Там-там заганяє дух у мідний глек. Глікогену чародієві вже не старчить. Ста вісьми чоток на сто намистин не достатньо для падре аби захистить душу грішну, що снить жінкою чи нірваною та мріє про кінець целібату...
Загорнися, Сину Небес, у жовтий плащ сонячний вітер хай дме у спину. Плащаниця буде потім,
а зараз час для кохання, для плоті, бо без них душа - то мара, суєта, тінь на осінньому живоплоті...
Пий його, смакуй це життя, ціди його з бочки дубової в срібний келих. На моріжок біжи з келії, де душа дрижить як та склянка в привокзальному автоматі...
Воля вольному! Луки, степ! Виростають не крила, мрії!!! Дух як на дріжчях росте...
Місяць і світить і гріє...
твір-надихач:
http://www.stihi.ru/2009/10/29/8160
Мiсячна Мiстерiя
© Copyright: Святослав Синявський, 2010
Свидетельство о публикации №210032701185
Свидетельство о публикации №210032701185
Рецензии