Вечiр

Цветы (акварель, гуашь), автор Нелла Волконская

(бабусі Василині присвячую)

Вже соняхи показують на вечір,-
Їх голови до тину прихилились,
Бабуся хустку скинула на плечі,
Промовила сама собі:”Втомилась”.

Вона із раночку до вечора полола,
Купались кури в попелі ,- на дощ!..
А ми носили поросяті в хлів полову,
А ще училися варити борщ.

За бабками ганялись по картоплі,
Із - під долонь на небо поглядали,
Городина прив'яла, - дні спекотні,
Ми, як і зелень, теж дощу жадали.

І враз без грому налетіла злива,
Після дощу синішим стало небо!
Сіріє хата, білу глину змило,
А ми - в калюжах! Що нам, дітям, треба ?!
Як сонце - раді, й раді, коли злива,
Що дасть нам небо,тим ми і щасливі.

Втомилися і ми, бо день великий,
А скільки клопоту і у дворі, й городі..
Та працювати ми з сестрою звикли,
Товклися з бабою. Аж поки скаже:”Годі.”

Надвечір з двору потихеньку вийшли,-
Хоч і натомлені, - пололи, поливали,
Вінки в'язали, обривали вишні ,-
За травами зібрались. Вже смеркало.

Збирали зілля, промовляли стиха
До трав зелених, до русалок дивних,
- У зіллі - сила проти чар та лиха, -
Казала баба шанобливо й тихо.

А смеркло- ноги у кориті мили,
У сіни ластівку чекали - ночувати,
Бабуся в хижці на печі стелила,
А ми з сестрою почали співати.

Про гору дивну, про високу гору,
Де гай шумить і річечка блищить.
Про тихі верби й степові простори
І про кохання незбагненну мить.

Хліб з молоком у темній хаті їли,
Зайшли в світлицю, і бабуся з нами, -
Молилась, плакала, а ми ніяковіли.
Втрьох - на колінах, перед образами .

...Та пісня й досі в темряві блукає,
Зірки наближує і нахиляє віти,
Бабусі в світі вже давно немає,
А ми понині ті, маленькі діти.

І ми понині все шукаєм зілля,
Пророків кличемо, та плачемо за літом,
Ждемо, що сонце нас теплом обіллє
І заквітчає мальви дивним цвітом.