Генеза понятия праздник, этимология лексемы свято

Свято можна трактувати як середу, бо перші свята - це ритуалізовані середини-переходи від одного сезонного modus vivendi до іншого. Від того структура свята первинно троїста. Тож ліва середа - це прощання з минулим засобом життя, з минулим різновидом роботи (бо життя для пращура - це постійна робота, боротьба за виживання). В цю фазу, як правило, багато їли і поминали померлих. Просто середа - це та центральна фаза свята, в яку не можна працювати. Ця фаза, скажімо так, - судійська, розподільча. планувальна. В посілих культурах це був час перерозподілу угідь, освяти старих і нових меж. Остання фаза (очевидно, це і є "права середа") - це привітання, зустріч з майбутньою роботою. Ця фаза свята - найбільш діяльна, рухлива. Як правило, це колективні танці, чоловічі змагання тощо. Очевидно, тут спрацьовує аналогія правиця - сильна, найбільш дійова рука.
Доданок. Хорошою візуальною основою для усвідомлення троїстої структури свята і етимології слів зі значенням "свято" є так звана "совито выведенная" стіна. Вперше цей термін я зустрів в описі українських замків 1552 р. (Архив Юго-Западной России. - Киев, 1886. Ч.7. Т.I. С. 76-91, 598-611.)Совіта стіна - це подвійна стіна, причому проміжок між стінами щільно забивався грунтом. Так от ця трійця "стіна (внутрішня) - грунт - стіна (зовнішня)" являє собою чудову реалізацію-символ ідеї троїстого свята. Ну і основа така ж сама, які і слів "свято", "субота" - s*_ae_b*_ae_d*_ae.

*************************

Всі великі свята пов'язані з мертвими, вірніше з оживленням (тимчасовим) мертвих. Це є наслідком того, що велике свято є завжди замиканням циклу, а це означає, що святковий час іде "навпаки" - від кінця до початку. Це "навпаки" і є домінантною ознакою свята. Тож в протистоянні понять живе-мертве це "навпаки" призводить до містичної настанови, за якою живе в свято наближається до смерті, а мертве - до життя. Цікава ілюстрація: у киргизів існує прислів'я "Ти чого так трусишся, ніби досяг кінця свого 12-річного циклу?" Сюди ж відноситься забобон відносно числа 13. Але головне тут не значення цього числа, а його "круглість". Так, у тих же киргизів вважалося небезпечним рахувати зірки, взагалі те, чого багато, оскільки це приводило того, хто рахує до містифікованого "круглого" числа, що вважалося вкрай небезпечним. Ілюстрацією править прислів'я "Скаже (той, хто рахує зірки)"кирк" (тобто сорок), та й ноги відкине (помре)" (порівн. k_y_r_k  з   k_r_u_g , c_y_r_k , s_o_r_о_k). Взагалі, в тих традиціях, де основою системи числення є число N , містичного забарвлення набували числа N-1, N , N +1. При цьому існувало дві системи надання цим числам емоційного змісту. В одних традиціях емоційна трійця розгорталася так - "погане - нейтральне - добре", в інших навпаки - "добре - нейтральне - погане". У нашому випадку маємо другу систему - спочатку добрий Великдень, а потім - поганий. Посилатися можу тільки на себе (готую книгу "Онтологічні нариси", де буде викладено і те, що розповів, і на чудовий киргизько-російський словник К.К. Юдахіна (цей росіянин був для киргизів тим, ким був син данця і німкені В.І. Даль для росіян; у нас, пишаймося, є свій Б.Д. Гринченко).