життя спочатку...

Київ..або життя спочатку у великому місті...
Київ мене манив і вабив з дитинства..Я туди хотіла і рвалася...я сперечалась з чоловіком, коли він говорив, що Київ - брудна, густонаселена клоака...Я задихалась від обурення і захищала його.мою мрію....Моя мрія була  - жити в Києві, працювати і відпочивати там...
Місто у якому пройшло моє дитинство і юність - Ніжин- ( за моїм уявленням) надто малий і надто консервативно-стабільний, наче застояне болотце, де все про всіх відомо, де вже всі гарні посади зайняті, де вже я отримала дві вищі освіти...мені здавалось, що Ніжин мені віддав все, що в нього було, але цього було надто мало..свята і вихідні нудні і в тих самих місцях - парк влітку, привізний цирк, інколи вряди-годи театр і свята в кафе...нудно і нецікаво..
І от мені запропонували роботу в Києві..на якийсь час я задумалась..Попереду держіспити, на горизонті - нова посада на роботі, підвищення і стабільність ( після курсів у Києві), або незнамо де жити, лишити сина на свекруху ( коханого синочка, з яким більше ніж на декілька годин за 5 років не розлучалась) але працювати в Києві, а потім і жити, і сина забрати і жити-поживати - добра наживати...З великими надіями я виїхала в Київ і перших два тижні прокидалась о 4-й ранку, ( спала по 3-4 години), в електричках, - готувалась до держіспитів, працювала в києві з 9 до 18, а потім знову додому. 3 години туди, три години назад, - ні сну, ні відпочинку...Через два тижні, коли іспити були здані на відмінно, написана заява про звільнення на старій роботі і про прийом на новій, стало легше...

Зранку - робота, ввечері - зустрічі з друзями, походи з подругою по бутікам, відвідини Лаври, музеїв, Маріїнського парку, містка кохання, побачення і сподівання ...Хоча подумки я була весь час з сином, я гуляла по Хрещатику і насолоджувалась красою Київа..
Через півроку...
Шеф настояв на тому, щоб я винайняла житло. На квартиру грошей не вистачало, зняла кімнату. Через два тижні забрала сина. Через два тижні потому пережила жахливий шкандаль з хазяйкою, якій 75 років і в якої нема онуків. Вона забула, що таке діти. У власній ніжинській кваритрі вівся ремонт і вся груднева зарплатня пішла туди. Новий рік ми зустрічали у батьків - дешево і сердито. Повертались у "винайняті апартаменти" дуже неохоче. І шукали альтернативу. Хоча ціна і близькість садочка стримували. Потроху все владналось. Трохи притерлись, але неочікувано проблема вилізла з іншого боку.
Андрійко часто хворів, але в в березні примудрився захворіти двічі, плюс наклались проблеми іншого характеру і шеф поставив ультиматум - або хворієте і пишете заяву про звільнення, або працюєте і ніхто не повинен знати про те, що хворіє син.
.....................
как я "выжил", буду знать только я одна))
Винайнята кімната-садок-робота-робота-садок-кімната
На вихідні - електрички і довга дорога додому...
Вже там - друзі, родичі, знайомі, комп"ютер і телевізор.
У Києві ні телевізору, ні комп"ютеру. Принципово. Бо готуємось вступати в ліцей. В один із кращих державних ліцеїв Києва.
тому ввечері (після роботи) тільки книжки і прогулянки. Ніяких мультиків і комп"ютерних ігор. І спати в 21-30.
Це все нудно, але необхідно. І це все тимчасово.
Тому зараз мій Київ трохи потускнів і втратив позолоту. Але я видозмінила свою мрію - не просто жити у Києві, а бути тут щасливою. Хочеш бути щасливою - будь. Зараз і тепер, а не завтра або потім..))