Дюймовочка на украинском языке

(За мотивами казки Андерсена Г.-Х.)

Переклад з російської мови  E.Бочарова

Дійові особи:

ЧАРIВНИЦЯ
МАТИ
ДЮЙМОВОЧКА
ЧЕРВ'ЯЧОК ДРЮНЯ
МАДАМ ЖАБУАР
ЖАБУАР БРЕКЕКЕKОВIЧ
ЖУК
ВЕРТУХА
МИША
ЛАСТIВКА
КРIТ
 
ПЕРША ДIЯ

На сцені в кутку світиться будиночок старої буркотливоi чаклунки. На ньому напис «Бюро Добрих чарівництв». Стара ловить зернятко і розмовляє з ним.

ЧАРIВНИЦЯ. Ти куди, пустотливе зернятко? Стій! Ось я тобі! Лежи спокійно. Скоро, скоро я тебе випущу. (Співає)

Если дождику трудно идти,
Захромал, расчихался в пути,
Я ему улыбнусь, подмигну,
Подтолкну, подбодрю, помогу.

Вот такая чудная колдунья!
Вот такое мое волшебство.
Я на помощь лечу без раздумья,
Так как помощь – мое ремесло.

Сюди й направляється Жінка. ЧАРIВНИЦЯ  крихтить, охає,але відкриває їй двері і бурчить, бурчить, бурчить.

ЧАРIВНИЦЯ. Авжеж, не пройшло i ста років, як я вже комусь знадобилася. Заметушились, забігали, у двері стукають ... Зараз вітатися почнуть.
ЖІНКА (боязко). Здраствуйте ...
ЧАРIВНИЦЯ . Що я говорила? Не пройшло і трьох годин, як вирішили привітатися ... Через годину почнуть кланятися і просити.
ЖІНКА. Будь ласка ...
ЧАРIВНИЦЯ. Що я говорила? Хвилини не пройшло, ноги не витерли, а вже з проханнями.
ЖІНКА. Будь ласка, вибачте менi ...
ЧАРIВНИЦЯ. А з якого дива? Ви що образили мене чи вкрали що-небудь? А, може, ви вже встигли розбити мою улюблену старовинну вазу? Піду, подивлюся: вона стояла в сусідній кімнаті.
ЖІНКА (розгублено). Але я там навіть не була ...
ЧАРIВНИЦЯ. Ой, люди! Коли їм щось дуже потрібно, вони абсолютно втрачають почуття гумору.
ЖІНКА. Вибачте
ЧАРIВНИЦЯ. Ніколи! Ніколи не знаю, що буду робити через хвилину.
(Співає)

Если ветер в деревьях застрял,
На заборе штаны разорвал,
Я не буду бранить сорванца,
Лучше дам ему два леденца.

Вот такая чудная колдунья!
Вот такое мое волшебство.
Я на помощь лечу без раздумья,
Так как помощь – мое ремесло.

(Раптово змінила тон, лебезить) Що ж ви стоїте? А, вам нема на що сісти? Стул у тій кімнаті. Зараз принесу. I подушечку постелю, пухову. ..
ЖІНКА. Спасибi ...
ЧАРIВНИЦЯ (знову забурчала). От, люди! .. Їм ще нічого не зробили, а вони вже дякують ... адже ще невідомо, чим це все може закінчитися. Он минулого разу одна дівчинка випросила собачку, вже так плакала, благала, а коли отримала, два дні з нею пограла, а на третьому вигнала з дому.
ЖІНКА. Та я ...
ЧАРIВНИЦЯ. Мовчите вже ...
ЖІНКА (сідаючи). Ах, якби ...
ЧАРIВНИЦЯ. Не треба говорити! Я сама все скажу. У мене
всього досить. Ось котеня Леопольд. По-простому Льопа. Кращий засіб від безсоння. Всю ніч казки розказує та пісеньки співає. Хом'ячки ось теж ...
ЖІНКА. Але мені не треба хом'ячків ...
ЧАРIВНИЦЯ. Ніхто не знає, кому що треба. А з хом'ячками спокійніше.
ЖІНКА. Я б хотіла ..
ЧАРIВНИЦЯ .Всі хочуть. Всього лишь - вийти заміж, завести нормальну сім'ю ... Так нi! Давай їм готової  дитини. Немає! Немає  у мене дітей. Хіба що ... Хвилинку! (Риється в кошику.) А!Ось воно.Скромненько лежить собi й не ворушиться. Але ж звичайно таке непосидюче! Ви дивіться за ним, а то клопоту не оберетесь.
ЖІНКА (розчаровано). Ячмінне зернятко. А я хотіла дитинку, маленьку дівчинку. Я буду любити її, доглядати за нею, розчісувати їй волосся. Адже я така самотня.

Жінка хотіла сказати багато, але слів раптом стало не вистачати, і вона заплакала.

ЧАРIВНИЦЯ. Тiльки цього не вистачало! А втім, ви праві. Ідіть додому, посадіть це зернятко в горщик і полийте своїми сльозами. Тільки сльози повинні бути солодкими.
ЖІНКА. Як це?
ЧАРIВНИЦЯ. А так. Якщо сльози будуть гіркими, то у дівчинки  життя буде важке. А якщо - солодкі, то й життя буде щасливе.Якими сльозами поллється – такий  i врожай збереться. О! Як здорово сказала!

Чаклунка закрутилася у вихровому танці і зникла.Жінка
опинилася у себе вдома. Вона садить зернятко в горщик

ЖІНКА. Ах, як добре, що в мене буде, нарешті, дочка! Сльози радості і любові так і біжать з моїх очей, як весняні струмочки, сiяючі під сонцем. Маленьке пустотливе зернятко, швидше забирайся в свою земляну колиску, подаруй мені чудову веселу  дівчинку. І нехай кожен, хто побачить її, радіє так само, як я. (Співає)
У моей чудесной дочки
Будут глазки, как цветочки,
Будет ротик-лепесток.
У моей дочурки славной
Будут волосы, как травы,
Будет голос-ручеек.

Поливают
Все цветы из облаков.
Вырастают
Удивительные дети из цветов.

Цікаво, яка в мене виросте дівчинка. Може бути, струнка і висока. Тоді я її назву ялинкою. Чи, може, маленька-премаленькая, з мізинчик. Тоді я назву її Дівчинка-с-пальчик. Ні, не добре. Хлопчик-мізинчик - це куди не йшло, а у дівчинки повинно бути ніжне ім'я. Скажімо, Дюймовочка. (Співає)

Кто увидит мою дочку,
Тот обрадуется очень
И полюбит навсегда.
Кто услышит ее голос,
Станет милым и веселым,
Как весенняя вода.

Поливают
Все цветы из облаков.
Вырастают
Удивительные дети из цветов.

Рости, зернятко, скоріше. А я піду відпочину. Сьогодні було так багато всього, що я просто з ніг валюся від втоми.

Жінка пiшла собi. Зазвучала музика, з горщика став рости квітка, перетворився на бутон. Брунька розкрився, а там на стільчику – дівчинка. Позаду неї з'являється черв'ячок ДРЮНЯ.

ДЮЙМОВОЧКА. Нарешті! Який довгоочікуваний і радісний день! Нарешті квіточка розкрився, і я побачила світ! Напевно, це найщасливіший день у моєму житті. Доброго ранку, Свiт!
ДРЮНЯ. Привіт! (Ховаеться.)
ДЮЙМОВОЧКА. Ой, мені хтось відповів. Це ти - Світ?
ДРЮНЯ (з'являється). Ні, це я - черв'ячок.
ДЮЙМОВОЧКА. Чер- вя -чок?
ДРЮНЯ. Взагалі мене звуть ДРЮНЯ.
ДЮЙМОВОЧКА. ДРЮНЯ? Яке веселе ім'я. Дрю-ня ...
ДРЮНЯ. Мені завжди здавалося, що у мене дуже сумне ім'я, але ти його так вимовила, що мені захотілося сміятися. (Сміється, але якось невміло.)Вибачь, не відразу у мене виходить -  я ж сміюся перший раз в житті. А як тебе звати?
ДЮЙМОВОЧКА. Коли я була зовсім маленьким зернятком, я чула, як мама хотіла назвати мене Дюймовочкою .. \
ДРЮНЯ. Напевно, мама тебе дуже любить.
ДЮЙМОВОЧКА. Так, вона співала мені таку ласкаву пісеньку, що в мене серце завмирало від щастя, і я зрозуміла, що я її теж дуже люблю. (Співає)

Облако пушистое
По небу летает
И ладонью нежною
Солнышко ласкает.

Только руки мамины
Облака нежнее,
В эти руки хочется
Спрятаться скорее!

ДРЮНЯ. А тобі коли-небудь говорили, що ти дуже гарна?
ДЮЙМОВОЧКА (сміється). Який ти смішний і наївний! Як же мені хтось щось колись міг сказати, якщо я тільки-но з'явилася на світ.
ДРЮНЯ. Так? (Сміється) А мені здається, що ми знайомі вже тисячі років! Кажуть, так буває. Начебто ніколи не зустрічалися, а придивишся - десь вже зустрічалися.
ДЮЙМОВОЧКА. Дивно, але мені теж здається, що ми давно-давно з тобою знайомі. Ніби навіть літали над квітами, наче метелики.
ДРЮНЯ. (загадково посміхаючись). А, може бути, так і було.
ДЮЙМОВОЧКА. Де?
ДРЮНЯ. Увi сні. (Співає)

Посмотри, Дюймовочка,
Вот дела какие:
Только-только встретились,
А уже родные.

Может, мы во сне с тобой
Иногда встречались,
Пели вместе песенки
И в цветах играли.

ДЮЙМОВОЧКА. Та, мабуть, уві сні дуже багато цікавого, а тут лише кімната та вікно.
ДРЮНЯ. Що ти, Дюймовочка? За вікном стільки всього цікавого!
ДЮЙМОВОЧКА. Ах, як хотілося б мені це все побачити

Лунає дзвін розбитого скла, у вікні з'явилася величезна діра, а в дірі показалася Жаба.

ЖАБА (у вікні). Хлопчаки.
ДЮЙМОВОЧКА. Що?
ЖАБА. Це хлопчиськи. Вони цілилися в мене, але я відскочила. (Розглядає діру.) А ось вікно стрибати не вміє.
ДЮЙМОВОЧКА. Чому не вміє?
ЖАБА. Важке питання. (Задумалась.) Мабуть, через те, що у нього немає ніг.
ДЮЙМОВОЧКА. А чому?
ЖАБА (залазить через дірку в кімнату). Послухай, та з тобою не скучиш!
ДЮЙМОВОЧКА. І хто такі хлопчиська?
ЖАБА. Ти не знаєш, хто такі хлопчиська?
ДЮЙМОВОЧКА. Поняття не маю.
ЖАБА. Слава богу! Тобі дуже пощастило. Це найстрашніші чудовиська на світі.
ДРЮНЯ. Є звіри страшніше.
ЖАБА (Дрюнi). Мовчи! Ти хто?
ДРЮНЯ. Черв'ячок ДРЮНЯ.
ЖАБА. А-а-а, черв'як, змiюка . (Дюймовочцi.) Хлопчиська - це незносні істоти! Як тільки побачать що-небудь чудове, на зразок мене, відразу починають кричати, свистіти і кидатися каменями. Якби мені дозволили, я б поставила усіх хлопчиськ в кут і позбавила б цей нетямущий світ від жахів і кошмарів.

Під час цього величезного монологу Жаба бере Дрюню і на ньому показує, що вона зробила б з хлопчиськами. В результаті ДРЮНЯ виявляється пов'язаним по руках і ногах…

ДРЮНЯ. А я тут при чому?
ЖАБА. А ти, змія підколодна, тут абсолютно ні при чому, тому сиди і мовчи, а то проковтну.
ДРЮНЯ. Як це?
ЖАБА. Ам - і  немає.
ДЮЙМОВОЧКА. Чому ви говорите, що світ нетямущий. Менi здається, світ прекрасний.
ЖАБА. Сказала! Та огидніше за цей світ може бути тільки дзьоб чаплі! Подивися у вікно. Що ти там бачиш?
ДЮЙМОВОЧКА (захоплено). Небо, квіти, безкрайня далечінь!.
ЖАБА. Ото саме! Противне блакитне небо, строкаті, розмальовані квіти, розпливчаті простори, де на кожному кроці тебе підстерігають небезпеки. Ні! Якщо і є у цьому світі щось прекрасне, так це болото у якому я живу, комарі та мій синок Жабуар Брекекекович.
ДРЮНЯ. Жабуар! Нічого собі iм’ячко!
ЖАБА. Проковтну! (Дюймовочцi.) Ми адже не з простої сім'ї. Наші предки ведуть коріння від Жаби-мандрівниці, яка на качках перелетіла океан. Тому і ім'я у нього заокеанське. Він і розмовляє тільки по-іноземному, ні слівця по-нашому не скаже. Йдемо зі мною, я вас познайомлю. Якщо ти сподобаєшся Жабуару, він візьме тебе в дружини і ти дійсно дізнаєшся, який прекрасний світ. (Хапає за руку Дюймовочку і тягне її за собою.)
ДРЮНЯ. Що ж робити? Потрібно рятувати Дюймовочку. Без мене вона пропаде.

ДРЮНЯ з пов'язаними ногами дострибує до вікна, склом перерізає мотузок, звільняється і біжить услід за ними.
Вікно піднімається, і з'являється світ квітiв. Серед квітiв блищить  річка. Сюди і привела Жаба Дюймовочку. 

 ЖАБА. Дурна, уся тремтить від щастя. Заспокойся, розпрями плечі, голову вище, постарайся сподобатися, посміхайся, посміхайся! А то проковтну.Ам - і нема! Ха-ха, обожнюю жартувати! Ква-ква! Жабуарчік! Синку! (З'являється син Жаби.) Стрибай сюди. (Дюймовочцi.) Дівчинка моя! Маленька моя! Розплющ свої очі, свої озера прозорі! Дивись! Що ти бачиш? Чи ти бачиш це чудо природи! Це геніальне творіння! Так! Це він! Мій сину! Жабуар Брекекековіч! Ну, синку, що скажеш? Подобається тобі наречена?
ЖАБУАР. Брекке-ке-кекс!
ЖАБА. Ось і славно! Значить, так. Водоростей в нашому болоті вистачає, одягнемо і - за весілля! Забирайся на широкий лист латаття, він для тебе, як острів. (Усаджує Дюймовочку на лист.) I чекай нас там, на середині річки, поки ми приберемо там, внизу, наше гніздечко. Вам адже в нім жити та поживати. (Відштовхує лист на середину річки, помічає, що Жабуар мовчить якось підозріло.) Синок, що з тобою?
ЖАБУАР. Мама!
ЖАБА. Ну?
ЖАБУАР. Що це було?
ЖАБА. Не зрозуміла.
ЖАБУАР. Ущипни мене.
ЖАБА. Зовсім заплуталася. Скажи по-нашому, не по-іноземному?
ЖАБУАР. Сильніше ущипни, щоб я прокинувся. Мені здається, що усе це сон.
ЖАБА. Який сон?
ЖАБУАР. Який я бачив.
ЖАБА. Що?
ЖАБУАР. Ні, ти сміятимешся.
ЖАБА. Над тобою, чи що?
АБУАР. Ти не повіриш.
ЖАБА. Тобі, чи що?
ЖАБУАР. Я бачив.
ЖАБА. Ну?.
ЖАБУАР. Таке буває тільки раз в житті! Ні, таке буває жодного разу в житті. Такого взагалі не буває! Мама! Усе життя ти говорила мені тільки про комарів та мух, іноді, правда, про осоружних хлопчиськ. Але ти жодного разу не сказала мені, що на світі є маленькі дівчатка! Я не знаю, що зі мною відбувається…я захворів, захворів дивно і  прекрасно! Мама, я закохався! (Зриває квітку ромашки і співає.)

Может, признаки болезни,
Может, солнце на снегу,
Что со мной случилось, если
Лучше этой чудной песни
Я придумать не могу.

И краснея, и страдая,
Как последняя букашка,
Про Дюймовочку гадаю
На подсолнечной ромашке.

Может, признаки ошибки,
Может, чистая вода,
На лице моем улыбка,
Словно пойманная рыбка,
Что попала в невода.

И краснея, и страдая,
Как последняя букашка,
Про Дюймовочку гадаю
На подсолнечной ромашке.

Але мені здається, що вона мене злякалася, адже я такий великий і потворний.  Піду, надіну фрак і жилет! Я спiватиму.і танцюватиму, перекидатимуся і стрибатиму, я зроблю усе, щоб їй сподобатися! (Йде.)
ЖАБА (замислилася). Так,так… а справа виявилася непростою! Якщо синок так закохався, то вона, мабуть, буде з нього вірьовки вити. Він буде її в усьому слухатися, а мене, чого доброго, з мого
рідного болота вижене. Ні, дорога моя жабочка, рибка моя
витрішкувата. Давай рулювати назад. Потрібно якнайшвидше  позбуватися вiд дiвчиська.

.Із-за квітки вискочив ДРЮНЯ і накинувся на Жабу з кулаками.

ДРЮНЯ. Противна, гумова лялька! Верни Дюймовочку! Не то я тобі покажу, де мухи літають.
ЖАБА. Тихо! Тихо ... прямо, як хлопчисько! Віддам, віддам я тобі твою красуню. Бач, як вона всіх причарувала! Мабуть, не проста ВЕРТУХА,  - чаклунка. Ось вона, на листочку сидить. Забирай її швидше, поки мій синок фрак на себе натягує.
ДРЮНЯ (подивився на річку). На якому листочку? Дратуєшся?
ЖАБА. Яке дратуєшся? Я вже і сама рада від неї позбавитися. Тільки що сиділа, я сама її туди посадила. Спливла! Як вона примудрилася від стеблинки відірватися!? Лови її там, далі, за течією!

Дрюня втікає, в цей час вискакує Жабуар у фраку.

ЖАБУАР. Я готовий! Ох, як я хвилююся. Мамо, ти хвилювалася, коли тато на тобі оженився? Мамо, як я виглядаю? Вона мене не прожене?
ЖАБА. Вже не прожене. Вона спливла. (Жабуар сів.) Там черв'як ДРЮНЯ, дружок її, за нею поповз.
ЖАБУАР.  Я знав, що у мене нічого не вийде.Я саме нещасне жабеня на всiм болотi.

Вбігає ДРЮНЯ.

ДРЮНЯ. Бiда! Дюймовочку поніс жук! Величезний травневий хрущ! Усе! Тепер кінець! Я ніколи, ніколи її більше не побачу!
ЖАБУАР (пожвавився). Як не соромно! Друг називається! Вперед!
Ми повинні її врятувати!

Вони втікають.

ЖАБА. Скачи, синку, скачи ... Діти завжди залишають своїх батьків.  (Співає)

Скачут детки, детки скачут в даль.
Им своих родителей не жаль.
Чудится им дальний перезвон,
Манит их веселый горизонт.

До свидания, детки, до свиданья.
Что вам слезы мам и их страданья?
Что вам дом родной и край любимый?
Вы несетесь вдаль неудержимо.

Мамы удержать их не смогли:
Крутятся детишки там вдали,
Сами превратились в пап и мам,
Мчатся внуки к дальним берегам…

До свидания, детки, до свиданья.
Что вам слезы мам и их страданья?
Что вам дом родной и край любимый?
Вы несетесь вдаль неудержимо.

Жаба йде. Через деякий час з'являється Великий Жук з Дюймовочкою на руках.

ЖУК (ставить Дюймовочку на землю). Ви тільки подивiться! Зовсім не схожа на жука, а така гарна!
ДЮЙМОВОЧКА. Навіщо ви мене сюди принесли?
ЖУК. Не бійся, я тебе не ображу! Я люблю все таке ... незвичайне ... А ти просто краса, яка гарненька.
ДЮЙМОВОЧКА. Спасибi. Ви теж дуже симпатичні, хоча зовсім
не схожі на людей.
ЖУК. Так, у нас, жуків, спільне з людьми тільки те, що ми вміємо літати і повзати.
ДЮЙМОВОЧКА. А хіба люди вміють літати?
ЖУК. Взагалі не дуже. Буває, звичайно, що злетить якийсь ненормальний, але тут же падає і навіть розбивається. Зате вони вміють мріяти і називають це польотом фантазії.
ДЮЙМОВОЧКА. У вас дуже красиво, мені все тут страшенно подобається.
ЖУК. Правда? О, ти не все бачила. А ну, квіточки, вклоніться! (Квіти кланяються.) Во! А ще тут ростуть такі чарівні кульбаби. Заберешся в них, як у ліжко і вилазити не хочеться. А потім їх жовті квіти перетворюються на білі парашути, і ти можеш літати на них навіть. Тут стільки всього прекрасного! Наприклад, березовий сік, або нектар з квітів. А ще є квітковий пилок. Просто пальчики оближеш.
ДЮЙМОВОЧКА. Як цікаво!
ЖУК. Так! Якщо ти поживеш тут день-другий, то ні за що на світі не захочеш іншого життя.
ДЮЙМОВОЧКА. Це, звичайно, все чудово, і ви такий гостинний господар ... я з задоволенням погостювала б у вас, але вже пізно, мені час додому, і було б чудово, якби ви віднесли мене до моєї мами.
ЖУК. А навіщо тобі йти? Живи тут, у мене. Їжі вистачить. (Співає)

Развернув по ветру крылья,
Я несусь, как эскадрилья,
Описав по небу круг!
И в объятия июля
Залетаю, словно пуля,
Самый быстрый в мире жук!

Я обманывать не стану,
Это знают все цветы!
Лучше нету той поляны,
По которой ходишь ты!

Жук влюбленный, что ж такого?
Я сегодня молод снова!
От волненья весь дрожу!
Для тебя, мой друг прелестный,
Эту радостную песню
Я сегодня прожужжу!

Я обманывать не стану,
Это знают все цветы!
Лучше нету той поляны,
По которой ходишь ты!

У нас весело: щодня ми влаштовуємо уроки танців і співу. Ти любиш танцювати?
ДЮЙМОВОЧКА. Дуже  люблю.
ЖУК. Розкiшно! Зараз прилетить вихователька. Це наша ВЕРТУХА. Вона дуже знаменита. Її знають не тільки тут, на галявині, але і на іншій стороні річки. Жодне свято не проходить без її викрутасів. А в будні вона вчить квіти кивати головками, метеликів - робити  піруети, а жуків і мух – дзижчати. Правда, вона дуже сувора: тільки що - відразу в кут ставить. Але ми її не боїмося. А ось і вона!

З'явилася ВЕРТУХА, тонка, витончена. Вона настільки зайнята собою, що  навіть не помічає, хто тут.

ВЕРТУХА (сходу). Встали, встали, встали! Швидко, швидко, швидко! Черевця втягнули! Спинки розпрямили! Крильця підібрали! Четверта позиція. Плiе. І раз! І два! (Помітила Дюймовочку.) А це що за диво?
ЖУК. Це я її знайшов. Правда, гарненька?
ВЕРТУХА. Нічого хорошого не бачу. У неї ж немає крил!
ЖУК. Зате у неї така ж тонка талія ,як у вас!
ВЕРТУХА.  Що? Та в усьому лісі не знайдеш нікого, у кого б була талія тонше за мою! До того ж, у неї немає навіть вусиків!
ЖУК. Ну і що? Зате у неї великі очі. І вони були ще більше, коли я ніс її через річку.
ВЕРТУХА (аж задихнулася від обурення). У неї? Великі? Очі? Ах! Мені погано! Я зараз втрачу свідомість! Вже! Вже втрачаю! Усе! Втратила! Негайно води! Ні, не води! Пару крапель нектару! Чи я помру! Прямо тут, на ваших очах! Чого стоiте? Ніколи не бачили, як помирають вертухи? Допоможіть! (Падає.)
ЖУК (перелякався).Зачекайте! Я зараз!

Жук летить. ВЕРТУХА піднімається, як ні в чому не бувало. Наступає на Дюймовочку.

ДЮЙМОВОЧКА. Яка ви гарна!
ВЕРТУХА. Так! І залишуся єдиною красунею на цьому березі. А ти, людина, забирайся звідси! Або я покличу Осу, і вона прониже тебе своїм жалом до самого серця! (Проганяє Дюймовочку.) Підступний Майский Жук! Ще вчора казав, що в мене самі великі очі на світі і сама тонка талія у світі!
ЖУК (влітаючи). Ось нектар!

У цей же самий час вбігають ДРЮНЯ і Жабуар.

 ЖАБУАР. Куди ви діли мою наречену?
ДРЮНЯ. Віддайте нашу Дюймовочку! (Пауза).
ВЕРТУХА (раптом). Четверта позиція! Легкі стрибки! І - раз! І - два!

Жук, Жабуар і ДРЮНЯ, розгубившись від такого напору, починають повторювати рухи за нею.

ВЕРТУХА (співає).

О, прекрасные мгновенья,
О, чудесный день!
Любоваться отраженьем
Мне своим не лень.

Я летаю, я летаю
Над рекой, рекой!
Отражаюсь, отражаюсь
В глади голубой!

Ах, когда б хозяйкой леса
Стать бы я могла
И на каждый куст повесить
Чудо-зеркала,

Я б летала и летала
В этих бы кустах,
Отражалась, отражалась
В чудо-зеркалах

Мало-помалу Жук, Жабуар і ДРЮНЯ виходять вперед. ВЕРТУХА залишається зі своїми безглуздими стрибками ззаду, і світло з неї поступово забирається.

ЖАБУАР. Де маленька дівчинка?
ДРЮНЯ. Куди ви поділи Дюймовочку?
ЖУК. Я на хвилинку відлучився, і вона пішла.
ДРЮНЯ. Вона ж пропаде в лісі один.
ЖАБУАР. Скоро осінь, а там і зима ...
ЖУК. Я буду літати без втоми, сідати на всi квіточки ... я знайду її.
ЖАБУАР. Я облажу всі болота, обскачу обидва береги річки ... я знайду її.
ДРЮНЯ (сумно). А я буду шукати її під землею.
ВСЕ. Ми знайдемо її.
;
ДРУГА ДIЯ

На сцені зима. Норка,де жива Миша. Дюймовочка, тремтячи від холоду, підходить до норки.

ДЮЙМОВОЧКА. Мама! Матинко моя! Холодними вечорами кожен лист нагадував мені твої долоні, я тулилася до них, і мені ставало тепліше. Літо вмерло, листя зів'яли, але я співала твою пісеньку, і вона зігрівала мене. Навіть зараз я відчуваю, як горять твої руки, як стукає твоє серце, як твої великі і добрі думки обіймають мене. (Співає)

Облако пушистое
По небу летает
И ладонью нежною
Солнышко ласкает.

Только руки мамины
Облака нежнее,
В эти руки хочется
Спрятаться скорее!

Де ти, мамо? Думки про тебе вже не можуть зігріти мене. Я замерзаю. А їжа давно зникла під снігом. Ах, якби зі мною був мій друг веселий черв'ячок ДРЮНЯ! Я так скучаю за ним. Що це? Ах, це норка миші. Я страшенно боюся мишей! Але тут, на морозі, ще страшніше. (Стукає.)
МИША (підходить до дверей, бурчить). Стільки нахлібників! Так і норовлять приєднатися до чужих запасів. Ідіть! Я все одно не відкрию! (Пауза) Я ключ втратила. (Пауза) У мене зламався замок! (Пауза) Я навіть не знаю, як його відкривати! (Пауза). От зараз візьму і укушу. Відкрию двері і я-а-ак укушу! (Відкриває двері, побачила Дюймовочку.) Ну, і чого стоїш? Хочеш зовсім замерзнути? Швидше заходь! Захворієш, возись потім з тобою! (Дюймовочка заходить.) Ну, ти подумай! От молодь пішла! Спочатку з дому тікають, а потім хочуть, щоб їх жаліли. Не жалітиму! Я ніколи нікого не жалію! Швидко укутайся в цю хустку!А то я-а-а-к укушу! (Укутує тремтячу Дюймовочку усаджує її, ставить на стіл тарілку і чашку.) На, ось тобі пшеничне зернятко. Їж, їж, а то ... Ух, як я не люблю непрошених гостей! Ти думаєш, у мене всi комори битком набиті хлібними зернами, а кухня ломиться від запасів? Так, набиті! Так, ломляться! І кому яке до цього діло? Чому не їси? ДЮЙМОВОЧКА. Та я вже сита.
МИША. Це тобі так мало треба? Що ж ти одразу не сказала? Я б тобі ще поклала. Мені не шкода. Можеш жити у мене всю зиму, тільки прибирай гарненько мої кімнати та розповідай мені казки – страх,як люблю iх. А ще я люблю, коли виконують всякі пісеньки. Та й сама часом чого-небудь раптом я-а-а-ак отчебучу! Типу ... (Раптом заспівала.)

В своих амбарах встретила я осень
Средь желтых груд отборного зерна…
Но нет любви, ее в зубах уносит
Бродяга кот, и я опять одна.

Где ты, мой друг! Я твой  не слышу голос?
Не ешь, не пьешь, газетой не шуршишь.
Я одинока, словно в поле колос,
Несчастная рыдающая мышь.

У цьому місці я завжди плачу. Співатимеш мені пісні.

Норка затемняється. Злiва висвічується Жінка,праворуч – ЧАРIВНИЦЯ.

ЖІНКА. Мої черевики стерлися, а плаття розірвано. Не залишилося ні одного кущика в цьому лісі, під який би я не заглянула. Жодного листочка, який би я не підняла. Її немає ніде, але я знаю, що вона жива, моє серце кожну мить голосно стукає про це.
ЧАРIВНИЦЯ. Немає нічого мудріше серця матері. Поки ти думаєш про неї, поки непокоїшся, вона в безпеці.
ЖІНКА. Може, вона забула мене, адже я не встигла дати їй свого тепла і ласки.
ЧАРIВНИЦЯ Ти зігріла її в своїх гарячих долонях, полила сльозами щастя, заспівала пісеньку любові. Вона ніколи не забуде тебе.
ЖІНКА. Але вона далеко від мене. Напевно,  у неї з'явилися свої друзі, свій крихітний будиночок, і вона вже не захоче повернутися до мене.
ЧАРIВНИЦЯ Ну і що ж? Діти завжди залишають своїх батьків. У неї тепер своє життя, і ти не повинна втручатися в нього.
ЖІНКА. Але я знаю, що їй важко зараз і так хотіла б допомогти.
ЧАРIВНИЦЯ .От і допоможи! Думай про неї. Молися за неї. Люби її. Це допоможе їй подолати всі труднощі і знайти своє щастя.

Жінка і Колдунья  зникають. Знову висвічується норка Миші. Пройшов місяць. Дюймовочка вже освоїлася, вона прибирає норку, готується до свята і співає.

ДЮЙМОВОЧКА. Де ж ти, славний смішний черв'ячок Дрюня?
МИША. Дюймовочка! Ти не бачила, куди я поділа свої нитки?
ДЮЙМОВОЧКА. Ні, пані Миша.
МИША. Ти не заходила в мою кімнату?
ДЮЙМОВОЧКА. Ні, пані Миша. Адже ви заборонили мені це.
МИША. Так, я знаю. Ти слухняна дівчинка. У будинку відбуваються дивні речі.
ДЮЙМОВОЧКА. Що ж дивного, пані Миша?
МИША. Ти багато співаєш. Побережи голос для гостей.
ДЮЙМОВОЧКА. Для яких гостей?
МИША. Для дуже важливих гостей. Сьогодні Різдво, і до нас прийде Крiт. Він дуже багатий.
ДЮЙМОВОЧКА. Невже є хтось багатший вас, пані Миша?
МИША. Так! Уяви собі! Він живе ще куди краще за мене: у нього
величезні зали, а ходить він у чудовій оксамитової шубці. От якщо
б тобі вдалося вийти за нього заміж! Ти б зажила на славу! Біда
тільки, що він сліпий і не може бачити тебе.Але ти розкажи йому
найкращі казки, які тільки знаєш. І заспівай найкращу пісеньку.
ДЮЙМОВОЧКА. Але мені зовсім не хочеться виходити заміж за Крота, та ще й сліпого.
МИША. Дурниця! Будеш жити за ним, як за кам'яною стіною! Велика удача - отримати такого чоловіка. Піди подивись, яку він прорив галерею від свого будинку прямо до нас. Це його різдвяний подарунок. Можеш навіть прогулятися. Тільки не злякайся: там лежить мертва птиця.
ДЮЙМОВОЧКА. Прощай, мила гарна пташка! Спасибі тобі за те, що ти так чудово співала мені влітку, коли всі дерева були такі зелені, а сонечко так гарно гріло! (Дівчинка зняла з себе стару мишачу хустку, закутала Ластівку і поцілувала її. Ластівка зітхнула і заворушилась.) Ой, та ти жива! Візьми, ось зернятко, яке я не встигла з'їсти за обідом. Підкріпися. А потім я принесу тобі води.
ЛАСТІВКА. Спасибі, дівчинка! Я думала, що вже ніколи не зможу відкрити очі.
МИША. Дюймовочка, ти де? Час зустрічати гостей!
ДЮЙМОВОЧКА. Чекай мене, мила Ластівка, я скоро прийду.

Дюймовочка йде до Миші, допомагає прикрашати норку.

МИША. Сьогодні цілий день відбуваються дивні речі: з комори зникла лопата, з їдальні - зовсім новий огарочек свічки. А тепер ось нитки ... Просто чудеса в решетi.

У галереї з'являється Крiт. Поважний сліпий пан з паличкою і в окулярах.

МИША. Милості просимо, пан Крiт!
КРIТ. Вибачьте за затримку, пані Миша! Важливі справи. (Усаджується.) Втомився. Представляєте, пані Миша, два зернятка пропали. Учора були, а сьогодні перерахував - немає.
МИША. Який жах!
КРIТ.. Трохи не посивів.
МИША. Так можна померти від розриву серця.
КРІТ. Припало три рази перераховувати.
МИША. Три рази?!
КРIТ. Так!У мене комори, ви знаєте, величезні.
МИША. Ну, ви багач відомий!
КРIТ. Знайшов!
МИША. Та що ви?!
КРIТ. Представляєте? На третій раз усе співпало.
МИША. Важкі нині наступили часи, пан Кріт.
КРIТ. І не говорите, пані Миша! Мертві птахи прямо з неба падають! Просто біда якась. Тільки вирив свіженький прохід, а тут згори ластівка.
МИША. Ай-я-яй! До чого б це?
КРIТ. Думаю, ластівки взимку - до великих прикростей!
МИША. Давайте, поки вони не наступили, перекусимо чим Бог послав. Свято все-таки. Тут у мене і сир є, і сало.
КРIТ. О! Сало - це добре! Від сала хутро стає густіше, і настрій покращується.
МИША. А ще у мене є для вас сюрприз.
КРIТ. Ах, сусідка! Ви така придумщица, право! І знаєте, що я люблю сюрпризи. Давайте, мабуть, з нього і почнемо.
МИША. Давайте. Дюймовочка! Дівчинка моя! Ось прекрасна можливість відзначитися! Заспівай нам
що-небудь. Та веселіше. Свято все-таки.
ДЮЙМОВОЧКА. Пісенька про ліс. (Співає)

Летом весел и беспечен
Весь лесной народ.
Летом ласточка щебечет,
Песенки поет.
Летом солнце рассыпает
С неба поцелуи.
Летом нам цветы кивают,
Радостно ликуя.

Но придет хозяйка осень,
Чуть пригасит свет,
На озябший лес набросит
Разноцветный плед,
Закружит, завертит листья,
Загрустит, заплачет…
Станет лес худым и лысым,
И совсем прозрачным.

А потом зато по лесу
Вьюга пролетит,
Заметет, закуролесит,
Ветром загудит,
Под пушистым снегом скроет
Беды и наветы,
И рождественской звездою
Новый год осветит.

КРIТ (заплескав). Прекрасна пісня, і виконання відмінне!
МИША. Моя вихованка. Ви не уявляєте, пане Кріт, скільки сил я на неї витратила. Одного зерна пішло півпуда.
КРIТ. А на вигляд ніби маленька. Невже вона так багато їсть?
МИША. Що ви, пане Кріт? Вона їсть зовсім небагато. Це я багато всього з'їла, поки навчила її співати і танцювати. Знаєте приказку: пуд зерна з'їсти. Це про мене. Зате яка господиня буде у вашому домі. Адже у вас залів одних не злічити. Ось вона і буде їх прибирати.
КРIТ. Хороша думка. А скільки ж вона їсть, якщо, звичайно, не секрет.
МИША. Та який там секрет? Півзернятка в день. У неї росту усього дюйм.Її так і звуть: Дюймовочка.
КРIТ. Півзернятка. Це небагато. А скажи мені, Дюймовочка, що це ти там співала про... невже тобі подобається сонце?
ДЮЙМОВОЧКА. Мені здається, сонечко подобається всім, адже воно дарує життя.
КРIT. Я одного разу бачив це саме сонце. Через нього мало не осліп. Виліз з норки, а заплющити очі не встиг. З тих пір ходжу в окулярах.
ДЮЙМОВОЧКА. Що ви! Сонце всіх зігріває і допомагає бачити один одного.
МИША (Дюймовочцi). Не сперечайся з паном Кротом. Ти знаєш, що розумніше за нього немає нікого під землею.
КРIТ. Не хвилюйтеся, пані Миша. У суперечках перемагає не той, хто розумніший, а той, хто розсудливо міркує. (Дюймовочцi.) Що можна побачити, коли світить сонце? Тільки те, що воно покаже. А я бачу те, що заховано. Я заглядаю в самі таємничі місця. Я знаю, звідки  пробиваються ключі, і як народжуються моря, де зариті клади і від чого тремтить земля. Мені відомі такі місця, про які людина навіть не здогадується. Хіба він з усіма своїми пристроями може що-небудь зрозуміти про землю? А я, сліпий Крот, бачу її наскрізь. Я знаю, про що вона думає.
ДЮЙМОВОЧКА. Про що ж?
КРIТ. Цього не поясниш словами. Іди сюди, дівчинка. Дай долоню. Вона горить, як сонце. В тебе багато любові. Але любов обпікає. Це небезпечне відчуття. Навіть старий сліпий Крiт на мить захопився. Ні, ні! Куди краще проста пошана. Подумай над моїми словами. А зараз мені пора. Час перераховувати зерна.
МИША. Ми проводимо вас, пане Кріт.

Всі разом заходять до галереї, де лежить Ластівка.

КРIТ. Бачите мертву ластівку? Мабуть, не свистить більше! Ось гірка доля народитися пташинкою. Слава богу, що моїм дітям нічого боятися цього! Така пташка тільки і уміє цвірінькати - мимоволі замерзнеш взимку!
МИША. Так, так, правда ваша, розумні слова приємно чути. Який зиск від цього цвірінькання? Що воно приносить птаху? Холод і голод взимку? Багато, нема чого сказати!

Миша і Крiт пішли далі, а Дюймовочка залишилася з Ластівкою.

ДЮЙМОВОЧКА. Прокинься, Ластівка, я принесла тобі води.
ЛАСТІВКА. Дякую тобі, люба крихта! Я так славно зігрілася. Скоро я зовсім видужаю і знову вилікую на сонечко.
ДЮЙМОВОЧКА. Ах, тепер так холодно, йде сніг! Залишся краще у своєму теплому ліжечку, я доглядатиму тебе.
ЛАСТІВКА (напившись води). Я вколола крило про кущ терну і не змогла полетіти разом з усіма. А потім я змерзла і навіть не пам'ятаю, як тут опинилася. Хтось затягнув мене в Кротову галерею. Як добре, що навіть тут, під землею, тобі можуть допомогти і не кинуть у біді.
З дірки з'являється черв'ячок ДРЮНЯ, але його ніхто не помічає.
ДЮЙМОВОЧКА. Так, добре. Пані Миша добра до мене, а Крiт, хоч і сліпий, але дуже розумний і бачить те, чого ніхто не помічає. Однак вони підземні жителі і не розуміють тих, хто живе нагорі. Напевно, це Господь послав мені тебе, щоб я не була так самотня.
ЛАСТІВКА. А мені – тебе ... маленька дівчинка, від якої йде тепло в усі сторони.
ДРЮНЯ. А мені вас обох, дві найбільш симпатичні бовтанки в підземному царстві!
ДЮЙМОВОЧКА. ДРЮНЯ!
ЛАСТІВКА. А ти хто такий?
ДРЮНЯ. Я черв'ячок ДРЮНЯ. Завдяки вам, шановна Ластівка, я знайшов Дюймовочку
ЛАСТІВКА. Як це?
ДРЮНЯ (Дюймовочка). Я всюди шукав тебе. Поки було тепло, я заглядав під листя, забирався в густу траву. А коли похолодало, став обшукувати норки і зовсім було втратив надію, але тут помітив Ластівку. Вона лежала на землі і не рухалася. Я подумав, що ви (Ластівці)замерзли, і хотів засипати вас опалим листям. Раптом всередині щось стукнуло, це билося ваше серце. Я зрозумів, що ви ще живі і почав копати ямку, щоб заховати вас там. Зовсім випадково Крiт проводив тут свої земляні роботи. Уявляю, як він злякався, коли на голову йому впала така велика пташка. Він, мабуть, подумав, що почався землетрус. (Усі сміються.)
ДЮЙМОВОЧКА. Так це, значить, ти стягнув у Миші зовсім новий недогарок свічки і нитки.
ДРЮНЯ. І лопатку.
ДЮЙМОВОЧКА. Але навіщо?
ДРЮНЯ. Я викопав новий підземний хід, і ми втечемо звідси.
ДЮЙМОВОЧКА. По-перше, Ластівка ще зовсім слабка, і ми не можемо залишити її тут: вона пропаде без нашої допомоги. По-друге, я не можу залишити пані Мишу. Вона така самотня, і так добра до мене. Хіба з мого боку добре буде відповісти їй чорною невдячністю?
ДРЮНЯ. Гаразд, поживемо - побачимо. Можна не поспішати. Все одно на вулиці сніг, а тут тепло, і у Миші від зерна ломляться комори. До речі, вона, здається, іде, я чую кроки.

ДРЮНЯ ховається. Дюймовочка накриває Ластівку і швидко йде в мишачу норку. З'являється Миша. Вона дуже задоволена.

МИША. Ну, як, Дюймовочка, сподобався тобі наш сусід? Який тонкий у нього розум, а вже про багатство і говорити нема чого. Чи не правда, краще Крота тобі чоловіка не знайти? І головне - ти йому сподобалася.
ДЮЙМОВОЧКА. Пані Миша, я дуже до вас причепилася і не хотіла б залишити вас одну.
МИША (зворушилася). Правда? А мені так хочеться, щоб ти, малятко, була щаслива. Заради цього я готова навіть залишитися в гіркiй своїй самотності. Я буду приходити до вас в гості і слухати твої казки, які ти чудово розповідаєш.
ДЮЙМОВОЧКА. Але мені зовсім не хочеться заміж. Мені так добре тут з вами.
МИША. Дурнувата! Сама не розумієш, яке тобі привалило щастя! Бачиш цей білий зуб? Я завжди кусаю цим зубом тих, хто мене не слухає! От молодь! Стараєшся для них, клопочешся, сил не шкодуєш, можна сказати, душу викладаєш - і все марно! Ні, ти мене так вразила, що я не можу! Піду, з'їм чого-небудь від розладу.
(Виходить)
ДРЮНЯ. (з'явившись). Ну, що? Тікати треба!
ДЮЙМОВОЧКА. Зачекай! Може бути, я її як-небудь умовлю.
ДРЮНЯ.  Гаразд. А я піду до пана Крота, подивлюся, що там робиться. (Виходить)

МИША (з'явилася). Ось так! Апетит пропав! В рот нічого не лізе. Весь свято зіпсувала! Розповідай мені на ніч казку. Ні, не треба. Нічого не хочу. Піду спати!

Миша йде, Дюймовочка укладається на підлозі, світло гасне, видно тільки, як висвічується то Ластівка, то Дюймовочка, то бігають туди-сюди ДРЮНЯ. З'являються Колдунья і Жінка.

ЧАРIВНИЦЯ. Обережно, не розбуди її. Проходи, подивися, тільки нічого не чіпай, інакше ми загинули.
ЖІНКА. Ось вона, моя крихітка. Як неспокійно спить. Хіба тут у неї щасливе життя? Спасибі вам за те, що ви дозволили мені побачити мою донечку.
ЧАРIВНИЦЯ. Будь ласка. Не так легко потрапити в мишачу норку і перетворювати дорослих людей в маленьких чоловічків. Таке можливо тільки у Різдвяну ніч і то один раз на сто років. Якщо нас хтось побачить, ми назавжди залишимося маленькими. (Годинник б'є дванадцять разів.) Ну, все! Час йти! З дванадцятим ударом ми знову станемо великими.

Жінки йдуть. З'являється Крiт.

КРIТ. Так! Так, так! (Зупинився). Ні! Ні, ні! Це неможливо! Це перешкодить мені рити землю і рахувати зерна ... Адже немає нічого прекраснішого, ніж рити і рахувати! Який у неї голос! Немає нічого прекраснішого за її голосу! Що я кажу! Я заплутався! Я перестав розуміти! (Співає)   

Я не умею отдыхать
И без работы жить.
Мне надо зернышки считать
И галереи рыть.
Кружусь, как белка в колесе:
Мой круг – земля и хлеб,
Я рою днем, тружусь во сне,
От темноты ослеп.

Но во всегдашней суете
Средь суматохи дня
Вдруг голос дивный в темноте
Остановил меня.
Он пел о том, что хватит рыть,
Что все не сосчитать,
Пора, пора глаза открыть,
Увидеть свет опять.

Ні! Ні, ні ... Краще піду, рахуватиму зерна, це завжди мене заспокоює

Крiт йде. Світло гасне. А коли запалюється, Дюймовочка вже сидить біля Ластівки.

ДЮЙМОВОЧКА. Ну ось, твоє крило вже зовсім зажило, нагорі весна, скоро ти відлетиш, і я знову залишуся одна. Мені так сумно. Пані Миша кожен день твердить мені про весілля, а мені незручно образити її відмовою.
ЛАСТІВКА. Бідна дівчинка! Ти боїшся засмутити Миша?
ДЮЙМОВОЧКА. Вона так багато для мене зробила! Пригріла і нагодувала! А тепер ось хоче влаштувати мені щасливе майбутнє!
ЛАСТІВКА. Так, не дуже добре, коли хтось влаштовує тобі щасливе майбутнє.
ДЮЙМОВОЧКА. Що ж мені робити?

З'являється ДРЮНЯ. Він ледве стримує сміх.

ДРЮНЯ (сміється). Якби ви бачили це зображення! ..
ДЮЙМОВОЧКА. Ти знову вилазив нагору?
ДРЮНЯ.  Ні. Правда, нагорі я теж був. Весна нині рання. Сонечко гріє щосили, трава зеленіє. Квіти кивають своїми голівками. Але я про інше! Якби бачили, як Миша вмовляє Крота одружитися. А він - ні в яку! Каже: вона занадто багато їсть. Миша навіть хотіла вкусити його.
ЛАСТІВКА. Ну от, Дюймовочка. Все складається просто чудово. Крот ніколи не наважиться на одруження.
ДРЮНЯ. Не скажіть. Він вже двічі погоджувався, а потім знову відмовлявся. Але цього разу, здається, вирішив остаточно. Миша дістала його своїм білим зубом, і він погодився готуватися до весілля. Дюймовочка, пора вилазити з мишачоi норки і йти звідси подалі, поки Миша в припадку доброти не покусали тебе своїм зубом.
ДЮЙМОВОЧКА. Я спробую в останній раз умовити її. Ховайтеся, вона йде.

Ластівку накривають хусткою. ДРЮНЯ ховається. Входить Миша.

МИША. Як я втомилася творити добро! Дюймовочка, іди сюди! Приміряй мою сукню. Завтра в тебе весілля.
ДЮЙМОВОЧКА. Пані Миша! Але я не хочу виходити за Крота!
МИША. Дурниці! Тільки не вередуй, а то я укушу тебе - бачиш, який у мене білий зуб?
ДЮЙМОВОЧКА. Але ...
МИША. Не заперечуй!Інакше я заберу тебе з норки, і ти пропадеш. Адже взимку ніхто тебе не зігріє і не нагодує. (Заплакала.) Я так хочу, щоб усі навколо були щасливі, але ніхто не може мені в цьому допомогти, всі сміються над бідною самотньою старою і тільки й роблять, що чинять опір своєму щастю. Мабуть, я мало всіх кусаю своїм чудовим зубом.
ДЮЙМОВОЧКА. Не турбуйтеся, пані Миша! А то я теж заплачу, і ми з вами всю нірку затопимо своїми сльозами. Невже ви не боїтеся потонути?
МИША (посміхається крізь сльози). У тебе буде чудовий чоловік. У самої королеви немає такої оксамитової шубки, як у нього! Та й у кухні і в погребі у нього не порожньо! Дякуй Богу за такого чоловіка! Я піду у справах, а тебе закрию в коморі, а то ти, мабуть, в останню хвилину втечеш від свого щастя

Миша заводить Дюймовочку до комори і йде. Відразу ж з'являються ДРЮНЯ і Ластівка, звільняють Дюймовочку.

ДРЮНЯ. Ну, все, Дюймовочка! Більше чекати не можна. Або ти стаєш дружиною Крота і прощаєшся з сонечком назавжди, або ми негайно йдемо звідси.
ЛАСТІВКА. От тепер треба бути рішучою і сміливою. Ти ж давно зрозуміла, що мишаче щастя тобі не підходить.
ДЮЙМОВОЧКА. Так, друзі мої, ви маєте рацію! Ми повинні якомога швидше вибиратися з підземелля. Веди нас, сміливий черв'ячок на поверхню! Назустріч сонцю і весні!
ДРЮНЯ. За мною!

З'являються Миша і Кріт і з криками «Тримай їх, зараз укушу!» Кидаються слідом за втікачами. Норка опускається, і ми знову бачимо знайому галявину з квітами. На галявині - Жук, ВЕРТУХА й Жабуар. ВЕРТУХА,як завжди дає уроки танцю. З дірки або з норки з'являються спочатку Ластівка, потім Дюймовочка. ДРЮНЯ з'являється останнім, але не може вибратися, його тримає Крiт.

ДЮЙМОВОЧКА. Швидше вибирайся з норки!
ДРЮНЯ. Я не можу, мене тримає за ноги Крiт, а Миша схопила за одяг!
ЛАСТІВКА. Тягни його, Дюймовочка!

 Дюймовочка і Ластівка тягнуть ДРЮНЯ за руки, але у них нічого не виходить

ДЮЙМОВОЧКА. Жук, Стрекоза, Жабуар, друзі мої, допоможіть витягнути Дрюню.

Тепер тягнуть Дрюню вже всі разом і, нарешті, виривають його з лап Миші та Крота. Але що це? Замість звичайного черв'ячка перед Дюймовочкою стоїть прекрасний принц з прозорими крильцями за спиною. Всі обімліли.

ДЮЙМОВОЧКА. Ти хто? Я тебе не знаю.
ЖАБУАР, ЖУК І СТРЕКОЗА. Ми тебе не знаємо.
ЛАСТІВКА. А я десь бачила цю симпатичну пику.
ДРЮНЯ. Так, це я, ДРЮНЯ! Тільки тепер не черв'ячок, а ельфів король, який у вигляді черв'ячка охороняв тебе.
ДЮЙМОВОЧКА. Так ти король ельфів?
ДРЮНЯ. Так. А ти можеш стати королевою ельфів.
ДЮЙМОВОЧКА. Але у мене немає крил.
ДРЮНЯ. Подивися, що в тебе за спиною?
ЛАСТІВКА. Крила! У тебе з'явились крила!
ВЕРТУХА. Ну і що ж! Все одно у мене сама тонка талія у світі. Правда, дорогий мій травневий Жук?
ЖУК. Так, дорога ВЕРТУХА! І очі у тебе найбільші на цій стороні річки.
ВЕРТУХА. А на тому боці?
ЖУК. І на той. Але якщо б ти бачила, які величезні очі були у Дюймовочки, коли вона летіла зі мною над річкою! ..
ДЮЙМОВОЧКА. Звичайно! Адже у страху очі великі. А я вперше в житті піднялася в повітря.
ДРЮНЯ. Зате тепер ти будеш літати скільки захочеш, адже твої крила нітрохи не гірше, ніж у Вертухи.
ВЕРТУХА. Ну, тепер можете сміятися скільки хочете, я знайшла своє щастя. (Жуку.) Правда, дорогий мій, самий хрущ?
ЖУК. Угу!
ДРЮНЯ. Так як же, Дюймовочка, чи згодна ти стати королевою ельфів?
ДЮЙМОВОЧКА. Звичайно! Адже я вже давно-придавно тебе полюбила, ще там, уві сні.

У цей час з дірки вилазять Миша і Крiт.

ЛАСТІВКА. Дюймовочка, бережися!

ДРЮНЯ затуляє собою Дюймовочку..

МИША. Та не бійтеся! Ми прийшли запросити вас всіх на весілля. Нарешті наш Крiт зважився розлучитися зі своїм самотнім життям. Він перелічив мої запаси зерна і подумав, що настав час об'єднати наші капітали.
КРIТ. Так, ми станемо найбагатшими підземними мешканцями. (Дюймовочцi.) Але все одно, мила крихта, я завжди буду згадувати
МИША. А я - твої казки.
ДЮЙМОВОЧКА. Як добре! Кожен знайшов собі гідну половину.
ЖАБУАР. Крім мене. Я так і залишився один зі своєю любов'ю до маленької дивної дівчинки.
ДЮЙМОВОЧКА. Справді! Що ж робити?
ЖАБУАР. Тут уже нічого не поробиш! Нерозділене кохання, звичайно, приносить мало радості, зате народжує поетів.
ВСЕ. Що?
ЖАБУАР. Так, я став писати вірші! І зараз я вам прочитаю одне з них.

Жабуар почав читати вірш. Зазвучала музика, і всі заспівали фінальну пісню.

Бывает так, что не везет,
И жизнь не та, и тот не тот,
И даже ты – совсем не ты,
И без мечты живут цветы.

Но вот пришла Дюймовочка,
Как лучик золотой.
Ах, маленькая девочка
С красивою душой.
Ах, маленькая девочка
С букетиком лучей,
Чудесная Дюймовочка,
Любовью нас согрей.

Бывает вдруг: грозит беда,
Внезапно грянут холода.
И ты не знаешь, как живешь,
И не поймешь, куда идешь.

Но вот пришла Дюймовочка,
Как лучик золотой.
Ах, маленькая девочка
С красивою душой.
Ах, маленькая девочка
С букетиком лучей,
Чудесная Дюймовочка,
Любовью нас согрей.

Кінець.