вОно

Так, знаю – це банальщина, але і вОно рано чи пізно чіпляється своїми пазурами в душу, розтоплює міцну стіну свідомості та розуму. Можливо, розбиває її вщент, можливо,  - затьмарює, приховує в тумані…такому легкому та солодкому, але приховує тимчасово…до пориву вітру, який розвіює все, жене все геть, залишає руїни – великі, та маленькі…гострі та притуплені…блискучі та тьмяні…кольорові та чорно-білі…теплі та холодні…вічні та тимчасові.
Та коли вОно є, то людина напевно може сказати, що вона щаслива, або й навпаки – нещасна, є лише два варіанти. вОно може і окрилювати і в той же час кидати глибоко в прірву, прірву болю та страждань.
Коли вОно є, все інше не таке важливе, все – дріб’язкове, все інше – це другий план. Усе затьмарене, сховане під пеленою мрій та бажань, яких бажає душа.
В цей момент керуючим є серце та душа, а не розум та розсудливість. Правлять лише емоції та відчуття.
вОно…що ж це?! Всі питають себе про це, та й багато написано про це і в кожного своя думка щодо цього «явища». Кожен називає його по-своєму: хтось – любов, хтось – кохання, хтось – закоханість, хтось – гра гормонів, хтось – самотність, відчай…
Кожна людина розуміє під поняттям любов різні речі, різні її прояви. І виникає питання чи існує взагалі таке поняття як «любов» та «кохання». Чи воно просто приховує зміст інших почуттів та емоцій таких як – захоплення, дружба, симпатія, самотність, повага, взаєморозуміння, цікавість, вигода, мода, невпевненість і багато інших…
Можливо, mix всіх цих почуттів і створює те «кохання» чи «любов». Ці всі почуття не вічні, а отже, і саме вОно не вічне, тимчасове, до пориву вітру, чи бурі, яка очищає розум.
Мабуть і легше вірити в те, що вОно існує і вОно вічне, однак це не врятує від ситуації, яка так чи інакше має статись. То ж хоч це і боляче, і сумно, і важко все це усвідомлювати, однак треба це розуміти. Можливо, потім буде легше пережити втрату як факт неминучого і простіше до цього відноситись.


Далі буде…