Лина Костенко. Боль единого оружия

Перевод с украинского

Слово - оружие моё единое.
Вдвоем с тобой не сгину я...
                Леся Украинка

Крик петушиный в мегафоны мальв –
До дребезжанья перламутра утра...
Переливался радугой мой край,
Иной палитры и не зная будто -

Тех чопорных и пресных пуританок
С их красно-чёрным кредо рукава...
Пшеничной степи солнечный подарок – 
Густыми изумрудами слова

В тебе рождались, из тебя всходили.
Росли слова из почвы, точно рожь.
Зерном отборным буйно колосились.
Как хлеб. Как чудо, что невольно ждёшь.

От крови предков тяжела основа,
Хоть кто-то всё прокапывал в ней рвы,
Топтал, позорил дорогое слово…
Приснилось: на лугу коровы -

Семь тучных, тощих - не считая.
Жуют озимые и яровые топчут.
Гудят, копытами сверкая…
Язык родимый! Гроб тебе пророчат
Не всё враги, и дети помогают.

Бессмертен ты! Хоть и смеёшься горько – 
В гроб не войдёт твой исполинский гений.
По глупости, они снимали мерку
Не по величию, а с унижений!

Им духа не унизить и не сплющить,
Хоть и стелили чёрные ковры
Народу от Вилюйска до Холуйска,
А то из Киева до Колымы.

Со всех трибун - аж дым над демагогом.
И все берут в основу ленинизм.
И ведь никто так не клянется богом,
Как дьявол сам – всё тот же шовинизм.

Как ты сжилась с ярмом невыносимым!
Как часто лицемерил твой Парнас!..
Кусок земли, что назван Украиной,
Была до нас и будешь после нас.

Мой древний край, омытый утром росами,
Космический, предвечный, край барвинковый...
 Даже когда ты звался - Малороссией,
 В стихах тебя воспела Украинка!
***

ЛІНА КОСТЕНКО
Біль єдиної зброї

Слово, моя ти єдиная зброє,
Ми не повинні загинуть обоє.
               Леся Українка

Півні кричать у мегафони мальв —
аж деренчить полив’яний світанок…
Мій рідний краю,
зроду ти не мав
нейтральних барв, тих прісних пуританок.

Червоне й чорне кредо рукава.
Пшеничний принцип сонячного степу.
Такі густі смарагдові слова
жили в тобі і вибухали з тебе.

Слова росли із ґрунту, мов жита.
Добірним зерном колосилась мова.
Вона як хліб. Вона мені свята.
І кров’ю предків тяжко пурпурова.

А хтось по ній прокопував рови.
Топтав, ганьбив нам поле найдорожче.
І сниться сон: пасуться корови —
сім тучних, але більше тощих.

Скубуть озиме, нищать ярину,
ще й гидять, гудять, ратицями крешуть.
Трагічна мово! Вже тобі труну
не тільки вороги, а й діти власні тешуть.

Безсмертна мово! Ти смієшься гірко.
Ти ж в тій труні й не вмістишся, до речі.
Вони ж дурні, вони ж знімали мірку
з твоїх принижень — не з твоєї величі!

Твій дух не став приниженим і плюсклим,
хоч слала доля чорні килими
то од Вілюйська до Холуйська,
то з Києва до Колими.

З усіх трибун — аж дим над демагогом.
Усі беруть в основу ленінізм.
Адже ніхто так не клянеться богом,
як сам диявол — той же шовінізм.

Як ти зжилася з тугою чаїною!
Як часто лицемірив твій Парнас!..
Шматок землі,
ти звешся Україною.
Ти був до нас. Ти будеш після нас.

Мій предковічний,
мій умитий росами,
космічний,
вічний,
зоряний, барвінковий…
Коли ти навіть звався — Малоросія,
твоя поетеса була Українкою!