Йому так боляче було писати…
Ось склянка й лід.
Із себе кожне слово видирати
І витирати піт.
І олівець гострив, як ніж,
Папір – це шкіра.
Він знав: ні, не пиши, а ріж!
У це і вірив.
Він на сніданок всю ніч гриз
Свій гострий олівець.
Є три десятки літер, хист –
І навпростець:
Вікно, стілець і знов вікно…
Хто там в вікні?
І вовчі очі ці – його?!
А чому б й ні…
Палив до смаку гіркоти
У роті й у душі.
І «Гірко!» десь кричать коти,
Й ворушаться кущі.
Він змучений додолу ліг,
І день був новий.
А піт по скроні біг та біг
Чомусь червоний…
І читачів є кількасот
Й помірна зарплатня,
І вічний цинік кривить рот:
«Яка ж це все дурня!»
Ненадрукований поет
© Copyright: Мария Бережная, 2010
Свидетельство о публикации №210040900051
Свидетельство о публикации №210040900051
Рецензии