Кровиночка

         Кровиночка

  У цегельнтка Павла Гришака гульбище. Зібрався ледь не  весь куток: душ сорок. Павло, сухий, аж чорний від пекельної праці, сам підливав оковиту: - Кушайте, кушайте, гості дорогії, - примовляв. - А ти, куме, чого ж? - кивнув на перевернутий стакан. -   Е, так не піде!  Така подія... хрещениця твоя повернулась, а ти? Ех! - зітхнув тяжко. - Думав уже, так  і помру... вже й не побачу... та  ба! З божою поміччу...
  Кум скривився, якось кумедно витяг шию і затіг:   

                У місяці юлі, випала пороша...

                - А дід бабу полюбив, а дід бабу полюбив,
                Бо баба хороша... -
підхопили кілька п"яних голосів.

 Гришиха, огрядна краснощока баба, зовсім розклеїлась: - Ой, людоньки ви мої... Десять рочків, ай-я-яй! - стогне, - он скільки! Як один божий день!  Бувало стукне щось серед ночі, а я аж підскочу: Ніночка явилась!
 Жінки, що сиділи поруч, мовчки слухали.  - Чого сусідоньки невеселі такі? Така радість! Діждалась, хоч на старість. Хоч очі мені закриє, кровиночка моя. Ох-ох-ох!  Десять годочків! - хитає головою.
 -  Маман! Харош бакланить! В натурє! Завели, блін!  - кривиться дебела в рудих кудлах  дівуля  років тридцяти з хижою пожовклою пикою. Це й була сама "кровиночка", винуватець  гульбища.
 - Та не журіться, кумо! - заспокоює котрась із жінок. - Внуків діждетесь, а там, бог дасть, і правнуків!..
 "Ага, - думає Ніночка.- Діждитесь ви в мене чорта лисого"...
       
                - Та взяв її за рученьку...-
чути голос кума.
                - Та й повів до броду,
                роздивився, що погана,
                та й штурнув у воду... -

підхопили гості.


  ... Десь років десять тому  " кровиночка" та її подруга Зоя, учиниці ПТУ, поверталися з гульок. Був пізній літній вечір. - Куражу! Куражу хочу! - заводиться  Ніночка.  - Душа горить!  - падає на лавочку. - Діставай, Зоя, твою мать!
  Подруга дістала пляшку. - Ось вона! - потирає руки "кровиночка". Смикнула прямо з горла, передала подрузі. - І чого ти не врізала тому олуху? Козел...
  - Там мент стояв поряд, не бачила хіба?
  -  А ти б і менту... Глянь, який фраєр суне?  Ей, мужик, закурить дай!
  -  Зелена ще, - тихо мовив той. Це був старий втомлений чоловік, що саме повертався з роботи.
  -  Це я зелена? - підводиться Ніночка й б"є чоловіка в потилицю. - Сука!
Обидві дівулі накинулись на лежачу людину. - Ось, тобі! В диню його! В диню! Ось!  - Били довго, били з  жорстокою  насолодою.
 - Петушара смердючий!
   Потім заховали недопиту пляшку в сумку. - Здихай,  падло! - кинули на прощання й пішли геть.
   На другий день чоловік помер... Потім був суд. І довгі "десять рочків",  на які так  нарікала  Гришиха...