Лина Костенко. Тени и сумерки, день золотой

Перевод с украинского

Тени и сумерки, день золотой.
Плачут и молятся белые розы.
Может быть, я или кто-то другой
Там, на веранде в углу сидит гостем.
Может, он плачет, а, может, он ждёт -
Ловит шаги или скрипы калитки.
Может, он встанет и вдруг припадёт
Лбом к косяку на веранде с улыбкой...
"Где же вы, дачники?" - скрипнут полы.
Боже ж ты мой, тут такое раздолье!
Память потомков, как танец пчелы,
Танец пчелы до бессмертного поля.
Может, спустя уже тысячу лет –
Я и не я уж, разбужена в генах,
Здесь на земле всё ищу робкий след – 
Предков моих в дивных плачах, легендах.
Голос колодца, что ж ты замолчал?
Руки шелковиц, ну что же вы смолкли?
Окна забиты, замок их сковал –
Ржавой серьгой, коготочком защёлки.
Белый косяк съела слякоть дождей.
Кто же ночами так стонет в том доме?
Там одиночество ждёт былых дней,
В печку ухватом суя всё пустое.
Может, то боль наша, может, вина,
Может, бальзам на забытые души –
Память колодца и память окна,
Память тропинки и старенькой груши...
***
Затінок, сутінок, день золотий.
Плачуть і моляться білі троянди.
Може цея, або хто, або ти
ось там сидить у куточку веранди.
Може, він плаче, а, може, він жде -
кроки почулись чи скрипнула хвіртка.
Може, він встане, чолом припаде,
там, на веранді, чолом до одвірка.
Де ж ви, ті люди, що в хаті жили?
Світку мій білий, яке тут роздолля!
Смуток нащадків, як танець бджоли,
танець бджоли до безсмертного поля.
Може, це вже через тисячу літ -
я і не я вже, розбуджена в генах,
тут на землі я шукаю хоч слід
роду мого у плачах та легендах!
Голос криниці, чого ж ти замовк?
Руки шовковиць, чого ж ви заклякли?
Вікна забиті, і висить замок-
ржава сережка над кігтиком клямки.
Білий причілок оббила сльота.
Кто там квилить у цій хаті ночами?
Може, живе там сама самота,
соває пустку у піч рогачами.
Може, це біль наш, а, може, вина,
може, бальзам на занедбані душі -
спогад криниці і спогад вікна,
спогад стежини і дикої груші...