Аполлон

Ця добре знайома нам казка перетворилася вже знайоме нам жахітті.  Так ми мріяли і жили веселими днями, подіями, розмовами, стимулами, пристрастю, коханням, як перетворюється в мотлох, попіл, пусте місце, в ніщо. Ми годинами могли просто розмовляти, дивитися у вічі і любуватися присутністю один одного. Я любила цілувати твої руки, гладити твоє золотисте волосся.  Але прийшов час розлуки, ти покинув мене, по важливій причині і вирушив у край мрій, сонця, моря, пляжів, теплого піску.
Але час змінив тебе до не схочу, тебе жахає кожне моє слово і воно стає причиною для спору, в якому я звичайно не права. Так я знаю, ти розумніший за мене можливо і в мільйон раз, але боляче розуміти, що кожне моє слово для тебе, лишень пустушка. Всі наші розмови спочатку радісні, а потім сумні, а потім подушки з присмаком солі.  Щоразу ти кажеш,що занятий, передзвонити просиш через годину, а отім ти вже зайнятий чимось іншим, а потім ще, а мій день в одних очікуваннях, коли випаде той час, шанс для мене, та хвилиночка, ті єдині слова,які так хочу почути за цілий день, а натомість чую
- Поговоримо завтра, я змучений, іду спати.
Так щодня, так щохвилини і вже більше ніж десять місяців, один біль, а так хочеться щастя, радості, розваги, яку можна дістати тільки від алкоголю і зовсім не знайомих тобі людей, або людей які зацікавлені тобою, людей для кого ти існуєш, для людей,які тобою живуть, але ти їх відштовхуєш, не залишаючи жодної надії і на їхні молитви, в мені живе надія, що колись і замітиш мене ти. Мрію про щастя, увагу і тепло, повагу думки, море радощів,обійми, поцілунки. Для мене ти ідол, для мене ти Аполлон,і твоя усмішка, твоя радість твоє добро, для мене хоч трішки спасіння. Таке відчуття,що обтяжую тебе, а наші розмови виснажують тебе, тобі набридає, ти у зовсім іншому вимірі, такі відчуття, що ми мов різні світи зійшлися на короткий час і знову розійшлися в небуття. За твоє щастя душу продам,за твою усмішку серце віддам. Прости за поразки, прости за кохання. Ти для мене і сонце і вода і земля, живу я одним тобою, чекаючи наступного дня. Прости мені за свято, яке тобі так спортила я, прости мені за те, що ввела тобі вжиття нову дію, яка увійде у звичку, яка на той день була нова і страшна, переповнена емоцій, та ніякого відчуття. Ти мене тримаєш коле себе, але не в серці, бо думаєш що винен, але це не так. Ти подарив мені щастя і надію на подальше життя.
Я знаю, на цьому крапка, дороги дальше нема. Тому я буду рада,якщо тобі хтось щастя даруватиме, коли б колись про тебе чутиму хоч по новинах, чи від друзів, чи від перехожих, чи просто в маршрутках, а радуватимуся сказаному і скорбітиму поганим чуткам, моє серце буде завжди стою, тай я вся. Хтось мусить руйнувати, хтось мусить тримати, я триматиму до кінця, але я слабка. Хоч сльозами вище сказані мною слова пролиті,хоч з гіркими ранами на душі, я мушу признатися, я справді щаслива, бо єдина мрія, в житті моєму здійснилася, тепер ти Аполлон довічна муза моя, всіх творах, всіх заповітах, лунатиме пісня твоя.