Ампула щастя

Епілог...

Поганий настрій...це просто як діагноз, і все здається сіре і чорне...пусте і холодне. Я ніби випала з того життя сповненого радості. Але чому саме зараз? Я не знаю...В мене немає причин ані радіти, ані сумувати...Просто ніби щось забрали, виключили якусь кнопку радості .І небо стало сіре і непривітне...я тікаю від себе і намагаюсь вийти з цього...що це? Поганий настрій чи просто імунітет до людей? прагнення самотності чи пошук рідної душі? душа...щось таке далеке і добре...а може в мене просто немає душі? може саме її мені не вистачає? Стан сну і постійне невдоволення світом. Але ж я була іншою...Я була радісною і навіть сміялась...сміх...цей милий звук...навіть не жорстокий, а дитячий і смішний...сміх...дверцята в той світ, світ морозива і дитинства...хоча ні це не пішло, воно просто змінилось...стало жорстке і холодне, зле і гостре. щось таємне веде мене в ту сторону дитинства...я може я просто брешу? Я брешу своєму розуму, душі ,друзям...друзі як мало вас лишилось, як багато незрозуміли і пішли...назавжди покинули...
Ранок...свіжий і морозний. Новий день який треба буде перечеркнути і викинути в смітник. Життя – це аркуш, який ми списуємо днем за днем. Мені нема чого робити на вулиці. Тут весело ,а я не хочу щоб в мене були зморшки. А чого я взагалі хочу? Хочу, хочу ...може щастя.... хоча кому воно потрібне? Люди злі і непривітні? навіщо нам щастя?
А може для того щоб просто його хотіти? А для мене що щастя? гаряча кава в улюбленому горнятку...і все! А може хотіти любові? До друзів, до себе? Так до себе... Я не люблю себе...а треба......треба нарешті полюбити це смішне волосся і такі ж самі очі, полюбити кістляві руки...от зараз підійду до дзеркала і обійму себе..і..і..і ПОСМІХНУСЬ!
Я ЗМОГЛА!!
....Хтось подзвонив у двері. Стара подружка в якої завжди немає часу, бо розумієте, оббігати майже всі салони краси неможливо. Чоловік, робота, дім, діти...може вона мені заздрить? Я одна в пустій квартирі...одна прокидаюсь, одна засинаю ,одна готую собі КАВУ! І все одна...навіть розмовляти почала із собою))) що за дивні символи? А точно - це ж “радість”...
В мене радість несправжня, а якась поверхняна.Я згадала що я хочу – спокійного життя, від всіх...Від себе, від сонця і неба, від світла і людей. Навіщо я взагалі з’явилась?Худа (з дивним волоссям), в чорному светрі, і зимово-літньо-осінньо-весняному плащі (помаранчевого кольору)!
1
Чому я маю когось слухати і підчинятись? Я сама по собі...я одна...і кава...треба завести кішку і назвати її Кавою, а що буде мене смішити...”Каво, йди сюди”, “Каво, перестань царапати моє крісло”...я горнятко я назву Котиком, а якщо Кава його розіб’є – я буду казати – ти скотина!!! ти навіщо розбила Котика?????!!!!!! і віником її по дупі...так досить смішно...
Але ж треба підтримувати своє жалке існування не тільки Кавою і котиком, але й чимось смачненьким...
-    Дайте торт “Київський”
- 54 гривні
- Та ви здуріли???!!! За такі гроші????
Торт я так і не купила, занадто дорого. Гроші...це такі маленькі папірці, за які люди ладні ходити на колінах...напевно....хоча в мене мало цих папірців, я все ж таки живу. Яке ж це життя просто! Ні тобі роботи( окрім писання всяких там віршиків і збирання зірок в котика), ні дітей(які вічно чогось хочуть). Я просто живу, підтримую своє існування ін’єкцією радості.



2
Сонце вже не так сліпить, тому вже якось і хочеться вдихнути свіже повітря наповненого всякім сміттям і димом сигарет. Йду до своїх друзів, яких раптово зустріла. Ось вічно обкурений Омен (якого завжди приваблює тільки власна трава), а ось і якийсь хлопець якого-я-не-пам’ятаю, а ось і Сніжинка. Сніжинка моя краща подруга. Хоча крім мене в неї ще є друг пиво))))). І ось ми всі йдемо в якийсь бар-курилку-нюхалку, і чогось чекаєм. Чекаєм дуже довго, а потім збираємось і гуляем по місту. От уявіть це так : групка обкурених піплів на яких всі втикають і лахають. Нас хитає від найменшого вітру. Але й це не радість.
Це питання мучило мене вже досить довго. Бо це вже принципово-що таке радість? Сніжинка каже, що радість це спокій і мир у душі. А ЯКИЙ В МЕНЕ МОЖЕ БУТИ МИР, КОЛИ В МЕНЕ НЕМАЄ ДУШІ?????? а може і є...а може вона просто спить, і навіть найголосніший годинник її не розбудить. Треба нарешті об’ективно дивитись на життя. Ну що це таке – стара облізла квартирка і Кава. Може знайти роботу? Газети, газети...звідки взагалі з’явились ці газети?? А ось найшла...робота, робота...а ось...
3
- Добрий день.
- Добрий добрий...
- Що ви вмієте робити? Бо ж розумієте робота в нас не складна, але потребує якогось досвіду.
- Я вмію...варити каву, працювати з комп’ютером, і знаходити добрі відносини з людьми (не забувайте моє психологічне чи психічне виховання в родині).
- Ну тоді до зустрічі, завтра ваш перший день...
Я рада, що він знайшов на мені місця на які ще можна дивитись. Але це було настільки зухвало, що будь яка ішла вже б пішла.
Ну ось і мій перший день. Тут люди якісь такі нудні і закомплексовані...бо коли я прийшла в своєму плащі, в них був “легкий шок”. Всі вони типові “офісні щури”, в яких немає душ і пусті, сумні очі. Я не відразу звикла до них, як і вони до мене.
Я ж вам не розказала де я працюю. Я працюю в якомусь задрипаному офісі, який робить якісь прибамбаси. Найдивніше , що тут є так званий дресс-код. Ну от скажіть хіба логічно ходити зимою в тоненьких піджачках і спідничках??? Я розумію шефу іноді не подобається його “гарна” дружина, але чому мені має бути незручно??? І як нормальна людина хожу в джинсах і светриках. Зрозуміло, що мені багато хто заздрить. Але мене навіть не цікавить і не хвилює, що там думає шеф. Ось так....
4
Я вам ще про Сніжинку розкажу. Це настільки дивне створіння, котре виливає всю воду з мисок на підлогу і миє її. Або коли йде до магазину, то передзвоне усім і скаже щоб не сумували...Так дійсно дивна людина, але в неї є якась іскра...тому її усі люблять. Маючи навіть 10 грв. і Сніжинку, можна так провести час, що ніколи не забудеш. Їй дуже подобається моя Кава, ніби вони знайшли спільну мову! От сидимо ми всі троє і дивимось кудись на стелю, так досить дивне знаття...бо стеля в мене потріскана, а шпалери так взагалі в рожеві квіти. От сидимо так годину, дві...а потім вона каже про якесь дивне місце. Через 10 хвилин ми там. Дуже дивне місце з виглядом на смітник і  фрази Сніжинки, що скоро тут буде кафешка. Та на які гроші, знає мабуть тільки Кава. Та поки ми замислювались над цим над складним питанням, всі разом пішли до кав’ярні. Попили, заплатили і пішли далі витрачати мою першу зарплатню. Та кращого ми не придумали як бігати по 100 –метрівці і співати “Holly Dolly” ...от уявляєте стрибають  дві дівки і співають – горланять як п’яні...З нею я ненадовго повертаюсь у дитинство, вона сама як дитина. Якось я прийшла до неї додому, а вона сидить книжку читає...я в шоці!! Сніжинка і книжка не сумісні....через 1,5 години попустило...ось така вона в мене моя Сніжинка...