Був час тяжкий, коли здіймалась хвиля
Народу славного за мир на смертний бій.
А ті, хто в перемогу не повірив, -
Пішли собі, Вітчизні зрадивши своїй.
Вона палала у вогнях безмежних,
Її на части рвали вибухи страшні.
Жорстокий ворог був такий кремезний.
Кінця і краю не було брудній війні.
Фашистська наволоч примхлива, душегубна
Пекельним поступом на землі йшла чужі.
Багряним килимом вкривала все й безлюддям,
Вбивала все живе, не знаючи межі.
Що коїли ті нерозумні діти,
Й самі не знали, мабуть, же вони.
«Не убивай!» – благали їх всі квіти,
Але не чули вони «голосу весни».
І їх серця жорстокі, скам’янілі
Не помічали материнських сліз.
Не зупиняли братські їх могили.
Життя, мов потяги, пускали під укіс.
Але настав той день такий жаданий –
День Перемоги – на віки святий.
Прийміть подяку щиру, ветерани,
За те, що я сьогодні є живий.
Був час...
© Copyright: Владимир Сушко, 2010
Свидетельство о публикации №210061501495
Свидетельство о публикации №210061501495
Рецензии