Зачарована Душа

Крає, крає в присмерковім гаї Неприкаяна душа.
Поміж віт сухих блукає, поміж каменів і дичок.
"Дай водички, дай водички" - голос чийсь когось благає...
Тлінно, тлінно, пустодзвінно в порожнечу лине шепіт...
Привид пада на коліна, гай довкола - голі стіни оточили дику щепу.
Там душа того, хто плаче, в надвечірнюю годину.
"Чом один я, чом один я?" - сич неначе промовляє.
Руки терпнуть, клякнуть ноги. Закінчилася дорога.
Неприкаяний до Бога знов сьогодні не дійшов...


©2004-2007 Святослав Синявський


Рецензии
Ваше стихотворение на синусоиду похоже. А ещё больше - на ту линию, что так любят показывать на экране кардиоосциллографа...

Это комплимент! :-)

Татьяна Лимонова   01.10.2010 21:46     Заявить о нарушении
:-))) Интересная ассоциация, не думал даже...

Святослав Синявський   02.10.2010 11:17   Заявить о нарушении
Точно, точно! Количество сонорных нарастает, потом падает. А в конце точно та линия, что показывают на экране, когда сердце останавливается. Пауза... Усталость... :-)

Татьяна Лимонова   02.10.2010 23:13   Заявить о нарушении