Наречена

           Десь далеко-далеко за обрієм грає мінорну мелодію саксофон… Вона йде через міську площу пішки, босоніж, в білосніжній сукні. Ні, вона не виходить заміж, на жаль. А можей на щастя… На розтріпаному, світлому волоссі немає фати, – адже вона вже давно втратила цноту. Життя гвалтувало її не раз.
           Вона просто йшла , примруживши очі від осіннього сонця і посміхалась. У руках – букет зів’ялих рожевих троянд. У неї немає нареченого, вона просто потай зустрічається з жонатим чоловіком, потай кохає його, потай будує кришталевий замок щастя, що може розлетітися вщент будь-якої миті від подиху його слів…
           Заплакане обличчя, червоні очі, на щоках потьоки смолянистих вій…
           У магазині вона купила пляшку червоного вина, відкоркувала, пила великими, жадібними ковтками. Багряна суміш текла по підборіддю, капала на груди в сніжному корсеті. Та їй було байдуже!
           Кружляла, розставивши в сторону руки, як птах, що виріс у клітці, як птах, що не вміє літати… Пила, сміялась, кричала на всю горлянку, бо так хотілося. Вона не могла тримати той Везувій емоцій в собі і він вибухнув голосними риданнями… А за обрієм грав на мінорний лад саксофон…