Мальчик-фигурка. Дополнение УКР

Я пішов з Ганнусею, щоб побачити „свій” трамвай. Мені він сподобався: навіть більше, ніж тоді, коли дівчинка мене намалювала на запотілому вікні. Там був якийсь хлопчик, який малював на склі дівчинку. На одній зупинці він вийшов з транспорту та Дівчинка-Хвігурка ожила. Це було дуже несподівано: навіть я такого не ждав.
Вона мені сподобалась: були схожі на мої окуляри, не така велика голівка, як у мене (я вже розповідав, що мені велика голова не подобається?). Вона закрила одне око: тільки хвилин через п’ять зрозумів, що Дівчинка-Хвігурка мене побачила.
Сьогодні в нас було побачення: я їй сподобався, вона мені.
- А давай зіграємо весілля.
-   А що таке весілля?
-  Ну... Весілля – це така церемонія... пішли, у словник подивимося.
А що воно таке? Ганнуся розповідала, що...

„Є такий біологічний термін симбіоз. Злиття двох тіл в єдине для взаємодопомоги одне одному. Будь яка людина – це половинка якогось цілого тіла. Ось і блукає ця половинка по світу, шукаючи іншу. Зустрівшись, вони святкують весілля. Це дуже важлива подія в житті кожної істоти, яка потребує допомоги для подальшого свого життя. Але постає питання: а що може дати Хвігурка своїй половині? Сильний дух – це домінуюча риса Ха-еФа. І не дивлячись на незграбне тіло, він пронизує своїм духом наречену.”

Точніше, Ганнуся не розповідала, а писала домашнє завдання. Вчительці тоді я сподобався, та вона задала зробити розповідь про мене...
Сьогодні ми полетіли на нашу планету Хвігурія. Як я зрозумів, населення ще більше зросло, бо все скло запотіло. Мабуть, тепер Хвігурок посилають на Землю частіше.
Коли ми розповіли про весілля, всі почали запитувати: „що це таке?”. Ми відповідали, що так на людський планеті називають комплекс церемоній і обрядів, часто народних традицій, пов'язаних з укладенням шлюбу; має етнічні, релігійні, географічні та інші особливості в різних народів і у різних країнах.
Всім ця ідея сподобалась. Хвігурки кивали та раділи.
- Ми будемо весілля відмічати на Землі.
А ось це вже ні:
- І більше додому не прилітайте!
Ми запросили наших друзів Ганнусю, Соломійку, Богданка та батьків-Хвігурків.
До речі, ми попросили тата Богдана, щоб і Дівчинку-Хвігурку роздрукували на папері. Тепер ми ходили як пара Паперових Хвігурок.
- Гірко! Гірко! Гірко!
(Я не розумів, чому гірко та попросив кричати інше)
- Солодко! Солодко! Солодко!   
Після церемонії ми вирішили подорожувати по планеті, та одного разу попали в полон в журнал...
Головне – що тепер я не такий самотній, як раніше. А полон – це таке, що не назавжди. Тим паче, що ми безсмертні. Я задоволений собою та своєю дружиною.
І ніякий полон не завадить цьому.
До речі, це вже інша історія, чи не так?
Хлопчик-Хвігурка у співавторстві з Дівчинкою-Хвігуркою, 2010.