В моєму Місті тисячі світів переплелися...У химерній в’язі тут Сходу письмена Атлантам в’язи пригинають... Європа засила сватів та Міста шлях проліг у Дике Поле...
В моєму Місті тисячі доріг ведуть в безвиході в безодню. Середохрестя кожне, кожен ріг пристріт дарує...Ножиці Господні тут відтинають перелюбству поли.
Полісся з півночі, а з півдня Степ напругу створюють і стогне Місто...Перлини котяться – розірвано намисто... А мавки бруком відбивають степ, їм перелесник підвиває кволо....
Читала Ваш цикл мініатюр "Катрен", і звучали вони мені голосом Лесі Українки (голосом, який чується у її творах), аж тут у "Тисячі світів" і справді "підвиває перелесник" та "мавки бруком відбивають степ".
"Стогне місто", чи зберемо назад намисто?
Чи знайдемо з безвиході дорогу?...
Можливо і є там щось від Лесі Українки, але я ніколи не був шанувальником її творчості, а її твори востаннє читав у школі. Хоча для своїх дітей колись купив її 4-томника. Інша справа, що українською мітологією та демонологією цікавився у свій час активно. Тому мабуть ці перелесники, небіясники, русалки та характерники з того мого захоплення час від часу виходять в мої тексти.
Не хотів би я пророкувати лихе, тому про дорогу та намисто помовчу, нам*ятаючи про мотто Лариси Косач "контра спем сперо"...
Мабуть, я не зовсім правильно висловилась. Не стільки голос, скільки дух суто український, небайдужість та твердість, масштабність та проникливість, що межує із болем.
Мы используем файлы cookie для улучшения работы сайта. Оставаясь на сайте, вы соглашаетесь с условиями использования файлов cookies. Чтобы ознакомиться с Политикой обработки персональных данных и файлов cookie, нажмите здесь.