Сиплеться кленове листя, сиплеться, кружляє. Ковдрою багряною вкриває поруділе зело. Тьмяне сонце, день короткий, чутно снігу запах у повітрі...
.....
Земля вже скоро посивіє, а небо стане глибшим і таким далеким. І знову вкотре пролунає шепіт:
"І сивий сніг, і сиві зорі, і неба темна глибочінь
Холодна хата. Вбита горем у світлі свічки чиясь тінь...
І сива думка сивим робом вповза в мовчання сивих вуст.
В могильнім ґлеї чорний чобіт...Лопата, кроки, шурхіт, хруст."
......
І якщо чесно, я не знаю боятися чи ні. Чи можна спинити Потік Подій? Чи краще перестати чіплятися за корінці та гілочки та віддатися на Його волю, мудрість та ласку.
Жовтень
© Copyright: Валентин Лученко, 2010
Свидетельство о публикации №210060300856
Свидетельство о публикации №210060300856
Рецензии
хм..
чомусь, мені від цього твору віє сумом та ностальгією...
осінні роздуми?
рано
чи просто філософський настрій!? / міркування
"Все в руках Господніх"
проте, разом з тим.."кожному у руки Господом даний власний скарб"
Мира Мора 07.06.2010 15:21 • Заявить о нарушении
чомусь, мені від цього твору віє сумом та ностальгією...
осінні роздуми?
рано
чи просто філософський настрій!? / міркування
"Все в руках Господніх"
проте, разом з тим.."кожному у руки Господом даний власний скарб"
Мира Мора 07.06.2010 15:21 • Заявить о нарушении
Все правильно, крім ностальґії, пані Ірино... Там про Потік Життя, тому власний скарб не завадить, щкода, що ми того часто не розуміємо...
Валентин Лученко 12.06.2010 10:11 Заявить о нарушении
Валентин Лученко 12.06.2010 10:11 Заявить о нарушении