Под звуки блюза

Під звуки блюзу

Повітря дихало. Кожною клітинкою свого неіснуючого, гігантського організму воно дихало пахучою пряністю осіннього вечора. Мов кішка, мружилося під промінням і, потягуючись, потроху вкладалося спати.
 Під ногами хрускотіло листя. Вітер співав блюз, граючи на струнах сонця. Можливо, завтра не існуватиме, а можливо, я прокинуся, як ні в чому не бувало.
Просто ще один день.
Жовтий килим під ногами… рапсодія моїх кроків прекрасно зливалася із навколишнім оркестром. Напевно, ось що значить бути єдиним цілим зі світом – досить просто стати ще одним інструментом у цьому оркестрі.
Стомлені очі випадкових перехожих, шкода, що вони не чують нашої гри. Бідолашні, все таки стали глухими… а нам так не вистачає їхнього акомпанементу! Тут ролей досить на всіх.
 Мені здається, я зрозуміла, що значить бути повітрям. Це, одночасно являючись єдиним організмом, жити  кожною клітинкою…  Не знаю, ким я є зараз. Можливо – мене не існує?
А може, я стала кішкою… тією самою, із чорною шубкою і зеленими очима? У мене, до речі, є чорна шубка у шафці. Та й зранку очі, здається, були зелені…
Ненавиджу каву без кофеїну. Гидотна жижа чорного кольору. Спробували б ви справжню каву, яку можна випити лише з 23-ї по 3-тю годину… ото напій богів. Тільки вам її не купити в магазині. Або у кафєшці ніхто такої не приготує. Рецепт? Він дуже простий. Виходьте на вулицю і пийте! Вона навколо й  усюди… Поглинайте її через рот, ніс, очі, вуха, насичуйтесь нею до останньої клітинки, дозвольте їй просочитися у кістки, мозок, хай у блаженному апогеї вона ошпарить серце…
Під ногами шурхотіло листя.
На небі глипали невидимими віями зорі, підспівуючи нам високими голосами…
Напевно, десь там літають Ангели.
Я не знаю хто він - просто випадковий зустрічний, просто перехожий, що заблукав у безмежному просторі покинутого восени парку … Та його саксофон до мого роялю підходив просто неймовірно. Ось воно як – бути одним цілим з Ним…
Просто йшов повз. Просто посміхнувся мені хитрою посмішкою. І здавалось би, нічого примітного… але ж як ідеально він грав свою партію…
Я не пам’ятаю, чи були ми знайомі,  чи говорили …?
А Він взагалі існує?
Під ногами мовчало листя.
Здавалось, що бархатистий контрабас вітру дув просто через мене. Він наповнював мене, і грав далі, далі у Світ.
Поряд  заскрипіла стара карусель – як на мене, дивний інструмент. Хоча, хто я така, щоб диригувати нашим ансамблем? Я усього лише молекула у неіснуючому організмі повітря.
І мені це подобалося.
Мої зелені і його золоті. Здається, такими були наші очі.
Саксофон прекрасно грав.
Це просто блюз. Це просто шурхотіло листя.
Хто ти?