Ой ти поле, поле, поле...В срібнім місяці стерня. Розвіває вітер поли, віє гривою коня
Сяйво неба кличе, кличе. Кінь летить йому настріч, а вгорі хрипить, курличе білим болем сива ніч.
А внизу то спить, то стогне під ярмом татар земля. Шурхіт, шепіт: ”Бог нам,Бог нам дасть того, хто визволя”
І чекають, і чекають...Ох чекання – довгий піст - зорі зморені зникають у курищах чумних міст.
Кінь промчить уроче поле, зорі згаснуть між стерні, стане блюдце серед столу. Зверху "ТАК”, а знизу “НІ”...
Ой ти, Поле!
© Copyright: Валентин Лученко, 2010
Свидетельство о публикации №210032100756
Свидетельство о публикации №210032100756
Рецензии