Аборт

 Я сиділа на лавці і дивилася на жінку, яка наближалася до мене. Це була висока шатенка з зеленими очима, одягнена в сукню і плащ. Вона впевненими кроками направлялася до дверей онкологічної лікарні. Її обличчя було холодним і спокійним. Через деякий час вона вийшла. Хоча ні - вибігла! Її очі були червоними і обличчю бігли сльози. Пройшло трохи часу і вийшла моя подруга, яка працює там лікарем. Вона сказала, що до них сьогодні приходила жінка робити аборт. Тоді я зрозуміла, чому та жінка плакала! Вона вирішила не народжувати дитину і зробила аборт! Вона позбавила себе щастя бути матір'ю! Та жінка розповіла моїй подрузі, що хотіла би мати дитину, але вона завагітніла непланово і батько відмовився від дитини. До того ж вона часто мусить їздити в інші міста по роботі. Вона боялася, що не матиме часу виховувати дитину та залишиться без роботи. Та й не хотіла, щоб дитина росла без батька. І тепер невідомо чи надасть їй доля ще один шанс стати матір'ю?! Чи зможе вона колись обійняти частинку себе?! Одному Богу це відомо! Тисячі жінок роблять аборти, позбавляючи ще ненароджену дитину життя! А, можливо, саме вона стала би видатним науковцем, талановитим художником чи композитором... Але тепер ця дитина ніколи не побачить сонячного світла, не наповнить повні легені повітрям, ніколи не відчує, що таке перше кохання... Ця дитина ніколи не зможе насолодитися життям...