Бачити!

БАЧИТИ!

Він – народжений незрячим у професорській родині.
Вона – студентка старшокурсниця з провінції.
Він – карається почуттям вини за смерть матері.
Вона – шукає можливості зачепитися у столиці.
Він – не вірить нікому.
Вона – хоче помогти жити йому, аби виправдати те, як живе сама.
Він – вважає себе монстром негідним співчуття.
Вона мститься йому за свій первинний намір.
Він – не хоче вірити собі, що закохався в неї.
Вона – відкриває його обдарованість і захоплюється ним.

Вони вибудовують один одного у замкненому світі любові.
Вони очищуються від почуття вини і злоби.
Вони прагнуть показати решті світу їхнє натхнення.

Світ відповідає нищівною зневагою.
І вони знову майже знищують один одного.
Але пережите почуття рятує їх...

90 хв.

Режисер постановник – Іван Сергієнко
Оператор постановник:  Сергій Михальчук
Пропонований акторський склад:
Антон – Владислав Вакарчук
Віра – Чулпан Хаматова
Сестра - Ірина Стежка

Музика – Океан Ельзи, Ольга Богомолець


Приклади зі сцен

 

1.  ЕКСТЕР’ЄР/ДЕНЬ                ПЕРЕХРЕСТТЯ

Шум вулиці великого міста. Постукування тростини незрячого.  Голоси на вулиці. Виск гальм
і звук падіння. Голос: „Куди преш, п’яне бидло. Самому пофіґ, так хочеш щоб я з тобою загримів?.

ЖІНОЧИЙ ГОЛОС:
Перестаньте! Він же сліпий!

АНТОН
Якого кольору в нього машина?

Голос
Ти б краще спитав на яке світло преш, блін...

ЖІНОЧИЙ ГОЛОС:
Білого...

АНТОН
Повезло, уроду!


Образи на екрані починають плинно з’являтися із мряки. На перехресті з напруженим рухом стоїть білий жигуль, коло нього в калюжі, силуючись підвестися - незрячий АНТОН. Він дійсно п’яний, розхристаний, неголений і запущений. Його на диво дебела тростина відлетіла вбік. ВІРА, молода дівчина намагається допомогти Антону підвестися.  ЇЇ долоня опиняється в його руці і біля обличчя. Він на мить вагається , але потім рішуче, майже судомно відсторонює її поміч. Жигуль від’їздить.

АНТОН
А який там колір?


ВІРА
Та червоний, і без звукового попередження для сліпих.
Ось Ваша... ця... ну... палка

АНТОН
(по-менторськи)
Тростина для незрячих.

Антон бере тростину, яка дійсно видається радше палицею. Він обстукує нею стовп світлофора. Дійшовши до скла питається у Віри:

АНТОН
Це – червоний?

ВІРА
Так.

Зненацька Антон розмахується своїм костуром і влучає в червону фару. Друзки сипляться разом з іскрами на асфальт. Віра стовпеніє з несподіванки. Антон рвучко крокує через перехрестя загрозливо розмахуючи палицею.  Нервово сигналять автомобілі гальмуючи і обминаючи «божевільного». Антон сягає протилежного тротуару, обстукує стовп світлофора і влучно розтрощує червону фару.

ЗТМ./ТИТР:

БАЧИТИ!
2. ІНТЕ;Р/ДЕНЬ                МАГАЗИН   

СТЕЛАЖІ ДОРОГОГО МАГАЗИНУ З АКУРАТНО СКЛАДЕНИМИ НА  НИХ В;ЯЗАНИМИ ЧОЛОВІЧИМИ ДЖЕМПЕРАМИ.    Вони різних кольорів і фактури. Чоловіча рука ковзає по них іноді зупиняючись, обмацуючи прискіпливіше. Просувається далі.               

3.  ЕКСТЕР’ЄР/ДЕНЬ                ПЕРЕХРЕСТТЯ

Те саме перехрестя, але кілька місяців перед попередньою сценою. Вихід з дорогого фірмового магазина. Антон (вдягнений охайно і зі смаком, в елегантних затемнених окулярах) рвучко передує МАТЕРІ, яка тягне обійму фірмових кульків.

МАТИ
Антоне, ну куди ж ти, стривай
Ну хочеш ми повернемося...

АНТОН
Годі тортур, ти знищуєшся з  мене

Мати на мить зупиняється, шукаючи емоції у відповідь..
... не знайшовши...
Але  ж той светр такий червоний!!!

АНТОН
(Зупиняється)
Який??

МАТИ
Він тобі на-а-справді не-личить, дитино...

Обличчя Антона  ....

МАТИ
Зупинись! зупинися ж!!!  Я не розумію...

АНТОН
Він з такої вовни... ,такий...

МАТИ
 (перебиває)
Так там же синтетика, і він такої фарби...


МАТИ
(Далі , дрібочучи)

Сину ми ж завжди дбали ...
 і твій ВИД мені не байдужий.
Ти  ж зрештою благовидний мужчина,
 аби  дівки тебе могли бачити...

АНТОН
Театрально розвертаючись
Ваше дбання...!!!


Він  агресивно відкидає присутність матері і йде навпростець через  дорогу. Мати кидається за ним...
МАТИ
Стій, червоний!!!

Антон впевнено крокує вперед і мати дрібоче за ним. Червона вантажівка визичить гальмами і, підминає жінку.
Антон завмирає. Пауза...
І кидається у зворотному напрямку на звук.
Матір лежить бездиханна, відкинута вантажівкою. Антон навшпиньки, ширяє руками потрапляючи на авто, асфальт і врешті на калюжу крові навколо материної голови. Незвична субстанція призводить його в екстатичний стан. Він далі  шукає тіло матері. Знайшовши голову він пригортає її до себе, бубонячи

АНТОН
Червоний, червоний ...

Далі він підіймає долоні до обличчя наче бачить кров на долонях  і натужно дихаючи ніздрями закриває лице долонями вимазуючи обличчя кров’ю

АНТОН
Червоний... мамо.


2.  ІНТЕР’ЄР/ДЕНЬ                ПОМЕШКАННЯ

Житловий будинок сталінського зразка. Майданчик, сходи  все масивне.  З дверей видно, що мешкають люди заможні. ВІРА, 22, піднімається сходами тримаючи папірець з адресою. Знаходить потрібний номер і дзонить. З глибини помешкання:


ГОЛОС АНТОНА
Відчинено!!!

Помешкання дійсно велике, з довгим коридором-бібліотекою.  Пилюка. Видно, що давно не прибиралося.

ВІРА
запинаючись
Добрий день!

Мовчанка
ВІРА
Антон Степанович Бережний?
Я з соціальної служби… на практику!

Після деякої паузи

ГОЛОС АНТОНА
А! Нянька… заходь.

Віра за звичкою обертається до дверей і відсахується переполохана голосом в наказовому тоні:

ГОЛОС АНТОНА
Не зачиняй двері …

Наче сам злякався свого голосу, майже непевно…
заходь… ну...- заходьте.

Віра минає вітальню з кухнею зі слідами гармидеру. Пакунків швидкого приготування їжі, розкарябаних рибних консервів та кількох пляшок горілки.

Антон
В кабінеті!
Там, ми трохи погуляли… Гості…

Віра бачить зі спини постать Антона одітого в яскраво червоний джемпер. Він скоцюрбився над великим скляним столом, що стоїть перед вікном. Хоча стіл і не письмовий, але на ньому  досить багато листів. Деякі розпечатані, дещо впало на підлогу. Антон тримається обома руками за край стола, мов боїться його відпустити.

АНТОН
Багато роботи! Не встиг прибрати.

ВІРА
Я - Віра. Я з інституту. У нас практика.
Я приберу. Якщо…

АНТОН
гнівно
Ні! Мені нянька не потрібна!
Вибачте… Так, мені дзвонили. Сідайте.
Ці листи… Мені треба прочитати.
Вони на комп’ютері. Я не відчуваю.

Він гладить правицею стіл. Бере листа і водить пучками по паперу. Не обертаючись, він простягає лист Вірі. Віра читає вголос

ВІРА

Президія академії наук України
висловлює Вам свої глибокі співчуття
з приводу трагічної смерті Вашої матері,
шанованої Віри Павлівни Бережної,
дружини нашого незабутнього колеги.


АНТОН
Засранці. Збіговисько засранців.


Віра
дещо спантеличено, але продовжує читати:

Ми розуміємо, яка це невимовна втрата для сина, доля якого була так пов’язана з матір’ю…

АНТОН
Вибухає
Пов’язана!!!

Він рвучко обертається до Віри, вихоплюючи лист з її рук. Його обличчя  неголене, з ознаками похмілля.
АНТОН
Це її доля пов’язана. Це я її , це я її пришиб.
Оцими руками.

Він мне лист, мов хоче роздушити кавалок паперу. Кидає його на підлогу
ВІРА з зойком відскакує. І задкує до виходу з кімнати.

ВІРА
Божевільний…

Вона  хутко вибігає.

АНТОН
кричить навздогін
Двері. Не закривати двері!
 

Звук дверей.