокою. Адже там напевно завжди тепло. Там завжди весело   іне має місця сльозам. Я хочу туди...мені тут занадто холодно....занадто холодно...холодно....ХОЛОДНО....            
                Я стою навпроти вікна і дивлюсь на цю жахливу погоду. Я намагаюсь викликати у себе якісь емоції, намаюсь співчути тим хто на вулиці...намаюсь відчути гарячу каву..намаюсь відчувати...ВІДЧУВАТИ...                У мене в очах зламалось рожеве скло.Зламалось і тепер там дірка.Тепер я бачу життя.А рожеве скло зламалось.Розбилось від твого погляду.Останнього у моему житті.Першого і останнього за все життя...ЖИТТЯ...
А зараз я стою і плачу. Просто так, щоб відчувати вологу на щоках. На руках немає сліз, замість них маленькі сніжинки...Я замерзаю. На мене дивиться сіре небо.Тепер воно сіре. Воно померло. ПОМЕРЛО.
У мене в душі зів*яла квітка. Зів*яла і померла.Вона не витримала моїх сліз і померла.Не витримала мого болю і зникла.Назавжди.Назавжди пішла і не вернеться.НАЗАВЖДИ.            
                У моїх руках пустота.Велична і незаймана.Така як завжди.Справжня.Нічого немає,нічого й не було.Просто пустота.Але вона болить.Болить пустота,хоча нічого не має...Ніколи не купляй пустоту,вона болить...Ніби ріже...БОЛИТЬ...