Тiло-Zомbie

Мій лагідний звіре, осінь спливає повіддям жовтим
На тротуари за ніч нанесло листів Саду
Я сяду на потяг вранці щоб сон цей забути вкотре…
У тмянім купе-барлозі закутаюсь в плед бабусин.
Коли перегук рейок навіювать стане спокій,
я викличу Дух Сонця, міцніше стулю повіки
і помандрую в гори, де серце своє залишив…
А тіло моє Зомбі доїде в якийсь Красилів
i буде чекати в кнайпі. Воно уже звикло…Мабуть…

© 2007 Святослав Синявський


Рецензии
мій лагідний яворе,
знову весна спливає...
і хідники всі –
в зів*ялих рожевих мріях,
я сяду на потяг удосвіта,
щоб не спізнитися в літо...
але ж мене там давно вже
ніхто не чекає,
та чую, колеса про інше
туркочуть вперто
і я непомітно пірнаю
у їхню квапливу мову...
вони ж бо пліткують,
що високо десь у горах
самотній дивацький чугайстер
уже посивів
не дочекався,
бо залізниця –
лише в Красилів
:(((



Василина Иванина   01.05.2010 11:48     Заявить о нарушении
цікаві осоціації, прочитав з великою увагою!
Шануймося!!!

Святослав Синявський   01.05.2010 16:02   Заявить о нарушении
відлуння у горах в тенета свої вас ловить
відлунює слово у серці – й не відпускає
луною летітиме
закружеляє стрімко
зворами
сиглами
спиниться
стихне
і щезне
асоціації
це лише спомин
про дійсність???

Василина Иванина   08.05.2010 13:17   Заявить о нарушении
Гарно, Василинко! :-)

Святослав Синявський   09.05.2010 15:06   Заявить о нарушении