Добрый дид Мисяць

  Тихо навкруги. Золотавий вечір ліг на дно міста і затамував подих. Подекуди почали виглядати зорі-малюки,які щойно народилися на небі. А ось і дід Місяць бородатий вийшов на темно-синє полотно. Борода йому дуже личить! А зірки все сміються-насміхаються над старим Місяцем. Сердитий від дитячих усмішок,Місяць починає розмахувати своєю дерев'яною палицею,намагаючись таким способом налякати малих бешкетників. Але маленькі зорі знали, що насправді Місяць - дуже добрий старий. Тому вони не ображалися,а навпаки - робили вигляд,що злякалися.
  Взагалі діда Місяця обожнювала вся сонячна система! Молоденька Венера завжді на вихідних варила смачнющй вареники.  Тому найпершим,хто куштував смакоту, був саме дід Місяць. Візьме в руку виделку, сяде на улюблений стілець - і давай наїдатися варениками! І ніколи не було такого випадку, щоб дід Місяць забув раптом подякувати молодій Венерці і поцілувати при цьому її ніжну та ласкаву ручку. Від цього у Венери рум'янились щочки, і з'являлася яскрава усмішка на обличчі. А маленькі зорі, надивившись на діда Місяця, і собі просять смачних вареників. Скільки жителі сонячної системи знали Венеру,ніколи не пригадували, щоб Венера комусь відмовила у її ж страві. Тому молодичка і зірочок почастувала.
  Після того, як дід Місяць добряче наїсться,він бере свою люльку,перо з чорнилом, чистий аркуш паперу і починає потроху щось писати. Коли на аркуші не залишається вільного місця, дід бере новий аркуш і продовжує щось писати. Те "письмо" міг розібрати лише сам Місяць, тому ніхто ніколи не здогадувався,що він пише...