Найкраща ц! нн! сть для життя - щоденно помирати

"Смерть,  если  подойти  к  ней  психологически
правильно,  есть  не  конец,  а  цель,  и  поэтому
человек, перевалив за вершину жизни, начинает
жить  ради  смерти"
К.- Г. Юнга

Всі ми, особливо в юності, коли у нас багато сил і енергії, прагнемо зробити щось таке, про що і після нашої смерті будуть згадувати люди. Деяким це вдається - що ж, залишається тільки по-доброму позаздрити таким людям.

 «Щоранку думай про те, як треба вмирати.
Щовечора освіжай свій розум думками про смерть.
Виховуй свій розум.
Коли твоя думка постійно буде обертатися навколо
смерті, твій життєвий шлях буде прямий і простий.
Твоя воля виконає борг, твій щит  стане  непробивним»                -Із заповідей японських самураїв-

Можна сказати, що смерть і безсмертя, так само, як і шляхи його досягнення, є зворотньою стороною проблеми сенсу життя. Очевидно, що вирішення цих питань залежить від провідної духовної установки

«Memento mori» - пам'ятай про смерть

Ви не в силах уникнути смерті.
Десь там, в майбутньому, ви обов'язково зустрінетеся з нею і помрете. Це факт.
Багато хто з нас боїться смерті і втікаючи від неї, заподіюють собі масу незручностей. Але є інший шлях, і на цьому шляху саме смерть може стати нашим кращим другом, стати самим мудрим радником.
Це розуміння може докорінно змінити життя будь-якої людини.
Існує відомий латинський вислів «mors certa, hora incerta» - «визначене в житті - смерть, невизначенне - її час».
Дійсно, найчастіше людині не дано знати годину своєї смерті, і вона думає, що це трапиться в далекому майбутньому. І по суті - вважає себе безсмертною.
А що може бути гірше безсмертя?
В епосі багатьох народів є притчі, де найважче покарання - саме безсмертя.
Згадайте «Вічного жида» Агасфера - коли знемагаючи під вагою хреста, Ісус йшов на Голгофу і захотів відпочити, Агасфер крикнув йому з натовпу «йди, йди», за що і був покараний безсмертям.
Саме прийняття факту смерті, робить нас людьми і допомагає долати цей шлях, який називається ЖИТТЯ.
Можна навести багато прикладів, коли людина повністю змінюється, усвідомивши, що скоро помре. Правда, досить часто буває вже надто пізно. Пізно, для того щоб жити, але є багато прикладів того, як сильно змінюються люди, усвідомивши неминучість смерті.
Думка про смерть - єдине, що здатне загартувати наш дух.
До того моменту, коли людина усвідомлює страхітливу природу знання, вона усвідомлює й те, що смерть на цьому шляху - вірний попутник, незамінний партнер, який завжди поруч. Смерть є головним чинником, який перетворює знання в енергію, в реальну силу.
Дотиком смерті завершується все, і все, чого вона торкнулася, стає СИЛОЮ.
У світі, де за кожним полює смерть, немає часу на жаль або занепокоєння. Час є лише на те, щоб приймати рішення. І не важливо, у чому будуть полягати ці рішення, тому що нема нічого більш серйознішого і важливого.
У світі, де смерть - це мисливець, немає великих або малих рішень.
Єдине рішення полягає в тому, що кожен повинен зустрітися віч-на-віч зі своєю невідворотною смертю.
Людина повинна зосередити увагу на сполучному ланці між нею і її смертю, відкинувши жаль, смуток і тривогу. Зосередити увагу на тому факті, що в неї немає часу. І діяти відповідно до цього знання.
Кожна із її дій стає її останньою битвою на землі. Тільки в цьому випадку кожний вчинок буде володіти силою. А інакше все, що людина робить у своєму житті, так і залишиться діями недоумка.
Смерть очікує нас, і те, що ми робимо в цю саму мить, цілком може стати нашою останньою баталією на цій землі.
Я називаю це баталією, тому що це - боротьба.
Переважна більшість людей переходить від дії до дії без боротьби і без думок.
Людина-воїн, навпаки, ретельно зважує кожен свій вчинок. І оскільки цей воїн дуже близько знайомий зі своєю смертю, він діє розсудливо, так, наче кожна його дія - остання битва.
Тільки недоумок може не помітити, наскільки людина-воїн  перевершує своїх ближніх - звичайних людей.
Воїн з належною повагою ставиться до своєї останньої битви. І цілком природно, що останній вчинок повинен бути найкращим. Це приносить йому задоволення. І притупляє страх.
Воїн - всього лише людина, просто людина. Йому не під силу втрутитися в провидіння смерті. Але його бездоганний дух, який набув чинності, пройшовши крізь неймовірні труднощі, безсумнівно здатний на час зупинити смерть. І цього часу достатньо для того, щоб воїн в останній раз насолодився спогадом про свої сили.
Можна сказати, що це - змова, до якого смерть вступає з тим, чий дух бездоганний.
Смерть - це необхідний додаток до "повинен вірити".
Без усвідомлення смерті,  все стає звичайним,  незначним.
Наш світ дає нам знати незмінне невідоме, про те, що смерть постійно вистежує нас.
Без усвідомлення присутності нашої смерті, немає ні сили, ні таємниці.
Необхідно вірити, що світ таємничий і незбагненний - це вираження найглибшої схильності людини-воїна.
Всі живі істоти прагнуть до смерті. Це - істина, в якій людина-воїн не може не віддавати собі звіту. Усвідомлення ж зупиняє смерть.
Воїн завжди живе пліч-о-пліч зі смертю.
Воїн знає, що смерть - завжди поруч, і з цього знання черпає мужність для зустрічі з чим завгодно.
Смерть - найгірше з усього, що може з нами статися. Тому, хто все втратив, нічого боятися.
Але оскільки смерть - наша доля і вона неминуча, ми - вільні!