Б е б i

 
                Б е б і

   Лікар  стояв біля вікна. Сумна осіння погода, мряка, вітер... Кому охота рипатися зі своїми зубами?  Заглянула, правда, одна столітня бабця... Ніяк не могла збагнути ціну, а коли допетрала - перехрестилась і вшилась геть... Ну й хай, не наш пацієнт. Тепер нікого...
  Та раптом під самим вікном гаймує чорний лімузин. " Кого це ще принесло?- дивується лікар. - Крутий дуже".  Він не любив багатіїв, одна морока з ними, і бідних не терпів. Кому цікава голитьба? А, так, середнячків він вітав.
  Розчинились двері, вискочив рябий пес, з отих, що  з мордою вівці. "Злющі, кажуть, хай їм біс! Отака чортяка!" За ним ледве виліз з салону чолов"яга. "Ого, - дивується лікар. - На яких харчах можна викохати таке пузо? Краде мабуть, гад, непомірно, - сам собі й відповів. - Чи не до мене часом?"
  Почувся стукіт, у двері протиснувся пузань, ведучи за собою пса. Лікар аж присів від несподіванки: -  О господи... куди ви? - замахав руками. Пузань не звернув ніякісінької уваги.  - Сиди тут,  Бебі, - усадив пса воло дверей   і  до лікаря: - Здорово, ескулап!
 -  Негайно вийдіть! Що ви собі дозволяєте? - верескнув лікар.
 -  Тс-с! - мовив  пузань. -  Песик нервовий...
 -  Виведіть, потім заходьте! - трохи тихіше озвався лікар. Він давно боявся собак,  ще відтоді, як колись на зупинці вони обнесли йому штани.
 -  Чого?- визвіривсь господар пса. - Паціент саме він!  Павда,  Бебі? - повернувся до звірюги.
Лікар тихо мовив:  - Я людей лікую!   Розумієте, людей!
-  Ну й що? Коли людей,  то пса, та ще такого дорогого, як цей і поготів!  Я  плачу.  Всі собачі забігайлівки зачинені, великдень у них, бачте... А тут напасть: зубик у песика захворів. Правда, Бебі? - повернувся до псини.
-  Он як.. - тільки й мовив лікар і сів. - Ви жартуєте? - не вірить почутому.
-  Ніскілички. Песик смирний. Скажу: - Роззяв ротик, вона й відкриє. Підійшов до звіра: - Бебі,  дєтка, відкрий  ротик, ну!
Псина дійсно відкрила. - Ширше, ширше. Ось так. Взяв за пащу обома руками й  розтягнув ще ширше. - Глянь, оцей, кутній. Другу ніч мучиться, бідолаха.
   Лікарю здалося, що це страшний сон...
 -  Ну? -  повернувся до лікаря.
 -  Вона порве нас на куски!...
 -  А ви укольчик.
 -  Та хоч десять! - відбивається лікар.
 -   Я  плачу! - кинув сотню зелених на стіл.
  -  А я не буду... Не можу, що ви в самім ділі! - мало не плаче лікар.
 -   Двічі плачу. Всього один зубик.. Он той, кутній, - спокійно мовив відвідувач. - Ну?
 -  Ні, - мовив лікар і відвернувся. Якусь мить панувала тиша. Потім щось бухнуло об стіл. Лікар повернувся і отетерів: на столі лежав револьвер.
 -  Знаєш, що це за штука? Не модно, скажеш. Зате надійно. Чекісти, читав якось, тисячам в потилицю. Бац, бац - і в дамках! Так будеш? Думай!
Лікар відчув, що його тіпає. Підійшов до столу, ковтнув корвалолу. Трохи  отямившись, прикинув собі в умі, бо зроду скнара був,  а чому  б ні?  Сотня? Чорт з ним. Хай платить. В потилицю: " Бац! Бац!  - скривився.- Розвелось вас, на нашу голову - зітхнув. - Чорт з ним, вріжу йому кінську дозу, спатиме, як проклятий".
  Через мить лікар повернувся зі шпріцом в руках: - Держіть. Кріпко держіть! - попередив,  приснувши  шпріцем.
Собашник підвів свою Бебі до лікаря й почав гладити,  приказуючи: - Та воно ж смирне, як дитя! Глянь! Сміливіше!
Лікар обережно заніс руку для інєкції.  Раптом "дитя" клацнуло зубами, рвонулося вбік, перекинуло столик з препаратами, всім своїм хижим тілом бухнуло в двері й виленіло з кімнати.  Лікар випустив з переляку шприца. Собашник впав на диван: - Допоможіть! - скиглить, затиснувни  ліве зап"ястя. Кров сочилася йому крізь пальці й  стікала  на підлогу. Лікар миттєво наклав джгут, вправно перев"язав.   - Тепер швидку - і в травматологію!
- Лікарю, мені зле! - канючить собашник, закинувши назад голову.
- Терпи!  Живий будеш! - відрізав лікар  й подав  вату з нашатирем.  Через мить собашник трохи оговтався: - Дзвони додому!   Там син, хай  приїдуть, обидва  хай їдуть! Телефон візьми... тут.. - повернувся лівим боком.
Лікар взяв телефон, непоспішаючи набрав номер,  повідомив. Там вилаялись і  кинули трубку.  Невдовзі в кімнату влетіли два бритоголових і,  лаючись  на чому світ стоїть, потягли  раненого  з  кімнати.
  Лікар знову підійшов до вікна. Потерпілого всадили в машину й вона рвонула з місця. Друга машина лишилась.  Бебі тим часом, наче навіжена, носилась по пустирю.    Бритоголовий, що лишився,  покликав.  Собака,  якось  неохоче,  ніби відчуваючи щось лихе,  наблизилася. Той блискавичним рухом накинув намордник і потягнув  на пустир. Там він перекинув руку на нашийник, правою дістав револьвер і приставив до вуха. Лікар заплющив очі.  Гримнув постріл. Коли   розплющив,  бритоголовий  тягнув мертву собаку до  викопаної вчора канави...