дота

 "В DoTa гравець не може керувати спорудами чи юнітами , всю свою увагу концентрує на герої, якого вибирає на початку гри".Wiki.


перший рівень

Вікна було відкрито, двері розпахнуто. Спека густою хвилею перетікала по підвіконню в кімнату і томила підборіддя. Дмитро почухав носа. На екрані моніка йорзали герої, кастували. Треба перевірити гайд. І ніс свербить - це добре, дуже добре. Яке сьогодні?Звернув гаму, клікнув на дату - 31 липня. Кінець липня, кінець липня. А-а-а-а-а, Пріма, Коля-Миколай. Згадалось те, що було рік тому. І смішно і стидно і хочеться ще. Ну-ну, пріма, давай. Годинникові стрілки піднялись, як руки в полоненого. Вже полудень, а в мене крім спеки ні одного клієнта. Очікувана хвилька гніву колихнула мозок. " Піду подимлю " - видохнув, потянувся за цигарками. Зза дверей почулось говтання, топіт, дитячі крики. - Йдуть, господи ти боже. Він підхопив цигарку, мотнув сірниками і вийшов з кімнати. Назустріч неслись двоє підлітків.

- Серя, тобі кранти! - волав один.
Підбігли до дверей, ввалились, несамовито озираючись.
- Кампи є? - спитав обіцявший смертні муки.

- На скілько? - Діма затягнувся. Хмарки диму вилетіли і заколихались. Спітніли хлопці жадібно простежили цигарку.
- Та не, ми не щас, десь через часок - видав Серя.

Діти підхопились і загуркотіли по сходах.
- Угу, через часок - сам собі процідив Дмитро, погладив живіт і збив попіл. З цигарки вилетів жар. Він не став підтикать - бичок був закоротким.
- Через часок.
На екрані борюкалися герої. Гайд не виправдовував ні герой ні Blizzard. Настрій майже спортився.

другий рівень

На дзвонниці вдарили у дзвони. Як покійники поспливали спогади - монастир, хіротонія, приход, Микола Іванович, архієрей, клірос. Співи: церковні, народні. Згадалися хутірські обіди, лиця бабусь і дідів, розтягнуті у блаженій гримасі. Хотілося одного - застигнути у тих піснях, як комаха в бурштині, впасти під стіл і чекати тисячі літ на своє власне викриття. Вже три роки як за штатом. Пробував повернутись - владика неблагословив. Дозволив лише на крилос, і те без наперсного хреста. Тепер новий піп управляє. Вже і газ провів - тепло на Різдво! Ти ба, слоган - тепло на Різдво! А клірос розбігся, восхваляти нікому. Кажуть баби, пустив отець Сергій в регенти монашку Параскеву. Істота на диво благовійна і до устава церковного вправна - так направить кліросних, що ті не знають куди бігти од гніва господня. А сама, шасть - і на прощу до лаври святої. У травні їхали до мгарського манастиря з кумом, тоді тітка Оксана зустрілась і з під сліз открилася :

- Так ждем, так ждем вас, батюшка Дімітрій. Зайдеш на крилос, начнеш, а воно не то батюшка. Як згадаешь...
Очі миттево змокли, в голові гупнула кров. Запалити цигарку. Перший дим немов власний джин - могутній і заспокійливий.

Ноги зім`якли, він плюхнувся на стілець. Його героя було вбито:
- Нікчемний ти і гайд твій.
Добивати цигарку до фільтра не хтілось, попільничка була поряд - пуста і прозора.

третій рівень

- Діма, дай сігарету.
Обернувся. В дверях стояла Светка.

- Привіт, Светуня.
Ця дівчина вже тиждень, як стала з`являться в клубі. Років 17-18, місяць тому випуск був. Як попав туди згадати можу, а от чим закінчилось - те розповіли, дякую.

Одягнена по останньому завозу секонда і конфіската "Конвалії", молода дівчина стояла в одвірках комп`ютерного клубу і просила. Це добрий знак.
- Просите і дано вам будет. Бери. Светка підійшла, висмикнула з пачки цигарку і обняла Дмитра.

- Хто обіцяв порибалити разом, у? Вона всілась йому просто статі.
- Светка, така жара, куда?

- Ти обіцяв. 
- Обіцянка - цяцянка. Робить нікому.

- Посади мене.
- Сиди краще де сидиш,люба, добре?. Обняв її лівою, права потягнулась до миші.

- Бач, гайд не проходе. Ввечері хлопці знов напнуть. Светка видихнула дим в кольорове око монітора.
- Дімка, мені поступати скоро, ти будеш нудьгувати без мене?
Перезапустив карту, герої знов побігли.

- Ану, ще разок.
- Ну добре, я пішла, дякую за курево. Вислизнула з рук, смикнулась до дверей.

- Свет, зажди.
Спробував схопити її за руку, шорти - невдача. Вибігла, затупотіла по сходах. Примари всіх жінок, його жінок, повільно попливли крізь нього. Одні були з ним лише одну ніч чи день, другі по кілька років. Звісно, він не жалкував за ними. Навіть якщо кохав, навіть якщо деякі марили у його снах. Не жалкував і за дітьми - бо ще і діти і він сам були занадто молоді.

четвертий рівень

- Серя, я за другий. Діти штовхались і шурували в кишенях.
- Дай сорок коп, нехватає, плиз.
- Нам по часу.

Всілись, забликали екрани. Дмитро запустив локер, сгріб комкані гривні, розсипані копійки.
Старший - син, якщо дивитись на мапу області був знизу. Молодша - дочка, на мапі була ліворуч. Потяги щодня рушали в кожном напрямку, але без нього. Коли-неколи він сідав на той , що їхав на південь. На захід не хотів і не любив. Там змішувалось забагато - і жінки, і дитина, і монастир, і перший бруд. Коли приїздив син, вони сідали в клубі, гамали по сітці. Йому подобалось несподіванно програти п`ятикласнику в доту. Подобалось і дратувало. Дратувало, що син має від`їхати, а не залишитися з ним. Дратувало, що підліток стає зовсім незнайомим, майже ворожим.

- Діма!!! - горлало з вулиці.
- Пріма, мать твою - таки не помилився.
Героя знов було вбито.

- Да, цей гайд не проходе. Ну та в "контру" дам жару.
Розчепіривши руки з пляшками, зайшов Коля. Він посміхався і бубонів щось про бутерброди.
- Светку позвать, Дімон?.

Прекрасне непорозуміння тривало.