Абсцененцiя

Місто завмерло у тисячах тромбованих артерій

Зима завжди приходить зненацька,

Ховає під кригою меланхолічну річку.

Холод проникає у кімнату через шпарини старих вікон.

Пробирається глибоко між ворсин цупкого светра.

Знервовано поглядаєш на годинник та мобільний телефон.

Знову чутно лише монотонні  гудки.

Ти як наркотик,

Викликаєш стійку залежність вже після першого використання.

Пам’ятаю як вдихав кокаїн твоїх слів,

Уводив в вену запахи твого волосся.

Дівчинко, я молився наче на ікону,

На кожен з кольорових поцілунків,

Якими щедро нагородив твоє тіло невідомий татуювальник.

Життя втікає мов вода крізь пальці.

Вишневий присмак сигарет,

Холодна кава на брудному підвіконні.

Затулюєш вікна старими газетами,

Бо очі стають занадто чутливими до світла.

Обклеюєш кімнату твоїми чорно-білими фотографіями.

Мобільний вже не в змозі дати мені ще одну дозу тебе.

Все нижче схиляєшся до підлоги,

Слухаєш як розбиваються сльози.

Задихаєшся в чорно-білому коконі

З іконами тебе на стінах.