В дитинстві мій ранок дев`ятого травня завжди починався з почуття прохолоди. Сонце тільки но підіймалось над чотириповерхівкою і двір, густо вибухнувший всілякою зеленню, останні хвилини перебував у росянім передпокої. Тюльпани; червоніли де-інде, розсипані по клумбах. Смикнувши парочку бутонів, я крокував на центральну вулицю зайняти своє місце в святковім оцепленіі. Іще обовязково тріпав кульбабу. Обривав жовту голівку і темний низ стебла. Виходила гучна дудка.
Кілька разів ходив після параду до рідної бабці. Діда вже не було живого. За цілий день гостювань не чув жодної згадки про війну.
Зате післяобід, на толоці, хлопці ділились на німців і наших і аж поки сонце пропаде, а потім з`явиться з лозиною дядько, стріляли один в одного із палиць і шпурляли камишевими коп`ями.
Отаке воно, моє дев`яте травня - прохолода, квіти і войнуха.
9 травня
© Copyright: Илья Запорожец, 2010
Свидетельство о публикации №210050900679
Свидетельство о публикации №210050900679
Рецензии