Людина перед Богом- украинский

Ігор Савельєв
Людина перед Богом

 Перевод на украинский Людмилы Ивановны Грищук

Савельєв І.В.
Людина перед Богом. Alisa. Praha 2004 г. – 188 с.



Людство завжди цікавилося питанням не тільки про своє походження, але і не менше походженням всього, що воно бачить і відчуває навколо себе. Звідки і сама людина і все існуюче в цьому світі? Як відчути, зрозуміти, усвідомити, побачити Бога? У чому подібність людини до образу Божого? І, на кінець, звідки іде походження Самого Господа Бога? У чому зв’язок і в чому відмінність між духовним і матеріальним? Куди йде сучасне людство? На ці й інші пов’язані з ними питання автор дає свої відповіді, виходячи з аналізу канонічних книг Біблії і Корану, а також власного розуміння взаємозв’язку і взаємозалежності між духовним і матеріальним на основі багатолітніх досліджень у пошуках відповідей на питання, автор котрих - саме життя.

Перекладено з російської Людмила Грищук

© Савельєв І. 2004
© Грищук Л. 2004
ISBN 80-86811-07-7
 
 
Від народження я покладався
на Тебе; від утроби матері моєї Ти
охорона моя. Тобі хвала моя завжди!
Псалом 71:6




ДО ЧИТАЧА

Читачу!
Ти, напевно, із солідною долею скепсису відкриваєш сторінки цієї книжки, тому що слова її назви досить банальні для людини ХХ століття, котра готується перейти рубіж у трьохтисячний вік. Я - не фаталіст, і тому не думаю, що якісь більше чи менше значні події в історії людства обов’язково присвячені до якихось “круглих” дат. Та ти і сам згадай, читачу, що найбільше запам’яталося з твого життя і коли це сталося. Не згадав? А, згадав. Значить, ти згідний, що “круглі” дати тут ні до чого. Те ж відбувається і з світовою історією - “круглі” дати тут також неважливі. Більшість країн вимірюють своє життя за календарем, що веде свій початок від Різдва Христового, - це країни, в котрих так чи інакше було прийнято чи узаконено християнське віросповідання. Більша частина Росії також розвивалася в духовному плані історично й офіційно під впливом християнського вчення.
Канонічними для християн є Книги Святого письма - Старого і Нового Завіту. Ми ще повернемося до цих книг, але незалежно від цього, якщо говорити про “круглі” дати, і, зокрема, про дату, що надходить, 2000 років із дня народження Ісуса Христа, то, можливо, кожен підведе, присвячені цій даті, підсумки власного життя. І якщо не підсумки взагалі, а підсумки щодо власної Віри - у що ми віримо і в чому проявляється ця Віра? Звичайно, кожна людина може вірити у все, у що їй захочеться. Але, якщо говорити про загальну Віру людей релігійних, людей побожних, то мова, безперечно, може йти тільки про Віру в Бога.
Читачу, а ти віриш у Бога? Можливо, я задаю інтимно-безтактне питання. Але, задаючи це питання, мій читачу, я не прошу, щоб ти відповідав на нього вслух. Дай відповідь на нього сам собі, дай відповідь мовчки, дай відповідь за совістю своєю, і залежно від того, яка буде твоя відповідь, тобі стане на душі від цього легше або тяжче. Ну, що? Відповів? Стало легше? Якщо - так, то ти - людина віруюча, незалежно від того, чи знаєш ти своїм розумінням, хто є Бог, чи не знаєш Його. Перша і Найбільша Заповідь Божа заповідає нам:
“Люби Господа Бога твого всім серцем твоїм, всією душею твоєю, всією силою твоєю, і всім розумінням твоїм”.
Друга ж подібна до неї:
“Люби ближнього твого, як самого себе”.
З другою Заповіддю легше - ми можемо любити свого ближнього, конкретну людину і конкретних людей, знаючи їх особисто. Але виникає питання - чому нам “ближній” іде “подібно” Богові? “Подібно” тому, що Друга Заповідь подібна до першої? Відповідь на це питання, читачу, ти знайдеш у цій книжці.
А ось із Першою Заповіддю, на мій погляд, значно важче, тому що, якщо ми, не задумуючись про те, хто є Бог, на віру можемо полюбити Господа Бога серцем і душею, то з розумінням справа виявляється трохи складнішою, бо розуміння нам дано на те, щоб ми осмислено розуміли те, що відбувається і в нас самих, в любові і навколо нас. У любові ми часто не розуміємо, кого і за що ми любимо. Ми також не усвідомлено можемо відчувати, що є якась Вища сила, від спілкування з котрою нам стає легше або котра нам допомагає. Ми можемо любити цю силу, можемо вважати, що це і є Бог. Але розуміння, на мій погляд, це - трохи відмінне від сліпого чи не усвідомленого почуття. Та і любов душею й серцем - це також не одне і те ж. Хоча і поряд вони - душа і серце - але між ними дуже й дуже велика різниця. Яка? Бажаючі також можуть знайти відповідь і на це питання в даній книжці.
Звичайно, Віра - це велика сила, особливо, якщо ми знаємо, у що чи в кого ми віримо. Великий російський поет Федір Іванович Тютчев (23.11. 1803-15.07. 1873), будучи вже немолодою людиною, написав 28 листопада 1866 року, що стало крилатим:

Умом Россию не понять,
Аршином общим не измерить:
У ней особенная стать -
В Россию можно только верить.

Слова, звичайно, красиві. Так, можна вірити в Росію. Більшість у неї вірили й продовжують вірити. Але чи щаслива від цього Росія? Чи щасливий від цього великий і багатостраждальний російський народ й інші народи, що жили в Росії і любили її? Можливо, якби в Росію ми не тільки вірили, але і розуміли її розумом, то і життя в Росії було би трохи (а можливо, і принципово) іншим, ніж насправді?
Можливо, точно так же, якби людина зрозуміла Бога розумом, а ще краще не тільки відчула, але і побачила Бога, то і життя на Землі також було б іншим - щасливішим. І якщо “cотворив Бог людину за подобою Своєю”, то чому така людина, створена за подобою Божою, не може побачити свого Творця? Більшість людей, створених за образом і подобою Божою, безперечно, з великою повагою відносяться до Біблії (Старого і Нового Завіту). Я також вважаю, що в цих канонічних книжках можна знайти відповіді на велику кількість питань про виникнення і розвиток життя на Землі. Але Всесвіт - це не тільки Земля, Сонце, Зорі. А Бог створив не тільки те, що є на Землі чи видиме із Землі. А людина, подібна Богові, не може обмежити свої пізнання тільки книжками, написаними, хоча і великими людьми, але все-таки людьми, що жили декілька тисячоліть тому, коли уява про Землю й небо “над Землею” була трохи іншою, ніж виявилося насправді. І зараз ніхто із представників церкви не може “кинути камінь” чи віддати анафемі людину за те, що людина знає, що Земля - не плоска “тарілка”, а куля і до того ж, як заявив переслідуваний інквізицією Галілео Галілей, “все-таки вона крутиться”. І нас не може задовільнити євангельське: “Бога не бачив ніхто ніколи…” (Іоан, 1:18). Тоді може виникнути питання: а можливо, ніякого Бога немає взагалі, якщо його “не бачив ніхто ніколи”?
Заспокойся, читачу. Я не намагаюся посіяти щось крамольне у твоєму розумі щодо вчення про існування Бога. Навпаки, я не тільки постараюся, але і докажу тобі те, у що ти без вагань повіриш, тому що і ти сам, мій читачу, бачив Бога не один раз у житті.
Так, так, бачив. Бачив не у своєму маренні, не у сні. Ти справді, багато разів бачив свого, нашого Бога наяву. Ти, напевно, спішиш одержати від мене відповідь - звідки я знаю, що саме ти, читачу, бачив Бога? Не підганяй мене з відповіддю, котру ти знайдеш у цій книжці. Не підганяй, тому що до того, як ти одержиш відповідь на це конкретне питання, ти повинен знати, хто є Бог, котрого ти уже неодноразово бачив, не знаючи, що ти бачив саме Його. Ти пізнаєш по-справжньому Бога, зрозумієш, чим ти подібний до Нього, полюбиш Його серцем, душею, і розумінням своїм і, на кінець, побачиш Його, побачиш, коли Бог постане перед нами у всій своїй величі й красі. Я не обдурюю тебе, читачу. Коли ти знову побачиш Бога, то впізнаєш Його, бо всі, що жили і живуть на Землі уже бачили Бога неодноразово.
Але почнемо все по порядку.
22.07.1999.
 








ПРО БОГА

Читачу, а ти пам’ятаєш, коли ти вперше почув про Бога? Я, наприклад, точно не пам’ятаю, коли я вперше почув слово Бог. Оглядаючись назад, у своє раннє дитинство (а пам’ятаю я себе ще до трьох років від роду, а точніше - до двох років і восьми з половиною місяців, коли в нашій сім’ї сталася досить значна подія, що позначилася негативно на всій моїй дальшій долі), я намагаюся згадати мої перші кроки на шляху до пізнання Бога. Коли почалася війна, мені не було ще і чотирьох років. Я добре пам’ятаю свої сприйняття того часу. Пам’ятаю, що на питання, кого я найбільше люблю, я відповідав: “Маму, тата й Сталіна”. Мама для мене була найпершою і справжньою любов’ю, котру я приховував, котру я переживав у душевних муках і дуже законспірованих ревнощах - ревнощах до того, що в мої два роки і вісім місяців від роду між мною і мамою стала нечиста сила… Звичайно, тоді я не знав і свідомо не уявляв, що може бути якась нечиста сила, при чому у фізичному втіленні в образі С. Дияволеня було слабою, покірною і досить улесливою щодо старших дитиною. С., подібно зозуленяті, намагалася витіснити мене з-під крила моєї матері, роблячи між нами ворожнечу. Мати і, особливо, батько наказували мене через скарги С. Бабуся (людина глибоко віруюча в Бога, котра володіє ясновидінням), коли вперше побачила своїх внуків, мимоволі видихнула слова: “Ігор - наш, С-ка - не наша”. Тоді я не розумів, що це означало - “наш” і “не наша”. Я ріс дуже тяжкою і дивною дитиною, в душі і вчинках котрої дуже часто проявлялися безкомпромісність щодо посягань з боку на мої переконання і сприйняття подій, що відбувалися, і поведінки людей не тільки із логічних умовиводів, але якимсь особливим, внутрішнім відчуттям. Ще в роки раннього, дошкільного дитинства я завжди дуже точно й моментально визначав суть людини, не залежно від того, якою була її зовнішня показлива поведінка. А оскільки мама моя, а пізніше школа вчили мене бути чесним, працелюбним, допомагати товаришам і любити, я не боюся цих високих слів, Батьківщину й Сталіна, то мені було в житті дуже тяжко спілкуватися з людьми брехливими, користолюбними, підлими, лінивими, хитрими, що живуть і будують свої відносини з іншими тільки через інтереси власної вигоди. І, за своїми переконаннями, я сприймав таких людей не тільки про себе, але і вголос. У цьому я був дивний, бо “вголос” я сприймав людей, що займали різноманітне суспільне становище… За три місяці до смерті моєї мами (померла вона 23 жовтня) її шляхи з С., на жаль, дуже пізно, розійшлися остаточно. Мамі дуже тяжко було переживати зраду С., на котру мої батьки робили “основну ставку”. Моя двоюрідна сестра Наталія - також внучка моєї бабусі - нагадала мені, що бабуся їй говорила перед смертю (бабуся померла 15 травня 1975 року) про те, хто сидить у С. Я, напевно, стомлюю читача непотрібними спогадами із власного життя, обіцяючи говорити про Бога, але мій шлях до Бога йшов не прямою дорогою, а переважно відштовхуючись від лукавого, що матеріалізувався в тих чи інших конкретних людях. А таких людей на дорозі мого життя було значно більше, ніж тих, у кому неусвідомлено я відчував світло. І таке світло також було в моєму житті, світло, котре освітлювало заплутані лабіринти дороги мого життя.
Пам’ятаю, як приблизно в сорок другому - третьому році літом мама пригостила старого пастуха високого зросту (жили ми тоді в селі Давенда Читинської області, де видобували рідкісні метали) чашкою молока з куском чорного хліба. Після їди пастух зібрав усі крихти хліба зі столу собі в рот, щось прошепотів і перехрестився. Потім, коли він пішов, я спитав маму, що він зробив. Мама відповіла, що він молився Богові. Я тоді не розумів, що це таке, але до цих пір згадка про це гріє мою душу. З того часу у мене зберігається в пам’яті, що існує хтось, з ким люди спілкуються, роблячи правою рукою незрозумілі рухи і щось нашіптуючи.
Незабаром після закінчення війни, коли ми жили уже в іншому гірничодобувному селищі Вершино-Шахматинському (також в Читинській області), до нас із Москви приїхала бабуся - мати батька. Вона була селянкою із села Дев’яткіно Новодугинського району Смоленської області, що покинула свою батьківщину незабаром після колективізації. У бабусі я випадково побачив алюмінієвий хрест, котрий вона носила на грудях. Бабуся потай хрестилася. Про Бога вона тоді не говорила. Але і тоді в Сибіру, і пізніше в Москві, де ми жили з 3 липня 1952 року, я їй все-таки допікав питаннями про Бога - де Він і як Його побачити. Питання мої найчастіше були іронічні. Бабуся на мене не сердилася за це і відповідала: “Виростеш - порозумнішаєш”. Деколи додавала, показуючи на небо: “Там хтось є”. Я виріс, але розумнішав дуже повільно. Моє матеріалістично-атеїстичне виховання давало себе знати. Мені завжди у всьому хотілося докопатися до істини - побачити, почути, доторкнутися… Але, як кажуть, від своєї долі не втечеш. Паралельно із зримо відчутним життям, де одночасно співіснували правда і брехня, доброта і жорстокість, заклики до світлого майбутнього і повалення у болото минулого, лицемірність, я весь час відчував, що існує ще щось інше, інше життя, в котре я мимоволі попадав через незалежні від мене обставини… І тоді, у найрізноманітніших ситуаціях проявів незрозумілого, що відбувалося зі мною, мені багато чого здавалося випадковим, немислимим, а деколи просто маренням або сном. До речі, сни до мене приходили (тьху-тьху, щоб не наврочити!) дуже рідко. А ось те, що здавалося маренням, містикою, що випадково захоплювало мене у свої приємні обійми, відбувалося в реальному житті, оскільки всі знають, що факти завжди вагоміші від будь-яких логічних аргументів.
Оглядаючись назад, згадую.
Знаходячись на одинці із собою, деколи чув якусь, раніше не чуту мелодію, де “просочувалися” звуки духових інструментів і бубна. Забігаючи наперед, скажу, що в 1991 році, восени і в грудні, якась прекрасна мелодія повторилася тричі з інтервалами в п’ять днів і приблизно два місяці. Містика? Можливо. Але чому тоді музику чули і люди, котрі були поряд зі мною? Неодноразово, як на яву, бачив образи незнайомих осіб, котрих раніше зустрічав на іконах. І не тільки на іконах. Що ж стосується пізнішого періоду, то наочно описував обличчя людей і предмети, в тому числі їх одяг, а також приблизний вік, стать, очі, зачіску й інше, з ким і чим раніше не зустрічався, але що мало відношення до моїх співбесідників, котрі впізнавали в описуваному моєю уявою знайомі їм обличчя і предмети. Описував міста й місцевості, в котрих ніколи раніше не бував, але що наочно підтверджувало, що “гра уяви” не мала під собою те, чого не існувало насправді.
Угадував думки людей, їх хвороби, риси характеру, взаємовідносини між різними людьми по фотографіях і у реальних фізичних осіб. Наперед неодноразово угадував числа, котрі назвуть люди, а також і числа телефонних номерів.
Що ж стосується бачення форми і кольорів біополя будь-якої людини, то це взагалі не є проблемою, між іншим, як і бачення рослинних квітів над головами людей і конкретних тварин, що їх “оберігають”, людей у військовій формі і ангелів. “Відчути” запах також не складає для мене труднощів не залежно від віддалі “обнюхуваного” предмета. Можна було би про це все і не говорити, якби це не підтверджувалося тими, хто знаходився поряд з тим, що доводилося бачити і нюхати не залежно від віддалі між “допитливими” і предметом “цікавості”.
Ну, скаже читач: “Розхвастався!” Читачу, я би ніколи не хвастався і цим, і тим, чого тут не помістиш, якби не знав про те, про що пишу, - це реальність. Це по-перше. А по-друге, те, про що я пишу, більшість моїх читачів відчули на собі. І не про все, що вони відчули, вони насмілилися комусь говорити із переживань, що їх можуть вважати за психічно ненормальних.
Літо 1958 року було одним із найтяжчих у моєму житті, котрого я майже не позбувся через свій авантюризм. Тоді я не думав, що роблю нечесно, коли в червні погодився здати норму ГПО (Готовий до праці й оборони) з плавання за свого однокурсника в Московському авіаційному інституті Володю Овечкіна, котрий не вмів плавати. А я тоді уже мав “титул”, що здав на ГПО за всією програмою. Норми з плавання здавали у басейні Центрального стадіону імені В.І.Леніна в Лужниках. Я тоді вперше в житті мав справу з басейном. Через дурість прийняв гарячий душ і, очікуючи занурення у воду, прочекав на пронизливому холодному вітрі близько години. Норму під чужим іменем здав, але через три дні звалився з ніг з температурою сорок два градуси. Хвороба протікала дуже тяжко, але медицина і тоді була “на висоті”, і я через “неправильний діагноз” попав у палату для хворих із черевним тифом. Не буду описувати детально всі пригоди, що там сталися зі мною (насправді я хворів правостороннім запаленням легень із безліччю ускладнень), але, не дивлячись на свій внутрішній оптимізм, я відчував, що все може скінчитися для мене трагічно. Не знаю чому, але відчував… Одного разу, коли в коридорі лікарні, сидячи за столом, я розмовляв із черговою медсестрою, котра була за віком мало-що старша від мене, я відчував, що на мене навалюється щось незрозуміле. Я відчував неприємний приступ нудоти. Потім слабо пам’ятаю, як, поглянувши на руки, я побачив, що їх колір почав різко змінюватися - бліднути, жовтіти, зеленіти… Сестра (вона сиділа напроти мене) скрикнула: “Що з вами!?” Неприємні відчуття швидко припинилися. Уже не було ні нудоти, ні блідих жовто-зелених власних рук, ні медсестри напроти, ні лікарняного коридору. Поряд зі мною нічого не було. Поряд - не було. Але був я сам, але не такий, як раніше. Я не відчував своє фізичне тіло, але було відчуття, що я кудись лечу, лечу вертикально вверх. Лечу, відчуваючи при цьому блаженств, ніби мій політ відносить мене на зустріч з прекрасним, неповторно прекрасним. Ні, не зовсім з неповторним - і до того, і після я неодноразово, знаходячись в якихось особливих станах, відлітав у якісь світи, де “знаходилися” люди з білими бородами і в прекрасному, що випромінював світло, білому одягу, а також у білі пустелі, по котрих бродили білі тварини - переважно коні. І була у всіх таких “відльотах” прекрасна спокійна музика, а на душі було блаженство…
А в тому випадку (уже була середина липня) також була прекрасна музика. Але були й інші звуки. Я раптом чомусь почув жалібне виття собак звідкись знизу. Задавши собі питання “звідки”, я одержував повністю очевидну відповідь. Але відповідь прозвучала не словами, а увірвалася в мене через зір: десь далеко внизу справа я “побачив”, що рудо-коричневого кольору пси сидять і жалібно в’ють, задерши морди в мій бік - вверх, на кладовище. Кладовище було на невисоких горах, дальше - навколо були переліски, одноповерхові сільські хати і чомусь густо-синє небо просто по колу горизонту. Вище синього небо нелогічно голубіло, ще вище були хмари, освічені променями невидимого Сонця… а просто наді мною була безодня світла з трубою посередині - просто над моєю головою. Я плавно, але стрімко наближався до розширеного кінця труби, готовий влетіти в неї вертикально вверх. Туди, де, спираючись на її верхній край, дивився на мене старенький дідусь у білому халаті, у білій чалмі і з білою бородою. Поряд з ним були ще якісь люди в білому. На душі в мене було світло і приємно. Потім я почув у середині себе, як щось клацнуло, і після цього я знову опинився на стільці - навпроти медсестри. Вона із здивованим жахом дивилася на мене. Потім швидко від мене пішла і на наступних чергуваннях уникала мене. Пізніше я зрозумів, що вся ця історія була моєю клінічною смертю через зупинку роботи серця, і якесь чудо врятувало мене, - напевно, тоді я ще не все зробив, що повинен був зробити на нашій грішній Землі.
Життя стрімко летіло, але мене весь час хвилювали питання про смисл власного існування на Землі, про те, що я залишу на ній після себе, на скільки правильно я живу, звідки ми всі і для чого. Одним із основних моїх завдань було зрозуміти самого себе, тому що так чи інакше, але, на відміну від більшості оточуючих мене людей, мене весь час хвилювало почуття незадоволення від того, як ми всі живемо. З другого боку, аналіз власних бачень якогось іншого життя, прихованого за життям, що сприймається через органи відчуття, переконав мене, що є щось непоясниме, але прекрасне, до чого треба прагнути. Ще при житті моєї бабусі я почав таємно хреститися. Записав з її слів молитву “Отче наш” і деякі інші. Було ще багато і багато іншого. Коли я почав молитися кожен день вранці і ввечері, то рівно через рік, 6 січня, раптом несподівано спустилася Божа Благодать, котра потім стала мені допомагати у моїх справах за моїм бажанням. А ще трішки більше як через рік - 19 січня - також зовсім несподівано мене допустив до себе ще один Чоловік, котрий також мені допомагає в хороших справах. І до того, і між цими подіями, і пізніше я пережив у своєму житті багато відкриттів, котрі не тільки фіксувалися у моїй пам’яті, але і залишаються реальністю. І це не марення, і не видумки фантазера, тому що ці відкриття увійшли у реальне життя - в моє, і тих, із ким я спілкуюся. І знову повторююсь, говорячи про це без сорому і страху, що хтось мене зрозуміє неправильно, тому що час… Так, нам всім час відкинути застояні догмати, котрі відводять наші життя у зовсім небажаному напрямку.
Читач, напевно, чекає не дочекається, коли я виконаю свою обіцянку у заголовку цього розділу, коли, на кінець, ми будемо говорити про Бога. Про Першу і Велику Заповідь, і Другу подібну до неї ми уже говорили. Але є ще десять Заповідей Божих:
1. Я є Господь Бог твій: нехай не буде в тебе інших богів, крім Мене.
2. Не зви намарне ім’я Господа Бога твого.
3. Пам’ятай день святий святкувати.
4. Шануй батька твого і матір твою, щоб тобі було добре і щоб ти довго прожив на землі.
5. Не убивай.
6. Не чужолож.
7. Не кради.
8. Не свідчи ложно на ближнього твого.
9. Не пожадай дружини ближнього твого.
10. Не пожадай нічого того, що є власністю ближнього твого.
А ще є три Божі чесноти: Віра, Надія, Любов.
Ось так. Всього 12 Заповідей Божих і всього три Божі Чесноти, наслідуючи котрі у духовно-практичному аспекті і дотримуючись котрих не на словах, а на ділі, людство могло би радикальним способом змінити своє життя. Все так просто, якщо це буде робити кожен. Але чому ми, у переважній більшості своїй, робимо інакше? Чому? Відповідь, на мій погляд, також дуже проста - переважна більшість людей не вірить по-справжньому в існування Бога. Не вірить тому, що не всі можуть полюбити те, що не розуміють. А що говорять про Бога канонічні книжки? Подамо деякі уривки з них.
Ось початок Першої книжки Старого Завіту - Першої Мойсеєвої книжки:
“На початку сотворив Бог небо і землю. Земля ж була невидна і пуста та й темрява була над безоднею; і Дух Божий витав над водами.
І сказав Бог: “Нехай буде світло!” і стало світло. І побачив Бог світло, що воно хороше і відділив Бог світло від темряви.
І назвав Бог світло днем, а темряву ніччю. І був вечір, і був ранок - день перший”. (Буття, 1:1-5). До першого дня створення неба і землі у Старому Завіті подаються ще посилання:
“Твої небеса, і земля Твоя, всесвіт і все, що в ньому, - Ти сотворив. Ти створив північ і південь; гора Фавор і гора Гермон співають про ім’я Твоє” (Псалом 89:11,12).
“Прославляйте Господа, бо Він добрий, бо навіки Його милосердя! Прославляйте Бога богів, бо навіки Його милосердя! Прославляйте Владику владик, бо навіки Його милосердя! Він один творить великі чудеса, бо навіки Його милосердя! Він установив землю на водах, бо навіки Його милосердя! (Псалом 136:1-6).
“Хвали, душе моя, Господа!… Не покладайся на князів, НА ЛЮДСЬКОГО СИНА (виділено мною - І.С.), в якому спасіння нема: вийде дух - і він до землі повертається, - того дня його задуми гинуть!… Блаженний…у кого надія на Господа Бога свого, що сотворив небо і землю, море й усе, що в них є, що вірність береже навіки.” (Псалом 146:1,3-6).
“Усе через Нього сталося, і без Нього нічого не сталося, що сталося”. (Іоан, 1:3).
“Мужі! Що це ви робите? Ми ж такі самі люди, як і ви; і благовістимо вам, щоб ви навернулися від цих марнот до Бога Живого, Який створив небо і землю, і море, і все, що в них” (Дії апостолів, 14:15).
“Вірою ми розуміємо, що віки створені Словом Божим, так що з невидимого сталось видиме”. (До євреїв, 11:3).
“І говорив він гучним голосом: “Бійтеся Бога” і віддайте Йому славу, бо настав час суду Його. Поклоніться Тому, Хто створив небо, і землю, і море, і джерела вод.” (Об’явлення, 14:7).
“Бо сказав Він, - і зробилося; наказав Він, - і з’явилося” (Псалтир, 32:9).
А тепер знову повернемося до Першої книжки Мойсеєвої.
“Тоді сказав Бог: “Нехай посеред вод буде твердь і нехай вона відділяє води від вод!” і зробив Бог твердь і відділив води, що під твердю. То ж сталося так. І назвав Бог твердь небом. І був вечір, і був ранок - день другий”. (Буття, 1:6-8).
А тепер доповнення до другого дня створення світу, виходячи із відповідних посилань:
“Словом Господа створені небеса, і духом уст Його - все воїнство їх (Псалтир 148:4).
“Він створив землю силою своєю, він всесвіт утвердив мудрістю своєю, і розумом своїм нап’яв небо” (Єремія, 10:12, 51-15).
І знову “Буття”:
“Тоді сказав Бог: “Нехай зберуться води, що під небом, в одне місце і нехай з’явиться суша.” І так сталося. І назвав Бог сушу - земля, а збір вод назвав морями. І побачив Бог, що воно добре. Бог сказав: “Нехай земля зростить рослини: траву, що розсіває насіння за своїм родом, і дерева, що родять плоди з насінням у них, за їхнім родом. І побачив Бог, що воно добре. І був вечір, і був ранок - день третій.” (Буття, 1:9-13).
І ще про третій день.
“Він зібрав, ніби груддя, морські води, положив безодні у сховища” (Псалом, 32:7).
“Утвердив землю на водах, бо повік милість Його” (Псалом, 135:6).
Після завершення робіт третього дня:
“Тоді сказав Бог: “Нехай будуть світила на тверді небесній, щоб відділити день від ночі і нехай вони будуть знаками для пір року, для днів і років; нехай будуть світила на тверді небесній, щоб освітлювати землю”. І так сталося. І зробив Бог два великі світила: світило більше - правити днем, а світило менше - правити ніччю, і зорі. І примістив їх Бог на тверді небесній, щоб освітлювати землю, та правити днем і ніччю і відділяти світло від темряви. І побачив Бог, що воно добре. І був вечір, і був ранок - день четвертий”. (Буття, 1:14-19).
А тепер доповнення до четвертого дня:
“Створив світила великі, бо повік милість Його: Сонце - правити днем, бо повік милість Його; Місяць і зірки - правити ніччю, бо повік милість Його” (Псалом, 135:7-9).
“Так говорить Господь, який дав сонце, щоб удень світило, місяць і зорі, щоб вночі світили, який піднімає море, аж рвуть його хвилі: Господь Саваоф - ім’я Йому (Єремія, 31:35).
“Він створив місяць для визначення часу: сонце знає свій захід. Ти простилаєш тьму, і буває ніч: в її час бродять всі лісові звірі. (Псалом, 103:19,20).
Що було після четвертого дня:
“Тоді сказав Бог: “Нехай закишать води живими створіннями і нехай птаство літає над землею попід твердю небесною”. І сотворив Бог великих морських потвор і різні живі створіння, що повзають і кишать у воді, за їхнім родом, і різне птаство крилате за його родом. І побачив Бог, що воно добре; і благословив їх Бог, кажучи: “Будьте плідні і множтеся та наповнюйте воду в морях, і птаство нехай множиться на землі. І був вечір, і був ранок - день п’ятий”. (Буття, 1:20-23).
До п’ятого дня додаткові посилання:
“Це море - велике і просторе: там тварини, котрим нема числа, тварини малі з великими” (Псалом, 103:25).
“Все живе, що з тобою, з усякого тіла, птаство, скотину, плазунів, що повзають по землі, виведи з собою: нехай кишать на землі, плодяться й розмножуються на землі” (Буття, 8:17).
Дальше створення світу:
“Тоді сказав Бог: “Нехай земля виведе з себе живі створіння за їхнім родом: скотину, плазунів і диких звірів за їхнім родом”. І сталося так. І створив Бог диких звірів за їхнім родом, скотину за її родом, і всіх земних плазунів за їхнім родом. І побачив Бог, що воно добре. То ж сказав Бог: “Сотворімо людину на наш образ і на нашу подобу, і нехай вона панує над рибою морською, над птаством небесним, над скотиною, над усіма дикими звірами й над усіма плазунами, що повзають на землі.” І сотворив Бог людину на свій образ; на Божий образ сотворив її; чоловіком і жінкою сотворив їх. І благословив їх Бог і сказав їм: “Будьте плідні і множтеся і наповнюйте землю та підпорядковуйте її собі; пануйте над рибою морською, над птаством небесним і над усяким звіром, що рухається по землі”. По тому сказав Бог: “Ось я даю вам усяку траву, що розсіває насіння по всій землі, та всяке дерево, що приносить плоди з насінням: вони будуть вам на поживу. Всякому ж дикому звірові, всякому небесному птаству, всьому, що повзає по землі й має в собі живу душу, я даю на поживу всяку зелень трав”. І так сталося. І побачив Бог усе, що створив: і воно було дуже добре. І був вечір, і був ранок - день шостий (Буття, 1:24-31)
І ще доповнення до шостого дня:
“Ось книга родоводу Адама. Коли Бог сотворив людину, він сотворив їх на подобу Божу. Сотворив він їх - чоловіка й жінку, і благословив їх, і дав їм ім’я “людина” тоді, коли сотворив їх”. (Буття, 5:1,2).
“Він сказав їм у відповідь: “Чи не читали ви, що Той, Хто створив споконвіку, створив їх чоловіком і жінкою?” (Матвій, 19:4).
“На початку творіння, чоловіком і жінкою Бог сотворив їх” (Марко, 10:6).
“Все, що рухається й живе, буде вам на їжу: так як дав я вам усі зелені рослини. Тільки м’яса, що в ньому ще життя, тобто кров, не їстимете”. (Буття, 9:3,4.)
“Справа Його - слава й краса, і правда Його перебуває повік”. (Псалом, 110:3).
А що було дальше, після того, як Бог сотворив людину?
“Бог закінчив сьомого дня своє діло, що його творив був, і спочив сьомого дня від усього свого діла, що творив був. І благословив Бог сьомий день й освятив його; того бо дня спочив Бог від усього свого діла, що творячи зробив був. Таке було походження неба й землі; коли створено їх. Коли Господь Бог творив небо і землю, не було ще на землі ніякої польової рослини й не росла ще ніяка трава на полі, бо Господь Бог не посилав дощу на землю, і не було людини, щоб порати землю. Але виходила волога із землі і напувала всю поверхню землі. Тоді Господь Бог утворив чоловіка із земного пороху та вдихнув йому в ніздрі віддих життя, і чоловік став живою істотою. Господь Бог насадив сад у Едемі, на сході, й оселив там чоловіка, що його був утворив. І виростив Господь Бог із землі всяке дерево, придатне на погляд і добре для поживи, і дерево життя посеред саду та й дерево пізнання добра і зла.
З Едему ж виходила ріка, щоб зрошувати сад, і звідти розділялася вона на чотири течії…
Узяв Господь Бог чоловіка й осадив його в Едемському саду порати його й доглядати його. Та й дав Господь Бог чоловікові таку заповідь: “З усякого дерева в саду їстимеш; з дерева ж пізнання добра і зла не їстимеш, бо того самого дня, коли з нього скоштуєш, напевно, вмреш”. Тоді сказав Господь Бог: “Не добре чоловікові бути самому; сотворю йому поміч, відповідну для нього”. І сотворив Господь Бог із землі різні польові звірі і різні птахи піднебесні і привів їх до чоловіка, щоб побачити, як він назве їх; як сам чоловік назве кожне живе сотворіння, щоб воно так і звалося. І дав чоловік назви всякій скотині, всякому птаству піднебесному і всякому звірові польовому, але для чоловіка не знайшлося помочі, йому придатної.
Тоді Господь Бог навів глибокий сон на чоловіка, і коли він заснув, узяв одне з його ребер і затулив те місце тілом. Потім з ребра, що взяв його від чоловіка, утворив Господь Бог жінку і привів її до чоловіка. І чоловік сказав: “Це справді кість від моїх костей і тіло від мого тіла. Вона зватиметься жінкою, бо її взято від чоловіка”. Так то покидає чоловік свого батька й матір і пристає до своєї жінки, і стануть вони одним тілом. А були вони обоє, чоловік і жінка його, голі, та (одне одного) не соромилися”. (Буття, 2:2-10,15-25).
“З усіх же польових звірів, що їх сотворив Господь Бог, найхитріший був змій. Він і сказав до жінки: ”Чи справді Господь Бог велів вам не їсти ні з якого дерева, що в саду? Жінка відповіла змієві: ”Нам дозволено їсти плоди з дерев, що в саду. Тільки плід із дерева, що посеред саду, Бог наказав нам: не їжте його ані не доторкайтеся, а то помрете”. І сказав змій до жінки: “Ні, напевно, не помрете! Бо знає Бог, що коли скуштуєте його, то відкриються у вас очі, і ви станете, як Бог, що знає добро й зло”. То ж побачила жінка, що дерево було добре для поживи й гарне для очей і приманювало, щоб усе знати; і взяла з нього плід та й скуштувала й дала чоловікові, що був з нею, і він теж скуштував. Тоді відкрилися їм обом очі, й вони пізнали, що вони голі; тому позшивали листя смоківниці і поробили собі пояси.
Але почули вони луну від Господа Бога, що ходив собі садом під час денної прохолоди, і сховався чоловік із своєю жінкою від Господа Бога серед дерев саду. Тоді Господь Бог покликав чоловіка і спитав його: “Де ти?” Той відповів: “Я чув твою луну у саду й злякався, бо я голий, то ж і сховався”. Він же сказав: “Хто тобі сказав, що ти голий? Чи не їв ти з дерева, що я наказав тобі не їсти?” Чоловік відповів: “Жінка, яку ти дав мені, щоб була зі мною, дала мені з дерева, і я їв”. Тоді Господь Бог сказав до жінки: “Що ти це наробила?” Жінка відповіла: “Змій обманув мене, і я їла”.
Ото ж Господь Бог сказав до змія: “За те, що ти вчинив це, будь проклятий з-поміж усякої скотини та з-поміж усіх диких звірів. На череві твоїм будеш повзати і їстимеш землю по всі дні життя твого. Я покладу ворожнечу між тобою і жінкою і між твоїми нащадками та її нащадками. Вони розчавлять тобі голову, а ти будеш намагатися вкусити їх за п’яту”. А жінці сказав: “Помножу вельми болі твої і твою вагітність, в болях будеш народжувати дітей. І тягти тебе буде до твого чоловіка, а він буде панувати над тобою”. Адамові ж сказав: “За те, що ти послухав голос твоєї жінки і їв із дерева, з якого я наказав тобі не їсти, проклята земля через тебе. В тяжкім труді живитимешся з неї по всі дні життя твого. Терня і будяки буде вона тобі родити, і їстимеш польові рослини. В поті лиця твого їстимеш хліб твій, доки не вернешся в землю, що з неї тебе взято; бо ти є порох і вернешся в порох”. Тоді Адам дав своїй жінці ім’я Єва (що означає життя - І.С.), бо вона стала матір’ю всіх живих.
Та й зробив Господь Бог Адамові та його жінці одежу із шкіри й одягнув їх. І сказав Господь Бог: “Оце чоловік став, як один із нас, знаючи добро і зло. То ж тепер, аби лишень він не простягнув своєї руки й не взяв ще з дерева життя, а з’ївши не став жити повіки!” Тому вислав його Господь Бог з Едемського саду порати землю, що з неї він був узятий. І вигнав він Адама й поставив від сходу до Едемського саду хирувима з полум’яним мечем, щоб стерегти дорогу до дерева життя”. (Буття, 3:1-24).
А тепер прочитаємо посилання, подані в тексті Біблії до 2-го і 3-го розділів Буття.
“Я створив землю і витворив на ній чоловіка. Я власними руками розпростер небо, я велю всьому його війську”. (Ісая, 45:12).
“Бо шість днів творив Господь небо і землю й море, і все, що в них, а сьомого дня відпочив; тим і благословив Господь сьомий день і освятив його”. (Вихід, 20:11).
“Господь сказав Мойсеєві: “Ти ж промов до синів Ізраїлю: Глядіть, пильнуйте мені суботи; бо вона - знак між мною та вами для ваших поколінь, щоб знали, що я - Господь, який освячує вас. Пильнуйте, отже, суботи: вона бо має бути свята для вас; хто осквернить її, нехай буде скараний смертю. І кожен, хто в ній робитиме яку-небудь роботу, той буде викоренений з-поміж свого народу. Шість днів для роботи, але сьомий на цілковитий спочинок, присвячений Господові; кожен, хто робитиме якусь роботу у день суботній, буде скараний смертю. То ж нехай сини Ізраїлю пильнують суботу та святкують її з роду в рід, як союз віковічний. Вона - знак віковічний між мною та синами Ізраїлю, бо шість днів творив Господь небо й землю, а сьомого дня спочив і віддихнув”. (Вихід, 31:12-17).
“Не дайте себе звести: лихе товариство псує добрі звичаї. Витверезіться, як належить, та й не грішіть; бо на сором вам кажу, деякі з вас не знають Бога.
Але дехто скаже: “Як мертві воскреснуть? І в якому тілі вони прийдуть?” Нерозумний! Те, що ти сієш, не оживе, якщо не помре. І коли ти сієш, то сієш не тіло майбутнє, а голе зерно, яке трапиться, пшеничне чи якесь інше. А Бог дає йому тіло, як хоче; і кожному зерняті його тіло. Не кожне тіло однакове, але ж інше в людей та інше тіло у тварин, інше в риб, інше у птахів.
Є тіла небесні, і є тіла земні, але інша слава небесних, й інша земних. Інша слава Сонця, інша слава Місяця, й інша слава зір, бо зоря від зорі різниться славою.
Так і при воскресінні мертвих: сіється в тління, встає в нетлінні; сіється в безчесті, встає в славі; сіється в немочі, встає в силі, сіється тіло душевне, встає тіло духовне. Є тіло душевне, є і духовне тіло. Так і написано: “Перший чоловік, Адам, став душею живою, а останній Адам - дух життєдайний”. Але не духовне перше, а душевне, потім духовне.
Перший чоловік із землі - земний; другий чоловік із неба - Господь. Який земний, такі й земні; і Який небесний, такі й небесні. І як ми носили образ земного, так будемо носити і образ небесного.
Але скажу вам, брати, що тіло і кров не можуть успадкувати Царство Небесне; і тління не успадкує нетління.
Ось кажу вам таємницю: не всі ми помремо, та всі перемінимося, - раптово, в одну мить, при останній трубі, бо труба затрубить і мертві воскреснуть нетлінними, і ми перемінимося. Тому що це тлінне мусить зодягнутися в нетління, і це смертне - зодягнутися в безсмертне.
І коли це тлінне зодягнеться в нетлінне, і це смертне зодягнеться в безсмертне, тоді здійсниться слово написане: “Смерть поглинута перемогою!”
“Смерте, де твоє жало? Смерте, де твоя перемога?”
“Жало смерті - гріх, а сила гріха - Закон”. (1-е Корінфян, 15:33-56).
“Хто має вухо, нехай чує, що Дух говорить церквам. Переможцеві дам їсти від дерева життя, яке посеред раю Божого” (Об’явлення, 2:7).
“Отже, я хочу, щоб мужі звершали молитви на кожному місці, піднімаючи чисті руки, без гніву та сумніву.
Так само і жінки нехай прикрашають себе скромним одягом, із соромливістю і невинністю, не плетінням волосся, не золотом та перлами чи коштовним одягом, а добрими вчинками, як це личить жінкам, присвячуючи себе на побожність. Нехай жінка навчається у мовчанні, з усякою покірністю. А жінці навчати я не дозволяю, ані панувати над чоловіком, але бути в мовчанні. Бо Адам був створений першим, а потім Єва. І не Адам був зведений, а жінка, бувши зведена, впала у гріх. Проте вона врятується дітородінням, якщо буде перебувати у вірі, любові та у святості з невинністю. (1 Тимофію, 2:8-15).
“І не чоловік створений для жінки, а жінка для чоловіка. Тому жінка і повинна мати на голові знак влади над нею заради ангелів. Проте в Господі ні чоловік без жінки, ні жінка без чоловіка. Так як жінка від чоловіка, так і чоловік через жінку; все ж від Бога.
Розсудіть самі: чи личить жінці молитися Богові з непокритою головою? Чи ж сама природа не вчить вас, що коли чоловік відпускає волосся, то це сором для нього? Якщо жінка має довге волосся, то це честь для неї, бо волосся дане їй замість покривала? А коли б хто хотів сперечатися, то ні ми, ні церкви Божі такого звичаю не маємо. Але пропонуючи це, я не хвалю вас, що збираєтеся ви не на краще, а на гірше.” (1-е Корінфян, 11:9-17).
“Він сказав їм у відповідь: “Чи не читали ви, що Той, Хто створив споконвіку, створив їх чоловіком і жінкою?” І сказав: “Тому залишить чоловік батька і матір і з’єднається з жінкою своєю, і будуть вони обоє одним тілом. Тому вони уже не двоє, а одне тіло. Отже, що Бог з’єднав, чоловік нехай не розлучає!” Вони ж говорять Йому: “Чому ж Мойсей заповідав давати розвідний лист і розводитися з нею?” Він відповів їм: “Мойсей по жорстокості сердець ваших, дозволив вам розводитися з жінками вашими; а спочатку не було так. А Я кажу вам: “Хто розведеться з жінкою своєю, не з причини перелюбу, і одружиться з іншою, той чинить перелюб”. Він же відповів їм: “Не всі можуть збагнути сказане слово, але тільки ті, кому дано. Бо є скопці, які ще з утроби матері народилися такими; і є скопці, яких люди оскопили, і є скопці, які зробили самі себе скопцями заради Царства Небесного. Хто може збагнути, нехай збагне” (Матвій, 19:4-12).
“І з’єднається з жінкою своєю, і будуть обоє одним тілом, так що вони вже не двоє, а одне тіло. Отже, що Бог спарував, людина нехай не роз’єднує”. А вдома учні запитали Його знову про це. І Він сказав їм: “Хто розведеться з дружиною своєю і одружиться з іншою, той чинить перелюб проти неї. І коли дружина розведеться з чоловіком своїм і вийде за іншого, вона чинить перелюб”. (Марко, 10:8-12).
“Хіба ви не знаєте, що той, хто злучається з розпусницею, стає одним тілом з нею, бо сказано: “Обоє будуть одним тілом”. А хто поєднується з Господом, той є один дух з Ним. Втікайте від розпусти! Всякий гріх, який людина чинить, є поза тілом. А хто займається розпустою - грішить проти власного тіла. Хіба ви не знаєте, що тіло ваше є храм Духа Святого, Який живе у вас, Якого ви маєте від Бога, і ви не свої? Адже ви куплені дорогою ціною. Отже, прославляйте Бога в тілі своєму і в дусі своєму, бо вони Божі”. (1-е Корінфянам, 6:16-20).
“Так повинні чоловіки любити жінок своїх, як свої тіла: хто любить жінку свою, той любить самого себе. Бо ніхто ніколи не ненавидів тіла свого, а годує і гріє його, як і Христос Церкву, бо ми - члени тіла Його, від тіла і від кісток Його. Тому “залишить чоловік батька свого і матір і пристане до жінки своєї, і обоє вони будуть одним тілом.” Це велика таємниця, я говорю про Христа і Церкву. Отже нехай кожен із вас любить жінку свою, як себе самого, а жінка нехай поважає свого чоловіка!” (До Ефесян, 5:28-33).
“До Тебе вдаюся, Господи; нехай ніколи не буду засоромлений. По правді Твоїй визволи мене, і звільни мене, нахили вухо Своє до мене, і спаси мене. Будь для мене скелею притулку, куди я міг би завжди ховатись; Ти наказав рятувати мене, бо Ти моя скеля і твердиня моя! Врятуй мене, Боже, від руки нечестивого, від руки беззаконного і гнобителя. Бо Ти, Всевишній Господи, надія моя, опора моя від юності моєї. Від народження я покладався на Тебе; від утроби матері моєї Ти охорона моя. Тобі хвала моя завжди! Для багатьох я став наче дивовище, та Ти сильна моя охорона! Уста мої повні хвали Твоєї; увесь день - Твоєї величності. Не відкинь мене, коли я постарію; не покинь мене, коли сили в мене не буде. Бо мої вороги змовляються проти мене, і ті, що підстерігають душу мою, радяться між собою. Вони кажуть: “Бог покинув його, доганяйте його і схопіть, бо нема, хто б рятував”. Боже, не будь далеко від мене; поспіши, мій Боже, мені на поміч. Нехай посоромляться, хай позникають, хто ненавидить душу мою. Нехай покриє сором і безчестя тих, хто нещастя для мене бажає! А я завжди буду надіятися і славу Твою над усе я помножу! Уста мої звіщатимуть правду Твою, цілий день - добродійства Твої, бо не знаю їм числа! Буду сповіщати величні діла Володаря Господа, згадаю про правду Твою, єдино Твою! Боже, Ти навчав мене від юності моєї, і донині я оповідаю про чудеса Твої. До старості і до сивини не залишай мене, Боже, поки я не повідомлю про силу Твою майбутньому поколінню, всім, що прийдуть, про могутність Твою. Твоя справедливість сягає аж до неба, Боже. Ти вчинив великі діла. Хто, Боже, рівня Тобі? Ти посилав на мене багато лютої біди, але знову оживляв мене і з безодні землі знову виводив мене. Збільш величність мою, обернись і потіш мене знову. Я прославлятиму Тебе на арфі, правду Твою, мій Боже, буду співати тобі на гуслах, Святий Ізраїлю! Радіють уста мої, коли я співаю Тобі, і душа моя, яку Ти врятував! І язик мій щодня звіщає правду Твою: бо посоромлені, бо поганьблені ті, що шукають лихого для мене!” (Псалом 71).
“Диригентові хору. Псалом Давида. Благання.
Поспіши, Боже, спаси мене; о Господи, негайно прийди на поміч. Нехай будуть присоромлені і приганьблені ті, хто шукає моєї душі, щоб схопити її! Нехай назад будуть відкинуті й осоромлені ті, що втішаються з мого нещастя. Нехай повернуться назад осоромлені всі ті, що кажуть мені: “Ага! Ага!” Нехай всі ті, що шукають Тебе, радіють і веселяться в Тобі; нехай ті, що люблять спасіння Твоє, говорять постійно: “Нехай буде Господь звеличений!” А я бідний і нужденний; негайно прийди до мене, Боже. Ти моя поміч і мій Визволитель. Господи, не барися!” (Псалом 70).
“Алілуя! Блаженний чоловік, котрий боїться Бога і щиро любить заповіді Його. Буде сильним покоління його на землі, рід праведників буде благословенний. Багатство і достаток у домі його, а правда його перебуває навіки. У темряві сходить світло для праведника; він добрий і милосердний, і справедливий. Добрий муж милостивий та позичає. Він управляє своїми ділами справедливо. Він повіки не захитається; пам’ять про праведника буде вічна! Не боїться він звістки лихої, його серце міцне, надію складає на Господа! Серце його стійке, боятися не буде, аж поки не побачить підкореними своїх ворогів. Він щедро дає бідним. Його правда навіки стоїть, його річ піднімається в славі! Бачить те грішник і злиться, і мучиться, скрегочучи зубами; та бажання грішників пропаде” (Псалом, 112).
Нехай ваші жінки мовчать у церквах, бо їм не дозволено говорити, але бути в покорі, як каже Закон. А коли вони хочуть чогось навчитися, то нехай питають своїх чоловіків вдома, бо непристойно жінкам говорити в церкві”. (1 е Корінфянам, 14:34-35).
“І пам’ятай Творця твого в дні юності твоєї, поки не прийшли тяжкі дні і не настали роки, про котрі ти будеш говорити: “немає мені задоволення в них!” Доки не померкли сонце і світло, і місяць, і зорі, і не надійшли нові хмари слідом за дощем…
І повернеться тіло в землю, чим воно і було; а дух повернеться до Бога, Котрий дав його…
Слова мудрих - як голки і як вбиті цвяхи, і складачі їх - від єдиного пастиря.
А що зверху всього цього, сину мій, того бережись: складати багато книжок - кінця не буде, і багато читати - втомлює тіло.
Вислухаємо суть всього: бійся Бога і заповідей Його дотримуйся, тому що в цьому все для людини; бо всяке діло Бог приведе на суд, і все таємне, добре воно чи погане”. (Еклесіаст, 12:1,2,7,11-14).
“Бо троє свідчать на небі: Отець, Слово і Дух Святий; і Ці троє - одне.
І троє свідчать на землі: дух, вода і кров; і ці троє - про єдине”. (1 Іоана, 5:7-8).
Ось все, що говориться в перших трьох розділах Першої книжки Мойсеєвої, а також в посиланнях на окремі розділи Старого і Нового Завіту. Автором також процитовані декотрі додаткові матеріали із цих книг.
А тепер, шановний читачу, послухаємо, що говорить про Бога один із наймудріших людей на землі, людина канонізована Руською Православною Церквою, як Свята, Серафим Саровський у книжці, котра називається “Настанови отця нашого преподобного Серафима Саровського”:
“Бог є вогонь, що зігріває і запалює серця і нутрощі…
Істинна віра не може залишатися без діл: хто істинно вірує, той неодмінно творить і добрі діла.
Всі, що мають тверду надію на Бога, тягнуться до Нього і просвіщаються сяйвом вічного світла. Хто себе любить, той любити Бога не може. А хто не любить себе заради любові до Бога, той любить Бога.
Душа, переповнена любов’ю до Бога, і під час виходу свого із тіла не побоїться князя повітряного, але з ангелами злетить, ніби від чужої країни, на батьківщину.
“Бійся Бога, - говорить Премудрий, - і заповідей Його дотримуйся” (Еккл.12,13). А дотримуючись заповідей, ти будеш сильний у всякому ділі, і діло твоє буде завжди добре. Бо, боячись Бога, ти із любові до Нього будеш робити все добре. А диявола не бійся (тут і дальше підкреслено мною - І.С.): хто боїться Бога, той долає диявола: тому диявол безсильний.
Той, хто проходить дорогу випробувань не повинен вірити тільки одному своєму серцю, але сердечні свої дії і саме життя звіряти із законом Божим і з діяльним життям подвижників благочестя, такий подвиг випробуваних. Цим засобом можна зручно і лукавого позбутися й істину побачити ясніше.
Розум для людини є ніби поставлений сторож або невтомний хоронитель внутрішнього Єрусалиму. Стоячи на висоті внутрішнього споглядання, він дивиться оком чистим на сили, що борються в ньому, в його душі, за словами співця псалмів: “і ворогів моїх побачить око моє”. (Пс. 53,9).
Чоловік за тілом подібний до запаленої свічки. Свічка повинна згоріти, і людина повинна померти. Але душа її безсмертна і ми повинні піклуватися більше про душу, ніж про тіло.
Ознака духовного життя є занурення людини в середину себе і таємні дії в серці її.
Приниження від інших треба переносити байдуже і намагатися вести себе так, ніби воно нас не стосується.
Така вправа може принести нашому серцю спокій і зробити його пристановищем Самого Бога.
Щоб не впасти в осудження близьких, треба постановити собі: ні від кого не приймати поганих звісток і бути до всього мертвим.
Для збереження душевного спокою треба частіше входити і запитувати: де я?
При цьому треба стерегти, щоб тілесні почуття, особливо зір, служили внутрішній людині, і не розвіювали душу чутливими предметами: бо благодатні дари одержують тільки ті, котрі мають внутрішнє діяння і піклуються про душі свої.
Не треба робити надмірні подвиги, а старатися, щоб друг - тіло наше - було вірне і здатне для творення доброчинності.
Треба іти середнім шляхом, “не відхиляючись ні направо, ні наліво” (Притч. 4.27): духові давати духовне, а тілу тілесне, потрібне для підтримання тимчасового життя. Не треба також відмовлятися і від суспільного життя, чого воно від нас законно вимагає, за словами Писання: “віддавайте Кесареве Кесарю, а Боже - Богові!” (Матвій, 22:21).
Треба терпеливо відноситися і до душі своєї при її хворобах і недосконалості, і терпіти свої недоліки, як терпимо недоліки ближніх, але не лінуватися і безперестанку спонукати себе до кращого.
Чи з’їв ти багато їжі, чи зробив щось інше властиве слабості людській, не обурюйся, не додавай шкоди до шкоди, але мужньо настановивши себе до виправлення, намагайся зберегти спокій душевний, за словами Апостола: “блаженний, хто не осуджує себе в тому, що вибирає” (Римл. 14,22). Той же зміст лежить і в словах Спасителя: “якщо не навернетесь і не станете, як діти, не увійдете в Царство Небесне” (Матвій, 18,3).
Кожен успіх в будь-чому ми повинні відносити до Господа і говорити з Пророком: “Не нам, Господи, не нам, а імені Твоєму дай славу за милість Твою” (Пс. 115,1).
Коли людина спостерігає внутрішньо світло вічне, тоді розум її буває чистий і не має в собі ніяких відчутних уявлень, але все будучи заглиблена в спостереження нествореної доброти, забуває все чутливе, не хоче бачити і себе, але бажає сховатися в серці землі, тільки щоб не позбутися цього істинного блага - Бога.
Всі святі і ті, хто зрікся світу цього, все своє життя плакали в бажанні вічної втіхи, за запевняннями Спасителя світу: “Блаженні ті, що плачуть, бо вони втішаться”. (Матвій, 5,4).
Так і ми повинні плакати про відпущення гріхів наших…
Коли ми плачемо в молитві і до сліз примішується сміх, то це від диявольської хитрості. Тяжко осягнути тайні дії ворога нашого.
У кого течуть сльози задоволення, у того серце освічується променями сонця правди - Христа Бога.
Бажаючому врятуватися завжди треба мати серце, що прагне до покаяння і покори…
У такій покірності духу людина з легкістю може спокійно проходити хитрі витівки диявола, в котрого всі сили спрямовані на те, щоб збурити дух людини і в збуренні посіяти свій бур’ян…
Коли людина намагається мати серце спокійне і думку зберігати в спокої, тоді всі витівки ворожі бувають бездієві; бо де спокій помислів, там спочиває Сам Бог: “в спокої сказано, місце Його” (Пс. 75,3).
І так, безсумнівно приступай до покаяння, - воно буде просити за себе перед Богом.
Піст полягає не в тому, щоб їсти рідко, але в тому, щоб їсти мало; і не в тому, щоб їсти один раз, але в тому, щоб не їсти багато. Нерозумний той, що постить, котрий дочекавшись певного часу, під час трапези весь віддається ненаситному смакуванню і тілом, і розумом.
У роздумах про їжу треба спостерігати і те, щоб не розбирати між їдою смачною і несмачною. Ця справа, властива тваринам, у розумній людині несхвальна. Відмовляємося ми від приємної їжі для того, щоб приборкати виючі члени плоті, дати волю діям духу.
Справжній піст полягає не в одному виснаженні тіла, але і в тому, щоб ту частину хліба, котру сам хотів би з’їсти, віддав жадібному. “Блаженні голодні і спраглі, бо вони наситяться”. (Матвій, 5,6).
У тій мірі, як плоть того, що постить, стає тонкою і легкою, духовне життя удосконалюється і відкриває себе чудними явищами. Тоді дух здійснює свої дії ніби в безтілесному тілі. Зовнішні відчуття ніби закриваються, і розум, відділившись від землі, підноситься до неба і повністю поринає в споглядання світу духовного.
Їжі вживати треба кожен день стільки, щоб тіло, зміцнившись, було другом і помічником душі в удосконаленні доброчинності, інакше може бути й те, що при виснаженні тіла і душа ослабне. У п’ятницю і середу, особливо в чотири пости, їжу, за прикладом батьків, вживай один раз на день, і Ангел Господній приліпиться до тебе.
Від пильного оберігання серця народжується в ньому чистота, для котрої доступне бачення Господа, за запевненням вічної Істини: “Блаженні чисті серцем, бо вони Бога побачать” (Матвій, 5,8).
Що є краще в серці, того ми без потреби не повинні виявляти: бо тоді тільки зібране залишається в безпеці від видимих і невидимих ворогів, коли воно як дорогоцінність зберігається в нутрі серця. Не всім відкривай таємниці серця свого.
Особливо треба оберігати себе від спілкування із жіночою статтю: бо, як воскова свічка, хоча і не запалена, але поставлена між запаленими, топиться, так і серце інока від бесіди із жінками непомітно слабне.
А тому для збереження внутрішньої людини треба утримати язик від багатомовності: “розумний чоловік мовчить” (Притча 11,12). І “хто стереже уста свої, той зберігає свою душу” (Притча, 13,3); і пам’ятати: “хоч побачу очима, хай не помислю на дівицю” (Іов, 31,1) і слова Господа Ісуса Христа: “кожен, хто гляне на жінку з пожадливістю, той уже вчинив перелюб з нею у серці своїм”. (Матвій, 5:28).
Не вислухавши спочатку іншого, відповідати не треба: “хто не вислухавши відповідає, чинить нерозумно і ганебно” (Притча, 18,13).
Коли людина приймає щось Божественне, то радіє в серці; а коли диявольське, то ніяковіє.
Серце християнське, прийнявши щось Божественне, не потребує стороннього переконання у тому, що це від Господа, але самою тією дією переконується, що сприйняття його є небесне: бо відчуває в собі плоди духовні: “любов, радість, мир, довготерпіння, добрість, милосердя, віру, лагідність, стриманість” (Галат, 5,22,23).
А диявол хоча б перевтілився “на ангела світлого” (2 Кор. 11,14), або подавав думки благі, всі в серці будуть відчувати якусь неясність, хвилювання в думках і збентеженість…
І так, через різноманітність сердечних дій людина може пізнати, що є Божественне і що диявольське, як про це пише св. Григорій Синаіт: “Від діянь зможеш пізнати сяйво світла в душі твоїй, є Боже чи від сатани” (Доброт. Ч. 1 Григорія Син. Про мовчазність).
Тіло є раб душі, а душа - цариця; а тому милосердям Божим буває і те, коли тіло вимучується хворобами: від цього слабнуть пристрасті і людина приходить у себе: та і сама хвороба тілесна народжується деколи від пристрастей.
“Відніми гріх, і хвороб не буде; бо вони бувають у нас від гріха, як це стверджує св. Василь Великий: “Звідки хвороби? Звідки пошкодження тілесні? Господь створив тіло, а не хворобу; душу, а не гріх. Що ж найперше корисне і потрібне? Поєднання з Богом і спілкування з Ним засобом любові. Втрачаючи цю любов, ми відпадаємо від Нього, а відпадаючи, піддаємо себе різноманітним хворобам” (Про те, що Бог не є причина зла. Стор.213).
Хто переносить хворобу з терпінням і вдячністю, тому вона йде замість подвигу, або навіть більше…
Ми повинні намагатися бути вільними від помислів нечистих, особливо, коли приносимо молитву Богові. Бо не може поєднатися сморід з пахощами.
Для цього треба відбивати перший напад гріховних помислів і рухів і відсіювати їх від серця нашого. Доки діти вавілонські, тобто рухи і помисли злі, ще маленькі, треба розбивати і кришити їх об камінь, котрий є Христос; особливо треба приборкати такі три пристрасті: обжерливість, збагачення і високомірність, котрими ухитрявся диявол спокушувати Самого Господа нашого Ісуса Христа в кінці подвигів Його у пустині.
Диявол, як лев, ховаючись в огорожі своїй, таємно розставляє нам тенета нечистих і нечестивих помислів. І так негайно, як тільки побачимо, необхідно їх розвіювати засобом благочестивих роздумів і молитви.
Якщо ж ми не згідні із вкладеними дияволом помислами, то ми добро творимо.
Нечистий дух тільки на пристрасних має сильний вплив; а до очищених від пристрастей пристосовується збоку, або зовні.
Людині в молодих роках не можна не обурюватися від плотських помислів. Але треба молитися Богу, хай згасне іскра порочних пристрастей на самому зачатку.
Треба завжди терпіти і все, що би не сталося, заради Бога, із вдячністю.
Наше життя - одна хвилина у порівнянні із вічністю; і тому “страждання у теперішній час нічого не варті, порівнюючи із славою, яка має явитися в нас” (Рим. 8,18).
Мовчки перенеси, коли ображає тебе ворог, і єдиному Господу відкривай тоді своє серце.
Хто принижує чи відбирає твою честь, всіма силами намагайся простити йому, за словами Євангелія: “від того, хто взяв твоє, не вимагай назад”. (Лук. 6,30).
Коли люди ганьблять нас, то ми повинні вважати себе не вартими похвали, уявляючи, що якщо би ми були варті, то всі кланялись би нам.
Ми завжди і перед всіма повинні ставити себе нижче, наслідуючи вчення св. Ісаака Сірина: “постав нижче себе, і побачиш славу Божу у собі” (Слово,57).
І так, полюбимо покірність, побачимо славу Божу, бо де протікає покірність, там слава Божа випромінюється.
Без світла все темне: так і без покірності нічого немає в людині, хіба одна пітьма.
Як віск не розігрітий і не розм’якшений, не може прийняти печатку, що на нього накладають, так і душа, не випробувана трудами і неміччю, не може прийняти на себе печатку доброчинності Божої.
З ближніми треба обходитися ласкаво, не роблячи навіть і виду ображення.
Коли ми відвертаємося від людини, або ображаємо її, тоді на серце наше ніби камінь лягає.
Дух зніяковілої чи пригніченої людини треба намагатися збадьорити словом любові. Ми по відношенню до ближніх, повинні бути як словом, так і думкою чисті і до всіх рівні; інакше життя наше зробимо безкорисним.
Не осуджуйте нікого, хоча б власними очима бачили кого, що грішить або порушує заповіді Божі, за словом Божим: “не осуджуйте, і вас не осудять” (Матв. 7,1); “ти хто, що осуджуєш чужого раба? Перед своїм Господом стоїть він або падає. І буде поставлений, бо Господь має силу поставити його.” (Рим. 14,4).
За образу, якою би вона не була, не треба мстити, але, навпаки, прощати образу із серця свого, хоча б воно і противилось цьому…
Не треба тримати в серці злість чи ненависть до ближнього - ворогуючого, але треба любити його і, скільки можливо, творити йому добро, наслідуючи вчення Господа нашого Ісуса Христа: “любіть ворогів ваших, благословляйте тих, хто проклинає вас, робіть добро тим, котрі ненавидять вас і моліться за тих, хто кривдить і переслідує вас”. (Матв.5,44).
Бог заповідав нам ворожість тільки проти змія, тобто проти того, хто спочатку облестив людину і вигнав із раю - проти людиновбивці - диявола. Велено нам ворогувати і проти Мадианитян, тобто проти нечистих духів, котрі сіють в серце нечисті і крамольні помисли.
Межа доброчинності і мудрості є нелукава дія з розумом.
Чого ми осуджуємо братів наших? Тому, що не намагаємося пізнати самих себе. Хто зайнятий пізнанням самого себе, тому ніколи спостерігати за іншими. Осуджуй себе і перестанеш осуджувати інших.
Самих себе ми повинні вважати найгрішнішими від інших, і всякі погані справи прощати ближньому, а ненавидіти тільки диявола, котрий облестив його. Буває, що нам здається, що інший робить погано, а насправді, за його намірами, це добре. При тому двері покаяння відкриті всім, і невідомо, хто швидше увійде у них - чи ти, що осуджуєш, чи той, хто осуджений тобою.
Якщо осуджуєш ближнього, учить преподобний Антіох, то разом з ним ти осуджуєш себе в тому, в чому осуджуєш його. Судити чи осуджувати не нам належить, але єдиному Богу і Великому Судді, що веде серця наші і приховані пристрасті єства (Ант. Сл. 49).
І так, дорогі, не будемо спостерігати за чужими гріхами і осуджувати інших, щоб не почути: “Сини людства, зуби їх - зброя і стріли, і язик їх - меч гострий” (Пс. 56,5).
Бо Господь залишить людину саму собі, тоді диявол готовий стерти її, як млинові жорна зерно пшеничне.
Надмірне піклування про речі житейські властиве людині невіруючій і малодушній. І кажуть нам, що ми, турбуючись самі про себе, не утверджуємося надією нашою на Бога, що піклується про нас! Якщо видиме добро, котрим у даний час користуємося, не відносимо до Нього, то як можемо чекати від Нього того добра, котре обіцяне в майбутньому? Не будемо такими маловірними, а краще будемо “шукати найперше Царство Боже, а все решту додасться нам” за словами Спасителя (Матвій, 6,33).
Коли злий дух смутку оволодіє душею, тоді, наповнивши її гіркотою і неприємністю, не дає їй здійснювати молитву з потрібною наполегливістю, заважає займатися читанням писань з певною увагою, лишає його лагідності і добродушності у звертанні з братами і породжує огиду від всякої бесіди. Бо душа, переповнена смутку, роблячись ніби безумною і притупленою, не може спокійно ні приймати добру пораду, ні лагідно відповідати на запропоновані питання. Вона втікає від людей, ніби винуватець її зніяковіння, не розуміючи, що причина захворювань всередині неї. Смуток є черв’як серця, що згризе матір, котра його породила.
Сумний монах не рухає розум до споглядання і ніколи не може здійснювати чисту молитву.
Хто переміг пристрасті, той переміг і смуток. Як хворого можна впізнати за кольором обличчя, так за допомогою смутку можна визначити того, хто обтяжений пристрастю.
Хто любить світ, той не може не сумувати. А хто зневажає світ, той завжди веселий.
Як вогонь очищує золото, так сум за Богом очищує гріховне серце. (Ант. Сл. 25).
Причини пришестя у світ Ісуса Христа Сина Божого:
1. Любов Божа до роду людського: “Бо так Бог полюбив світ, що віддав Сина Свого Єдинородного, щоб кожен, віруючий у Нього, не загинув, а мав життя вічне” (Іоан, 3,16).
2. Відновлення в грішній людині образу і подоби Божої: Господи, в світлі лиця Твого підемо, і в імені Твоїм зрадіємо повіки.
3. Спасіння душ людських: “Бо Бог не послав Сина в світ, щоб судити світ, але щоб світ був спасенний через Нього” (Іоан, 3,17).
І так, ми, наслідуючи мету Спасителя нашого Господа Ісуса Христа, повинні життя своє проводити згідно Його Божественному вченню, щоб через це одержати спасіння душам нашим.
Людина складається із душі і тіла, а тому і шлях життя її повинен складатися із дій тілесних і душевних - із дій і умоспоглядання.
Шлях діяльного життя складають: піст, стримування, пильність, колінопреклоніння, молитва й інші тілесні подвиги, що складають тісний шлях і вузький, котрий за словами Божими, “веде у життя вічне” (Матвій, 7,14).
Шлях умоспоглядання життя полягає у піднесенні розуму до Господа Бога, в сердечній пильності, розумній молитві і спогляданні через такі вправи речі духовні.
Кожному, хто бажає проходити життя духовне, треба починати від діяльного життя, а потім уже приходити і в умоспоглядальне: бо без діяльного життя в умоспоглядальне прийти неможливо.

Келійне правило отця Серафима:
Найперше, ніж почати псалтир, молися це:
Боже, очисти мене грішного і помилуй мене. Поклін.
Господи, що сотворив мене, прости мені. Поклін.
Боже, милостивий будь мені грішному. Поклін.
Господи, словом чи ділом згрішив я у своєму житті, помилуй мене, і прости мені грішному, заради милості Твоєї.
Достойне. Слава і нині. Господи, помилуй. Тричі. Благослови.
Молитвами святих отців наших, Господи Ісусе Христе, Сине Божий, помилуй мене грішного. Слава Тобі, Боже наш, слава Тобі.
Дальше молишся з Трисвяте по Отче наш. На словах:
Слава і нині. Алілуя, тричі. Господи, помилуй, тричі. Потім:
Спаси, Господи, і помилуй всіх християн: подай їм, Господи, душевний спокій і тілесне здоров’я, і прости їм всяке согрішення, вольне і невольне: і їх святими молитвами і мене, окаянного, помилуй.
Упокій, Господи, душі покійних рабів Твоїх, праотців, отців і братів наших, що тут покояться і всіх християн і покійних: подай їм, Господи, царство, де нема болю, ні печалі, ні зітхання, але життя безкінечне, і прости їм, Господи, прогрішення вольні і невольні.

Коротке молитовне правило
преподобного Серафима для мирян.
Кожен християнин, прокинувшись зі сну, перехрестившись, нехай молиться ту рятівну молитву, котру Сам Господь Бог і Бог наш Ісус Христос передав учням своїм: Отче наш до кінця тричі; на честь Божої Матері, Богородице діво, радуйся до кінця тричі; на кінець один раз Символ віри: Вірую в єдиного Бога…
Виконавши це ранкове правило, кожен християнин, якої би він не був статі, професії чи роду, хай займається своїми справами, на котрі він поставлений чи покликаний.
Відправляючись у дорогу, чи займаючись справами вдома, хай молиться так: Господи Ісусе Христе, Сине Божий, помилуй мене грішного (або грішну).
А якщо його оточують люди, тоді він займаючись своїми справами, хай говорить тільки розумом: Господи помилуй, і це продовжує до самого обіду.
Перед обідом нехай виконає вищесказане ранкове правило.
Після обіду, виконуючи свою роботу, кожен християнин, хай молиться також тихо: Пресвята Богородице, спаси мене грішного (або грішну), і це продовжується до самого сну.
Коли ж випаде йому бути самому, тоді хай молиться: Господи Ісусе Христе, Богородицею помилуй мене грішного (чи грішну).
Перед сном кожен християнин повинен повторити вищесказане ранкове правило, тобто тричі Отче наш, тричі Богородице і один раз Символ віри, і після того, перехрестившись, нехай засинає.
Преподобний говорив, що кожен християнин, дотримуючись цього малого правила, як рятівного якоря серед хвиль життєвої суєти і з покірністю виконуючи його, може досягнути до міри християнського удосконалення і любові Божественної, тому що ці три молитви є основою християнства: перша принесена з неба архангелом, друга - на привітання Пресвятої Діви, Матері Господа, і на камінь наріжний Нового Завіту; в останній полягають коротко всі догми християнської віри.
Якщо ж християнин, дотримуючись цього правила, має ще трохи вільного часу, тоді хай він додає до нього й інші рятівні молитви, як: читання Священного Євангелія, Апостола, канони, акафісти, псалми і молитви, - і при тому подвійно і з покірністю дякує Господові за те, що спромігся принести Йому в жертву ще що-небудь із священних плодів. Через це він входить мало-помалу на верх християнської доброчинності.
Якщо ж хтось не може виконувати і це мале правило, наприклад, слуга через свої обов’язки, то Преподобний радив виконувати це правило і в ліжку, і під час ходьби і при виконанні самої роботи, згадуючи слово Боже: “Тому кожен, хто покличе ім’я Господнє, буде спасенний” (Рим. 10,13).

До молитовного заклику преподобного Серафима.
Пам’ять преподобного Серафима святкується два рази на рік: 2 (за новим стилем 15) січня - день смерті; 19 липня (1 серпня за новим стилем) - день народження і відкриття чесних мощів.
Тропар гл. 4.
Із самої юності полюбив ти Христа, і віддав йому єдиному всю роботу, безперестанною молитвою і працею в пустині обрік себе, і покірністю своєю любов Христову дістав, і улюбленцем Божої Матері став. Тому благаємо тебе, рятуй нас молитвами твоїми, Серафиме, преподобний отче наш.
Кондак гл. 2.
Красу світу залишивши, преподобний, в Саровську обитель вселився: і там по-ангельському поживши, багатьом був шляхом до спасіння: заради цього і Христос тебе, отче Серафиме, наділив даром зцілення і чудесами збагатив. Тому і співаємо тобі: радуйся, Серафиме, преподобний отче наш.

Возвеличення.
Поважаємо тебе, преподобний отче Серафиме, і шануємо святу пам’ять твою, наставнику монахів і співбесіднику ангелів.

Із Акафісту Молитва.
“О прехороший отче Серафиме, великий Саровський Чудотворче, всім, хто прибігає до тебе, скоропослушний помічнику! У дні земного життя твого ніхто від тебе змучений і не втішений не відійшов, для всіх радість була бачити тебе і чути голос твій, до цього ж і дар зцілення, дар прозріння, дар лікування немічних душ у тобі великий явився. Хоча покликав тебе Бог від земних трудів до небесного заспокоєння, але ніколи любов твоя до нас не припинилася, і неможливо полічити чудеса твої, що множилися, як зорі небесні: бо у всі кінці землі нашої людям Божим являєшся і даруєш їм зцілення. Тому і ми благаємо тебе: о претихий і спокійний угоднику Божий, гідний Його молільнику, просимо тебе, донеси від нас молитву благомогутню твою до Господа, хай зміцнить державу нашу, хай дарує нам все потрібне в житті цьому і все для душевного спасіння корисне і хай обереже нас від нападів гріховних й істинному покаянню научить нас, щоб без перешкоди увійти нам у вічне Небесне Царство, бо ти нині в незахідній славі сяєш, і тому вихваляємо зі всіма святими Живоначальну Трійцю до кінця віку. Амінь”.
Впевнений, що подана вище інформація із “Настанов” Серафима Саровського допоможе кожному в пізнанні Господа Бога.
І ще мені хотілося б подати деякі уривки із святої книжки - Корану в перекладі академіка І.Ю.Крачковського (Москва, Асоціація “Новий стиль”, Видавничо-поліграфічна фірма “АНС ПРІНТ”, 1990):
“В ім’я Аллаха, милосердного!
Хвала - Аллаху, Господу світів милостивому, милосердному, царю в день суду! Тобі ми поклоняємося і просимо допомогу! Веди нас по дорозі прямій, по дорозі тих, до котрих Ти милосердний, - не тих, котрі знаходяться під гнівом, і не заблукалих” (Сура 1. Відкриваючий книгу, 1-7).
“Ця книжка - безсумнівно - керівництво для богобоязливих, тих, котрі вірують у таємне і вибудовують молитву й із того, чим ми їх наділили, використовують (перед цим, тут і дальше все підкреслено мною - І.С.), і тих, котрі вірують в те, що послано тобі і що не послано до тебе, і в останньому житті вони переконані. Вони на прямій дорозі від їх Господа, і вони, що досягнули успіху. Воістину, ті, котрі не вірують, - їм все одно, попереджував ти їх чи не попереджував, - вони не вірують. Наложив печатку Аллах на серця їх і на слух, а на поглядах їх - завіса. Для них - велике покарання! І серед людей декотрі кажуть: “Повірили ми в Аллаха і тих, котрі повірили, але обдурюють самі себе і не знають. У серцях їх хвороба. Хай же Аллах збільшить їх хворобу! Для них - болісне покарання за те, що вони брешуть. А коли їм кажуть: “Не поширюйте безчестя на землі!” - вони говорять: “Ми творимо тільки добро”. Хіба ні? Адже вони - поширювачі безчестя, але не знають вони”. (Сура 2. Корова, 1-11).
“Блискавка готова відібрати зір; як тільки вона їм світить, вони ідуть при ній. А коли виявиться над ними темрява, вони стоять. А якби Аллах забажав, то забрав би у цих і слух, і зір: адже Аллах все може! О люди! Поклоняйтеся вашому Господу, котрий сотворив вас і тих, хто був до вас, - можливо, ви будете богобоязливими! - котрий землю зробив для вас килимом, а небо - будовою і спустив з неба воду, і вивів нею плоди харчування для вас. Не зрівнюйте Аллаха, в той час як ви знаєте! А якщо ви сумніваєтесь відносно того, що Ми послали Нашому рабу, то принесіть суру, подібну цьому, і прикличте ваших свідків, крім Аллаха, якщо ви правдиві. Якщо ж ви цього не зробите, а ви ніколи цього не зробите! - то побійтеся вогню, паливом для котрого люди і каміння, приготовані невірними”. (Сура 2. Корова, 19-22).
“Як, ви не вірите в Аллаха? Ви були мертві, і Він оживив вас, потім Він умертвив вас, потім оживить, потім до Нього ви будете повернуті. Він - той, котрий сотворив вам все, що на землі, потім звернувся до неба і зробив з нього сім небес. Він, що знає про кожну річ!…
І ось ви сказали: “О Муса! Ми не повіримо тобі, поки не побачимо Аллаха відкрито”. І вас поразила блискавка, доки ви дивилися. Потім Ми підняли вас після смерті, - можливо ви будете вдячні! І Ми обдали вас хмарою і спустили для вас манну і перепелів. Користуйтеся благами, котрими Ми вас наділили! Не Нам вони зробили несправедливість, а самих себе образили” (Сура 2. Корова, 26,27,52-54).
“Потім ви відвернулися після цього і, якби не благо Аллаха до вас і не його милість, то ви би потерпіли втрату. Ви знаєте тих із вас, котрі порушили суботу, і Ми сказали їм: “Будьте мавпами огидними!” (Там же, 61).
“Так! Той, хто придбав зло і кого оточив його гріх, то вони - жителі вогню, вони в ньому вічно перебувають. А ті, котрі повірили і творили добро, ті - жителі раю, вони в ньому вічно перебувають”. (Там же, 75,76).
“Ми дали Мусі писання і слідом за ним відправили посланців; і Ми дарували Ісі, синові Марйам, ясні знамення і підкріпили його духом святим. Невже кожен раз, як до вас приходить посланець з тим, чого ваші душі не бажають, ви підноситесь? Одних ви оголосили брехунами, інших ви убиваєте” (Там же, 81).
“Хто буває ворогом Аллаха, і Його ангелів, і Його посланців, і Джібрима, і Мікала…то адже і Аллах - ворог невірним! Ми уже послали тобі ясні знамення, і не вірують у них тільки розпусні. Адже кожен раз, як вони укладають договір, частина з них відкидає його. Так, більшість з них не вірить! І коли до них приходив посланець від Аллаха, підтверджуючи істинність того, що з ними частина тих, кому даровано було писання, відкидали писання Аллаха за спини, ніби вони не знають, і вони пішли за тим, що читали шайтани, в царство Сулеймана. Сулейман не був невірним, але шайтани були невірними, навчаючи людей ворожінню і тому, що було послано обом ангелам у Вавилоні, Харуту і Маруту. Але вони обидва не навчали нікого, доки не говорили: “Ми - спокуса, не будь же невірним!”. І ті навчалися від них, чим розлучати чоловіка з жінкою, - але вони не шкодили цим нікому інакше, як з дозволу Аллаха. І навчалися вони тому, що їм шкодило і не приносило користі, і вони знали, що той, хто придбав це, - немає йому долі в майбутньому житті. Погано те, що вони купували за свої душі, - якби вони знали це!
А якби вони повірили і були богобоязливими, то нагорода від Аллаха краща, - якби вони знали! О, ті, котрі повірили! Не говоріть: “Спаси нас!”, а говоріть: “Подивися на нас!” - і слухайте. А для невірних - покарання болісніше!
Не хотіли би ті із власників писання і багатобожників, котрі не вірують, щоб вам зійшло добро від вашого Господа. А Аллах вибирає Своїм милосердям, кого забажає: адже Аллах - володар великої милості!
Кожан раз, коли ми відмінюємо вірш чи заставляємо його забути, ми подаємо кращий, ніж він, або схожий на нього. Хіба ти не знаєш, що Аллах має владу над кожною річчю? Хіба ти не знаєш, що у Аллаха влада над небесами і землею, і немає у вас, крім Аллаха, ні близького, ні помічника? Можливо, ви бажаєте запитати вашого посланця, як запитували раніше Мусу? Але якщо хтось замінить невір’ям віру, той збився з рівної дороги. Більшість із власників писання хотіли би обернути вас після вашої віри в невірних через заздрість у них самих, після того як ясна стала їм істина. Вибачте і відверніться, доки прийде Аллах із своїм наказом. Воістину, Аллах могутній над кожною річчю!
І вистоюйте молитву і приносьте очищення: що доброго ви приготуєте для самих себе, знайдете те у Аллаха: адже Аллах бачить, що ви робите!
І кажуть вони: “Ніколи не увійдете в рай, крім іудеїв і християн”. Це - зауваження їх . Скажи: “Подайте ваші докази, якщо ви правдиві!” Так! Хто віддав себе Аллаху, і при тому творить добро, то йому - його нагорода у його Господа, і немає страху над ними і не будуть вони сумні.
І кажуть іудеї: “Християни - ні на чому!” І кажуть християни: “Іудеї -ні на чому!” А вони читають писання. Так говорять ті, котрі не знають, подібне їх словам. Аллах розсудить між ними в день воскресіння відносно того, в чому вони розходились.
Хто ж нечестивіший від того, хто перешкоджає, щоб у місцях поклоніння Аллаху згадувалося ім’я Його, і прагне зруйнувати їх? Цим треба було би входити туди тільки зі страхом. Для них у тутешньому світі - ганьба, для них у майбутньому - велике покарання”. (Сура 2. Корова, 92-108).
“Кажуть ті, котрі не знають: “Якби заговорив з нами Аллах чи прийшло би до них знамення!” Так говорили і ті, котрі були до них, подібне їх словам: схожі серця їхні. Ми уже пояснили знамення для людей, котрі переконані”. (Там же, 112).
“У кожного є напрямок, куди він звертається. Намагайтеся ж випередити один одного в добрих справах! Де би ви не були, Аллах приведе усіх вас, - воістину, Аллах над кожною річчю могутній!” (Там же, 143).
І бог ваш - Бог єдиний, немає божества, крім Нього, милостивого, милосердного!
Воістину, в творенні небес і землі, в зміні ночі і дня, в кораблі, котрий пливе по морю з тим, що корисно людям, у воді, що Аллах спустив з неба і оживив нею землю після її смерті, і розсіяв на ній різних тварин, і в зміні вітрів, і в хмарі підкореній, між небом і землею, - знамення людям розумним!” (Сура2. Корова, 158, 159).
До речі, про “знамення людям розумним”. Недавно весь культурний світ відзначив 200-річчя з дня народження великого поета Олександра Сергійовича Пушкіна. А вже хто-хто, як не поети, спілкуються з Богом. Ось і Пушкін спілкується напряму із справжнім Богом через його знамення. Наприклад, в “Казці про мертву царівну і сім богатирів”:

“Ветер, ветер! Ты могуч,
Ты гоняешь стаи туч,
Ты волнуешь сине море,
Всюду веешь на просторе,
Не боишься никого, кроме Бога одного…”

Так, нікому не підкоряється, крім Бога, одна із його енергій - вітер. Хай живе вітер, котрий приводить у рух не тільки повітря - не тільки одну із складових біополя Всесвіту, але і біополя людини! Але про це читач дізнається в інших розділах цієї книжки.
І ще цитата із тої ж книжки:

“Свет наш солнышко! Ты ходишь
Круглый год по небу, сводишь
Зиму с теплою весной,
Всех нас видишь под собой.
Аль откажешь мне в ответе?”

І ще - з пушкінської “Казки про царя Султана, про його славного і могутнього богатиря князя Гвідона Султановича і про прекрасну царівну Лебідь”:

“Ты волна моя волна!
Ты гульлива и вольна;
Плещешь ты, куда захочешь,
Ты морские камни точишь,

Топишь берег ты земли,
Подымаешь корабли -
Не губи ты нашу душу:
Выплесни ты нас на сушу!”

Ось так герої казок Пушкіна звертаються із своїми проханнями і до вітру, і до води-хвилі, і до Сонця. А вітер - повітря, котрий ближче до Бога, “ганяє” водяні випари - “зграї хмар”, “хвилює синє море” і нікого, “крім Бога одного”, не боїться. Хвиля - сильніша від землі: вона “плеще, куди захоче”, “морське каміння точить”, “топить берег”, “піднімає кораблі”… Про силу Сонця ми також почули від Пушкіна. Такі звертання до стихій природи, що підкоряються Богові, йшли до поета через його душу. А як це співзвучно “знаменням” із Корану! Воістину, хто вірує, одержує свої знамення із одного джерела!
А тепер знову продовжимо іти “по слідах” Корану:
“О ви, котрі повірили! Витрачайте краще із того, що роздобули, і того, що Ми дали вам із землі. І не прагніть до поганого із цього, щоб витратити - що ви і самі не взяли, якби не зажмурили на це очі. І знайте, що Аллах багатий і славний!
Сатана обіцяє вам бідність і закликає вас на гидоту, а Аллах обіцяє вам Своє прощення і милість. Воістину, Аллах об’ємний, знаючий! Він дарує мудрість, кому забажає, а кому дарована мудрість, тому дароване велике благо. Але згадують тільки власники розуму!
Яку би витримку ви не утримували, яку би жертву не обіцяли, воістину, Аллах знає це, і немає помічників у несправедливих! Якщо ви відкрито робите милостиню, то добре це, а якщо приховаєте її, подаючи її бідним, то це - краще для вас і покриває для вас ваші злі дії: воістину, Аллах знає про те, що ви робите! Не на тобі лежить керівництво ними, але Аллах веде прямим шляхом, кого захоче. Що би ви не витратили із добра - то для самих себе. І ви тратите тільки через прагнення до образу Аллаха. І що би ви не витратили із блага, буде повністю дано вам, і ви не будете скривджені. Біднякам, котрі утримані на шляху Аллаха, - не можуть вони рухатися по землі; дурень вважає їх за багачів через скромність, ти впізнаєш їх за ознаками їхніми: вони не просять у людей, пристаючи. Що б ви не утримали із добра, воістину, Аллах про це знає! Ті, котрі утримують своє майно вночі і вдень, таємно і явно - їм їх нагорода у Господа їх; немає страху над ними, і не будуть вони сумні!
Ті, котрі пожирають ріст, постануть тільки такими ж, як постає той, кого долає сатана своїм дотиком. Це - за те, що вони говорили: Адже торгівля - те ж, що і ріст”. А Аллах дозволив торгівлю і заборонив ріст. До кого приходить повідомлення від його Господа і він утримається, тому (прощено) що передувало: справа його належить Аллаху; а хто повторить, ті - жителі вогню, вони в ньому вічно перебувають.
Знищує Аллах ріст і вирощує милостиню. Воістину, Аллах не любить всякого невірного грішника! Ті ж, котрі повірили, і творили добро, і вистоювали молитву і давали очищення, - їм їх нагорода у Господа їх, і немає страху над ними, і не будуть вони сумні!” (Сура 2, Корова, 269- 277).
“Не вірують ті, котрі кажуть, що Аллах - це Месія, син Мар’ям. Скажи: “Хто ж владний чим-небудь у Аллаха, якщо він захоче погубити Месію, сина Мар’ям, і його матір, і тих, хто на землі, всіх?” Аллаху належить влада над небесами і землею і тим, що між ними. Він творить те, що бажає: адже Аллах над кожною річчю владний!
І сказали іудеї і християни: “Ми - сини Аллаха і улюблені Його”. Скажи: “Тоді чому Він вас наказує за ваші гріхи? Ні, ви - тільки люди із тих, кого Він створив. Він прощає, кому бажає, і наказує, кого бажає. Аллаху належить влада над небесами і землею, і тим, що між ними, і до Нього - повернення” (Сура 5. Трапеза, 19-21).
“Не вірили ті, котрі говорили: “Адже Аллах - Месія, син Мар’ям”. А Месія сказав: “О сини Ізраїлю! Поклоняйтеся Аллаху, Господу моєму і Господу вашому!” Адже хто додає Аллахові співтоваришів, тому Аллах заборонив рай. Пристановище для того - вогонь, і немає для неправедних помічників!
Не вірили ті, котрі говорили: “Адже Аллах - третій із трьох”, - тоді як немає ніякого божества, крім єдиного Бога. А якщо вони не стримаються від того, що говорять, то торкнеться тих із них, котрі не повірили, мученицька кара. Невже вони не обернуться до Аллаха і не попросять у нього прощення? Адже Аллах - прощаючий, милостивий.
Месія, син Мар’ям, - тільки посланець, пройшли до нього уже посланці, а мати його - праведника. Обоє вони їли їжу. Подивися, як пояснюємо Ми їм знамення; потім подивися, до чого ж вони відвернені! Скажи: “Невже ви поклоняйтеся мимо Аллаха тому, хто не робить вам ні шкоду, ні користь, а Аллах - чуючий, знаючий?” Скажи: “О володарі писання! Не будьте надмірні у вашій релігії без істини і не йдіть за пристрастями людей, котрі заблудилися раніше, і підбили багатьох, і збилися з рівної дороги”.
Прокляті ті із синів Ізраїлю, котрі не вірили мові Дауда й Іси, сина Мар’ям! Це - за те, що вони не послухали і були злочинні. Вони не втрималися від ганебного, котре вчинили. Погано те, що вони робили!
Ти бачиш, як більшість із них беруть у друзі тих, котрі не вірили. Як погано те, що їм раніше приготували їх душі, що розгнівався на них Аллах, і в покаранні вони перебувають вічно! Якби вони вірили в Аллаха, і пророка, і те, що було послано йому, вони не брали би їх в друзі, але більшість із них розпусні!
Ти, звичайно, знайдеш, що більше від усіх людей сильні ненавистю до віруючих іудеїв і багатобожники, і ти, звичайно, знайдеш, що найближчі по любові до віруючих ті, котрі говорили: “Ми - християни!” Це тому, що серед них є ієреї і монахи і що вони не вивищуються. А коли вони чують те, що послано посланцю, то ти бачиш, як очі їх переповнюються сльозами від істини, котру вони дізналися. Вони кажуть: “Господи наш! Ми віримо, запиши нас до проповідників! І чому нам не вірити в Аллаха і в те, що прийшло до нас із істини, якщо ми бажаємо, щоб ввів нас Господь із людьми праведними?”
І нагородив їх Аллах за те, що вони говорили, садами, де внизу течуть ріки, - вічно перебуваючими вони будуть там. І це дано тим, хто робить добро. А ті, котрі не вірили і вважали брехнею Наші знамення, вони - жителі вогню! (Сура 5, Трапеза, 76-88).
“Тутешнє життя - тільки гра і забава; майбутнє житло краще для тих, котрі богобоязливі. Хіба ви не усвідомлюєте?” (Сура 6. Скот, 32).
Там відчуває кожна душа, що вона зробила раніше: звернені вони будуть до Аллаха, владики їх істинного, і зникне від них те, що вони думали.
Скажи: “Хто посилає вам данину із неба і землі? Або - хто володіє слухом і зором? І хто виводить живе із мертвого? І хто керує ділом?” (Сура 10, Йунус, 31,32).
“Так, вважають вони брехнею те, знання чого не досягнуть і тлумачення чого ще не прийшло до них. Так вважали брехнею і ті, що були до них. Дивися ж, який був кінець неправедних! Серед них є такі, що вірять у Нього; Господь твій краще знає цих нечестивців.
А якщо вони будуть вважати тебе брехуном, то скажи: “У мене - моє діло, а у вас - ваше: вас не обходить те, що творю я, а мене не обходить те, що творите ви”. Серед них є і такі, що прислуховуються до тебе; хіба ти заставиш чути глухих, хоча б вони ще не розуміли. Серед них є і такі, що дивляться на тебе; але хіба ти можеш вести сліпих, хоча б вони (ще і) не бачили.
Воістину, Аллах ні в чому не несправедливий до людей, але люди несправедливі самі до себе”. (Там же 40 45).
“До кожного народу - свій посланець; і коли прийде їх посланець, то буде між ними вирішено справедливо, і вони не будуть ображені” (Там же 48).
Потім ми рятуємо наших посланців тих, котрі повірили. Так, обов’язком для Нас є рятувати віруючих. Скажи: “О люди, якщо ви сумніваєтеся у моїй вірі, то я не поклонюся тим, кому поклоняєтеся ви, крім Аллаха, але я поклоняюся Аллаху, котрий умертвляє вас, і мені велено бути віруючим!” Направ своє обличчя до віри правої і не будь багатобожником! І не закликай, крім Аллаха, того, що не допоможе тобі і не пошкодить! А якщо ти це зробиш, то ти будеш неправедним. Якщо Аллах торкнеться тебе злом, то ніхто не позбавить тебе від цього, крім Нього. А якщо Він побажає тобі добра, то ніхто не стримає Його милість. Він вражає цим, кого бажає, із Своїх рабів. Він прощає і милосердний!
Скажи: “О люди! Прийшла до вас істина від нашого Господа; і хто іде прямим шляхом, той іде прямо для своєї душі, а хто заблудився на шкоду їй, я не ручаюся за вас”.
Йди за тим, що вселяється тобі, і терпи, доки Аллах не розсудить: адже він - найкращий із суддів!” (Сура 10, Йунус, 103-109).
“І не допоможе вам моя порада, якщо я забажаю порадити вам, якщо Аллах забажає вас збити. Він - ваш Господь, і до нього ви будете повернені” (Сура. Худ. 36).
“Я пішов за релігією батьків моїх - Ібрахіма, Ісхака, Якуба. Нам не треба додавати до Аллаха нічого. Це - милість Аллаха нам і людям, але більшість людей невдячні.
О товариші по темниці! Чи різноманітні пани кращі, ніж Аллах, єдиний, могутній? Крім Нього ви поклоняєтеся тільки іменам, котрі назвали ви і ваші батьки: Аллах не послав їм ніяку владу. Вирішення належить тільки Аллаху. Він повелів, щоб ви поклонялися тільки Йому. Це - правдива віра, але більша частина людей не знає”. (Сура 12, Йусуф, 38-40).
“Ми відправляємо посланців тільки з мовою їх народу, щоб вони роз’яснили їм. Аллах зводить з дороги, кого забажає, і веде, кого забажає. Він - великий, мудрий!” (Сура 14. Ібрахім,4).
І постануть всі перед Аллахом, і скажуть слабі тим, котрі возвеличились: “Ми йшли за вами. Хіба ви позбавите нас хоч чогось із покарань Аллаха? Вони сказали: “Якби Аллах нас вів, то і ми би вас вели. Нам все одно, чи будемо ми сумні, чи потерпимо - нам немає виходу”.
І сказав сатана, коли діло було вирішено: “Адже Аллах обіцяв вам обіцяння істини, обіцяв і я, але я обдурив вас, і не було у мене над вами влади. Я тільки кликав вас, і ви відповіли мені, не сваріть же мене, а сваріть самі себе. Я не допомагаю вам, і ви не допоможете мені: я зрікаюся того, що ви мене зробили співучасником раніше”. Воістину, для тиранів - покарання болісне!
І введені будуть ті, котрі вірили і творили добро, в сади, де внизу течуть ріки, - для вічного перебування там з дозволу свого Господа. Привітання їх там: “Мир” (Сура, 14, Ібрахім, 24-28).
“Не вважай Аллаха порушником Своєї обіцянки Своїм посланцям: адже Аллах славний, володар відімщення у той день, коли земля буде замінена іншою землею, і - небеса, і постануть перед Аллахом, єдиним, могутнім! І побачиш ти грішників у той день, зв’язаних ланцюгами. Одежа їхня із смоли, обличчя їх покриває вогонь, щоб Аллах дав кожній душі те, що придбала. Воістину, Аллах швидкий у розрахунку!
Це - повідомлення для людей, і хай повідомляють їм і нехай знають, хто має розум! (там же, 48- 52).
“В ім’я Аллаха милостивого, милосердного! Пройшло повеління Аллаха, не підганяйте ж Його! Хвала Йому, і найвище Він від того, що вони додають Йому у співучасники!
Він посилає ангелів із духом від Свого повеління тому із рабів, кому побажає: “Повідомляйте, що немає божества, крім Мене!”
Створив Він небеса і землю істиною. Найвище Він від того, що додають вони Йому у співучасники! Він створив людину із краплини. І ось вона - відкрито ворогуюча. І худобу він створив; для вас у ньому - зігрівання і користь, і від них ви годуєтеся. Для вас у них - краса, коли ви їх гоните на відпочинок і коли випускаєте” (Сура 16. Бджоли, 1-6).
“І Аллах вивів вас із надр ваших матерів (такими, що) ви нічого не знаєте. І він дав вам слух, зір, серця, - можливо, ви будете вдячні! Хіба вони не бачать птахів, покірних у повітрі небесному; їх підтримує тільки Аллах. Воістину, в цьому - знамення для людей віруючих!” (Там же, 80, 81).
“Воістину, Аллах закликає справедливість, доброчинність і дари близьким; і Він утримує від гидоти, поганої і злочинної. Він повідо-мляє вас: можливо, опам’ятаєтеся!” (Там же, 92).
“І коли ти читаєш Коран, то проси захисту в Аллаха від сатани, битого камінням. Воістину, немає у нього влади над тими, котрі повірили і надіються на свого Господа. Влада його тільки над тими, котрі обирають його опікуном і котрі додають йому співтоваришів.
А коли Ми замінюємо одне знамення іншим, - адже Аллах краще знає, що він посилає, - вони кажуть: “Ти - тільки фантазер!” Так, більшість їх не знає! Скажи: “Послав його дух святий від твого Господа воістину, щоб утвердити тих, котрі повірили на прямий шлях, і радісну звістку для мусульман”.
Ми знаємо, що вони кажуть: “Адже його учить тільки людина”. Мова того, на якій вони вказують, іноземна, а це - мова арабська, зрозуміла. Воістину ті, котрі не вірять у знамення Аллаха, - Аллах їх не веде по прямому шляху, і для них - болісне покарання! Адже тільки брехню видумують ті, котрі не вірять у знамення Аллаха, і вони-то - брехуни.
Хто відмовився від Аллаха після віри у Нього - крім тих, котрі змушені, а серце їх спокійне у вірі - тільки той, хто відкрив невір’ю свої груди, на них - гнів Аллаха, і їм - покарання велике” (Сура 16. Бджоли, 100- 108).
Прославляють Його сім небес, і земля, і ті, хто на ній. Немає нічого, що би не прославляло Його хвалою, але ви не розумієте прославлення їх. Воістину, Він - лагідний, прощаючий!” (Сура, 17, Переніс вночі, 46).
“О люди! Якщо ви сумніваєтеся про воскресіння, адже Ми створили вас із пороху, потім із краплини, потім із згустку крові, потім із куска м’яса, сформованого і безформеного, щоб роз’яснити вам (це). І містимо в утробах, наскільки захочемо. До певного строку. Потім виводимо вас немовлям, потім - щоб ви досягли вашої зрілості. Серед вас є той, хто заспокоюється, і серед вас є той, хто повертається до жалюгідного життя, щоб не знати після знання нічого. І бачиш ти землю безплідною, а коли ми пошлемо на неї воду, вона приходить у рух і розбухає і вирощує різні прекрасні пари” (Сура 22. Хадж., 5).
“Серед людей є такий, хто поклоняється Аллаху на лезо: якщо його посягає добро, він заспокоюється у цьому: а якщо його посягає спокуса, він повертається своїм обличчям, втративши і ближче життя, і останнє. Це - явна втрата. Замість Аллаха він прикликає те, що йому не приносить ні шкоди, ні користі, це - велика помилка! Він прикликає того, від котрого шкоди більше, ніж користі. Поганий товариш і поганий співтовариш!” (Там же, 11- 13).
“Ми ж створювали людину із есенції глини, потім помістили ми її краплиною в надійному місці, потім створили із краплини згусток крові, і створили із згустку крові кусок м’яса, створили із цього куска кістки і обклали кістки м’ясом, потім ми виростили її в іншому творінні, - благословенний же Аллах, кращий із творців. Потім після цього ви помираєте. Потім у день воскресіння будете підняті.
Ми створили вище вас сім шляхів. Ми не були байдужими до тварин” (Сура 23, Віруючі 12-17).
“Скажи: “Хто Господь семи небес і Господь великого трону?” Вони скажуть: “Аллах”. Скажи: “У кого влада над всякою річчю, і Він захищає, а проти Нього не можна захистити, якщо ви знаєте?” Вони скажуть: “Аллах”. Скажи: “До чого ж ви зачаровані!” Так ми прийшли до них з істиною, але ж вони брешуть!
Аллах не брав Собі ніякого сина, і не було з Ним ніякого божества. Інакше кожен бог забрав би те, що він створив, і одні з них піднеслися б над іншими. Хвала Аллаху, найвище Він від того, що вони Йому приписують, що знає таємне і наявне; найвище Він від того, що вони додають Йому у співучасники! Скажи: “Господи, якщо Ти покажеш мені те, що їм обіцяно, Господи, не поміщай тоді мене з людьми неправедними!” Адже ми можемо тобі показати те, що їм обіцяємо. Відхиляй зло тим, що краще: Ми краще знаємо, що вони описують. І скажи: “Господи, я прибігаю до Тебе, Господи, щоб вони не явилися до мене!” А коли прийде до одного з них смерть, він скаже: “Господи, поверни мене: може, я зроблю добре в тому, що залишив”. Так ні! Це - слово, котре він говорить, а за ними - перегорода до того дня, як вони воскреснуть. І коли подують у трубу, то не буде у той день родичання серед них, і не будуть вони розпитувати один одного. І у кого важка буде його вага - ті щасливі, а у кого легка його вага, - ті, котрі принесли шкоду самі собі, в геєні будуть вічно. Вогонь обпалює їх обличчя, і вони в ній сумні. Хіба не читалися вам Мої знамення, але ви вважали їх брехнею?” (Там же, 88-107).
“Знайте, що Аллах оживляє землю після її смерті. Ми роз’яснили вам знамення, - можливо, ви зрозумієте!
Чоловіки і жінки, що дають милостиню, і (ті, котрі) дали Аллаху добру позику, - їм буде подвоєно і їм - благодатна нагорода. А ті, котрі повірили в Аллаха і Його посланців, - вони праведники й сповідники у їх Господа; їм - нагорода їх і світло їх. А ті, котрі не вірили і вважали брехнею Наші знамення, вони - жителі вогню. Знайте, що життя ближнє - забава і гра, і величання і похвала серед вас, і змагання в кількості майна і дітей, подібне дощу, рослина від котрої приходять у захоплення невірні; потім вона в’яне і ти бачиш її пожовтілою, потім буває вона соломою, а в останньому і сильне покарання - і прощення від Аллаха, і добро, а життя ближнє - тільки користування обманливе.
Випереджуйте ж один одного до прощення від вашого Господа і саду, ширина котрого, як ширина неба і землі, приготованого для тих, котрі повірили в Аллаха і Його посланців. Це - милість Аллаха, дарує Він її тим, кому забажає. Аллах - пристановище великої милості.
Ніщо не відбувається із подій на землі чи у ваших думках, без того, щоб його не було в писаннях раніше, ніж Ми створимо це. Воістину, це легко для Аллаха! - щоб ви не журилися про те, що вас обминуло, і не раділи тому, що до вас прийшло. Аллах не любить всякого хвастливого задаваку, - тих, котрі скупі і людям приказують скупість. А хто відвертається - то адже Аллах багатий і достатньо хвалений.
Ми послали Наших посланців з ясними знаменами і зіслали разом з ними писання і ваги, щоб люди стояли в справедливості, і зіслали залізо; в ньому сильне зло і користь для людей, і щоб знав Аллах, хто допомагає Йому і Його посланцям таємно. Воістину, Аллах - сильний, великий!” (Сура 57. Залізо, 16-25).
“О ви, котрі повірили! Коли бесідуєте таємно, то не бесідуйте про гріх, ворожість і непідкореність посланцю, а бесідуйте про доброчинність, богобоязливість і бійтеся Аллаха, до котрого ви будете зібрані. Таємна бесіда - від сатани, щоб засмутити тих, котрі повірили. Але нічим вона не пошкодить їм, хіба тільки з дозволу Аллаха. На Аллаха нехай покладаються віруючі!
О ви, котрі повірили! Коли кажуть вам: “Дайте простір в зборах!” - то давайте простір, і Аллах дасть вам простір. А коли вам кажуть: “Вставайте!” - то вставайте. Підносить Аллах тих із вас, котрі повірили, і тих, кому дано, знання, на різні ступені.
О ви, котрі повірили! Коли бесідуєте таємно з посланцем, то висуньте перед вашою бесідою милостиню. Це краще для вас і чистіше. А якщо ви не знайдете… то Аллах - прощаючий, милосердний! Хіба ви боїтеся до вашої бесіди висунути милостиню? Якщо ж ви цього не зробили і Аллах звернувся до вас, то вистоюйте молитву, і давайте очищення, і підкоріться Аллаху і Його посланцю. А Аллах знає те, що ви робите!
Хіба ти не бачив тих, котрі здружилися з народом, на котрий розгнівався Аллах? Вони ні з вас, ні з них; вони клянуться брехливо і знають це. Приготував Аллах їм сильне покарання. Воістину, погано те, що вони роблять!” (Сура 58. Сперечання, 10-16).
“О ви, котрі повірили! Не дружіть з людьми, на котрих розгнівався Аллах. Вони зневірились в останньому житті, як зневірились невірні в жителях могил” (Сура 60. Випробування 13).
“О ви, котрі повірили! Не давайте своєму майну і дітям відволікати вас від згадування Аллаха. Хто це робить, ті - потерпіли шкоду. І використовуйте те, чим вас наділили, раніше, ніж до когось із вас прийде смерть, і тоді він скаже: “Господи, якби Ти відстрочив мені до близького строку, я би почав давати милостиню і був би праведним!”
“Але ніколи не відкладе Аллах душі, коли до неї прийде її пора. Аллах знає те, що ви робите!” (Сура 63. Лицеміри, 9-11).
На цьому, читачу, ми закінчуємо з тобою перегляд і цитування Корану. Ось що написано, зокрема, про сам твір пророка Мухамеда у передмові до видання 1986 року:
“Читачі, що вперше знайомляться з текстом Корану, переважно очікують знайти в ньому цілісний літературний твір з єдиною композиційною схемою, подібний більшості старозавітних чи євангельських текстів, або ж щось подібне до трактату, що містить послідовний виклад системи віровчення ісламу. Проте Коран - твір, що народжувався стихійно і без будь-якого плану. Він складається з промов і проповідей, що закликають чи викривають, “пророчих об’явлень”, повчальних історико-релігійних оповідань про долю стародавніх народів і посланих до них пророків, притч і заклинань, етико-правових і обрядових повчань. Вони були проголошені в різний час протягом більше, ніж двадцяти років, з 610 по 632 р., перед різною аудиторією, через конкретні обставини, у зв’язку з різними подіями, деколи народжені одним лише внутрішнім спонуканням без якоїсь зовнішньої причини. Ранні частини - це взагалі ліричні сповіді, пристрасні монологи про всемогутність єдиного бога і неминуче одержання у Судний день.
Зміст Корану хаотичний і багатоплановий, що, звичайно, утруднює його сприйняття. Будучи за перевагою релігійно-філософською і законодавчою пам’яткою Аравії кінця VI ст. в той же час і літературним твором, відзначеним видатними художніми властивостями. Це глибокий психологічний документ, що відбив етапи еволюції особи Мухамеда, його ставлення як віроучителя і людини нової епохи. Це - дуже рання пам’ятка прози на арабській мові. Сприйнятий як слово Аллаха, Коран відіграв виняткову роль у формуванні єдиної літературної мови арабських народів і в її поширенні в країнах Азії і Африки.
Коран виник як усна мова, в усній передачі він існував і при житті Мухамеда, і після його смерті. Усною була вся словесність родового суспільства Аравії. Це складає специфіку його культури. Магічною силою в ній володіло слово, звук, а не буква. Існуючі тоді арамейська, сірійська, набатейська, сабатейсько-хімайритська і власна, ще примітивна, арабська письменність використовувалися головним чином для торгових і політичних документів. Пам’ять слухачів Мухамеда фіксувала потік об’явлень, що спонтанно виникали протягом четверті віку. Кожне об’явлення здавалося і єдиним, і останнім. Записи мали винятковий характер і були приватною справою. Основна частина тексту передавалася по пам’яті. Щось було забуто самим Мухамедом, щось - його слухачами.
У 651 р., згідно переказів, що збереглися в пам’яті і в приватних записах об’явлення Мухамеда були зібрані і зведені в один список. Його текст був визнаний єдино повним і справжнім словом Аллаха. Як священий, він передавався в незміненому вигляді до наших днів і являє текст Корану в його нинішньому вигляді.
…Він склався як затягнутий на довгі роки напружений діалог Мухамеда з самим собою, діалог між богом і Мухамедом, між богом і людьми (при чому Аллах говорить від свого імені і в першій особі - “я”, “ми”), між Мухамедом і його слухачами - язичниками - одноплемінниками, мекканськими і мединськими іудеями і християнами, єдиновірцями і ще не повірившими в його правоту, між прагнучими почути богоявлене слово і тими, хто злісно насміхався над проповідуючим пророком. Це була жива мова, звернена до конкретних людей у конкретних ситуаціях. Проте в багатьох випадках нічого не відомо ні про тих, ні про інших.
Крім того, в Корані подана мова лише з одного боку - слова Мухамеда, промовлені ним у відповідь на невідомі нам репліки його аудиторії, його заперечення на якісь звинувачення на його адресу, відповіді на якісь питання і нерозуміння слухачів, сказані з приводу, суть котрих була незрозуміла уже ближчим поколінням мусульман. Тільки в декількох випадках Мухамед цитує звернені до нього репліки або переказує слова тих, хто йому заперечує, на котрі дає відповідь він сам або бог”.
Кожна людина в будь-якій справі, в будь-якому читанні або знаходить для себе мимоволі щось нове, або знаходить (не знаходить) те, що вона хотіла знайти. І будь-який результат, котрий ми одержуємо, повинен нас привести до певних висновків, котрі або зміцнюють або піддають сумніву ту початкову позицію в нашій думці, котру ми займали перед тим, щоб щось вирішити. А наша з тобою первинна позиція, читачу, полягала в тому, щоб на основі того, що говориться про Бога в канонічних книжках, зміцнитися у своїй вірі в Бога, але не тільки, полюбивши Його серцем і душею, але і зрозумівши Бога своїм розумінням, зрозумівши, а ще краще - побачивши Його. І саме тому я не полінувався передрукувати декілька десятків сторінок із Біблії, Корану, Настанов Серафима Саровського, щоб попробувати саме там знайти ті наріжні моменти, спираючись на котрі, можна наочно переконатися, що Бог існує в реальності, і що саме Він створив все існуюче у Всесвіті, в тому числі і людину - за своїм образом і подобою. Для мене подібної проблеми уже давно не існує. А для тебе, мій читачу? Якщо твоя відповідь заперечлива, тобто, якщо ти поки-що не почуваєш себе впевненим у своєму розумінні, що Бог є реальна вища сила, то для початку постараємося переконатися, наскільки доказовим у цьому відношенні є для нас той матеріал, котрий ми перед цим цитували. І не судіть нас дуже строго, служителі церков і віруючі, тому що ми з читачем ставимо своїм завданням не пробувати заперечити те, що Бог є, а навпаки - доказати, що Він є. Адже як би там не було, але, на жаль, все те, що творить людина, не завжди переконує мене, що це творить людина, котра по-справжньому вірить у Бога. Якби люди в більшості своїй вірили в це, то, на мій погляд, вся історія людства розвивалася б трохи, а можливо, і принципово інакше. Так давайте всі разом, полюбивши ближнього свого як самого себе, постараємося все-таки зрозуміти істину, пізнавши її не тільки з допомогою словесних аргументів, але і як фактичну реальність, дану нам у відчуттях, тому що, і я не боюся оголосити про це попередньо, все духовне - матеріальне (точніше - тонко матеріальне), а все матеріальне - духовне (точніше - підвладне дії духовного і само видає із себе духовне). Але спочатку попробуємо знайти докази цьому в канонічних книжках християн і мусульман. Пропоную зробити це у вигляді невеликих конспектів по цитованому матеріалу.
Спочатку - Біблія.
Бог один творить чудеса великі, створив небо і землю, море і все решту. Не треба надіятися на князів і сина людського, в котрому немає спасіння, бо, коли виходить дух його, він повертається в землю і зникають всі помисли його (із Псалму 145). Віки влаштовані словом Божим (До євреїв, 11:3), “Бо Він сказав, - зробилося; Він повелів, - і явилося (Псалом 32:9). Бог створив “тверді”: небо, землю. А також воду (Буття, 1). Дальше Бог створив світила, а також все на землі і на небі, про що читач знає із Буття. Людину Господь Бог створив із пороху земного, вдувши в її обличчя дихання життя, в тому числі жінку із ребра чоловіка. Чоловік був створений за образом і подобою Божою і повинен був жити вічно, але чоловіка через жінку спокусив змій. Чоловік, порушивши вказівки Бога, став смертним. Бог велів чоловікові присвятити Йому суботу. Перша людина - із землі, але в ній також є душевне і духовні тіла (1-е Коринфянам, 15). Люди побачать обличчя Бога й ім’я Його з допомогою престолу Бога й Агнця (світильника) - див. Об’явлення, 22.
Гріх, котрий робить людина, є поза її тілом, але шкодить власному тілу. Людина не належить собі, бо її тіло - храм, у котрому живе Святий Дух, Котрого вона має від Бога (1-е Коринфянам, 6), а всі люди - члени тіла Бога, від плоті Його і кісток Його (До Ефесян, 5). Якщо людина звернеться до Бога, то Бог її почує і вселить бадьорість (Псалом 137). Повернеться прах людини в землю, чим він був, а дух повернеться до Бога, Котрий дав його. Складачі мудрих слів - від одного пастиря. Суть всього - боятися Бога і дотримуватися Його заповідей (Еклесіат 12).
А тепер - Настанови преподобного Серафима Саровського.
Не треба боятися диявола - хто боїться Бога, той здолає диявола. Душа людини безсмертна і піклування наше повинно більше відноситися до душі, ніж до тіла. Благодатні дарування одержують тільки ті, хто має внутрішні діяння і думає про свою душу. Якщо людина внутрішньо споглядає світло, то її розум чистий. Від пильного збереження серця в ньому народжується чистота, для котрої доступне бачення Бога. Коли людина приймає щось Божественне, то радіє, а коли диявольське, то бентежиться. Тіло - раб душі, а душа - цариця. Якщо позбутися гріхів, то не буде хвороб. Щоб очиститися від нечистого духу, треба позбутися пристрастей. Щоб побачити славу Божу, треба принизити себе і полюбити покірність, а самих себе вважати найгрішнішими із всіх. Лишнє піклування про житейські речі властиве людині невіруючій і малодушній. Одна з причин пришестя у світ Ісуса Христа - відновлення в грішній людині образу і подоби Божої. Дорога життя людини, що складається із душі і тіла, повинна складатися із діяння і умоспоглядання, тобто із дій тілесних і духовних. Кожному, хто бажає проходити духовне життя, треба починати від діяльного (тілесного) життя, а потім уже приходити до умоспоглядального.
Шлях діяльного життя складають: піст, стриманість, пильність, колінопреклоніння, молитва й інші тілесні подвиги.
Шлях умоспоглядального життя полягає у піднесенні розуму до Господа Бога, в сердечній увазі, розумній молитві і спогляданні через це речей духовних.
Без діяльного життя прийти в умоспоглядальне, говорить Серафим Саровський, неможливо.
А тепер знову пориємося в наших цитатах із Корану.
Бог створив небо із семи небес. Бога можна побачити через знамення, котрі Він посилає на підтвердження істинності. До числа таких знамень відноситься грім, хмара, творіння небес і землі, зміна дня і ночі, блискавка, ангели, тіні людей, птахи в повітрі, дух святий й інші. У геєни вогняної сім воріт, і у кожних - окрема частина. У кожної людини є птах, прикріплений на шиї. Бога прославляють сім небес і земля. Людину створив Бог із есенції глини, помістивши її краплиною в надійному місці, потім із краплини Він створив згусток крові, із котрої - кусок м’яса, із котрого - кістки, котрі Він обложив м’ясом. У Бога є посланці і пророки. Ісус Христос (Іса) - один із них..
У загальному, в аналізованих нами канонічних книжках, на жаль, нічого певного щодо того, що є Бог або хто такий Бог, не сказано. І тому, повторююся, тяжко полюбити Господа Бога свого “всім розумінням твоїм”. А, можливо, ми зможемо зрозуміти Бога, якщо згадаємо: “І створив Бог людину за образом Своїм, за образом Божим”. Створив, сказавши перед цим: “Створимо людину за образом Нашим, за подобою Нашою”. І якщо це так, а у мене щодо цього немає ніякого сумніву, то, можливо, нам буде легше зрозуміти, хто є Бог, якщо ми підемо до Бога від зворотного - від людини, створеної Богом “за образом Своїм”. Ну, що ж, попробуємо це зробити, читачу, попробуємо розібратися, в чому полягає суть подоби людини до образу Бога. І тому - наступний розділ, у котрому мова піде про людину.

 








ПРО ЛЮДИНУ

А що можна говорити про людину, якщо вона, здавалося б, вивчена уже вздовж і впоперек. І уже давно існує багато наук, у котрих людина постає сама перед собою з найрізноманітніших точок зору на те, що вона є насправді. Особливо добре ми вивчені “очима” таких наук, як анатомія і фізіологія людини, котрі є свого роду фундаментальними науками для визначення всього, що пов’язано із забезпеченням нормальної життєдіяльності людини розумної. Тобто основою сучасного погляду на людину є його грубо матеріальна, функціонуюча у своїх фізіологічних проявах суть, котра виникла у процесі еволюції життя тваринного світу на Землі. Всі аспекти духовного життя людини, її мислення, психічної діяльності і т. д. і т. п. розглядаються, в основному, від цієї самої “пічки” - людини матеріальної.
Якщо ж подивитися на людину матеріальну “очима” Старого Завіту, то виявляється, що фізичне, матеріальне тіло людини - це всього лише “порох земний”, у котрий Господь Бог вдув “дихання життя”, після чого “стала людина душею живою” (Буття, 2:7). Більш “просунутий” у часі свого створення Коран говорить про створення людини також більш просунуто: “Ми (Бог - І.С.) уже створили людину з есенції глини, потім помістили Ми її краплиною в надійному місці, потім створили із краплини згусток крові, і створили із згустку крові кусок м’яса, створили із цього куска м’яса кістки і обклали кістки м’ясом, потім Ми виростили її у другому творінні..” (Сура 23 Віруючі, 12-14). В іншому місці говориться, що “Аллах створив різних тварин із води. Із них є такі, що ходять на двох ногах, і є такі, що ходять на чотирьох…” (Сура 24, Світло, 44).
І ще, що ми уже знаємо із Нового Завіту: “…тіла ваші є храм для Святого Духа, що живе у вас, Котрого ви маєте від Бога… Бо ви куплені дорогою ціною” (1-е Коринфянам, 6:19-20). Ми також знаємо, що “ми члени тіла Його (Бога - І.С.), від плоті Його і від кісток Його” (До Ефесян, 5:30).
Але ці цитати із канонічних книжок. І я попередньо оголошую, читачу, що докажу тобі, що все, що ми з тобою тільки-що процитували, є дійсна правда, точно так же, як те, що Бог створив людину спочатку із “пороху земного” (“есенція глини”) в указану в Біблії пору: “І був вечір, і був ранок: день шостий”. Я також повторюю тобі, читачу, що докажу тобі, і ти зі мною погодишся, що ти уже бачив Бога неодноразово своїми очима. Але це буде потім, трохи пізніше, коли ми навчимося з тобою говорити на одній мові, попередньо розібравшись із незнаючими або згадавши з уже освіченими “азбуку”, “словоскладання” і “словосполучення” нашої спільної “мови” і мислення, коли, наприклад, ми починаємо розуміти, чому перед тим, як позначити наступний день створення землі і неба і всього існуючого в них, у Першій Мойсеєвій книжці повторюється коротке “І був вечір, і був ранок”. Ніби виходить, що Бог творив не вдень, а з вечора до ранку. І ще до того ж. Невже ти думаєш, читачу, що кожен день створення світу вкладається у рамки земних діб чи частини їх - з вечора до ранку? Ось воно. Правильно ти вважаєш, читачу, що ніякого відношення земні доби не мають до створення світу, тому що вони “народилися” уже потім, пізніше, коли появилася Земля, бо земні доби, години, хвилини й інші дрібніші і більші одиниці часу прив’язані до протікання часу в його земному вимірі, а Бог творив у Всесвіті, вимірюючи час свого творіння більш великими, неземними “кроками”, а вся історія виникнення людства переживає поки-що лише сьомий день створення світу - день, котрий ще не закінчився, день у котрий Бог відпочив: “І закінчив Бог сьомого дня своє діло, що його творив, і спочив сьомого дня від усього свого діла, що творив. І благословив Бог сьомий день і освятив його; того бо дня спочив Бог від усього діла свого, що творячи зробив” (Буття, 2:2,3). А поки ми, люди, створені “за образом Божим”, за Його подобою, здебільшого ще не усвідомили, що саме такі ми є, тому що… Але про це потім, а спочатку давайте подивимося, хто ми є насправді сьогодні, що в нас є відмінне і що подібне до Бога, що нас створив. Давайте попробуємо відшукати у собі “іскру” Божу, давайте попробуємо знайти в собі те, що свідчить нам у нас про божественність нашого походження, про наш шлях до Бога від добре відомого, через менш відоме до того, чого ми поки-що практично не знаємо і про що декотрі з нас лише догадуються, не завжди зумівши чи не встигши дати своїм здогадам логічно осмислений і зрозуміло пояснений, придатний для сприйняття іншими людьми вигляд, коли все стає “і їжаку зрозуміло”. І так, що ж добре, чи більш-менш добре всім відомо про людину, тобто про кожного з нас? Добре відомо. Так, добре відомо, що людина має своє фізичне тіло, котре складається із клітин, тканини і органів.
Основним будівельним елементом людського організму є клітина - мікроскопічної величини клубок живого білка, у котрому знаходиться ядро і протоплазма, що містить різноманітні речовини, необхідні для підтримання життєдіяльності клітини. Клітини мають різноманітну форму, котра залежить від їх функції і розташування їх в організмі. Вони можуть бути кулеподібними, овальними, плоскими, циліндричними, подовгуватими, розгалуженими й ін.
Клітини однакової форми і функцій утворюють тканини, котрі з одного боку, складаються із прилягаючих одна до одної клітин, а з другого - утворюють міжклітинний субстрат. У людському організмі є чотири види тканин: епітеліальна, сполучна, жирова і хрящова. Більш детально про це читач може дізнатися із такої добре відомої науки, як анатомія людини.
В організмі людини є, крім клітин і тканин, багато органів, що виконують різноманітні функції і складаються з різних тканин. А такі складні функції, як, наприклад, живлення чи дихання, відбуваються у результаті спільної роботи багатьох органів і тканин, що утворюють системи. У людському організмі розрізняють системи: кісткову, м’язову, травлення, дихальну, кровоносну, сечостатеву, нервову, органів відчуття, ендокринну. Окремо розглядають шкіру - зовнішній покрив людини. І про це все нам добре відомо із анатомії і фізіології. Тому детальніше переказувати все це не будемо. Зупинимося лише на деяких фактах і даних, котрі містяться не у всіх навчальних посібниках із анатомії людини, проте цікаві.
Те, що живі організми складаються із клітин, вперше виявив англійський природодослідник Роберт Гук у 1665 році з допомогою удосконаленого ним мікроскопу.
Клітини нашого організму недовговічні. Наприклад, червоні кров’яні клітини живуть всього коло чотирьох місяців, після чого вони розпадаються, замінюючись постійно генерованими новими клітинами. Колір нашої крові визначають приблизно 35 мільярдів червоних кров’яних клітин, що складають її, котрі відповідають за постачання кисню всім органам тіла людини. Уявляєш, читачу, 35 мільярдів клітин крові всього лише у однієї людини! Це, у крайньому випадку, у 5-6 разів більше, ніж усе населення земної кулі!
А ось жирові тканини - просто жир, від котрого більшість намагаються позбутися, також, виявляється, потрібний організму, бо він є кращим, і найбільш концентрованим живленням із всього, що придумала природа. Здоровий чоловічий організм містить у ваговому відношенні 10% жиру, а здоровий жіночий - близько 25%. Кажуть, що надмірний жир сильно впливає на серцево-судинні хвороби. І не тільки кажуть, але і пишуть. А ось щотижневик “Аргументи і факти” (14 липня 1999, №28) у додатку “Здоров’я” (стор. 23) пише зовсім інше:
“Порочність застарілих догм дієтхарчування проявилася особливо наочно, коли з тріском провалився широкомасштабний міжнародний дослідницький проект, що охопив сім розвинутих країн світу і покликаний підтвердити “очевидний зв’язок між кількістю жирів у їжі і серцево-судинними захворюваннями. Підсумки великої за об’ємом роботи виявилися обеззброєними: не було виявлено навіть найменшої залежності ризику розвитку атеросклерозу від долі жирів у харчуванні. Іншими словами, поступлення в організм горезвісного холестерину практично негативно ніяк не впливає на стан серцевої системи”.
Попутно вияснилося, що точно так же ні шкоди, ні користі від ніби “профілактичних” вітамінів С і Е. Основи “офіційної” дієтології загрожували рухнути одночасно, і дослідницький проект без лишнього шуму прикрили…
Однак голландський вчений Міхаел Гертог із Національного інституту народного здоров’я і охорони оточуючого середовища вирішив використати накопичений багатющий матеріал цього дослідження в іншому аспекті, пов’язаному з його науковою темою - вивченням так званих флавоноідів. (Флавоноіди - це фенольні сполуки, що містяться у вищих рослинах. Більшість з них - пігменти, що надають червоне, жовте, синє і фіолетове забарвлення різним рослинам). Вчений розрахував середні рівні вмісту флавоноідів у традиційних продуктах харчування населення окремих країн, а потім порівняв ці показники з частиною серцево-судинних захворювань. Результат був несподіваним, але безперечним: чим вищий вміст флавоноідів у традиційній їжі будь-якої країни, тим нижчий ризик серцевого інфаркту. Виявилося, що відмінність у частоті серцевих інфарктів у жителів різних країн на 50% визначаються кількістю спожитих флавоноідів. Навіть такий безумовно шкідливий для серця фактор, як куріння, займає лише друге місце за значенням!
Про це написано під заголовком, що повідомляє нас, що “Жири в інфаркті не винні”, а дальше виявляється, що “Більше флавоноідів - більше життя”. Можливо, і цей матеріал нам з тобою пригодиться, читачу. Автор цього матеріалу Юрій Скороходов повідомляє нам, що “в цілому люди живуть тим довше, чим більше вони споживають флавоноідів”. Найбільше флавоноідів міститься у чаї і червоному вині (у вині значно більше, ніж у не перебродженому виноградному соку), а з інших продуктів - тільки у цибулі, капусті і яблуках. У зимовий період їх вміст у овочах і фруктах практично падає до нуля.
До речі, у тій же публікації міститься дуже корисна інформація. Виявляється, вчені Центру клінічного харчування у Кембриджі (Великобританія) виявили, що деякі органічні речовини, що виробляються спеціальними тканинами вищих рослин і служать для регуляції і координації їх росту, котрі називають фітогормонами, мають сильний протираковий ефект. Найбільша концентрація фітогормонів - у житньому хлібі, сої, пиві і міцних спиртових напоях із зернового спирту, наприклад, у віскі чи пшеничній горілці.
А тепер знову повернемося до фізичного тіла людини.
Якщо з поверхні тіла людини, покритого шкірою з окремими волосяними ділянками, проникнути трохи глибше, то ми без труднощів виявляємо всюди кістки і м’язи. Завдяки скороченню м’язів людина робить рухи, котрі приводять у дію систему важелів, утворених кістками. З’єднані між собою різними способами кістки утворюють скелет. Там, де немає необхідності в русі між кістками або де з’єднання кісток повинно бути твердим, як, наприклад, між кістками склепіння черепа, з’єднання кісток - безперервне, засобом щільно волокнистої з’єднуючої тканини або хряща. Рухоме з’єднання кісток називають суглобами. Суглоб називають простим, якщо він утворений двома кістками, і складним, якщо утворений трьома і більше кістками.
М’язи складають близько 42% ваги дорослої людини. Решту 58% складають кістки (18%), жир (17%), кров (8%), нутрощі (8%), шкіра (4%), мозок і нерви (3%). М’язова тканина містить 75% води і 25% щільних речовин, у склад котрих входять білки, жири, вуглеводи, особливі екстрактивні речовини (наприклад, вітаміни і солі).
Скелет людини нараховує близько 200 кісток. Людська кістка здатна витримати навантаження у 30 разів більше, ніж такий будівельний матеріал, як цегла, а найміцніша людська кістка - це кістка гомілки, котра може витримати вагу 1600 кг. Приблизно після 40 років людина перестає рости і навіть починає зменшуватися в рості, “всихаючи” у середньому на 10 мм кожні 10 років. Це відбувається у результаті зневоднення хрящів у суглобах і хребті.
У тілі людини більше 400 м’язів. Різні м’язи можуть виконувати неоднакову за своєю силою роботу, а сила м’язів прямо пропорційна кількості волокон, що її складають: чим товстіший м’яз, тобто чим більша площа його поперечного перерізу, тим більша його сила. У працюючому м’язі відбуваються складні хімічні процеси, що супроводжуються теплоутворенням, а при накопиченні у м’язовій тканині значної кількості вугільної і молочної кислот як продуктів обміну речовин у працюючому м’язі настає втома. При відпочинку, коли м’яз знаходиться у спокійному стані, шкідливі продукти обміну виходять із нього із цівкою крові, і м’яз відновлює свою працездатність. Збереження рівноваги, коли людина стоїть нерухомо, потребує роботу приблизно 300 м’язів.
До нутрощів (внутрішні органи грудної клітки і черевної порожнини) відносять органи травлення, дихання і сечостатевої системи.
Органи травлення складаються із стравоходу, а також цілого ряду залоз і органів, що служать для подрібнення і прийому їжі. Дихальний апарат складається із дихальних шляхів і легень. Сечостатева система включає у себе нирки і сечовидільні шляхи, а також статеві органи (чоловічі і жіночі).
Із 32 постійних зубів людини 28 переважно виростають між шостим і чотирнадцятим роком життя дитини, а решту чотири (“зуби мудрості”) появляються у віці від 17 до 21 року, а деколи і пізніше. Зубні лікарі існували уже 2,5 тисячі років тому у Стародавній Греції. Зуби вперше почали пломбувати у середні віки. Для пломб спочатку використовували віск і гуму, пізніше - свинець і золото. Емаль зубів має високу радіаційну чутливість, за котрою можна дізнатися про дозу опромінення, одержану людиною багато років тому. Зубні протези вперше почали робити етруски, що жили на Аппенінському півострові, ще 3 тисячі років тому. Штучні зуби робили із слонових кісток, зубів бегемота і овець.
Найбільшою залозою людського організму є печінка, котра виробляє жовч - зелену, густу гірку рідину, необхідну для процесу перетравлення жирів. Печінка виробляє протягом доби близько літри жовчі. Жовч виробляється безперервно, але поступає у дванадцятипалу кишку тільки у процесі травлення. За решту часу жовч накопичується у жовчному пузирі, де вона згущується і у декілька разів зменшується у об’ємі.
Слинні залози людини виробляють два види слини. Привушна слинна залоза змочує одним видом слини розжовану їжу, а підщелепна залоза, виробляючи інший вид слини, робить її слизькою. Протягом життя людини її слинні залози виробляють у середньому близько 24 тисячі літрів слини.
Протягом життя людина в середньому з’їдає близько 50 тонн їжі і випиває 42 тисячі літрів рідини.
Площа легень дорослої людини складає близько 3 м2.
Людина є досить надійною “машиною”. Наші нирки зберігають нормальну працездатність, навіть якщо 70% їх клітин відмовляються функціонувати. Коефіцієнт надійності щитовидної залози ще вищий. Це відноситься і до наднирківки. Ці органи продовжують працювати у випадку відмови, відповідно, 80 і 90 процентів їх клітин.
При вимовлянні слів голосові зв’язки людини можуть приймати близько 170 положень.
Голод не має нічого спільного з порожнім шлунком. Він виникає при нестачі у крові певних живильних речовин і сигнали про це поступають у так званий “центр голоду” головного мозку.
Голосний спів позитивно впливає на здоров’я. Об’єм легень у хорових співців (навіть у курців!) приблизно такий же, як і у тренованих атлетів. Крім того, спів зміцнює мускулатуру грудей і серцевий м’яз. Професійні співаки живуть набагато довше від звичайних людей.
Людина досконаліша від решти тваринного світу тільки розвитком мозку і своєю нервовою діяльністю. Органи травлення, шлунок нирки і серце людини більш примітивні і недосконалі і менш пристосовані до умов оточуючого середовища, ніж у тварин.
У стінках стравоходу людини міститься стільки ж нервових клітин, скільки у головному мозку.
Новонароджена дитина дихає з частотою 1 раз за секунду, а 15-літній підліток у 3 рази рідше - 20 разів за хвилину. Під час фізичної роботи людина використовує кисню у 8-10 разів більше, ніж під час відпочинку. Дихання ділиться на дві фази: зовнішнє - вдихання і видихання повітря і внутрішнє, коли кисень, взятий із повітря легенями, постачається в тканини червоними кров’яними тільцями. І в той же час кров відносить із тканин і клітин продукти обміну речовин, а частина їх віддається ниркам для дальшого видалення з організму. Утворена вуглекислота поступає з кров’ю у легені.
Кров також постачає клітинам і тканинам живильні речовини, котрі всмоктуються у кров кишковими ворсинками, що знаходяться у крові у розчиненому стані. Дрібні кров’яні судини (капіляри) у 50 разів тонші від найтоншого людського волоска. Середній діаметр капіляра - близько 0,008 мм.
Центральним органом кровообігу є серце. Маса людського серця - 240-330 грамів. Те, що ми називаємо ударом серця, є не що інше, як скорочення і розслаблення м’язів серця. Кожен удар відбувається приблизно за 0,8 секунди, а всього за добу серце скорочується приблизно 100 тисяч разів. Час його розслаблення і відпочинку за той же період складає 6 годин. Протягом дня серце людини перекачує приблизно 10 тисяч літрів крові.
Кровотворення у людині не припиняється все життя. Творення елементів крові відбувається у спеціальних органах, котрі розташовані по ходу кровоносної і лімфатичної систем. До кровотворних органів відносяться червоний кістковий мозок, лімфатичні вузли і селезінка.
Функція людського організму регулюється нервовою системою, котра складається із клітин із відростками, через котрі сприймаються імпульси із різних ділянок тіла чи зовнішнього світу і передаються іншим клітинам або робочим органам.
Нерви - це утворення білуватого кольору, що мають форму ниток. У нервах можуть бути волокна трьох видів. Одні проводять подразнення від периферії до мозку і називаються чутливими. Інші проводять подразнення від мозку до м’язів і називаються руховими. На кінець, треті передають подразнення до залоз і називаються волокнами секреції залоз.
Сукупність всіх нервів складає периферичну нервову систему.
Центральна нервова система складається із головного і спинного мозку. Головний мозок міститься в порожнині мозкового черепа і ділиться на великий мозок, мозочок і продовгуватий мозок, котрий внизу переходить в спинний мозок, що міститься в порожнині каналу хребта. Головний і спинний мозок оточені трьома оболонками: зовнішньою твердою, що відіграє захисну роль; прилягаючою до неї зсередини павутинною оболонкою, заповненою мозковою рідиною, що оберігає мозок від струсу; прилягаючою безпосередньо до поверхні мозку м’якою оболонкою, в котрій залягають кровоносні судини, що живлять мозок. Поверхня мозку, що називається корою, складається із нервових клітин і має сірий колір. Внутрішня частина мозку складається із білої речовини, що утворюється відростками нервових клітин. Кора головного мозку нерівна. Вона покрита великою кількістю різної глибини і протяжності борознами. На випуклій зовнішній поверхні головного мозку проходить продовгувата щілина, котра розділяє мозок на дві (праву і ліву) великі півкулі, пов’язані між собою великою спайкою - мозолистим тілом. На основі мозку знаходиться 12 пар черепно-мозкових нервів. Серед них розрізняють чутливі нерви (наприклад, очний і під’язичний) і змішані нерви з різними волокнами.
Спинний мозок розташовується в каналі хребта і поступово, від місця його з’єднання з продовгуватим мозком, стає вужчим. Від спинного мозку відходить 31 пара спинномозкових нервів: 8 шийних пар, 12 грудних, 5 поперекових, 5 жирових, 1 куприковий. Спинномозкові нерви є змішаними: кожна із пар на виході із каналу ділиться на передню, черевну і задню, спинну. Обидві гілки містять рухові і чутливі волокна і містяться в шкірі і м’язах відповідних частин тіла.
Цілий ряд функцій нервової системи називається рефлексами, котрі є реакцією організму на дії зовнішніх подразників. Рефлексивна реакція виникає не усвідомлено.
Мозок людини важить у середньому близько 1,3 кг. Вага мозку здорової людини коливається від 1020 до 1970 грамів, при чому мозок чоловіка на 100-150 грамів тяжчий від мозку жінки. А ось мозок великого російського письменника Івана Сергійовича Тургенєва важив цілих 2 кг і 13 грамів!
Майже третину свого життя людина проводить у сні. У восьми із десяти хворих першопричиною їх захворювання є страх, заздрість, роздратування й інші негативні емоції. На тілі людини розташовано приблизно 3 мільйони нервових клітин. Людська думка проходить по нервових волокнах тіла із швидкістю 250 км (год.), менше 70м (сек.), тобто значно повільніше, ніж передача інформації по телефону, радіо і телебаченню. А сама “людина розумна” появилася приблизно 400 тисяч років тому.
Органи відчуттів людини поділяються на органи зору, нюху, дотику, слуху, рівноваги і смаку.
Нервова система відіграє роль регулятора різних функцій людського організму. Проте цілий ряд життєвих процесів, у тому числі обміну речовин і енергій, відбувається напіввпливом певних хімічних речовин, що називаються гормонами, котрі діють на клітини, що їх сприймають. Залози, що виробляють гормони, не мають протоків і виділяють їх просто у кров. Тому їх називають залозами внутрішньої секреції, або ендокринними залозами. До них відносяться: верхній придаток мозку (шишкоподібне тіло, або епіфіз), нижній придаток мозку (гіпофіз), щитовидна і коло щитовидна залози, виделкова залоза, острівки підшлункової залози, наднирківні залози, статеві залози.
Ось і все, шановний читачу, про фізичне тіло людини. Звичайно, це - майже нічого. Але фізичне тіло, повторююся, вивчено вздовж і впоперек, а його власник - людина - ніяк ще не дійшла до удосконалення і щодо свого здоров’я, і щодо умов власного життя, і відносно подібних до себе…а якщо взяти на приціл ще наші взаємовідносини з оточуючим природним середовищем, то це не витримує ніякої критики. Гине природа, заражена продуктами виробництва людини-хижака, а разом з нею… а разом з нею наближаємося ми до “критичної маси” результатів своєї праці, праці людини “розумної” чи (?) і безсумнівно бездуховної у своїй гігантськи переважній більшості.
Читачу, а що ми можемо знайти з тобою, щоб нам підтвердило, що ми, тобто кожен з нас, подібні Самому Богові? Невже Господь Бог, якщо виходити з анатомічної нашої будови і фізіологічних функцій нашого організму, щось схоже на нас, тільки в безкінечну кількість разів більше? Коли люди говорять про Бога і намагаються супроводжувати ці розмови мімікою свого обличчя і руками, то чомусь вони завжди вказують кудись вверх, до неба, а не навпаки. А в яке місце неба чи в яку точку на небі ми вказуємо, коли раптом, несподівано і не копіюючи один одного, намагаємося або самі собі або комусь іншому вказати на верх, де, можливо, і насправді є Бог? Ні, Сонце, Місяць чи зорі тут ні при чому. Читачу, ти знову можеш пройтися по тих сторінках, де ми з тобою займалися цитуванням канонічних книжок. А мене знову потягнуло до Біблії, щоб знову попробувати “побачити” через призму її премудростей хоч якісь натяки на те, що людина подібна до Бога. І, можливо, якби хоч трішки, хоча б на мить глянути на Бога і запам’ятати, що побачив, то потім би вдалося і в собі побачити відображення Бога. Адже, напевно, і не випадково декілька тисячоліть іде про це мова, і не тільки словесна, але і записана у канонічних книжках. Послухай, що я “відкопав”, читачу:
“Після цього я глянув, і ось відчинені двері на небі, і той же голос, який я чув, ніби звук труби, що говорив зі мною, сказав: “Зійди сюди, і Я покажу тобі, що має статися після цього”. І в ту ж мить я був у дусі: і ось престол стояв на небі, а на престолі - Сидячий. І Сидячий був подібний виглядом до каменя яспісу і сардиса, а райдуга навколо престолу, видом подібна до смарагду.
А навколо престолу - двадцять чотири престоли, а на престолах я бачив двадцять чотири старці, які сиділи, одягнені у білий одяг, і мали на головах своїх золоті вінці. А від престолу виходили блискавки, громи і голоси; і сім світильників вогняних горіли перед престолом, які є сім Духів Божих.
І перед престолом море скляне, подібне до кришталю, а серед престолу і навколо престолу - чотири тварини, повні очей спереді і ззаді. Перша тварина була подібна до лева, друга тварина подібна до теляти, третя тварина мала лице, як людина, а четверта тварина подібна до летючого орла. І кожна з чотирьох тварин мала по шість крил, а навколо, і навіть під крилами, повно очей. І вдень, і вночі істоти не перестають говорити: “Свят, свят Господь Бог Вседержитель, Хто був, є і гряде!”
І щоразу, коли тварини складають славу, честь і подяку Тому, Хто сидить на престолі і живе віки вічні, двадцять чотири старці падають перед Сидячим на престолі, і поклоняються Тому, Хто живе віки вічні, і складають вінці свої перед престолом, говорячи: “Достойний Ти, Господи, прийняти славу, і честь, і силу, бо Ти створив усе, і все з Твоєї волі існує і створене!”
Ось так намалював нам святий Іоан Богослов у своєму “Об’явленні” бачення Сидячого на престолі, що стояв на небі (Розділ 4).
І ще, шановний читачу:
“І бачив я другого Ангела сильного, котрий сходив із неба, одягнений у хмару, і райдуга була над головою його, а обличчя його, як сонце його, і ноги його, як стовпи вогняні. І була у руці у нього книжка розкрита. І поставив він праву ногу свою на море, а ліву на землю; і викрикнув гучним голосом, як рикає лев; і коли він викрикнув, тоді сім громів заговорили голосами своїми. І коли сім громів заговорили голосами своїми, я хотів був писати, але почув голос з неба, що говорив до мене: “Затай те, що говорили сім громів, і не записуй того”. І ангел, котрого я бачив, що стояв на морі і на землі, підняв руку свою до неба, і клявся Живучим на віки вічні, Котрий створив небо і все, що на ньому, землю, і все, що на ній, і море, і все, що у ньому, що часу вже більше не буде; а в ті дні, коли проголосить сьомий ангел, коли він затрубить, тайна Божа звершиться, так як Він благовістив рабам Своїм, пророкам.
І голос, який я чув із неба, знову заговорив до мене і сказав: “Піди, візьми розкриту книжку з руки ангела, який стоїть на морі і на землі!"
І я пішов до ангела і сказав йому, щоб він дав мені книжку. Він сказав мені: “Візьми і з’їж її, і вона буде гірка в череві твоєму, але в устах твоїх - солодка, як мед”. І я взяв книжку з руки ангела і з’їв її, і була вона в устах моїх солодкою, як мед, коли ж з’їв її, то гірко стало в череві моєму. І сказав він мені: “Тобі належить знову пророкувати про народи, племена, язики і про царів багатьох”. (Об’явлення, розділ 10).
А яке це все має відношення до розділу нашої книжки “Про людину”? - спитає деякий читач. Відповідаю: пряме, бо ми з тобою, читачу, намагаємося іти до пізнання самих себе не по протоптаних стежках анатомії, фізіології й інших мудрих, що часто заплуталися у власних нетрях наук, присвячених людині, а виходячи із Богоподоби людині. А тому звичайні наші спроби побачити Бога, а потім, прискіпливіше поглянувши на людину, знайти в ній явні ознаки божественності її походження, щоб, вчепившись за це, вернутися до Того, Хто нас створив, і уже не розлучатися з Ним ніколи, полюбивши Господа Бога свого всім серцем, душею і розумінням. І, можливо, читачу, нам вдасться з тобою розкрити ту книжку, про котру говориться в наступних рядках:
“І бачив я у правиці Сидячого на престолі книжку, написану з середини і зовні, запечатану сімома печатями.
І бачив я ангела сильного, що проголошував гучним голосом: “Хто достойний відкрити книгу і зняти печаті її?”
І ніхто ні в небі, ні на землі, ні під землею, не міг розкрити книгу, ані заглянути в неї”. (Об’явлення. 5:1-4).
Ось так написано на початку розділу 5 “Об’явлення святого Іоана Богослова” - ніхто не міг розкрити книжку, котра була у Сили, розділ 10 “Об’явлення”, у котрій Іоану Богослову дозволив, щоб той пророкував “про народи, племена, язики і про царів багатьох”. Але нас з тобою поки-що це не цікавить, читачу. Нам хоча б зуміти з самим собою розібратися, побачивши у самих себе Бога. Але як?
Великий російський письменник Максим Горький, здається, зопалу випалив: “Народжений повзати літати не може”. А, можливо, і не зопалу. Можливо, воно так і є, якщо дуже і дуже багато ще не пізнали ні Бога в цілому, ні Бога в собі. А ти, мій читачу, - народжений повзати? А, можливо, із “народженого повзати” придумаємо щось більш піднесене. Ну, наприклад: Народжений літати не повинен повзати! Ну, що? Згідний зі мною, читачу, впевнений, що, згідні зі мною, також знайшлися. А як ви дивитеся на те, згідні зі мною, що випадкового в нашому світі нічого немає - все закономірно і все взаємопов’язано. А якщо так, то чи випадково те, що навколо престолу Сидячого (тобто Бога) була райдуга (Об’явлення, 4:3) і над головою “Сильного Ангела, котрий сходив із неба, одягнений у хмару, і райдуга була над головою його, а обличчя його, як сонце” (Там же, 10:1)? А Ангел сильний “поставив праву ногу свою на море, а ліву на землю” (Там же, 10:2).
Читачу, ти ж бачив райдугу. І не один раз бачив це прекрасне явище природи. І сім основних кольорів райдуги, що переходять поступово із одного в інший (від малої, внутрішньої, дуги фіолетового кольору через синю, голубу, зелену, жовту, оранжеву до найбільшої, зовнішньої, дуги - червоної). А якщо говорити точніше, то райдуга - це тільки частина окружностей (а можливо, й інших замкнутих фігур типу еліпса), намальованих на небозводі різними фарбами, котрі видно тільки частково, бо їх замикання відбувається в частині небозводу, схованої від ока людського за горизонтом.
Мені здається, що про те ж саме говориться і в Корані - про небо “із семи небес”:
“Він - той, котрий створив вам все, що на землі, потім звернувся до неба і зробив його із семи небес. Він про кожну річ знає!” (Сура 2. Корова, 27).
Чи не ті “сім небес”, переломлюючись через спектр, що появляється в атмосфері, постають перед нами у вигляді райдуги? Цікаво, однак, - “білий колір” може розкладатися на декілька. А раз це так, то, значить, біле світло являє собою поєднання саме цих кольорів райдуги. А хіба немає кольорів, скажемо, чорного, сірого, коричневого? При чому тільки два кольори є контрастно-протилежними - білий і чорний, ніби світло і абсолютна темрява. Інші ж кольори (сім кольорів райдуги) коричневий, сірий та інші можуть мати найрізноманітніші відтінки, що ніби залежать від концентрації у них “фарби”. Але таких, наприклад, кольорів, як коричневий і сірий, у багатоколірній гамі райдужних кольорів немає. Сірі кольори різних відтінків є ніби перехідними між білим і чорним. А ось коричневий колір - це щось особливе. Ті, хто працює із фарбами, придаючи основній сімці гами кольорів різні відтінки, знають, що якщо фіолетову фарбу у “райдузі” кольорів (а суміш семи кольорів райдуги у певних долях дає білий колір) замінити коричневою, то така семиколірність дає при перемішуванні кольорів підсумкову чорноту. Така свого роду “коричнева чума”, що перетворює білий колір (і біле світло) у свою протилежність. А як це все відбивається на людині - “райдуга” навколо престолу Бога і Ангела з райдугою над головою, сім небес й інші “сімки”?
І так, шановний читачу, і коранівські “сім небес”, і сім кольорів райдуги мають пряме відношення до “людини розумної”. І не тільки до людини, але і до всього існуючого у Всесвіті. І Сам Господь Бог створив людину за Своїм образом і подобою не щодо фізичної суті людини, а щодо її більш тонкої матеріальної, Божественної суті. Але почнемо все по порядку.
Ось перед нами вона (тобто кожен із нас) - людина, подібна Богові, “людина розумна”, людина космічна. І блідне перед цією людиною космічною людина фізична з її грубо матеріальними, земними проблемами, котру не тішить райдуга навколо Бога і Ангела, не манить життя духовне, а основні інтереси зводяться до того, як би без лишніх турбот і з найбільшим матеріальним забезпеченням скоротати свій земний вік. Не дивлячись на примітивність подібних моїх суджень, вони все-таки не зовсім безпідставні. А, між іншим, виявляється, таке складне фізичне тіло людини, що приносить їй не тільки земні радощі, але і численні клопоти, є не чим іншим, і не більш значним, ніж, скажемо, костюм космонавта для тимчасового перебування його на іншій планеті, наприклад Місяці. Так, так, читачу, наше з тобою фізичне тіло - це всього-на-всього костюм справжньої, космічної, Божественної людини для її тимчасового перебування на космічній станції Всесвіту, що називається Земля. А таких планет-станцій у череві Всесвіту видимо-невидимо. Он їх скільки на небозводі у нічний час і в ясну погоду! І прийде час, коли справжня людина космічна почне вільно перелітати з однієї зірки на іншу, подібно до того, як навіщають нашу рідну Землю інопланетяни. Але до цього людству ще треба дожити. І, напевно, цей строк буде набагато довший, ніж раніше згадані 400 тисяч років існування на Землі “людини розумної”. А поки-що сьогодні… До речі, сьогодні на нашій планеті знаменний день - сьогодні “гостем” Землі було повне сонячне затемнення, кажуть, останнє у другому тисячолітті. Я трохи спостерігав його 11серпня 1999року, день тижня - середа, у Празі десь після 12.30.дня. Спостерігав невдало, бо небо було покрито щільними хмарами, з котрих накрапував дощик. І на коротку мить над Прагою нависли ніби вечірні сутінки. Правда, десь за півгодини до того і хвилин через 20 після його успішного відходу на Південний Схід помітно відчувалися тілом, особливо ногами нижче колін, якісь хвилі. А в решті - нічого особливого. А ми з читачем повертаємося від Сонця, що не загубилося за Місяцем, до самовивчення себе як сучасного гостя Землі. Кажучи спрощено, людський організм складається ніби з двох тіл: видимого, що відчувається різними органами відчуттів, грубо матеріального фізичного тіла, про котре ми уже коротко говорили, і невидимого, невідчутного багатьма з нас, тонко матеріального космічного тіла, котре прийнято називати біополем. Біополе кожної людини має свої розміри, щільність і структуру. Люди, що здатні відчувати і бачити своє біополе, біополе інших людей і предметів живої і неживої природи, можуть зчитувати відповідну інформацію із біополя об’єктів своєї уваги. Зокрема, репліки типу “Він - тупий”, “У нього гострий розум”, “Вона у мене у печінці “ і т. д. виникли спочатку із інформації по зчитуванню біополя.
У структурі біополя над головою людини є енергетичний конус. Чим гостріший кут цього конуса, тим вищий інтелект людини і її біоенергетичне “мислення”. Іноді верхня частина конусу ніби зрізана й із “зрізу” піднімається вверх світла труба. Такі люди відносяться, на мій погляд, до числа вибраних і мають практично безмежні можливості щодо свого духовного розвитку і впливу на процеси, що відбуваються не тільки на Землі. Із біополя однієї людини, що діє негативно на іншу людину, тягнеться чорний енергетичний “шланг” у ділянку печінки або селезінки останнього.
Біополе людини має свою анатомію і фізіологію. Крім фізичного тіла, що являє собою, як ми уже говорили, свого роду костюм для перебування на Землі - тимчасової космічної станції справжньої людини, створеної за образом і подобою Божою. При цьому кожна, окремо взята людина, являє собою індивідуальність, виражену в її душі. Душа - це свого роду індивідуальне енергетичне (космічне) тіло людини, розташоване ніби в середній, центральній, частині, і вселене в новонароджену у фізичному плані людину для вирішення конкретних завдань перебування її не тільки у космічному тілі (біополі) людини, але і у фізичному тілі. На Землі перебувають грішні в тій чи іншій мірі душі. Кінцева мета їх перебування на Землі - очищення від гріхів, здійснених під час попередніх їх перебувань на Землі. Якщо під час чергового побування на Землі конкретна душа має тенденцію до очищення (тобто, з кожним разом її земного перевтілення вона очищується), то через певний (для кожної душі суто індивідуальний) період часу душа знову повертається на Землю, все більше і більше очищуючись і стаючи більш духовною, більш Божественною. Остаточно очищені душі уже ніколи не повертаються на Землю - вони повністю зіллються з тілом і розумом Господа Бога, значно зміцнюючи Його вплив на перебування у конкретних людях душі і зміцнюючи їх тенденцію до очищення, перетворюючись, таким чином, у “воїнів” Бога, а не у Його рабів, що перебувають на Землі. Я слово “воїнів” взяв у лапки тому, що ці воїни виконують завдання не стільки каральні, скільки очищаючі, якщо так можна сказати, виконують санітарні функції для очищення їх від впливу грішного Ангела-Сатани, чи Диявола. Якщо жителі Землі бояться не повернутися на неї, то це зовсім даремно, бо вічне перебування душ у позаземному існуванні приносить їм значно більше радості і вони мають значно більшу силу у Всесвіті, ніж коли вони відчувають земні радощі, в тому числі і від того, коли вони мають владу. Блаженство таких душ, усвідомлене і реальне блаженство, ні з чим іншим незрівнянне. Більшість із тих, що живуть на Землі, очищуючи свої душі, відчували більш чи менш тривалий чи короткий стан під час входження в практично близький до повного контакт із Вищими Силами, що служать у “воїнстві” Господа Бога. Такі люди продовжували ще більше очищуватися, не оглядаючись із сумом на свої попередні примітивно земні радощі і розуміючи, куди вони ідуть і повинні продовжувати іти.
Душі людей, що мають тенденцію до дальшого забруднення - скоєнню все більших і більших гріхів, попадають у пекло на безкінечно довший час, після чого (через дуже великий період часу) вони повертаються на Землю, де відчувають уже земні муки, долаючи котрі і задумуючись над власним існуванням, вони мають можливість почати і продовжити очищення власних душ.
Про все це я пишу не з позицій стороннього спостерігача чи аналітика, що теоретизує на “кавовій гущі”, а як людина, душа котрої довгі тисячоліття переживала страдницькі муки за власні гріхи і помилки, в тому числі і за десятиліття теперішнього її втілення. Але мені здається, що “лід рушив”, що мені все-таки вдається поривати і розлучатися з декотрими своїми гріхами, очищуючись від них і очищуючи карму власної душі. Ось тому я і пишу, намагаючись не тільки сам продовжити очищення власної душі, але і допомогти чимось ближньому своєму як самому собі. Ось тому:
Я поклоняюсь Тобі, Вищий Розум.
Я поклоняюсь Тобі, Бог.
Я - раб Твій.
До речі про карму. Це слово в перекладі із санскриту означає “діяння”, “дію”, “результат дії”.
У практичному розумінні карма - це сукупність здійснених всякою живою істотою вчинків і їх наслідків, котрі впливають на її дальше існування. Інакше кармою називають взагалі вплив вчинених дій на теперішнє і наступне існування. Для більшості людей карма постає як невидима сила, внутрішній механізм дії котрої зовсім не зрозумілий і котра визначає не тільки несприятливі умови існування людини (здоров’я - хвороба, багатство - бідність, щастя - нещастя, а також стать, тривалість життя, соціальний статус і т. д.), але і прогрес чи регрес відносно визволення її від догматичного мислення, пізнавання сил природи і свого місця у Всесвіті. У загальному, карма - це покарання чи нагорода людині за зроблені нею вчинки, не залежно від того, в якому перевтіленні душі це відбулося.
Карма не знищується, а її покарання не можуть бути відмінені. Їх тільки можна полегшити спокутою вини, що викликана поганим вчинком людини. Оскільки карма є сукупністю вчинків і наслідків дій людини, як поганих, так і хороших, і вона сама створює причини, що порушують гармонію у Всесвіті, людина несе в собі таку карму, котру вона заслужила. Відробляючи свою карму, тобто здійснюючи добрі справи, ми можемо спокутувати свою вину, а також полегшити, покращити свою карму. Якщо ми нездатні зробити це при своєму житті, то карма переходить на новонароджену людину, в котрій втілюється душа з невідпрацьованою кармою, тобто іде наслідування карми. Наслідування карми може також іти по родинних, фізичних каналах, тобто карма може переходити від батьків до дітей і внуків.
Людина із світлими думками і добрими справами може відпрацювати свою успадковану карму, полегшити її, а людина з чорними, або, як кажуть, темними думками і сама гине, і своїх близьких губить, найперше своїх спадкоємців по душі і тілу. Чи знаємо ми, що існує карма, чи не знаємо того, на суті проблеми це ніяк не відбивається. Карма була, є і буде, а людина, котра знає, що таке карма, може найсерйознішим чином вплинути на свою душу і своє життя, долю своїх близьких, а також суспільство, в котрому вона живе. Однакові за своєю суттю вчинки і думки різних людей, тим більше близьких один одному людей, притягуються, в результаті чого утворюються такі кармічні зв’язки, про котрі людина може і не знати.
Душа людини - це тонко матеріальна біоенергетична субстанція, розташована в четвертому, середньому біоенергетичному її тілі. А всього таких біоенергетичних тіл - сім. І тому почнемо їх характеристику по порядку, з самого початку.
На відміну від фізичного тіла, котре бачимо і відчуваємо різними органами відчуттів, з біоенергетичними тілами людини, що складають її біополе, справа не така проста. Кожне із семи енергетичних тіл живиться різними видами енергії засобом розташованих у них також енергетичних органів - так званих чакр, основне призначення котрих - підтримання енергетичного обміну організму людини з оточуючим середовищем. Кожна із семи чакр працює на певній вібраційній частоті, має певне, фіксоване місце розташування, а також колір, мантру (склад, вимовляння котрого дозволяє розвинути чакру) і ноту звучання. Центри семи основних чакр розташовані на осьовій лінії, що проходить через хребет, і, за виключенням двох крайніх чакр, першої і сьомої, проектуються на передню і задню частини тіла. Є і другорядні чакри, що виконують допоміжні функції і підвладні основним чакрам. І тому, якщо основні чакри функціонують нормально, то можна бути впевненим, що з організмом людини все в порядку, бо тоді і допоміжні чакри функціонують нормально.
Кожна чакра контролює роботу певних органів і систем організму людини і окремі прояви в психіці, що забезпечують конкретні функції організму. Про патологію в роботі чакр можна судити по тих чи інших розладах організму.
Муладхара (перша чакра) розташована між куприком і лобком, тобто проектується на промежину. Частота вібрацій - 4, мантра - Ланг, нота звучання - До, колір - червоний. Контролює нюх, видільну і статеву системи, роботу м’язів і опорно-рухового апарату. Чакра відповідає за позитивні і негативні прояви у психіці і забезпечує психологічну стійкість і впевненість людини в собі. При патології в роботі першої чакри у людини виникає пригніченість у настрої і тваринний страх.
Через першу чакру енергія Землі живить ефірне тіло людини, котре за своїми контурами є точною копією фізичного, повторюючи його силует на невеликій (до 5 см) віддалі від його меж. Це тіло складається з більш тонкої матерії, ніж фізичне, і має ту ж структуру, включаючи в себе різні органи і частини фізичного тіла. Ефірне тіло є ланкою, що пов’язує фізичне і астральне тіла. Деколи його називають ефірним двійником людини.
Астральне тіло за енергетичною структурою більш тонке, ніж ефірне, а за формою також є точною копією фізичного тіла і віддаляється від нього на ще більшу віддаль, ніж ефірне. Воно являє собою енергетичну матрицю фізичного тіла і разом з ефірним підтримує всю різноманітність функцій організму людини. Це тіло пронизує фізичне і ефірне тіла і оточує їх у вигляді аури, що поширюється від фізичного на декілька десятків сантиметрів (залежно від енергетичного рівня людини). Астральне тіло може проявляти свою автономну самостійність, відділяючись від фізичного і подорожуючи незалежно від нього. Це є причиною виникнення привидів і фантомів, що являють собою біоенергетичні моделі як людини, так і тварин чи інших суб’єктів або явищ. Такі моделі можуть сприйматися людиною з підвищеною чутливістю без врахування віддалі до них чи часу виникнення (в теперішньому, минулому і майбутньому).
Автономна самостійність астрального тіла проявляється в основному під час сну людини. Подібно до того, як фізичне тіло людини належить Землі, її астральне тіло належить Всесвіту, в котрому, крім Землі, існує незлічена кількість й інших тіл. У той час, коли людина не спить, її фізичне і ефірне тіла вбирають частину астрального тіла і підкоряють його собі, бо в такому стані людина сприймає оточуючий світ через свої органи відчуттів. Коли людина засинає, разом з фізичним тілом залишається ефірне, котре є творцем і будівником фізичного тіла. Але ефірне тіло може виконати свої функції лише тоді, коли його спонукає до цього астральне тіло, що містить у собі прообрази, за котрими ефірне тіло дає фізичному його вигляд. У той час, коли людина не спить, вона направляє свої почуття на себе і оточуючий світ, що сприймається органами відчуттів, що є перешкодою для тих образів, котрі спонукають ефірне тіло зберігати фізичне і передавати йому прообрази астрального. Іншими словами, в той час, коли людина не спить, її ефірне тіло не проявляє себе в повній мірі, що викликає, зокрема, перевтому. Під час сну ніякі зовнішні враження не перешкоджають роботі астрального тіла, бо у сні загасають свідомі відчуття людини: страждання і насолода, радість і горе, здатність проявляти свідому волю і т.д. І якщо в той час, коли людина не спить, астральне тіло здійснює свою роботу лише частково, знаходячись зокрема у фізичному і ефірному тілах, то під час сну астральне тіло, покидаючи їх повністю, працює над ними зовні. Фізичному тілу інформацію постачають із фізичного світу, астральне ж тіло черпає свої образи із енергетичного світу Всесвіту, коли людина йому не заважає робити це, знаходячись “відключеною” - у сні, в результаті чого астральне тіло робить все, щоб повернути людині гармонію її відносин із Всесвітом.
Живлення астрального тіла здійснюється через другу чакру.
Друга чакра, Свадхистана, розташована на рівні нижньої частини (центр хрестця ззаду), має частоту вібрацій - 6, мантру - Ванг, ноту - Ре, колір оранжевий. Чакра забезпечує астральне тіло енергією води, відповідальна за психіку людини і забезпечення її репродуктивної функції. При порушеннях у роботі чакри виникають сексуальні неврози і внутрішній дискомфорт.
Маніпура (третя чакра) знаходиться на рівні сонячного сплетіння (приблизно на 3 см вище пупка), має частоту вібрацій - 10, мантру - Ранг, ноту звучання - Мі, колір - жовтий. Контролює шлунок, печінку і жовчний міхур. Відповідає за соціальні прояви в психіці і забезпечує функції вегетативної нервової системи. При патології в роботі Маніпури виникає локальний дискомфорт в ділянці сонячного сплетіння і відчуття тривоги.
Чакра забезпечує енергією Сонця і вогню ментальне тіло - тіло думки біополя людини, котре виходить за межі астрального тіла, обволікаючи його, пронизуючи вібраціями своєї енергії і це тіло, і ефірне, і фізичні тіла. Ментальне тіло пов’язане з ментальними (мислительними) процесами, має яйцевидну форму і містить у собі різні мислеформи у вигляді згустків енергії різної яскравості і конфігурації.
Четверте енергетичне тіло людини - це кармічне, котре є свого роду апаратом перетворення енергії одного світу в енергію іншого - енергію духовного світу в енергію фізичного і навпаки. Духовна енергія повинна пройти через четверту чакру - Анахату, що називається деколи серцевою чакрою, або чакрою душі, щоб перетворитися, втілюючись у фізичні енергії трьох попередніх енергетичних тіл, а фізичні енергії повинні пройти через душу (серце), щоб стати духовними.
Анахата розташована на рівні сосків (на 2 см вище основи мечоподібного відростка) і має частоту вібрацій - 12, мантру - Янг, ноту - Фа, колір - зелений. Контролює роботу серця і системи кровообігу, відповідальна за прояв вищих моральних аспектів, забезпечує позитивний емоційний фон. При порушеннях у роботі чакри виникають депресивні реакції і патологія в роботі серцево-судинної системи. Живить кармічне тіло біополя людини енергію нижнього шару атмосфери - тропосфери.
Кармічне тіло - тіло душі, про котру ми уже раніше говорили. Воно містить причини всіх дій людини, незалежно від зовнішніх причин, і включає в себе пам’ять про всі минулі втілення душі.
Карма минулих життів переходить у людину в момент її народження. Будь-який новонароджений - це не тільки дитя своїх батьків, але і дитя Всесвіту. Говорячи спрощено, батьки дають своїй дитині тіло, а Всесвіт - душу.
Більш детально про це, а також про діагностування і очищення карми можна прочитати в інших моїх книжках, у тому числі в “Книжці зцілення”, “Синдром хронічної втоми, порча, пристріт (вроки)”, “Кармаенергетичні вампіри” й ін.
П’яте енергетичне тіло - інтуїтивне, котре концентрує в собі вищі неусвідомлені процеси, являючись тілом надсвідомості, концентруючим вищі підсвідомі процеси, що дають людині натхнення і приплив творчих сил. Біоенергія поступає в це тіло із стратосфери через п’яту енергетичну чакру Вішудху.
Вішудха розташована на рівні яремної виїмки (сьомий шийний хребець). Частота вібрацій - 16, мантра - Ханг, нота - Соль, колір - голубий. Контролює бронхіальний і голосовий апарат, легені, горло, стравохід, щитовидну і паращитовидну залози, несе відповідальність за творчі і соціальні процеси в психіці й інтуїцію. Забезпечує здібності людини до естетичного сприйняття і творчості. При розладах у роботі чакри виникає локальний дискомфорт у ділянці передньої частини шиї, підвищена емоційна нестійкість.
Шоста чакра, Аджна, розташована на рівні “третього ока” (на 1 см вище перенісся) і має частоту вібрацій 96, мантру - Аунг, ноту звучання - Ля, колір - синій. Контролює роботу нижньої частини головного мозку, ліве око, вуха, ніс. Чакра відповідальна за зв’язок інтелекту з психікою, забезпечує функції мислення і вольові прояви. Є центром ясновидіння і мислительної діяльності людини. При патології в роботі чакри виникають функціональні розлади центральної нервової системи і різноманітні психічні хвороби. Чакра живить енергією мезосфери небесне тіло, котре є шосте за порядком енергетичним тілом біополя людини, пронизує своєю енергією всі попередні енергетичні тіла і фізичне тіло і впливає на нормалізацію обмінних процесів в організмі людини.
Сьоме енергетичне тіло біополя людини - кетерне тіло (від кабалістичного терміну “кетер”, що перекладається як “вінок”, “корона” і позначає Вищий Розум, Святий Дух Бога), або тіло Духа, є інтегратором розвитку всіх попередніх енергетичних і фізичного тіл. Його ще називають тілом Абсолюту. Енергія цього тіла піднімає свідомість людини до Абсолюту, дозволяючи пізнавати її єдність з Вищим Космічним Розумом, з Богом. Необхідною умовою нормального розвитку цього енергетичного тіла є узгодженість у роботі і розвиток всіх інших енергетичних тіл, без чого це тіло не має можливості черпати інформацію із Всесвіту, а також нормальна робота сьомої енергетичної чакри - Сахасрари.
Сахасрара, або інакше “Діра Брахми” (Брахма в індуістській філософії - вище божество, творець світу), розташована на маківці голови, в центрі черепа. На цю чакру індукуються потоки впливу Бога через Духа Святого. Людина з пробудженою і відкритою Сахасрарою набуває вищу духовну мудрість. Частота вібрацій - 972, мантра - Аум, нота звучання - Сі, колір - фіолетовий. Чакра контролює верхню частину головного мозку і праве око. Відповідає за прояви вищих психічних функцій і забезпечує вищі духовні й інтуїтивні можливості. Порушення в роботі чакри приводять до примітивності сприйняття соціальних проявів.
Таким чином, людина через свої енергетичні центри-чакри зв’язана із Всесвітом, котрий живить своїми енергіями всі енергетичні тіла біополя і фізичне тіло людини. При нормальному (не патологічному) зв’язку, а також при відсутності кармічних чи спадково-генетичних (а по суті, як приватний випадок кармічних) захворювань людина може бути абсолютно здоровою і знаходитися під захистом природи, Всесвіту, Космосу, Всевишнього. При порушенні енергетичних контактів виникають різні хвороби, людина попадає під дію інших людей (порча, пристріт, нашіптування, прокляття, вампіризм), а також сама може займатися різними недобрими справами, що в тій чи іншій мірі входять у протиріччя із Заповідями Божими.
При нормальному функціонуванні біополя в п’ять чакр (з першої по шосту) космічна енергія поступає з відповідних живильних джерел Всесвіту через свого роду конічні вихрові лійки спереді і ззаді тіла людини з їх вершинами, розташованими на осьовій лінії хребта. Лійки обертаються за годинниковою стрілкою відносно тулуба, тобто енергія ніби вгвинчується спереді і ззаді назустріч одна одній, живлячи відповідні енергетичні тіла біополя людини. Кожна пара лійок обертається навколо однієї і тієї ж осі, а кожна вісь проходить через дві точки. Вісь другої чакри проходить через точки в центрі хрестця ззаді і центр лобкової кістки спереді; третьої - перпендикулярно до вертикальної осі хребта через центр сонячного сплетіння (на рівні ліктьових згинів рук) і відповідну проекцію цієї точки на хребет; четвертої чакри - також перпендикулярно хребту через центр грудини (на рівні сосків) і відповідну проекцію цієї точки на хребет; п’ятої - через центр яремної виїмки спереді і сьомий шийний хребець ззаді; шостої чакри - через точку на лобі на 1 см вище перенісся і точку в центрі основи черепа (на цій же осі на рівні верхньо-задньої частини вушних раковин - у ділянці невеликого заглиблення знаходиться в глибині мозку “третє око”, що називається по-медичному епіфізом). Енергія в першу чакру поступає із Землі також вздовж осі хребта через відповідну лійку, обертаючись за годинниковою стрілкою, якщо дивитися на вісь обертання знизу. Сьома чакра (Сахасрара) є початком силового потоку. Енергія поступає в неї також через лійку, котра обертається навколо вертикальної осі тулуба за годинниковою стрілкою, якщо дивитися на маківку голови зверху.
Читача, можливо, здивувало те, що саме сьома чакра є початком силового потоку енергій, що бурлять у людині і не стикаються між собою. Забігаючи наперед, скажу, що створення Всесвіту, у тому числі і планет, включаючи Землю, йшло саме зверху вниз - із самого початку, коли появився Вищий Розум Самого Господа Бога, котрий ніхто і ніколи не перевершить, а може тільки наблизитися до Нього подібно до великих і віруючих у Бога синів людства, рабів Божих і за своїми внутрішніми переконаннями і за способом життя. І саме Бог дав людству через таких людей творення, котрі завжди будуть захоплювати рабів Божих, що живуть на Землі. Душі таких людей і дальше будуть служити Богові і людству. Це - істина. І ти повіриш у це також, читачу, коли прочитаєш цю книжку до кінця.
Підсумовуючи розділ про людину, додамо, що кожен із вихрових потоків, поступаючи в біополе і фізичне тіло людини, змінюється за частотою вібрацій від 4 (перша чакра) до 972 (сьома чакра). Вихрові потоки створюють відповідні вібрації частоти, настроюючись на котрі з допомогою фізичних і (чи) дихальних вправ чи на рівні думки, можна регулювати поступлення енергії у людський організм через його біополе. Про це ми ще будемо говорити більш детально у цій книжці. Про це я також писав досить детально у раніше виданих книжках - і в уже згаданих “Книжка зцілення”, “Синдром хронічної втоми, порча і пристріт”, “Кармаенергетичні вампіри” і в інших, у тому числі - “Біоенергетика у цілительстві або знахарство без містики”, “Як стати королевою”, “Біоенергетика ділової людини”.
Кожна із чакр, як уже знає читач, пов’язана із відповідним енергетичним тілом біополя, що живиться через кожну із наступних чакр (відлік ведеться знизу вверх, тобто починаючи з першої “земної” чакри), відходять від фізичного тіла дальше, ніж межі біополя, що живиться попередньою чакрою. При цьому енергія біополя чакри вищого рівня пронизує енергії біополів чакр нижчого рівня. Енергія сьомої чакри поширюється від фізичного тіла на невелику віддаль, пронизуючи енергії всіх шести попередніх біоенергетичних тіл. Таким чином, людина ніби оповита семишаровим коконом, і контури біополя людини умовно (якщо відкинути пронизуючі енергетичні тіла енергії) нагадують контури дерев’яної іграшки “мотрійки”, що складається із восьми різнокольорових “мотрійок” (сім, що включають енерготіла, і одна, найменша, - фізичне тіло).
При нормальному функціонуванні біополя, коли вихрові лійки обертаються за годинниковою стрілкою з відповідною частотою вібрацій (кількістю вихрових потоків) і енергія вільно поступає в енергетичні чакри і біополе людини, всі органи і системи організму працюють у нормальному режимі, а розвиток людини відбувається як у фізичному плані - через три нижні чакри, так і в духовному - через три верхні чакри. Середня - четверта - чакра дає енергію, котра, залежно від гармонії душі і розуму, може створити перевагу на користь духовного розвитку людини (піднесена душа) або в підлеглість духовних інтересів нижнього, матеріального плану (грішна душа).
Нормальна робота чакр і поступлення енергії має важливе значення, бо чим більше енергії знаходиться в людині, тим вона здоровіша. Порушення нормального балансу чи блокування поступлення енергії є причинами захворювань і різних життєвих невдач.
Ми уже говорили про кольори енергетики різних біоенергетичних тіл. Чому ж ми тоді не бачимо це світіння навколо тіла людини? Я кажу “ми” трохи узагальнено. Напевно, деякі із моїх читачів не входять у це “ми”. Для таких людей зовсім не тяжко не тільки побачити різні кольори біополя, але і “почути”, “побачити”, “відчути” все, що вони хочуть, на будь-якій віддалі і в будь-який час. Адже це так просто! Не дивуйся тільки-що сказаному, читачу, це справді просто, і з часом ти сам зможеш набути надтонкий і наддалекий музикальний слух, бачення і нюх. Але поки-що про це говорити передчасно. А поки-що…
А поки-що, якщо ми уважно придивимося з тобою, читачу, до тіла людини, тварини чи до будь-якого предмету, то побачимо, що навколо них існує ніби ореол - щось, що світиться, що виступає за їх контури. Хто не бачить цього, постарайтеся уважно придивитися. Переважно більшість людей бачить світлу смугу, тому що саме поблизу тіла людини змішуються сім кольорів, котрі в сумі дають білий колір. Це - ефірне біотіло людини. Світіння різних відтінків на великій віддалі від тіла можуть бачити ті, хто може уловлювати різні вібрації кольорів. Це - люди, що мають підвищену чутливість і ясновидіння. Повторюю, що цього не тяжко досягнути з допомогою спеціальних тренувань. Таку властивість мають діти раннього віку, тварини і навіть рослини, тому що основну інформацію про світ вони одержують не через свої органи відчуттів, а через своє біополе, через свою підсвідомість, що називається деколи “шостим відчуттям”.
Деколи плутають поняття “біополе” і “аура”. Біополе - біологічне енергетичне поле людини, тварин, рослин і всього існуючого на Землі у Всесвіті. Воно знаходиться як у самому фізичному тілі, так і за його межами. Аура - це частина біополя, що виходить за межі фізичного тіла. На іконах із зображенням святих ми бачимо ореол, або німб, навколо голови святого. Переважно він зображується у вигляді кола правильної форми. Це умовне зображення аури на іконах. Насправді ж аура людини має яйцеподібну, еліпсоїдну форму як навколо самого тіла, так і навколо голови. Все тіло людини знаходиться ніби у шкаралупі цього “яйця”.
Тупий кінець “яйця” аури навколо голови людини розташований десь на рівні вушних раковин, гострий - вище голови, зливаючись з верхніми контурами еліпса, розташованого навколо тіла людини.
Ми найчастіше хворіємо від того, що у нас порушується біоенергетичний обмін з оточуючим середовищем, тобто порушується прямий і зворотний зв’язок: у біополі людини утворюються “пробки”, вихрові лійки чакр починають вібрувати не з тою частотою, котра потрібна для нормальної роботи організму, енергія, що поступає через них, або зменшується, або вибивається (“вихлюпується”) з біополя. Людина починає хворіти, а порушення енергообміну приводять до більш грубих змін у органах і системах організму, утворюючи ненормальний для органів слиз, змінюючи склад клітин і т. д. Якщо вчасно не нормалізувати біополе, а також не ліквідувати наслідки порушень у його функціонуванні, то стан здоров’я стає загрозливим для життя людини.
Згідно вчення старо-східної медицини, космоенергетична система людини складається не тільки з енергетичних тіл, але і каналів (меридіанів), котрі виходять на поверхню тіла через акупунктурні точки. Наявність подібних точок підтверджується поширеним у всьому світі голковколюванням і позитивними результатами, що досягаються при його застосуванні у народній медицині. У цих точках знижений електричний опір шкіри, а самі енергетичні канали нічого спільного не мають із розташуванням нервових стовбурів, артерій і вен.
Дослідження корейських вчених, проведені з допомогою електронного мікроскопа, підтвердили наявність у людському організмі тонесеньких трубочок-хвилеводів, котрі утворюють окрему підсистему організму, що співпадає з системою енергетичних меридіанів (каналів) і мають потовщення у місцях розташування акупунктурних точок. Виявилося, що людське тіло пронизує близько 700 мільйонів (!) таких трубочок, і всі вони, подібно до струмків, зливаються до трьох головних каналів, котрі проходять вздовж хребта. Найбільш важливий, центральний, канал - сушумна - розташований там же, де і спинний мозок.
У середині сушумни знаходиться ще один, третій канал - читріні.
По всій своїй довжині сушумна з розташованими в ній ваджранхією і читріні пронизує центри семи основних чакр, а в ділянці шостої чакри (Аджни) з сушумною з’єднуються інші трубочки-хвилеводи - пінгала справа й іда зліва. Обидва ці хвилеводи починаються у головному мозку на рівні сьомої чакри - Сахасрари, а закінчуються в першій чакрі - Муладхарі.
Кожна із лійок чакр, розташованих вздовж хребта ззаді тулуба (зі сторони спини) зв’язана з функціями правої півкулі головного мозку і відповідає за емоції. Такі лійки називаються яньськими чакрами. Лійки, розташовані спереді тулуба (з боку грудей), називають іньськими чакрами і зв’язані вони з лівою півкулею головного мозку, що відповідає за логічне мислення. До речі, відомо, що найпростіше визначити, яка людина у своїй поведінці й інтересах - “логічна” чи “емоційна”. Для цього необхідно виміряти масштабною лінійкою віддаль між верхньою і нижньою точками вушної раковини кожного вуха. “Довше” праве вухо - у людини емоції переважають над логікою здорового глузду, ліве - все навпаки. Людина в основному народжується такою, якою вона є, і не варто витрачати дуже великі зусилля на її переродження. Все одно зусилля пропадуть даремно. І нехай “правовухі” будуть поетами, художниками, композиторами і т.п., а “лівовухі” - математиками, фізиками, хіміками і т.п. І будуть такі люди - людьми від Бога за здібностями. А якщо все сталося по-іншому, то “довше вухо” все одно буде відігравати роль у житті людини як улюблене захоплення на дозвіллі, як її хоббі.
Біоенергія, одержувана людиною із зовнішнього середовища не прямим шляхом через чакри, а з повітрям, водою, їжею і сонячними променями, також зосереджується в відповідних енергетичних тілах біополя людини і знаходиться в пасивному, “сплячому”, стані, а трубочки-хвилеводи здійснюють транспортування космічної енергії, що поступає в них через головні канали (сушумну, пінгалу й іду), в будь-яку точку тіла. Так що космічна біоенергія є одним із найнеобхідніших фізичних компонентів здійснення обмінних процесів не тільки в космічному, але й у фізичному тілі людини. У результаті поглинання і засвоєння космічної енергії, повітря, води і їжі в живому організмі утворюється внутрішня біоенергія, котра за кожні 24 години доби проходить дванадцять пар класичних меридіанів, що послідовно чергуються: два інських - два янських і т.д. Максимальний заряд досягається в момент проходження через даний, конкретний меридіан, мінімальний - через дванадцять годин, у момент проходження енергії по діаметрально протилежному меридіану.
Ось поки-що і все про людину.
Сьогодні, 17 серпня 1999 року, мені ніби випадково потрапила, видана в Німеччині на російській мові, газета “Земляки” (№8 серпня 1999 р.). “Ніби випадково” тому, що фрау Наталія Адлер, котра гостювала в Празі з сином Едуардом декілька днів тому, “забула” її у мене в медичному кабінеті поліклініки, де я зараз працюю. Але я не вірю у випадковості. Так воно і виявилося. Переглядаючи газету, я виявив дуже цікавий матеріал за темою цієї книжки під загальним заголовком (стор. 6) “Шляхів до Бога стільки, скільки людей на Землі”, підготовлений Іриною Оні. Дозволю собі передрукувати останній абзац із цього матеріалу з підзаголовком “У пошуках істини”:
“Тепер ми бачимо ніби крізь затемнене скло”… Надіюся, що наша сторінка, присвячена релігії і вірі, також об’єднає віруючих людей у пошуках істини. Адже істина, насправді, невідома ні одному з нас. Хтось добре сказав, як великий костер, і ніхто не може обійняти його поглядом повністю, кожен бачить тільки відблиск цього “костра”. Хай кожен із вас, шановні читачі, розповість про те, що відкрилося саме йому. Апостол Павло у 1-му Посланні Коринфянам надто поетично висловив думку про неповноту нашого знання про Бога, про те, що тільки в Царстві Небесному нам відкриється вся істина про Нього, про влаштування світу і про людське призначення: “Тепер ми бачимо ніби через затемнене скло, здогадно, тоді ж лицем до лиця, тепер я частково розумію, а тоді пізнаю, як і я пізнаний”.
Після таких слів, як “…пізнаю, подібно, як і я пізнаний”, тобто можна пізнати Бога, пізнавши себе, я знову почав переглядати Перше послання до Коринфян Святого Апостола Павла, виявляючи для себе повчальне, в тому числі: “Та я прийду до вас скоро, як Господь захоче: і пізнаю не слова тих, що загордилися, а силу. Бо Царство Боже не в слові, а в силі”. (4: 19,20).
“А ви, якщо маєте суд про життєві справи, то призначаєте своїми суддями таких, які в церкві нічого не значать”. (6:4). І ще знову повторюю з додачею: “Хіба ви не знаєте, що тіло ваше є храм Духа Святого, Який живе у вас, Якого ви маєте від Бога, і ви не свої? Адже ви куплені дорогою ціною. Отже, прославляйте Бога в тілі своєму і в дусі своєму, бо вони Божі” (6:19,20).
“А я хочу, щоб усі люди були, як і я, але кожен має свій дар від Бога: один такий, інший інакший”. (7:7).
“Тому кажу вам, що ніхто, хто промовляє Духом Божим, не скаже анафеми на Ісуса; і ніхто не може назвати Ісуса Господом, як тільки через Духа Святого. Дари різні, але Дух той самий; і служіння різні, але Господь той самий; і дії відмінні, але Бог один і той же, Який творить все у всіх. І кожному дається виявлення Духа на користь.
Одному дається Духом слово мудрості, а іншому - слово знання, тим же Духом; іншому - віра, тим же Духом; а ще іншому - дари зцілення, тим же Духом; іншому творення чудес; іншому пророкування, іншому розпізнавання духів; іншому різні мови; іншому вияснення мов.
Але все те робить один і той же Дух, наділяючи кожного окремо, як він хоче. Бо як тіло одне, але має багато членів, усі ж члени одного тіла, хоч їх багато, утворюють одне тіло, - так і Христос.
Бо всі ми одним Духом похрещені в одно тіло, іудеї чи геллени, раби чи вільні; і всі напоєні одним Духом”. (12:3 - 13).
“А тепер ми бачимо наче через затемнене скло, здогадно, тоді ж лицем до лиця; тепер і я розумію частково, а тоді пізнаю, як і я пізнаний.
А тепер перебувають ці три: віра, надія і любов, а найбільша з них - любов”. (13612,13).
“Але в церкві хочу краще сказати п’ять слів розумом моїм, щоб й інших навчати, ніж десять тисяч слів незрозумілою мовою.
Брати, не будьте дітьми розумом: на зле будьте, як діти, а розумом будьте повнолітніми.
У Законі написано: “Іншими мовами й іншими устами буду говорити народові цьому, та й тоді вони не послухають Мене”, - говорить Господь.
Отже, мови знамення не для віруючих; проте пророцтво не для невіруючих, а для віруючих” (14:19-22).
Давайте законспектуємо, зробимо вижимки із останніх євангельських цитат:
Царство Боже не в слові, а в силі. Судді в церкві нічого не значать. Тіло людини є храмом для Духа Святого, Котрого людина має від Бога. Чи не про біополе йде мова, подібно до того, як навколо престолу Бога була райдуга (Об’явлення, 4:2) і над головою “Ангела сильного, що сходив з неба, окутаний хмарою”, також була райдуга? На мою думку, що виходить із багатолітніх не стільки теоретичних, скільки практичних досліджень і експериментів, а також багато десятилітніх бачень, спостережень і аналізу, все зводиться до одного - саме біополе - райдуга людини є основною з’єднувальною ланкою людини і Всесвіту, людини і Бога. “Ніхто не може назвати Ісуса Господом, як тільки Духом Святим”. Христос також має “тіло одне, воно має багато членів, і всі члени одного тіла, хоча їх і багато”.
Із цього і попереднього (першого) розділу цієї книжки ми уже знаємо, шановний читачу, що кажуть канонічні книжки про Бога, як відбувалося створення неба і Землі і все, що існує на Землі і навколо неї, що являє собою людина.
А чи не просто все сталося - за один тиждень була створена і Земля, і небесні світила, і людина, і все решту? А що може зробити за тиждень створена за образом і подобою Божою сучасна земна людина? Питання, звичайно, провокаційне: людина - не Бог, хоча і подібна до Нього. А тоді ще одне, а точніше, два провокаційні питання: хто такий Бог і хто Його створив?
Дещо ми уже про це говорили, читачу. І натяки на це також робили, але все-таки, шановний читачу, ми підійшли до каменя зіткнення, об котрий не раз спотикалися, намагаючись доказати один одному свою правоту, великі мислителі, що приставали до протилежних берегів ріки, котра називається Людське Життя. Ти догадався, читачу, що назви цих берегів - матеріалізм й ідеалізм? Не можуть доказати свою правоту ідеалісти без матеріалістичної підкладки. Не можуть положити і їх на лопатки матеріалісти, що відкидають “де-факто” і “де-юре” існування Вищого Божественного Розуму. Що первинне - дух чи матерія?
Мені здається, що відповідь шукати тут довго не варто, бо все, що робиться людиною, всі її вчинки визначаються або її свідомістю (котра відноситься до категорії духу) або підсвідомо (а це також приналежність духовного). Це по-перше. А, по-друге, сам дух, включаючи і свідомість, і підсвідомість, є тонко матеріальною субстанцією. З одного боку, все матеріальне підпорядковується законам, здавалось би, не матеріалізованих субстанцій духовності (в тому числі і людина, перш ніж щось зробити свідомо, у думках “малює” програму своїх дій), а, з другого боку, те, що філософи відносять до категорії не матеріальної (ідеальної, духовної), само собою все матеріально. З цієї точки зору, все матеріальне духовне, а все духовне матеріальне. А Бог? Відповіді на це питання немає у канонічних книжках, тому попробуємо відповісти на друге питання: звідки й з чого виник Сам Бог?
 








ПОХОДЖЕННЯ БОГА
Бог - енергія Всесвіту
Кожна людина живе у Всесвіті з місцем тимчасової своєї прописки на одній із його ділянок, що називається Земля. А наш Всесвіт - наш спільний дім, побудований із двох “речей” - енергії і матерії.
А що таке енергія?
У сучасному науковому трактуванні енергія - це загальна кількісна міра руху і взаємодії всіх видів матерії. Згідно Закону збереження енергії сама ця енергія у природі не виникає із нічого і не зникає - вона тільки може переходити із одної форми в іншу, пов’язуючи воєдино всі явища природи. Згідно цього ж Закону в ізольованій системі енергія може тільки перетворюватися із одного її виду в інший, а її загальна кількість залишається постійною. Якщо система не ізольована, то її енергія може змінюватися або при одночасній зміні енергій оточуючих систему тіл на величину загальної зміни, або за рахунок зміни енергії взаємодії системи з оточуючими тілами. При переході системи із одного стану в іншу зміну енергії, говорить Закон збереження енергії, не залежить від того, яким способом (у результаті яких взаємодій) здійснюється цей перехід, тому що енергія є однозначною функцією системи, а зміна енергії в системі відбувається при удосконаленні роботи і при передачі системі деякої кількості теплоти.
Матеріалістичний погляд на енергію характеризує її як одну із властивостей матерії - міру її руху. Отже, виходячи із сучасних понять, енергія, як властивість матерії, вторинна від самої матерії. Звідси виникає питання: а звідки взялася ця сама матерія в її первинному, початковому стані, якщо сама матерія постійно видозмінюється, вібрує, рухається? Мені здається, що, говорячи про взаємодію матерії й енергії, а також про визнання принципу “все тече, все змінюється”, необхідно сказати: первинною щодо матерії є енергія, бо викликані нею вібрації, рух всього існуючого і видозмінює уже дану матерію, і приводить до створення нових її видів. Безжиттєва матерія мертва і нікому не потрібна, позбавлена енергії, енергії вібрацій, котрі мають пріоритетний характер у виникненні і розвитку всього розумного і живого. І якщо не всі люди сприймають світ не тільки через свої п’ять органів відчуття, то це не означає, що не існує того світу, котрий більшість людей не може побачити, почути, понюхати, полизати язиком або доторкнутися руками. Самі органи відчуття людини визріли і вилеліялися у процесі розвитку матерії, а сам цей розвиток був би неможливим, якби цим розвитком не рухала, не керувала енергія.
Матерія є всього лише тимчасовий стан, тимчасове житло частини енергії Всесвіту, подібно до того як фізичне тіло людини - це тимчасове пристановище більш тонкої, ніж саме тіло і його фізичні енергетичні можливості, енергії - енергії душі, пов’язаної на деякий час з енергіями тіл нижчого порядку через три перші енергетичні чакри. Але такий зв’язок душі з фізичним тілом і його енергіями дуже короткочасний, щоб вважати його залежним від них. Руйнується і перетворюється в інші види матерії фізичне тіло людини, в той час як закони руху енергії душі більш вільні - вони не залежні, за великим рахунком, від енергій фізичного тіла, тому що енергія душі пронизує і фізичне тіло, і три перші енергетичні тіла, а не навпаки. Душа більш залежна від енергій більш високих вібраційних частот, що пронизують енергію душі, і саме від “взаємовідносин” з цими енергіями залежить дальша доля душі.
Читач уже знає, що являє собою біополе людини і як воно пов’язано з енергіями Всесвіту, Розумного Всесвіту, бо, смію запевнити читача, енергія Всесвіту - це і є сутність Самого Бога, а енергія Вищого Розуму, Світового Розуму, Розуму Самого Господа Бога - найвисокочастотніша, найгармонічніша, що пронизує всі енергії відносно вакууму, енергія Найвищої сьомої чакри біополя Всесвіту. Визнає себе людина маленьким всесвітом, подібним до Всесвіту, подібним Богові, значить - вона діє за законами Всесвіту, за законами Вищого Розуму, за законами Бога, що знайшли своє відображення у Заповідях Божих.
Думаю, і я в цьому не одинокий, що і Сам Бог також колись народився і щось було до Нього. Так, щось було…

До Бога

Дуже давно, можливо, мільярди років, а можливо, трильйони років, століть чи тисячоліть тому не було у світі нічого, що є зараз: ні Землі, ні зірок, ні Сонця… Взагалі - один морок.
Чи не правда, не дуже оптимістично я почав викладати свій погляд, намагаючись говорити про передісторію до Бога, читачу? Ні, я попередньо оголошую себе оптимістом, до котрого уже п’ять років тому, у серпні 1994 року, спустилися не чуті раніше молитви:
Я поклоняюся Тобі, Вищий Розум!
Я поклоняюся Тобі, Бог!
Я раб Твій!
У всіх своїх книжках я неодноразово повторюю молитви даного мені Єдинобожжя. І не тільки повторюю, але і маю зворотний зв’язок із читачами, більшість із котрих казали мені, що, повторюючи ці три короткі фрази велику кількість разів, їм удавалося поздоровіти, помолодіти і повірити в Бога. Повторюючись, скажу, що нічого випадкового у світі ні з ким і ні з чим не відбувається. “Випадкове” - від нашої неусвідомленості про первинні джерела всього, що відбувається. “Випадкове” - не від лукавого, а від непізнаності нами об’єктивних законів всього, що відбувається у Всесвіті і на Землі. І щоб доказати, що і у Самого Бога також були Свої Батьки - і Батько, і Мати, котрими Він був і Сам створений, і на знак вдячності за це - Він не тільки Сам був створений із Їх союзу, Їх об’єднання, Їх злиття, але і вознесений Ними над Собою - почав творити і створювати все існуюче у Всесвіті. Так, справді, справжній процес можливий тільки тоді, коли діти уміють іти швидше і дальше від своїх батьків. І Бог нам всім для цього приклад.
Так, справді, спочатку ніби нічого не було за виключенням хаосу і темряви. Ніби. Ніби, якщо не враховувати те, що завжди було і буде Вічне Життя, котре всьому початок і котре ніколи не закінчується, тому що ця Вічна Його Величність Життя, на відміну від нас грішних, завжди живе і дотримується створених ним же для нас і для Себе законів, законів Життя, частину котрих ми уже знаємо.
Про багато дечого із того, що я зараз пишу, я уже писав і у своїх інших книжках, і тому часто повторююсь, пробиваючи свою точку зору з проблем, що виносяться у заголовки. Повторююся для того, щоб до нового іти по сходинках досягнутого не тільки мною самим, але й іншими, високо шановними мною людьми, намагаючись видертися і на їх плечі також, щоб бачити світ не тільки власними очима, але і очима гігантів людства, за всю історію котрого, на щастя, їх у нас немало.
І це, напевно, з їх голів, а, можливо, звідкись і вище три роки тому, коли я писав свою книжку “Як стати королевою”, в рядки рукопису вклалося:
 
Средь хаоса рождаются мечты.
Их надо окропить лишь озареньем,
Чтобы потом, преодолев сомненья,
Подняться вверх над бездной пустоты.

Знову ж - випадкового ніколи не буває і, напевно, справді колись Всесвіт “перехворів” хаосом. Не тим хаосом у побутовому розумінні, в котрому ми часто опиняємося на Землі, а якимось іншим, світовим хаосом, Хаосом Всесвітнім.
А що взагалі означає це саме слово “хаос”, котре ми нерідко вживаємо? Не буду вдаватися в деталі нашої повсякденної уяви про його зміст, тому що думаю, що наше з тобою, читачу, розуміння цього слова повністю співпадає.
А ось знаменитий складач “Словаря русского языка” Сергій Іванович Ожегов наше розуміння хаосу як безпорядку і плутанини (хаос у справах, хаос у голові, в кімнаті хаос і т.п.) ставить всього лише на друге місце, віддаючи перевагу іншому, первинному його походженню. Виявляється, що на першому місці у Ожегова стоїть тлумачення хаосу як стихії, що існувала до виникнення світу, Землі з її життям. Такий хаос називається Первородним.
А, може, і справді, читачу, існувала якась стихія до виникнення не тільки Землі, але всього світу, Всесвіту?
Переді мною - “Мифы народов мира”, том другий видавництва “Большая советская энциклопедия” 1982 року. Ось декілька фрагментів із статті “Хаос” цього видання:
1. “Так, на кінець класичного періоду в Греції існують дві концепції Хаосу… Одна висуває на перший план поняття Хаосу як фізичного простору, порожнього або чим-небудь наповненого; а інша розуміє Хаос як щось живе і животворне, як основу світового життя”.
2. “Це (мається на увазі Хаос - І.С.) - той невидимий і невідчутний, позбавлений будь-яких фізичних якостей початок, котрий виходить після виключення із фізичного тіла всіх його реальних властивостей, те, що не можна назвати навіть якою-небудь назвою, бо всяка назва предмета завжди приписує йому ту чи іншу властивість. Це - чиста матерія, самий факт існування тіла, не залежний від його реальних властивостей. Хаос - не якесь тіло, але принцип безперервного становлення тіла”.
3. “… Хаос є місце, що містить у собі ціле. Якби він не лежав у основі, то ні земля, ні вода, ні інші елементи, ні весь космос не могли би і виникнути. Навіть якщо ми навмисно відкинемо все, то не відкинеться місце, у котрому було все. Але воно залишається, маючи три виміри: довжину, глибину і ширину, не рахуючи опору”.
Ці цитати взяті авторами статті про хаос у старогрецького філософа і вченого Секета Емпірика (кінець 2 - початок 3 століття), із його книжки “Проти вчених”.
4. “Хаос є розчленування і поділ на елементи”.
5. “Хаос колись розчленовував змішані першооснову речей при їх виникненні”.
6. “Розуміння Хаосу як безкінечної тривалості, при чому не відносно простору, як звичайно, а часу, зустрічається у Марка Аврелія: “Зверни увагу на те, як швидко все забувається, на Хаос часу, безмежного в ту чи іншу сторону… Хаос мислиться як якась вічність”.
До речі, Марк Аврелій (121-180, римський імператор) у філософському творі “Наодинці із собою” виражав прагнення до морального самовдосконалення і невіру у можливість удосконалення політичного ладу.
7. Дальше хаос розуміється як безладний стан матерії.
8. “Почали помічати, що у Хаосі міститься єдність протилежностей: Хаос все розкриває і все розгортає, всьому дає можливість вийти зовні; але в той же час він і все поглинає, все нівелює. Все ховає у середину”.
9. “Антична концепція Хаосу висувала на перший план творчі і животворні моменти цього поняття. У орфіків Хаос виявився у дуже близькому відношенні до світового яйця, що породило із себе весь світ… Климент Римський пише про первинний безладний стан матерії, котрий поступово перетворився у це Хаос-яйце. А звідси появляються і всі реальні форми світу”.
10. “Вчення про збіг початків і кінців у Хаосі для античного мислення - одна із типових тем. Із цього видно, що хаос справді є принцип безперервного, нерозрізненого і безкінечного становлення, тобто те, що піфагорійці і орфіки називали діадою і без чого неможливе існування ні богів, ні світу, ні людей, ні божественно-світового життя взагалі!”
11. “Хаос є та безодня, у котрій руйнується все оформлене і перетворюється у суцільне і нерозрізниме становлення, у ту “жахливу безодню”, де коріняться тільки початкові джерела життя, але не саме життя”.
12. “Хаос уявляється як величний, трагічний образ космічної первинної єдності, де розплавлене все буття, із котрого воно появляється і у котрому воно гине; тому Хаос є певне розрідження і розпилення матерії, і тому він - вічна смерть для всього живого. Але він є також і певним згущенням всякої матерії. Він - континуум (у перекладі з латинської означає “безперервне”, - І.С.), позбавлений всяких розривів, всяких порожніх проміжків і навіть взагалі розрізнень. І тому він - принцип і джерело всякого становлення, вічне, що творить, живе лоно для всіх життєвих оформлень. Античний Хаос всемогутній і безликий, він все оформляє, але сам без форми. Він - світове чудовисько, суть котрого є пустота і ніщо. Але таке ніщо, котре стало світовим чудовиськом, це - безкінечність і нуль одночасно. Всі елементи злиті в нероздільне ціле, у цьому і полягає відгадка одного із найоригінальніших образів античного міфологічно-філософського мислення”.
На жаль, у цій геніальній, на мій погляд, статті “Міфів народів світу”, написаній О.Ф.Лосєвим, котру ми вклали у 12 цитат, прямо не вказується на те, яке місце в цьому Хаосі займав Бог, або як Він зароджувався із Хаосу. Хоча уважний читач може побачити деякі натяки і на це. А ось у наступній за цитованою, другій статті “Хаос первинний” (автор В.М.Топоров) дається певна інформація і на це питання:
1. “У космологічних міфах Стародавнього Єгипту Хаос втілюється в образі первинного океану Нуна, характерного небуттям, відсутністю неба, землі, тваринного світу. Разом з тим, як виходить із ”Книжки пірамід”… цьому Хаосу не властиві безлад і жахливість.У середині Нуна знаходиться творець (Атум, Хепрі), котрий із Нуна творить все існуюче (хепру - існування, від “хепер” - “існувати”), “знищуючи Хаос води” (гераклеопольська бувальщина). Серед божеств, створюваних творцем із Нуна, зустрічаються такі пари, котрі в інших традиціях характеризують ще сам Хаос (порівняйте подружню пару тьми, пару безкінечності, пару небаченого, див. Огдоада). Пара Нун - Наунет відсилає до ідеї чоловічого і жіночого творчих початків у межах самого Хаосу. Створення світу із Хаосу зворотне: світ не тільки весь час протистоїть силам оточуючого його Хаосу, але і може бути знову перетворений у Хаос”.
Із статті “Міфів народів світу” про “Огдоаду” дізнаємося, що під цією назвою припускається існування восьми первинних богів Гермополя - це згідно єгипетської міфології. В Огдоаду входили чотири пари космічних божеств, із котрих виник світ. Боги зображувалися із головами жаб, а богині із головами зміїв. Їх імена відомі із Текстів саркофагів”: Нун і Наунет (водна стихія), Ху і Хаунет (безкінечність у просторі), Кук і Каукет (морок), Амон і Амаунет (сховане).
Остання пара, очевидно, замінила більш ранніх богів Ніау Ніаут (заперечення, ніщо) і була внесена в Огдоаду фіванськими жерцями.
2. “Шумерська версія вважає ніби дві версії втілення Хаосу: перша - заповнюваність всього простору Світовим океаном, у надрах котрого знаходиться праматір всього існуючого Намму; друге - нерозривне злиття божественної подружньої пари Ана і Кі, порушена їх сином Енлілем, що відірвав батьків одне від одного. У шумерській версії суттєво, що загроза Хаосу виникла з народженням Енліля (елемент “ліль” означає вітер, подув повітря). Його повітряна субстанція і була, власне, першим заповненням уже космічного простору і першим носієм руху… У цілому ж шумерські уявлення про Хаос вважають більш динамічну концепцію, ніж староєгипетська версія, з акцентом на аостасному характері втілення хаосу”.
3. Біблійний варіант переказів про Хаос описує світову безодню не як щось вічне, абсолютне, споконвічно самостійне, а як створене Творцем. При цьому безодня Хаосу, будучи вторинною в часі, обмежена у своїх можливостях: “доти дійдеш і не перейдеш, і тут межа великим хвилям твоїм”, - сказав Господь морю-безодні” (Іов, 38:11). Бог не тільки погрожує потопом (котрий не є просте наводнення, а саме випущена на волю Божим пропущенням безодня - Хаос), але і визволяє безодню від перешкод: “ на шістсотім році Ноєвого віку, другого місяця, сімнадцятого дня місяця - цього дня прорвалися усі джерела великої безодні й небесні загати розімкнулись”. (Буття, 7:11). Але в цьому випадку Бог зберігає контроль над хаотичним потопом: “І лив дощ на землю сорок днів і сорок ночей” (Буття, 7:12).
Особливість староєврейської концепції образів Хаосу полягає в тому, що всі, хто противиться Богові і намагається порушити світовий порядок, поміщаються у морські води, що являють собою залишок безодні на землі, тобто біблійна традиція виходить із боготворчого виникнення Хаосу.
4. “У Фінікійській космогонії (на противагу староєврейській) мутний, темний Хаос безмежний, вічний і початковий.”
5. “…із світових вод, втілюючих Хаос виникло божество з творчими потенціями”.
6. “У китайській міфології Хаос постане найперше місцем народженням початку, розвиток котрого в кінцевому рахунку приводить до виникнення всесвіту”.
7. “Міфопоетичні описи світових катастроф, катаклізмів (див. Потоп) якраз і вважають не повне вигнання Хаосу, а тільки його відсунення. Із залишками Хаосу на землі пов’язаний жах, страх, породжений темрявою, ніччю, безформністю, відсутністю надійних меж між людиною і царством Хаосу (“І безодня нам оголена із своїми страхами і туманами, і немає перешкод між нею і нами - ось чому нам ніч страшна” (Ф.І.Тютчев). Царство смерті, з котрим також пов’язаний страх, нерідко описується як Хаос (у двох варіантах: або безформність і розкритість, або протилежність цьому світу).
Хаос - не тільки образ міфопоетичного мистецтва, але і одне із наукових понять, без котрого не могли обійтися ні ранні античні космогонії, ні І.Кант, ні ряд сучасних мислителів”.
Не відносячи себе до “ряду сучасних мислителів”, все-таки задумаємося, читачу, а як у Хаосі виник розумний творчий початок, що створив все існуюче у Всесвіті, включаючи і Сонце, і Землю, і людство… Справді, як серед мороку, безодні, пустоти, Хаосу появився Творець, ім’я котрому Бог?
Ми уже знаємо, що:
“Споконвіку було Слово, і Слово було у Бога, і Слово було Бог. Воно було споконвіку у Бога. Усе через Нього сталося, і без Нього не сталося, що сталося. У Ньому життя було, і життя було світлом людям. І світло світить у темряві, і темрява не огорнула його.
Був чоловік, посланий від Бога, якого ім’я Іоан. Він прийшов для свідчення, щоб засвідчити про Світло, щоб всі увірували через нього. Він не був світлом, але прийшов, щоб свідчити про Світло.
Було Світло істинне, що просвіщає кожну людину, яка приходить у світ. Воно було у світі, і світ виник через Нього, і світ не пізнав Його. Прийшов до своїх, та свої не прийняли Його. А тим, хто прийняв Його, віруючим в ім’я Його, дав владу бути дітьми Божими; які народилися не від крові, ні від хотіння плоті, ні від хотіння мужа, але народилися від Бога.
І Слово стало тілом, і перебувало між нами, повне благодаті та істини, і ми бачили славу Його, славу як Єдинородного від Отця.
Іоан свідчить про Нього і кликав, говорячи: “це є Той, про Якого я казав, що Той, Хто йде за мною, став попереду мене, бо був раніше за мене”. І від Його повноти ми всі одержали благодать на благодать. Бо Закон був даний через Мойсея, а благодать і істина з’явилися через Ісуса Христа. Бога ніхто ніколи не бачив, лише Єдинородний Син, що в лоні Отця, Він явив нам Його”. (Іоан, 1:1-18).
І так, “Бога ніхто ніколи не бачив”, але “споконвіку було Слово, і Слово було у Бога, і Слово було Бог і все через Нього сталося”, тому що “В Ньому життя було, і життя було світло людям. І світло світить у темряві, і темрява не огорнула його”.
А де взялося це Слово - Бог, через Котрого все “сталося”? Що було до цього Слова? Із чого виникло, із чого склалося це Слово, котре людина назвала Богом.
Ти правильно догадався, читачу, - слово виникло, склалося із звуків. А який звук пов’язує людину з Богом, читачу, ти уже знаєш, бо це звук, відтворюваний нотою-складом “Сі”, - звуком, котрий відтворюється нашим Кетерним тілом - тілом Абсолюту, що пов’язує нас із Вищим Розумом, з Богом, тілом, енергія котрого пронизує всі решту тіла і керує їх діями, коли душа людини, проходячи через енергії двох наступних тіл, звертається через це тіло до Вищого Розуму - Розуму Самого Господа Бога. Але, напевно, людина - все-таки не є Бог, хоча і створена Ним за його образом і подобою. Напевно, у Бога є ще щось таке, що вище людини. А що може бути вище, скажемо, фіолетового високочастотного випромінювання. Ще вище за своєю частотою за фіолетовим випромінюванням іде ультрафіолетове, що більш вакуумне і невидиме, ультрафіолетове випромінювання, котре, завдяки ще більшій своїй високочастотності, пронизує все, що знаходиться в нутрі нього, можливо і те, що невидиме за межами випромінювання червоного кольору - інфрачервоного випромінювання. До невидимих ультрафіолетових й інфрачервоних вібрацій ми ще повернемося. А поки-що нагадаємо тільки, що звуки - склади - ноти існують не поодинці. Кожній ноті відповідає ще інший звук-склад, вимовляння котрого дозволяє підсилити, розвинути відповідну енергетичну чакру і зміцнити відповідне енергетичне тіло людини і Всесвіту. А підсилюють ноти, чакри і енергетичні тіла “соками” своїх вібрацій мантри. Ось, на кінець-то, мій читачу, ми і наблизилися до того, що є початком початків нашого Всесвіту, наблизились до походження Самого Господа Бога, Котрого, як стверджують декотрі канонізатори, “не бачив ніхто ніколи”.

Бог народився

І так, Слово Бог ще не народилося, бо не було ще Бога. Не було ще навіть складів, звуків… І взагалі, здавалося б, нічого не було. Але до Бога все-таки щось було. Що? А якщо Хаос був до Бога, до Всесвіту нашого Бога, нашого Всесвіту? А якщо це так, постараємося, читачу, уявити, пофантазувати, як це все було.
Ось перед нами Він, Його Величність Хаос, котрому немає ні кінця, ні краю. Так, власне кажучи, я поспішив назвати Його, Хаос, Його Величністю, тому що тяжко уявити щось, не уявляючи перед собою нічого конкретного без кольорів, звуків, інших відчуттів, що сприймаються органами відчуттів, бо “Він - світове чудовисько, суть котрого є пустота і нічого”, “…та безодня, у котрій руйнується все оформлене і перетворюється в суцільне і не розпізнане становлення, в ту “жахливу безодню”, де кореняться тільки початкові джерела життя, але не саме життя” (це - повторення частини цитат із “Міфів народів світу”). Я вірю, в основному, всім цим міфам, бо немає нічого мудрішого від вікової народної мудрості, котра виникла не на порожньому місці, а на реальному сприйнятті людьми різних поколінь людства дійсності, передавалася із покоління в покоління до тих пір, поки, на кінець не знаходилися люди, котрі доказували уже на фізичному плані, на рівні сприйняття тих чи інших явищ органами відчуттів, що “мы рождены, чтоб сказку сделать былью”. Я вірю також і тому (див. вище), що “…із світових вод, що втілювали Хаос, виникло божество з творчими потенціями…”
Так, страшний час був у часи хаосу, що гуркотів безліччю перемішаних все-таки звуків, що утворювалися зіткненням і тертям безлічі частинок, що знаходилися в хаотичному русі, у хаотичних вібраціях. Все бродило, вертілося, стискалося, пищало, свистіло і гуркотіло в тому Хаосі, у котрому не було закономірностей, у котрому не було розуму. І ніщо в цьому світі Хаосу спочатку не могло виразно проявити себе, тому що в цьому світі, в цьому мороку все було перемішано. Та і що могло себе проявити в Хаосі, котрий складався із дрібненьких надто дрібненьких, що блукали з невизначеною різною швидкістю і не знаходили собі спокою і пристановища частин? І не тільки швидкості цих частин були не визначені. Не визначеними були і кольори цих частин, і видані ними при руху звуки. Здавалося, що тоді в мороці і безодні Хаосу нічого не було. Нічого - це з точки зору наших сучасних, узаконених різними догмами понять. Але, напевно, в цьому нерозумному, страшно неорганізованому (навіть тяжко собі уявити до якої міри!) Хаосі щось “таке” було. “Таке”, що поклало початок всьому розумному і гармонійному в нашому світі. Напевно було. Було, тому що із Хаосу народжуються не тільки мрії. Із Хаосу народилися ми і все, що було до нас. Із Хаосу вийшов Бог і створювана Ним, на противагу Хаосу, що породив її, Гармонія світу, Гармонія Всесвіту, на кінець, та райдуга, котру кожен із нас неодноразово бачив і котра “навколо престолу”, навколо Землі, навколо кожної людини купленої “дорогою ціною”, а тіло котрої “є храм Духа Святого, Який живе у вас” (1 е Коринфян, 6:19,20). Ось він, Хаос, у котрому клекотить, гуркотить, свистить! А в ньому, в цьому Хаосі, літають, обертаються і вібрують дрібненькі частинки, котрі навіть сучасному надчутливому електронному мікроскопу недоступні. І раптом - о чудо! Серед какофонії, серед, здавалося б, позбавленого благозвуччя поєднання звуків “хтось” несміливо промовив, а можливо, не “хтось”, а “щось” видало пронизливе і надвисокочастотне: “С-с-с-с…!” Тобто, десь “просипіло” декілька разів “С!”. А поряд ще інше “С”. І нічого, здавалося б, не було, крім цього однорідного “сипіння”: С-і-с-і-с… “С” вимагало собі ще одне “С”, котре вимагало знову ж інше “С”, а те, у свою чергу, ще “С” і т.д. А поєднання чогось одне до одного відбувається з допомогою слова-букви “І”: Ти і Я, Він і Вона, Ми і Ви… Чи щось, що запам’яталося з дитинства типу: А і Б сиділи на трубі. А упало, Б пропало. Що залишилося на трубі? Відповідь проста: виявляється, при відсутності А і Б на трубі залишилося І. Ось так і “у нас”, в нашому Хаосі, “одиночки” С вимагали поєднання з іншими одиночками з допомогою єднального І: С-І-С-І-С… Таким чином утворилися свого роду пари з назвою Сі, і зараз, читачу, ми стоїмо з тобою перед найголовнішим, основоположним моментом у народженні Всесвіту, в народженні Вищого Розуму, в народженні Бога. Попробуй, мій друже, мій однодумцю, промовити просто: С-С-С-С… Ти відчуваєш, як це просто - без будь-якого напруження голосових зв’язок звучить С-С-С, видихуване тобою через зімкнуті зуби і розкриті губи. А СІ звучить з більшим напруженням уже нижчих відділів голосових зв’язок. Звук “С” у нас виходить тоншим, високо частотнішим, а “СІ” - грубіше, низько частотніше. Тут С - унікальне явище в Хаосі, єдине у своєму роді, що не вимагає ще чогось іншого. С є просто С, повторюване до тих пір, доки стане повітря в легенях будь-якої людини, котра промовляє це С. І якщо, як ми уже знаємо, вібрації СІ - це енергія фіолетового кольору, то можна вважати, що тонші і невидимі вібрації С мають невидимий неозброєним оком ультрафіолетовий “відтінок”. І це С невидиме і нечутно звучніше, являє собою Абсолютний Вакуум у фізичному розумінні, просто Абсолют, свого роду “кора” головного мозку - мозку Вищого Космічного Розуму, Вседержителя, Бога, Котрого ніхто ніколи не бачив, але “навколо престолу” Котрого сяє райдуга, котра деколи появляється у доступному вигляді перед очима будь-якої людини. А в середині видимого фіолетового кольору райдуги, за межами її видимої частини якраз і знаходиться ультрафіолетове випромінювання, котре поки-що тяжко побачити неозброєним поглядом, але на котре наші фантазії здатні поширити своє невидиме “бачення”, уявивши відносну прозорість у центрі фіолетового кольору. Таким чином, якщо Тіло Бога, а точніше енергію різних Його тіл, що являють собою вкупі енергію Всесвіту, можна деколи побачити через “призму” особливого стану атмосфери, то до бачення верхніх ділянок; “кори” головного мозку Самого Господа Бога ми поки-що не дійшли. До такого “бачення”, повторююся, ми можемо дійти в своїй уяві. І все це, і все, про що говориться в цій книжці, буде незабаром визнано і Великою Наукою, і Великою Релігією. І не буде більше суперечок між Наукою і Релігією. І замкнеться коло, в рамках і за межами котрого все почне розвиватися так, як це було задумано творцем, що сотворив Людину за образом Своїм і подобою Своєю, тому що Наука не буде стояти на войовничих атеїстичних позиціях, а Релігії не треба буде закликати свою паству любити Господа Бога розумінням людини нерозумної щодо пізнання Бога, бо людина стане розумною і в цьому питанні також. А поки-що… А поки-що, читачу, попробуємо просунутися дальше в нашому огляді і розвитку того, що ми уже знаємо чи приймаємо на віру, ну, хоча б, як гіпотезу.
У нас з тобою, читачу, уже є енергія звуків і “С”, і “Сі”. А чого немає? Немає поки-що додаткового акумулятора для стимулювання і розвитку енергії. Ти пам’ятаєш, читачу, що коли ми говорили про біополе людини, то ми “ні в тин ні в ворота” ніби згадували мантри - склади, промовляння котрих дозволяє розвивати відповідні енергетичні чакри і тіла. Це у нас їх поки-що немає. Не просто ж, як сказав поет Володимир Висоцький: “Хорошу релігію придумали індуси”. Дуже хорошу релігію вони придумали, не просто так придумали вони мантри. Ой, як не просто так! Ти чуєш, читачу, що десь у дуже далекому минулому хтось розмовляє, при чому розмовляє не беззмістовно, розмовляє чітко. А хто це там, до безкінечності далеко, здатний розмовляти? І чому говорить про якийсь Хаос? А хіба уже Хаос є Абсолютом? Хіба він все ще залишився володарем Всесвіту? Звичайно, ні. Час для царювання абсолютного Хаосу уже безповоротно втрачений, тому що в Хаосі утворився вакуум - той вакуум, у котрому неподільному пануванню Хаосу прийшов абсолютний кінець. І ми з тобою знаємо, читачу, що якщо ми звідкись “витягаємо” вакуум, то “святе місце порожнє не буде”. Якщо десь утворився вакуум, то ще десь, “по сусідству”, утвориться уже “менш щільний”, менш розріджений вакуум, а за ним ще менш щільний. Продовживши цю думку, ми можемо дійти і до повітря, котрим ми дихаємо, і до води, котру ми п’ємо, і до Землі, по котрій ми ходимо. Дійдемо, дійдемо, читачу, і до цього - на все свій час. А поки-що… А поки-що наша фіолетова енергія звуку ”Сі” вимагала підкріплення.
“Сі” - хоча і несміливо, але пронизливо “проткнуло” Хаос як “Промінь світла в темному царстві”. І десь зовсім поряд хтось інший відгукнувся на цей поклик тим же “Сі”. І ці два, що знайшли один одного Сі почали шукати третього - це звідти, а не із пізніших, євангельських часів стало крилатим: “Бог Трійцю любить”. А раз так повелів Сам Господь, то, звичайно ж, парочка Сі знайшла третього свого співтовариша, тому що Бог знає, що треба робити - йому треба, щоб будь-яка робота мала не тільки початок, але і кінець, бо народна мудрість - вона на те і мудрість, каже: “Кінець діло хвалить”.
Так, справді, трійця наших Сі, що знайшла одна одну, почала на радощах співати: “Сі! Сі! Сі!” “А-у-у-м-м-м!”- ніби луна, пролунало у відповідь, а разом з цією луною-відповіддю навколо трійці Сі почали збиратися й інші друзі - союзники Сі, утворивши ціле накопичення, цілу хмару частинок, що звучали на найвищій ноті і частоті. І була ця хмара фіолетового кольору, всередині котрої був невидимий ореол енергії ультрафіолетового кольору. І ці дві хмари оберталися навколо своєї однієї і тої ж осі і вібрували кожна на своїх частотах. І обертання це відбувалося в напрямку, котрий потім був названий рухом за “годинниковою стрілкою”, а геометрична форма цих хмар у просторі, де раніше домінував Хаос, стала подібна до кулі, а точніше - до еліпсоїда, бо діаметр цього еліпсооберту навколо невидимої осі був трохи менший від діаметра, перпендикулярного йому, що проходив через центр еліпсоїда.
Не “дрімали” і решту частини Хаосу. Раптом хтось із них подав звук, трохи нижчий, ніж звук “Сі”, щось подібне до музичного звучання ноти “Сі-бемоль”. А кожен з нас знає, що нота “Сі-бемоль” - це теж саме, що і нота “Ля-дієз”. А від “Ля-дієз” не далеко і до ноти “Ля”. І, як кажуть, пішло-поїхало, полетіло, завібрувало і закрутилося від первинного “С” через ноти Сі, Ля й інші, разом з їх напівтонами до надгрубочастотної ноти октави “Всесвіт” - ноти ДО. І на кожному етапі утворення відповідного звука-ноти все відбувалося, як і при утворенні хмари Сі: об’єднувалися частинки, що видавали однойменні звуки, утворювалися куле-еліпсоїдні хмари. Слідом за фіолетовою - синя, потім голуба, потім зелена, жовта, оранжева і, на кінець, - червона. І при цьому утворенні на звуки нот ніби Луна відгукувалася і зміцнювалися їх відповідні мантри: Аунг, Ханг, Янг, Ранг, Ванг, Ланг. І кожна наступна хмара - еліпсоїд поміщалася в середину попередньої, а вібрація кожної попередньої пронизувала всі наступні хмари. А червона хмара, що знаходилася на обочині “багатошарового” еліпсоїда, пронизувала тільки саму себе. У загальному утворилося подібне до того, що нам уже відомо із ознайомлення з космічним тілом людини. Були, звичайно, і півкольори - піввідтінки, півзвуки й інші плавніші переходи. Але це не настільки важливо для розуміння того, що відбувалося, бо основна “Заявка” уже була зроблена: відбулося свого роду розшарування і пронизування енергій, у світі Хаосу раптом виникла гама кольорів, гама звуків, гама енергій. І в центрі обертання енергій була енергія ультрафіолетового кольору, надвисокочастотна енергія, за нею, дальше від центру обертання, - енергія, що видавала звук Сі фіолетового кольору, і ніби луна АУМом, що відгукувалося на звук Сі. І ці енергії, повторюю, пронизували всі решту енергії і тягнули, а точніше, втягували чи навіть підкоряли їх своєму рухові, своїй дії. А оскільки частоти вібрацій були, у крайньому випадку, енергії фіолетового кольору, на порядок вище наступної за нею енергії ЛЯ (972 проти 96), то і у фізичному розумінні ці більш розрідженні енергії були відносним вакуумом, а для всіх пронизуючих ними енергій такий вакуум був абсолютним - Абсолютом, але породжений Абсолют виник в результаті строгої закономірності звукового ряду. Над цим рядом знаходиться звук С-с-с… А відгуком на звук Сі було ніби луна-відповідь АУМ. Тобто відбувся свого роду розумний діалог, коли у відповідь на “кимсь” сказане Сі пролунало, відгукнулося: “А-у-у-м-м-м”. Якщо ми, звертаючись до іншої людини, називаємо її по імені, то та людина нам відгукується зовсім коротко, типу: “А?” або “Що?” А якщо у відповідь на звертання Сі відгукнулося АУМ, то, розділивши АУМ на два склади (відому нам відповідь А і УМ), “в остачі” від нашого побутового А залишається УМ, тобто в олюднено-розумному діалозі Сі з А народився розум, народився Його Величність УМ: Сі+А=УМ.
Таким чином, поява Абсолюту, породження Вищої Розумної Сили, Вищого Розуму, Бога виникло, здавалося б, спочатку не розумного, а потім усвідомленого, розумного діалогу, але не в Хаосі, а уже в надрах первинно виділюваної, відокремлюваної від Хаосу ультрафіолетової енергії - її фіолетового породження з нотою звучання Сі і мантрою АУМ. З цього можна зробити також розумний висновок, що слідом за найпершими проявами, найпершими ознаками народження Бога у вигляді ультрафіолетового випромінювання виникли інші її породження: нота Сі, буква А і слово УМ. А - перша буква в латино-мовних і слов’янських мовах. У той же час це перша розумна відповідь на перший звук, що виник у Хаосі. Тобто появилася розумна мова, що породила Розум, породила УМ, породила Вищий Розум, породила Бога. Не в російській і не у слов’янській мовах виникли мантри, але саме в російській мові і в багатьох інших слов’янських мовах слово “ум” в його початковому звучанні означає те, що на інших мовах Землі позначається іншими словами і звуками. Чи випадково це? Думаю, що ні. Також і не випадково те, що один із найрозумніших стовпів людства з найтяжчим (2013 г) мозком Іван Сергійович Тургенєв чи то інтуїтивно, підсвідомо, чи то свідомо висловив крилате:
“У дні сумнівів, у дні тяжких роздумів про долю моєї батьківщини, - ти одна мені підтримка й опора, о велика, могутня, правдива і вільна російська мова! Коли б не було тебе - як не впасти у відчай при виді всього, що діється вдома? Але не можна вірити, що така мова не була дана великому народу”.
А ось що ще кажуть про російську мову визнані авторитети :
“Існує один визначний факт: ми на нашій ще невлаштованій і молодій мові можемо передавати глибокі форми духу і думки європейських мов”.
Ф.М.Достоєвський
“Російська мова - мова, створена для поезії, вона незвичайно багата і приваблива головним чином тонкістю відтінків”.
Проспер Меріме
Уявляєш, як це все прекрасно, читачу! Саме на російській “ще невлаштованій і молодій”, проте багатій і привабливій “головним чином тонкістю відтінків”, передавати “глибокі форми духу і думки”! Та чи настільки невлаштована і молода російська мова, якщо “споконвіку було Слово”, а першим осмисленим словом у Всесвіті було російсько-слов’янське слово “ум”, слово, що виникло із діалогу Сі із звуком (російським звуком-словом) А. Так, саме в тому числі і в російській мові “прописалося” це слово, що означає появу в Хаосі Вищого Розуму, Бога, що виник у результаті розумного і вібраційно-озвученого діалогу звуків і виріс до всесильного Творця всього існуючого у Всесвіті, “прописалося” серед нас, що намагаються якомога краще і ближче зрозуміти свого Творця, щоб тільки, а точніше, перш за все, Йому служити вірою, правдою, духом і тілом. Перш за все Йому - і тільки Йому (“Я є Господь Бог твій: хай не буде в тебе інших богів, крім Мене”), тому що в такому випадку все решту, що ми будемо робити, буде відбуватися по волі Божій. І саме тому я знову і знову повторюю:
Я поклоняюся Тобі, Вищий Розум!
Я поклоняюся Тобі, Бог!
Я - раб Твій!
Ми уже знаємо, читачу, як у процесі діалогу Сі - АУМ народився УМ, Вищий Розум, Бог. І тепер все, що відбувалося в уже “підвідомчому” ультрафіолетовому - фіолетовому Вищому Розумові Хаосі мало здоровий зміст.
І так виділення із Хаосу енергії розрядження, енергії вакууму, викликало в свою чергу ущільнення інших енергій. І десь, уже на порядок нижче, прозвучала нижча нота “ЛЯ”. “АУНГ, АУ-НГ, АУ-Н-Н-Г-Г-Г” - відгукнулася підсилююча ЛЯ мантра, тобто була відповідна реакція одного звука на інший у найближчій до фіолетової енергії синього кольору. Це подібно до того, як ми, десь загубившись у лабіринті незнайомої нам гущі лісів і намагаючись покликати когось на допомогу, голосно кричимо: АУ, А-у-у, А-у-у-у…”. А тут майже так же, ЛЯ, котре народилося і “прокричало” на повний голос, одержало у відповідь бажане АУ ще й з додачею “носового” звука “НГ”. Але такий діалог уже не породив розум, тому що розум утворився із набагато тонших вібрацій енергії, розум залишився у Бога, залишився, щоб творити і створювати під одним початком - “Я є Господь Бог твій: хай не буде у тебе інших богів, крім Мене”. А із цього випливає: “Не сотвори собі кумира і всякої його подоби, ні на небесах, ні на землі, ні у водах під землею: і не поклонися їм, не послужи їм”. А в енергії синього кольору із задоволенням ЛЯкалось і АУкалось, а тяжче їх відтворення НГ(ЛЯ+АУ=НГ) почало спускатися нижче.
“Ха”, - кашлянуло нижчого за своїми вібраціями (але щільнішого) енергетичного шару у відповідь на проникнення туди чужорідної частинки НГ, але НГ не хотіло відступати, ХАНГкнув у один голос із завойованим ХА. “Соль”, - проспівало їм у відповідь. Але НГ цього було мало. Як кажуть, “апетит приходить під час їди”. Народившись у результаті союзу ЛЯ і АУ і одержавши “Синю волю”, а потім і каталізуючи створення голубої енергії, НГ вирішило і дальше поширювати свій гегемонізм, свою творчість. У центр до Бога воно не могло поширюватися - там йому не було місця, бо “святе місце порожнім не буває”. Та і хіба могло ваговите НГ суперничати з витонченим Розумом? Воно могло тільки підкорятися Йому і працювати під Його початком. А, як відомо, “все геніальне просте”. І, зробивши для себе це геніально-просте відкриття, НГ вирішило ризикнути - з одного боку, і дальше під керівництвом Бога продовжити свою творчу роботу, прилаштувавшись до Розуму Бога в ролі свого роду рук. Але була й інша сторона в задумі НГ - підкорити собі, насадити свій гегемонізм на все решту, “нижче лежачий” простір. Як ми бачимо, народившись у променях вібрацій синьої енергії, НГ не змогло там правити, зв’язане, як кажуть, “по руках і ногах” іншою частинкою мантри АУНГ - АУ. А дальше, ще нижче - у царстві голубої енергії Соль - НГ існувало тільки “в обіймах” ХА, що в єдності утворювало мантру “ХАНГ”, в єдності, без котрої само по собі НГ нічого не означало. Але НГ було на те НГ, щоб не заспокоюватися на досягнутому. До речі, через гегемоністичні прагнення цієї частини мантри, напрошується можливе розшифрування цієї абревіатури як наступ (чи насадження) гегемонізму, бо НГ все-таки мало амбіції у створенні кумира у власній особі. Дальше ми бачимо, на скільки це НГ вдасться. Ми уже знаємо, що НГ вирішило прилаштуватися до Бога у вигляді Його рук. А руки, як відомо, завжди згинаються завжди в одному напрямку - напрямку власного тіла. Їм завжди мало, цим рукам, а у осіб-гегемоністів вони завжди намагаються обійняти неосяжне.
“Не можливо обійняти неосяжне”, - самовпевнено заявив якось російський класик Козьма Прутков. “Якщо не можна, але дуже хочеться, то можна”, - не погоджується з ним народна мудрість. Але ця мудрість виникла потім, через мільярди століть від аналізованих нами подій. А тоді, коли зароджувався під керівництвом Вищого Розуму, Розуму Бога Всесвіт, не було ні Козьми Пруткова, ні народної мудрості, ні самого народу. Але в ті мільярдно-далекі часи уже був наділений Вищим Розумом Бог, було те, про що ми уже говорили. І серед цього всього уже визрівав образ експансіоніста і гегемоніста, претендента на кумира в образі нашого НГ - всього лише частинки вібруючого звука - мантри, котрий, зародившись у синьому володінні вібрацій ЛЯ - АУНГ, вирішив не зупинятися на досягнутому.
А тепер наше НГ, окрилене своїми успіхами не тільки на своїй батьківщині - в королівстві ЛЯ - АУНГ, але і в сусідньому королівстві СОЛЬ - ХАНГ, зрозуміло, що в іншому місці воно також не залишиться “не солоно сьорбавши”, вирішивши все-таки перевірити на скільки реальні експансії його гегемоністських прагнень.
І ось вторгається наше НГ у сусідні володіння - королівство вібрацій енергії зеленого кольору. “ФА”, - опиралися його вторгненню звуки цього королівства. “Та як ти смієш зі мною факати? Хіба ти не знаєш, що Я - НГ?”-дивувалося наше НГ. Уявляєш, читачу, що таке Я? Я - це уже особа, що усвідомлює свою суть, свою душу. І ця душа зародилася у надрах світотворення, у надрах Всесвіту, що формувався. Можливо, саме тому в енергії зеленого кольору всезнаючий Бог розмістив потім і душу людини - енергетично - у чакрі, що називається Анахата. Можливо, у цьому і приховується відгадка загадкової російської душі з таким коротким, але з таким об’ємним звуком-словом - Я, вишикувавши російський алфавіт від А до Я, бо одне із значень займенника Я служить для позначення особи. А хіба може бути особа без душі? Особа тільки тоді особа, коли в ній є місце душі, звичайно, у Божественному розумінні цього слова. Та і не ми придумали назву мантри ЯНГ, котра дісталася нам у спадок від інших, мудріших людей.
Але не захотіло тоді наше НГ зупинятися на досягнутому. Пожило воно у зеленому полі душі Всесвіту, відмітилося тут, як і раніше на вищих енергетичних рівнях, і, як кажуть, “по конях!”.
А ми з тобою, читачу, залишимо поки-що наше НГ, сядемо зручніше у крісло і подумаємо, помріємо своїм “заднім розумом”, обернувши свої думки назад - у минуле, мільярдно-літнє далеке минуле, коли ні нас і нічого іншого на Землі ще не було. Але уже був Вищий Розум, уже зародився Бог, були різні енергії, був духовний образ, духовний прототип, духовний прообраз, духовна матриця нашого Всесвіту (та і майбутнє людини також), що прокладав сходинки від Бога через Дух Божий (а це духовні енергії Всесвіту фіолетових, синіх і голубих вібрацій) спускалися до Душі. А можливо, і насправді, Святий Дух і є те, що доходить до Душі - три верхні енергетичні поля Всесвіту, Сам Бог (котрого ніхто ніколи не бачив) - це Його Вищий Розум, що являв Собою у фізичному плані енергію ультрафіолетових вібрацій, а нижче… До того, що нижче, ми ще повернемося. А поки-що - кожен із нас знаходиться у кріслі чи іншому зручному для відпочинку місці. Бажаючі можуть прийняти і горизонтальне положення.
А тепер закрили очі, розслабилися і… Подумки підключаємо механізм зору, мовного апарату, слуху. Зір бере участь у своєму “полі зору” - він повинен уявляти чи уловлювати кольори, мова - у супроводі нот і мантр, слух - у сприйнятті мови і можливому уловлюванні космічних звуків. Всі названі органи відчуттів, а також мовний апарат повинні брати участь у вправі, котру ми збираємося виконати. І беруть участь вони у цьому свідомо, із підключенням мозку у вольовому його прояві. Дальше можливе відбиття інформації, одержаної підсвідомо через біополе, і відбиття її на тих же ділянках мозку, котрі сприймають інформацію з допомогою зору і слуху (бачення і чуття різних кольорів і звуків).
А тепер почали вправу, котру умовно назвемо “від А до Я” або “Алфавітом”. Суть цієї вправи, хоча і простої, але дуже ефективної, зводиться до поєднання нашого біополя з космічним полем Всесвіту, коли ми, розчинившись у Всесвіті своїм біополем, пройдемо свій шлях - від Я до А, від душі до розуму, від душі до Бога.
Починаємо в слух або про себе наспівувати своє ФА: фа-а-а-а, фа-а-а… А потім співаємо ЯНГ: я-а-а-а-н-н-н-г-г-г… А потім чергуємо спів ФА із співом ЯНГ. Під час співу ФА і ЯНГ відтворюємо у своїй уяві зелений колір - колір нашого кармічного тіла, нашої душі, в котру із атмосфери Всесвіту з двох сторін нашого тіла через лійки, що обертаються за годинниковою стрілкою, вливається дюжина вихрових потоків зеленої енергії. Те, чого ми при цьому досягаємо, можуть підтвердити також і органи відчуттів: можливі смакові відчуття лимона або запах герані.
Виконуючи цей етап вправи, ми не тільки поєднуємося із Всесвітом, але і можемо удосконалювати і лікувати своє фізичне тіло, зокрема, серце і систему кровообігу.
Наступні три етапи цієї вправи читач може виконати самостійно, використовуючи свої знання із попереднього матеріалу. Це ніби “домашнє завдання”, виконувати котре зовсім не тяжко, піднімаючись вверх до центру від чакри до чакри, від кольору до кольору (голубий - синій - фіолетовий і над того - ультрафіолетовий), від ноти до ноти (соль-ля-сі і на перевиконання завдання - с-с-с-…), від мантри до мантри (ХАНГ - АУНГ, АУМ). Крім того, на наступному, голубому етапі можна відчути гіркий присмак в роті і відчути запах полину, а також лікувати бронхіальний апарат і голосові зв’язки, горло, стравохід, щитовидну і пара щитовидну залози. Синя “мелодія” ЛЯ - АУНГ лікує нижню частину головного мозку, ліве око, вуха і ніс, а фіолетовий “дует” СІ - верхню частину мозку і праве око. Так що, читачу, будемо тренуватися. Будемо удосконалюватися і лікуватися і, звичайно, в цьому я впевнений, наша духовність і наш контакт з Богом будуть щодня зростати.
А поки ми займалися засвоєнням нашої вправи, наше НГ на віддалі мільярдів років від нашого сьогоднішнього стану продовжувало свою гегемоністську роботу. Подивимося, якими новими досягненнями може нас порадувати те явище у Всесвіті, котре, незалежно від своїх прагнень, все-таки змушене було підкоритися вказівкам Зверху.
Ось вони - прекрасні “миттєвості” нашого минулого, і кожна із цих миттєвостей - ні секунди і ні хвилини, бо ціна кожної миті те, що творилося тоді у Всесвіті, котрий виходив із пут Хаосу і уже міцно схоплений Всевишнім.
“РА”, - радісно вітала НГ уже нова, щільніша енергія жовтого кольору, коли НГ вдалося проникнути у її володіння.
“РАНГ” - заспівали вони обоє, обійнявши один одного. “МІ”, - заспівало все навколо.
Для допитливих нагадаємо, що РА - явище історичне, тому що саме з РА почалася матеріалізація духу, почалося наступне виникнення всього живого у Всесвіті, втіленого в матерії. Не всім удається виразно бачити чи відчувати ті види енергії, котрі ми уже проходили (вони знаходяться у так званому повітряному і без- або краще, над- повітряному просторі), але кожен здатний бачити “жовтий” вогонь навіть (особливо) у пітьмі, хоча доторкнутися до нього навряд чи хтось відважиться. Для нас, нинішніх, практично все, підпадає під дію вогню, змінює свій фізичний стан, випаровуючись, топлячись, згораючи… Для живого вогонь - це не тільки тепло. Безпосередній, прямий контакт з вогнем - це тяжке каліцтво або смерть для всього живого. З іншого боку, саме тільки вогняне Сонце, що дає нам світло і тепло, підтримує своїм світло-горінням життя біологічних об’єктів на Землі. А в ті безкінечно далекі часи, від котрих ми тільки-що відволіклися, не було ніякого вогню в нашому розумінні. Відбувалося тільки дальше ущільнення енергій як їх розшарування, бо все почалося з відділення вакууму і поступово дійшло до більш щільної, але уже повітряно-матеріальної атмосфери, а ще щільніше осідало, витіснялося все нижче і нижче. І цього щільнішого ставало все більше і більше, і тертя його об нижні шари атмосфери ставали все відчутнішими. І від такого тертя стало утворюватися тепло і уже матеріальне світіння. Утворився зовсім новий вид енергії - енергії вогню, звичайно, не само РА являє собою вогонь, а його поєднання із НГ. Не відправилося би НГ по волі Божій у подорож по хвилях Всесвіту, що звільнявся від Хаосу, не було би і хвиль вібрації енергії вогню, котрі створюють звукову вібрацію не тільки в стилі мантри РАНГ, але і ноти МІ. Не ми з читачем придумали це. Правда, про багато дечого із цього автор уже писав в інших своїх книжках, зокрема в “Книжці зцілення”, але з тих пір пройшло уже майже два роки і мої, голосно кажучи, дослідження цієї проблеми пішли вперед, набувши більш удосконалений і повніший характер, про що я і ділюся із своїм читачем. Наше завдання - пізнавати непізнане, нове, котре часто виявляється добре забутим старим. Наше завдання - не руйнувати те, що уже було створено до нас, а, зміцнюючи уже досягнуте, розвивати його і рухати вперед.
І неспроста радісний вигук РА був увіковічений не тільки в мантрі РАНГ. РА - так називається в староєгипетській міфології і релігії Бог Сонця, здійснюючи свій шлях по небу в барці, котра ранком появлялася на горизонті, а вечором опускалася в “царство мертвих”. Культ РА виник на початку третього тисячоліття до нашої ери. До середини того ж тисячоліття РА почали вшановувати як царя і батька богів. Пізніше з РА був ототожнений Амон - бог у староєгипетській міфології (звідси Амон - РА). Можливо, часто використовується в молитвах “Амінь” (так буде) має коріння в Амоні, що означає Бога, і ми поклоняємося, промовляючи “Амінь”, Богу не тільки по-християнськи, але і по-староєгипетськи?
Тема РА не вичерпала себе не тільки в староєгипетському божестві. РА - назва однієї з найбільших рік світу. Саме так називалася наша ріка Волга у античних авторів перших століть нашої ери (Птолемей, Марцелін). За іменем староєгипетського бога сонця одержав назву човен “Ра”, побудований за зразком староєгипетських суден із ефіопського папірусу, на котрому норвезький етнограф і любитель подорожувати Тур Хейєрдал в 1969 році невдало (через дефекти конструкції) намагався пересікти Атлантичний океан, доказати можливість контактів стародавніх єгиптян із стародавніми жителями Америки. У 1970 році була організована нова експедиція Хейєрдала із семи подорожуючих. Вийшовши із марокканського порту Сафі 17 травня “РА - 2” досяг острова Барбадос (Антильські острови) 12 липня. В складі екіпажу “РА - 2” був радянський лікар Юрій Олександрович Сенкевич.
Погрівшись у жовтому теплі імперії РАНГ - МІ, перший знаменитий подорожуючий, що виривався із Хаосу Всесвіту НГ спрямувало свій гегемоністський погляд ще на неосвоєні НГ “території” Хаосу. Звичайно, підстави для цього у НГ були і не дуже малі - всі попередні до цього моменту, точніше, всі раніше утворені енергії, за виключенням ультрафіолетової і фіолетової енергій СІ - АУМ, всюди НГ мало свій вплив, всюди без його участі не обійшлося. І чим дальше, тим більше, тим більше матеріалізовано відчутніше. А Бог завжди любив допитливих і наполегливих. Бог відразу допомагав всім у будь-якій творчості. І не дарма ж уже в наші часи про високотворчих умільців говорять: “Ця людина від Бога”. І саме тому Бог сприяв НГ у його будь-яких розумних поривах.
“Ре”, - несподівано проверещало щось холодне на нижній межі енергії РАНГ - МІ. “Не РЕ, а РА”, - збунтувався перший у світі, але уже знаменитий завойовник і подорожуючий. “Ні, РЕ!” - вперто не погоджувалися знизу. “Та я вас всіх… Я вас…” - сердився наш герой. Але внизу ніби луна передражнювала НГ: “Вас, ва-а-с, ва-а-а…”. “Я вам покажу ВА!” - гнівалося НГ. А у відповідь йому тільки РЕ-кало і ВА-кало. Схопивши першу, що потрапила ВА, НГ почав доказувати їй, що він також “не верблюд”, що він уже великий НГ, що породив уже і АУНГ, і ХАНГ, і ЯНГ, і РАНГ. І не тільки їх, але і все, що пов’язано з їх іменами. І підкорене такими подвигами НГ ВА уже більше не бажало виходити із його обіймів, породивши разом з ним енергію ВАНГ, що звучить на ноті РЕ. І це уже була нова енергія Всесвіту - енергія води оранжевого кольору. Все було би добре, але… Але спочатку згадаємо дещо, що відноситься до дуже серйозної всесвітньої проблеми:
“І виникла на небі війна: Михайло і ангели його воювали проти дракона, а дракон і ангели його воювали проти них. Та не встояли, і не знайшлося вже місця для них на небі. І був скинутий великий дракон, древній змій, названий дияволом, сатаною, що зводить всесвіт; він був скинутий з неба на землю, і ангели його були скинуті з ним.
І я почув гучний голос на небі, який промовляв: “Тепер настало спасіння і сила і царство Бога нашого, і влада Христа Його, бо скинутий обвинувач братів наших, котрий обмовляв їх перед Богом день і ніч. Вони перемогли його кров’ю Агнця і словом свідчення свого; і незлюбили життя свого навіть до смерті.
Отже, веселіться небеса, і ви, що живете на них! Горе тим, що живуть на землі і на морі, бо диявол зійшов до вас з великою люттю, знаючи, що небагато лишається йому часу.
І коли дракон побачив, що скинуто його на землю, то почав переслідувати жінку, котра народила дитя чоловічої статі. І було дано жінці два крила великого орла, щоб вона перелітала в пустиню, в своє місце, далеко від змія, де будуть доглядати її протягом часу, часів і півчасу.
І пустив змій за жінкою з пащі своєї воду, мов ріку, щоб її течією волокти. Але земля допомагала жінці, і розкрила земля уста свої і проковтнула ріку, яку дракон пустив з пащі своєї. І розлютився дракон на жінку, і пішов, щоб вступити в бій з іншими від насіння її, з тими, котрі виконують заповіді Божі і мають свідчення Ісуса Христа.
І став я на піску морському і побачив звіра з сімома головами і десятьма рогами, що виходив з моря; на рогах його було десять вінців, а на головах були богохульні імена. Звір, якого я бачив, був подібний до барса, а ноги його, як у ведмедя, а паща його, як паща в лева; і дракон дав йому силу свою, і престол свій, і велику владу.
І я бачив, що одна з голів його ніби смертельно поранена, але смертельна рана його зцілилась; і вся земля дивувалася, слідкуючи за звіром. І поклонилися драконові, котрий дав владу звірові, кажучи: “Хто подібний до звіра? Хто може змагатися з ним?”
І дані були йому вуста, що говорили зухвало і богохульно; і була дана йому влада діяти сорок два місяці.
І розкрив він уста свої для хули на Бога, щоб хулити ім’я Його і оселю Його, і тих, що живуть на небі. І дано було йому вести війну зі святими і перемогти їх; і дана була йому влада над всяким коліном, і народом, і язиком, і племенем.
І поклоняться йому всі, що живуть на землі, імена яких не були записані в книзі життя Агнця, заколеного від сотворіння світу.
Хто має вухо, нехай слухає!
Той, хто веде в полон, сам піде в полон; хто вбиває мечем, тому самому належить бути вбитому мечем. Ось тут терпіння і віра святих!
І побачив я іншого звіра, який виходив із землі; він мав два роги, подібні до ягнячих, і говорив, як дракон. Він діє перед ним з усією владою першого звіра і примушує землю і все, що живе на ній, поклонятися першому звірові, у якого смертельна рана зцілилась. І робить великі знамення, так що навіть вогонь зводить з неба на землю перед людьми. І чудеса, які дано було йому творити перед звіром, він зваблює тих, що живуть на землі, кажучи їм, щоб вони зробили образ звіра, котрий має рану від меча і живий. І дано було йому вкласти дух в образ звіра, щоб образ звіра міг говорити і діяти так, щоб усі, хто не поклониться образові звіра, були вбиті. І він зробить так, що всім малим і великим, багатим і бідним, вільним і рабам, буде накладено тавро на правій руці їхній або на чолі, щоб ніколи нікому не можна було ні купувати, ні продавати, крім того, хто має тавро, ім’я звіра або число його імені.
Тут мудрість. Хто має розум, нехай порахує число звіра, бо це людське число, а число його шістсот шістдесят шість” (Об’явлення, 12:7-17; 13:1-18).
І так, за нашою з тобою теорією, читачу, виходило, що у Всесвіті на даний момент викладу цієї гіпотетичної теорії уже відбулося утворення шести основних видів енергії, шести енергетичних поясів, а кожне із попередніх пронизувало своїм випромінюванням всі наступні. І якщо чотири перші енергії були в нашому розумінні повітряними (що поступово ущільнюють і поступово знижують рівень своїх вібраційних частот; різкіший перехід відбувався лише між фіолетовою і синьою енергіями), то, починаючи з енергії вогню, відбулася матеріалізація енергії в результаті тертя і згорання все більшої концентрації частин НГ у найбільш щільному із всіх енергетичних поясів середовищі (повітряної енергії зеленого кольору, душа котрої “розливалась на частини” - зверху котрої щільні шари темно-зеленого кольору, що переходили в голубий колір, а знизу - світло-зелені, що починали жовтіти шари енергії). Звичайно, не все так просто, але перший склад мантри ВАНГ співпадає з першими складами назви води (по-російськи вимовляється як “вада”) в багатьох мовах. Наприклад, по-німецьки, це слово промовляється як “васса”, по-англійськи як “вота”. Якийсь логічний зв’язок, як і в судженнях про звуки, властивих попереднім видам енергії, тут просліджується.
Як, між іншим, просліджується певна логіка наших наступних міркувань із попереднім цитуванням євангельських об’явлень. Наше багаторядкове цитування почалося з війни, що відбулася на небі, коли “Михайло і Ангели його воювали проти дракона”, старого змія, що називається “дияволом або сатаною”, що спокушував “весь всесвіт” і скинутого на землю разом із його ангелами.
А наші з тобою наступні міркування зводяться до того, що щось подібне творилося і на наших небесах, коли уже було небо, були уже тонко-матеріалізовані енергії вогню і води, але ще не було ні Землі, ні Сонця, ні Місяця, ні інших планет, але відбулася перша у Всесвіті війна, пролилася не тваринна і не людська червона кров, коли народився не тільки Бог з Його енергіями Всесвіту, керованими Його Розумом, Його Мозком, Його Вищим Розумом.
А тепер - від походження Бога до наступного розділу, котрий назвемо…
 








ПОХОДЖЕННЯ ПЛАНЕТ І ДИЯВОЛА

І так, шановний читачу, ми залишили з тобою створення Всесвіту на тому етапі, коли у ньому уже була оранжева енергія води, що звучала на ноті РЕ і підсилювала творчими вібраціями мантри ВАНГ. Тобто поки ще гегемонія НГ борсалася, “спустившись” із вогню у воду. А це, як відомо, прекрасне загартування і випробування - не кожен розпечений предмет, раптово опущений у холодну воду, проходить це випробовування. Декотрі предмети, якщо з ними поступають таким чином, раптово розколюються на окремі частини, при чому шиплять незадоволено. Ось сталь - це те, що треба. Не дарма ж в одній із радянських пісень співалося: “Загартовуйся, як сталь!” А що відбувалося із розгаряченою вогненною хмарою НГ, із котрої НГ “випав”, якщо не в осад, то у воду, - точніше - в енергію води?
А з НГ в енергії води відбувалося щось несподівано нове. Такого ще з нашим героєм до цього часу не бувало. Все було би добре, якби вода не вдарила НГ у голову. А ти знаєш, читачу, що відбувається з тим, кому у голову ударяє те, що повинно витікати назовні, бажано, вниз? Правильно - не витримавши гідравлічного удару по мозках, його жертва починає страждати від запаморочення. Саме це і відбулося з НГ. Можливо, від води, а можливо через іншу причину, але НГ почав робити вчинки, що не вкладаються в рамки логіки - щось подібне до знаменитого на початку тридцятих років у процесі колективізації приватників у сільському господарстві СРСР сталінського “Головокружіння від успіхів”. Люди старшого покоління пам’ятають, що дісталося Російській імперії від цього “карколомного” процесу - кровожерлива індустріалізація і векапебешна колективізація сільського господарства посадили країну на хронічну нестачу власно вироблюваних сільськогосподарських продуктів. Але я, здається, відволікся. Суть тодішнього, доземного і добіблійного, головокружіння була більшою, масштабнішою, бо вона відбувалася не в рамках окремо взятої країни, хай і великої, а в масштабах Всесвіту, що перемагав над світовим Хаосом. Правильно - тоді уже був Бог. Але у Бога і тоді уже зароджувалися противники, котрі чомусь не вникнули в те, що потім озвучилося як: “Я є Господь Бог твій: і нехай у тебе не буде інших богів ніколи і ні для кого, тому що немає нічого навіть і близько порівняного за своєю силою розуму і могутністю з Богом. Ті супротивники також сприйняли другу заповідь “не сотвори собі кумира”, що придатна для кожного іншого, тільки не для себе.
Так, справді, наш НГ чомусь вирішив, що не стільки Бог - Бог, скільки він сам - ніби Бог. Та і як йому не загордитися після настільки успішного прожитого шляху і зануритися в таку прекрасну оранжеву стихію енергії води. Чому оранжевої? Та тому, що в тій первинній гамі кольорів, хай навіть пронизаній фіолетовою і навіть ультрафіолетовою енергіями Бога, не було червоного кольору, що йшов від Землі чи якихось інших планет, наприклад, Сонця, бо і самих планет тоді ще не було. А дивлячись на воду із Землі чи зверху, можна побачити її якою завгодно, але тільки не оранжевою. Але в ті, мільярдно-далекі, часи не було води в нашій уяві - були тільки вібрації енергії води оранжевого кольору, на котрі накладалися і котрі пронизували енергії всіх решту “вище стоячих” за ієрархією енергій - жовтої, зеленої, голубої, синьої, фіолетової і… звичайно, ультрафіолетової - найрозумнішої енергії надвисокого фізичного вакууму, енергії Вищого Розуму Творця Всесвіту Бога.
Навряд чи варто кому-небудь доказувати, що розум - це добре, голова також добре і успіх - це також прекрасно… А ось запаморочення - це уже ознака хвороби, не залежно від того, паморочиться голова від успіхів чи від чогось іншого… І вся справа не в грі слів. А для того, щоб навчитися лікувати не тільки запаморочення, але й будь-які інші хвороби голови, можливо, варто згадати, що ми за родинною лінією свого походження зв’язані з тим всесвітньо історичним НГ. Тому, найперше, ніж заглиблюватися в суть його захворювань, що б’ють не в брову і не в око, а просто в голову, попробуємо просто зараз зробити корисні для всіх нас висновки.
Образний вислів “cеча в голову ударила” виник не випадково, тому що сеча - це виділювана нирками речовина, що містить відпрацьовані організмом речовини. Енергетична чакра людини Свадхистана контролює сечостатеву систему, тонкий і товстий кишечник. Прообраз астрального тіла і цієї чакри були закладені мільярди років тому, під час водно-оранжевого енергетичного поля (тіла) Всесвіту. Ось тоді й починала свою роботу очисна система Всесвіту і всіх, пізніше створених у ній, організмів, у тому числі і самої людини. Куди із нас виходить усе відпрацьоване? Правильно - назовні, в землю. Але тоді і самої Землі, і землі як ґрунту не було. Землі не було, але сеча і кал Всесвіту уже були. Так, продукти відходу у результаті того творчого процесу, яким був процес створення Всесвіту із Хаосу. А як же інакше, якщо уже працювало шість енергетичних тіл Всесвіту? А раз вони працювали, то були і побічні продукти, котрі, як найтяжчі, накопичувалися в оранжевому “океані”. І не зміг купатися у всьому цьому смороді НГ, котрий уявив себе найінтелігентнішим і спустився сюди, щоб він про це не думав, по волі Божій, з котрою співпадало (а іншого і не могло бути) його бажання стати творцем і монархом Всесвіту. Але спустився він із справді тонких і удосконалених сфер Всесвіту, вибачте, у клоаку. “Хочу назад!” - як очманілий заверещав НГ у стилі ВАНГ, розбризкуючи свою оранжеву слину. Але слина ця тільки сичала і випаровувалася, попадаючи на жовте тіло вогню Всесвіту. Але кричи не кричи, навряд чи від цього стане легше, бо, висловлюючись словами одного із найбільших самодержців Російської імперії Йосифа Віссаріоновича Сталіна (Джугашвілі): “Ні кроку назад! Назад ні кроку!”
Читачу, не дарма ж і ми з тобою займаємося самоосвітою. Ми давно уже знаємо, що енергія вищих порядків пронизує енергії нижчих порядків, а не навпаки. І тільки енергію вакууму, енергію Бога ніхто не пронизує. Так що головний біль нашого НГ мав підставу і лише несерйозні люди, подібні до автора цих рядків, могли назвати головний біль нашого героя запамороченням, тому що він уже не тільки відчував запахи, але відчував внутрішній дискомфорт (розлад при патології у роботі Свадхистани). А оскільки відходам тоді не було куди діватися через відсутність клоаки, то все пішло вверх, у “голову”. Читачу, якщо не хочеш, щоб у тебе боліла голова, зроби висновок: сечостатева система і шлунково-кишковий тракт організму повинні працювати нормально і регулярно, щоб відходи їх “виробництва” не вдарили у голову. Вчись у Всесвіту!
Але тоді тяжко було говорити про нормальність і регулярність всіх систем Всесвіту, адже його будівництво ще не було завершено, або, як кажуть: “Вони були першими”. Слава Богу, що у Всесвіту, у тому числі і у його “частини” НГ, уже був рот. І почалась у нашого НГ страшна блювота. Ну, просто величезний фонтан блювоти, подібний до виверження такого вулкану, що ні одна людина на Землі ніколи не бачила. І “запулив” НГ цей фонтан у вище лежаче царство вогню. Фонтан із рідини, що містив відпрацьовані продукти життєдіяльності Всесвіту, фонтан, що включав у себе непарні, точніше “не спарені” з ВА, частини НГ, що витіснялися із Хаосу уже безповоротно, що набрали свою силу у вигляді уже знайомих нам енергій. Адже у Вищому Розумі Бога таких частинок не було. Появилися вони лише у синьому енергетичному поясі. У голубому поясі енергій Всесвіту їх стало ще більше, у зеленому, жовтому… їх концентрація ставала вищою і вищою. А ось у водній, оранжевій енергетиці Всесвіту НГ стало нудотно багато і сталося те, що повинно було статися - за сильною нудотою пішла блювота…Читачу, а ти знаєш, що відбувається, якщо у сильний вогонь хлюпнути якусь рідину? Кожна спостережлива людина знає, що у такому випадку рідина починає випаровуватися. А якщо, наприклад, налити олію на розпечену сковорідку, то краплини олії моментально розпікаються і розлітаються у боки, обпалюючи все, куди вони потрапляють. А тут “сковорідка” являла собою частину Всесвіту - його вогонь, і оберталася ця “сковорідка”-вогонь з великою космічною швидкістю…
Ось на такій великій швидкості і зірвалися з енергетично жовтого вогняного “колеса” Всесвіту краплини, що складалися із розпечених “нечистот” (неспарені з ВА частини НГ), що обволікалися вогнем і рідиною. І найбільша із цих “краплин” - наше Сонце, а менші краплини - планети й інші тіла сонячної системи, серед котрих - “планета дорога по імені Земля”.
Ось так я розумію, читачу, те, що в “Об’явленні святого Іоана Богослова” (12:7,8) описано, як: “І виникла на небі війна: Михайло і ангели його воювали проти дракона, а дракон і ангели його воювали проти них. Та не встояли, і не знайшлося вже місця для них на небі”.
А ось те, про що говориться у дальшому тексті “Об’явлення” (12:9) потребує, на мій погляд, додаткових роз’яснень. Там сказано: “І був скинутий великий дракон, древній змій, названий дияволом, сатаною, що зводить всесвіт; він був скинутий із неба на землю, і ангели його були скинуті з ним”. Все, по-моєму, правильно за виключенням того, що Землі у той час ще не було, бо сатана летів на Землю й інші планети разом із народжуваною Землею й іншими планетами, у котрих диявол і поселився у вигляді наших “частинок” НГ. Звичайно, святий Іоан писав для людей того часу, котрі би не зрозуміли його своїм тодішнім розумінням про Бога, Всесвіт і Землю також. У тодішній уяві людини все “крутилося” навколо землі, бо “Спочатку створив Бог небо і землю. Земля ж була невидна і пуста, і пітьма над безоднею; і Дух Божий носився над водою”. Все правильно: “Дух Божий носився над водою”, тому що уже було створено біополе Всесвіту, з найбільш і відносно грубішою матеріалізованою енергією, котрою була енергія води, а все більш тонше з матеріальної точки зору було над водою. Це і було саме Духом Божим, а не Самим Богом. Все було пронизано Духом Божим, все, що пронизувало створюване у Всесвіті із Хаосу після того, як виник, народився Сам Бог, з Котрим можна входити у контакт, якщо зрозуміти своїм розумом, хто Він є. Він може нам допомогти, якщо ми підкоримося Йому і полюбимо Його всім серцем, душею і розумінням своїм. Іншого шляху до Нього немає. А якщо ми полюбимо Його, то із любові до Нього і свого ближнього, будемо виконувати заповіді Божі, без чого також шлях до Бога нам не дозволений.
А тоді у Всесвіті протягом безкінечно довгого еволюційного шляху утворення енергій все йшло до уже біблійних часів, коли у Всесвіті знайшлося місце і Сонцю, і Землі, й іншим планетам, і … навіть Сатані, Дияволу, без котрого, також, на жаль, як і без Бога, не може існувати на Землі все, що на ній появилося, бо, як незабаром побачить читач, у всіх матеріальних клітинах всього існуючого, окропленого енергією Бога, є також енергетична, грубо-матеріальна присутність Сатани, котрий не тільки спокушував “весь світ”, але і був “скинутий на землю” також. Саме у Всесвіті у результаті боротьби води (що містила грубо-матеріальні частинки НГ) з вогнем пролилась перша ефірна червона “кров”, котра потім і стала енергією Землі, що живить ефірне тіло людини. І саме це стало також недобрим віщуванням для всього, що стало дітищем цих болючих родів, описаних у євангельському “Об’явленні” у вигляді війни Михайла і Ангелів його проти дракона і ангелів його. Я уявляю Михайла у вигляді енергії вогню Всесвіту, Ангелів його - у вигляді вищих енергій, котрі виникли раніше і котрі пронизували одна одну за принципом: кожна із попередніх всі наступні. Дракона (сатану, диявола) з його ангелами я уявляю собі як надлишкову кількість енергетично найбільш щільних частин НГ, котрі виявилися надлишковими в енергії води Всесвіту.
Крутилася у Всесвіті земна кулька із вогню у центрі, облита потоком “сліз” із “прилиплою” до неї і причепленою до неї “мертвою хваткою” енергією води з частинками НГ, що борсалися у ній, котрим не знайшлося певного місця в інших видах енергій. Звичайно, я маю на увазі ті частинки НГ, котрі залишилися без своїх “наречених” в інших енергетичних поясах Всесвіту. Так, саме так відбувалося на самому початку виникнення Землі, котру Бог створив слідом за небом, що включало у себе шість райдужних енергій. Справа залишалася за малим - треба було створити ще енергетичні поля планет, у тому числі і Землі. І ось, на мій погляд, як це відбувалося.
А відбувалося все просто, якщо іти по уже прокладеній доріжці.
Оповита енергетичними полями Всесвіту (одним невидимим, ультрафіолетовим, та ще шістьма видимими) Земля уже мала і власне енергетичне тіло червоного кольору, що звучало на ноті ДО і розкручувалося мантрою ЛАНГ. Так що без частини НГ і тут не обійшлося, котра поєднавшись з ЛА, і звучала з нею як єдине ціле, підсилюючи біоенергетичне тіло Землі. Сталося так, що, потерпівши поразку у битві на енергетичних небесах, НГ тимчасово “вийшов із гри”. Але, повторюю, НГ ми ще не раз згадаємо, бо скинутий він був на Землю з ярликом Диявола і Сатани. А Земля в цей час продовжувала народжуватися у муках боротьби води і вогню, і здавалося, що не видно кінця-краю цій битві, бо вода здатна гасити вогонь, а вогонь не бажаючи бути переможеним, випаровує нападаючу на нього воду. І у цій боротьбі все більше і більше зміцнювалося енергетичне поле Всесвіту за рахунок пролитої у битві червоної енергетичної крові. Саме та кров є біоенергетичною матрицею крові всього, що живе на Землі. Поступово залишки Хаосу на Землі почали зменшуватися. Вони почали остигати. Породжуючи нову фізичну речовину - земну породу, у котру входило все, що дісталося Землі, як і іншим планетам, у результаті перетворення і створення нових видів енергії. Бачачи, що його сковують “по руках і ногах”, НГ, що “спокушував Увесь Всесвіт”, пішов на свою найбільшу хитрість. Читачу, ти догадуєшся - на яку? Правильно! На ту хитрість, на котру йдуть ті, для кого спрага влади найвище від усього. А наш Диявол, наш грішний ангел, що уявив себе Богом, все-таки догадався, що сила Бога не в тих біоенергетичних полях, через котрі промарширував НГ. А в тому, що він не здатний пізнати, - у фіолетовому і ультрафіолетовому енергетичних полях, котрим підвладне все решту. І, трішки засмутившись від розуміння, що не збудуться його гегемоністичні прагнення, скинутий на Землю Диявол почав важчати від своїх роздумів, почав втрачати земні вібрації червоного кольору, “загорівшись” невидимим інфрачервоним випромінюванням, очікуючи свій час, щоб вступити знову у боротьбу з Богом за владу над кращим Його творінням - людиною, створеною за образом і подобою Божою. Але тоді ще не було людини. Тоді ще тільки почався перший день народження Землі, не земний день, а космічний день Землі. Погіпотезуємо, читачу, як і цей, перший, й інші космічні дні Землі проходили до появи людини.
 








КОСМІЧНІ ДНІ ЗЕМЛІ ДО ЛЮДИНИ

А тепер, шановний читачу, ми знову повертаємося до того, з чого почали, - до початку створення неба і землі, тобто до тих часів Старого Завіту, коли “спочатку створив Бог небо і землю”, а “земля ж була невидима і порожня і темрява була над безоднею; і Дух Божий ширяв над водами”.
Все це було у ту космічну “мить “ Всесвіту, коли у ньому уже вібрувала і крутилася Земля - земля, що складалася із вогняної кулі, оповитої водяним простором, тобто, коли навколо вогняного ядра, “що пережовував” відходи Всесвіту в об’ємі свого мікрокосмосу, була водяна оболонка, що кипіла і шипіла від поміщеного в неї вогню, випаровуючись і знову притягуючись до неї. Вода уже захопила, уже приліпилася до захопленого нею ласого кусочка і ніяк не хотіла розлучатися з ним. З Сонцем у води подібне не вийшло - Сонце було воді не по “зубах”, бо воно було не тільки привабливим у своїй красі, але і великим. І вода швидко пропала, випаровуючись із поверхні Сонця залишивши на ньому знаки своїх “зубів” і “кігтів” у вигляді сонячних плям.
“І сказав Бог (вперше сказав - І.С.): хай буде світло”. Не міг по-іншому більше трьох тисячоліть тому написати це пророк Мойсей у своїй Першій книжці, тому що Мойсей був, хоча і великою, але все-таки людиною. А людина тих часів уявляла Землю плоскою, та ще й до того мало не центром Всесвіту. А Бог був Світлом, і виділив Він частину Свого Світла у вигляді Сонця, закріпивши Землю в орбіті обертання навколо цього світила. Тоді “земля була невидимою”. І Бог сказав: “Нехай буде світло,” а дальше: “І настало світло. І побачив Бог світло, що воно добре та й відділив Бог світло від темряви. І назвав Бог світло - день, а темряву назвав ніч. І був вечір і був ранок - день перший”. Так, саме з вечора починається день створення неба і землі, і закінчується день ранком. Думаю, що це зовсім логічно, бо із темряви до світла зароджувалася Земля “ і відділив Бог світло від темряви”, оголосивши на землі день і ніч. Але тоді Земля, грубо кажучи, складалася із двох видів матерії - вогню і води. Правда, у воді були ще найбільш матеріальні із всього тоді існуючого частинки Хаосу, що викристалізовувалися, названі нами умовно НГ. І вода боролася з вогнем, а вогонь з водою, і в цій боротьбі щось повинно було народитися. Що саме? Що саме народилося у цій боротьбі у темряві, вночі, бо не тільки у “перший день”, але і у всі наступні дні створення світу за Старим Завітом кожен день починався з вечора і закінчувався ранком - “і був вечір, і був ранок”? І саме у темряві першого дня, коли ”земля була невидима …”, сказав Бог Свої перші слова: “…хай буде світло”. Всі наступні п’ять днів (з другого по шостий) кожен день уже починався словами: “І сказав Бог”. А дальше все також дуже логічно щодо дальшого створення Землі, як це описано в раніше цитованих двох перших розділах Першої Мойсеєвої книжки під назвою “Буття”.
І було уже на перший день створення неба і землі ефірне тіло Землі червоного кольору, що народилося у муках у результаті безкомпромісної боротьби двох матерій - вогню і води. І саме тому оповилася Земля ефірним тілом червоного кольору - кольору крові, крові всього живого, що потім буде створено на Землі. А ми уже знаємо, що ефірне тіло є точною копією фізичного тіла. Та у Всесвіті уже було ефірне тіло, у крайньому випадку, навколо Землі, котре просякнуло своєю кров’ю цю Землю, а вище уже було Астральне тіло (спочатку - вода, незалежна від Землі), а ще вище - Ментальне тіло (вогонь із виділеним із нього Сонцем, що пронизувало всі тіла нижче нього), Кармічне, Інтуїтивне і Небесне тіла (вищих і розріджених шарів атмосфери, у котрих енергії кожного наступного “шару” пронизували енергії і тіла всіх “лежачих” під ними і підвладними їм “шарів”). А вище від всіх цих енергетичних тіл була енергія Вищого Розуму - Бога, котра нікому не підвладна, але котрій підкоряється все і котрою пронизується все існуюче у Всесвіті. І саме гама енергетичних кольорів породила Світло, Біле Світло, бо змішування палітри семи основних кольорів райдуги - червоного, оранжевого, жовтого, зеленого, голубого, синього і фіолетового - дає білий колір. А заміна тільки одного кольору - фіолетового - на коричневий дає чорний колір, колір Хаосу і безпорядку…
Що ж стосується дальшого етапу формування земної “кульки” і виникнення на ній життя, у тому числі і людини, то у Старому Завіті все це описано дуже логічно і не суперечить дальшим дослідженням, у тому числі дослідженням Чарльза Роберта Дарвіна (1809- 1882) - основоположника матеріалістичної теорії історичного розвитку (еволюції) органічного світу Землі, а також його діда Еразма Дарвіна (1731- 1802), про що детально говориться у моїй “Книжці зцілення”.
А тепер трохи про те, що являє собою сьогодні наша Земля. Із науки відомо, що Земля живе у Всесвіті у своєму “домі”, котрий називається Сонячною системою, де, крім Сонця і Землі, там проживають ще й інші планети, супутники планет, комети, метеорні тіла, космічний порох. І все це рухається у ділянці переважаючого гравітаційного впливу Сонця, обертаючись навколо центру Галактики (численної зоряної системи, до котрої належить і Сонце, і вся Сонячна система) часом оберту одного витка близько 200 млн. років. Період обертання Землі навколо Сонця (період між двома проходженнями Сонця через точку весняного рівнодення), що називається тропічним роком, значно менше - 365,242 сонячної доби. У той же час Земля здійснює один оберт навколо своєї осі за одну добу - 24 земні години.
Подібно до Галактики, у котру входить Сонячна система, існує багато інших галактик - гігантських зоряних систем. Періоди обертання галактик навколо їх центрів складають від 10 мільйонів до 1 мільярда років (БСЕ, №-є вид., т.24,ст. 53). Вік Сонячної системи оцінюється в 5 мільярдів років (там же, т.24, ст. 145).
Згідно сучасних космогонічних уявлень, Земля утворилася приблизно 4,5 мільярдів років тому шляхом гравітаційної конденсації із розсіяного у навколишньому просторі газо-порохової речовини, що містить всі відомі у природі хімічні елементи (БСЕ, т.9, ст.145). У центрі Землі утворилося ядро, оточене мантією.
Земля займає п’яте місце за розмірами і масою серед великих планет, але із планет так званої земної групи, у котру також входять Меркурій, Венера і Марс, вона є найбільшою.
Ядро Землі є центральною геосферою радіусом близько 1300 км, котру переважно відносять до зовнішнього ядра. Внутрішнє ядро ще називають суб’ядром. У напрямку від центру Землі до периферії, крім Землі, розташовані мантія, літосфера, гідросфера, атмосфера і магнітосфера.
Серед вчених немає єдиної думки про склад ядра Землі і його походження. Можливо, воно складається із заліза з домішками нікелю, сірки, кремнію або інших елементів чи окислів заліза, котрі під дією тиску набувають металічні властивості. Існує думка, що ядро утворилося шляхом гравітаційної диференціації первинної Землі в період її росту чи пізніше, або залізне ядро виникло ще в протопланетній хмарі, із котрої утворилися планети.
Мантія Землі - оболонка так званої “твердої “ Землі, розташованої між ядром і земною корою (мезосферою). Вона займає 23% Землі (без атмосфери) за об’ємом і 67% - за масою.
Як у середині ядра Землі, так і в її мантії відбуваються коливання в результаті сейсмічних хвиль, що поширюються від спалахів землетрусів, вибухів й інших джерел. Поблизу спалахів сильних землетрусів сейсмічні хвилі мають руйнівну силу за десяті долі секунди. На значних віддалях від епіцентрів ці хвилі є пружними. Продовгуваті сейсмічні хвилі переносять зміни об’єму (стискування і розтягування) в середовищі, а їх коливання поширюються у напрямку сейсмічного променя. Поперечні сейсмічні хвилі не утворюють у середовищі об’ємні зміни і являють собою коливання частин, котрі відбуваються перпендикулярно напрямкам поширення хвиль.
Мантія Землі складається із трьох шарів. Два верхні шари утворюють верхню мантію (товщина 850-900 км), а шар, що межує з ядром Землі, - нижню мантію (близько 2000 км). У верхньому шарі мантії розвиваються процеси, що є джерелом тектонічних рухів, котрі визначають закономірності змін у земній корі, магнетизму, що має відношення до магми - розтопленої рідкої маси в середині земної кулі, і метаморфічних явищ, пов’язаних із змінами і переходом у іншу форму розвитку, із набуттям нового зовнішнього вигляду і функцій у земній корі. Вважається, що мантія Землі складається із тих хімічних елементів, котрі під час утворення Землі знаходилися у твердому стані або входили у склад твердих хімічних сполук. Із цих елементів переважають кисень, кремній, магній і залізо. Згідно сучасних уявлень, склад мантії Землі вважається близьким до складу кам’яних метеоритів, із котрих найбільш ідентичні за складом хондрити, найпоширеніший (90%) тип кам’яних метеоритів. Характерною особливістю хондритів є наявність хондр, поміщених у основній тонкозернистій масі метеориту. Хондра - округле утворення розміром у середньому 0,5- 1,0 мм, що є головним структурним елементом метеоритів і являє собою швидко затверділі краплини розтопленої силікатної речовини. Хондрити містять також значну кількість нікелистого заліза у вигляді дрібного зерна.
Верхня сфера “твердої” Землі - земна кора - дуже неоднорідна і тяжко побудована. Із декількох типів земної кори переважне поширення мають материкова й океанічна. У будові першої розрізняють три шари: верхній осадовий (від 0 до 20 км глибини), середній, умовно названий гранітним (від 10 до 40 км), і нижній, так званий базальтовий (від 10 до 70 км), що відділяється від гранітного так званою поверхнею Конрада, у котрій швидкість продовгуватих сейсмічних хвиль між гранітним і базальтовим шарами стрибкоподібно збільшується з 6 до 6,5 км/сек.
Під океанами осадовий шар на широких площах має товщину лише декілька сотень метрів. Гранітний шар, як правило, відсутній, а замість нього спостерігається так званий “другий” шар незрозумілої природи, товщина котрого складає 1-2,2 км. Сила базальтового шару під океаном - близько 5 км.
Крім основних типів земної кори, зустрічається декілька типів “проміжної” будови, у тому числі кора субконтинентальна (під деякими архіпелагами) і субокеанічна (у глибоководних впадинах окраїнних і внутріконтинентальних морів). Субконтинентальна кора характеризується нечітким розділенням гранітного і базальтового шарів, котрі об’єднуються під назвою гранітно-базальтового шару. Кора субокеанічного шару близька до океанічної, відрізняється від неї більшою силою у цілому і осадового шару зокрема.
Якщо порівняти будову Землі з будовою людини, то є деяка аналогія між структурами Землі і тіла людини:
- найбільші об’єм і масу у фізичному тілі людини складають м’язи, подібно до того, як у Землі найбільшою “ваговою” частиною за об’ємом і масою є мантія;
- кістки людини порівняні з ядром Землі за тими ж “ваговими” показниками, а шкіра - із земною корою;
- точно так же на користь подібної аналогії свідчить і такий показник як щільність маси (маса одиниці об’єму);
- кістки людини і ядро Землі найбільш щільні, дальше йдуть м’язи і мантія, потім шкіра людини і земна кора.
Із цього виходить, що використовувана першою енергетичною чакрою людини енергія Землі зовсім неоднорідна: ядро Землі живить кістки, мантія - м’язи, земна кора - шкіру. Інше не менш важливе резюме: при біоенергетичному лікуванні необхідним є використання різних відтінків енергії Землі червоного кольору: темніші відтінки - для лікування кісток, світлі - м’язів, ще світліші (рожеві) - шкіри.
Загальна поверхня земної кулі при середньому її радіусі 6371,032 км складає приблизно 510,2 млн. кілометрів квадратних, проте “суха” поверхня “твердої” Землі, включаючи материки з островами, складає меншу її частину - 29,23% (149,14 млн. км квадратних). Більшу частину поверхні Землі займає Світовий океан (361,06 млн. км квадратних чи 70,77%), котрий поділяється материками на Тихий, Атлантичний, Індійський і Північно Льодовитий.
Північна півкуля Землі - материкова, на котрій суша займає 39% поверхні, а південна - океанічна (суша складає лише 19% поверхні). У Західній півкулі переважна частина поверхні зайнята водою, у Східній - сушею. Звичайно, що основна частина населення Землі живе у Північній півкулі, у тому числі у Східній її частині (Китай, Індія, практично всі країни колишнього СРСР, за виключенням невеликої території на північному сході Росії, більша частина населення Африки…). Спрощено профіль суші і дна океанів утворюють два гігантські “ступені” - материковий і океанічний, де перший піднімається над другим у середньому на 4675 м (середня висота суші - 875 м, а середня глибина океану - 3800 м). над рівнинною поверхнею материкового “ступеня” піднімаються гори, окремі вершини котрих досягають висоти 7-8 км і більше. Найвища вершина світу - гора Джомолунгма (Еверест) у Гімалаях - досягає 8848 м і піднімається над найзначнішим пониженням океану (Маріанський глибоководний жолоб у Тихому океані - 11022 м) майже на 20 км.
Земля має гравітаційне, магнітне і електричне поля.
Гравітаційне притягання утримує на навколоземній орбіті Місяць і штучні супутники Землі. Дією гравітаційного поля обумовлені сферична форма Землі, багато контурів рельєфу земної поверхні, течії рік, рух льодовиків і інші процеси.
Магнітне поле створюється у результаті складного руху речовин у ядрі Землі. У міжпланетному просторі воно займає ділянку, об’єм котрої набагато більший від об’єму Землі, а форма нагадує комету з хвостом, направленим від Сонця. Цю ділянку називають магнітосферою.
З магнітним полем Землі тісно пов’язано її електричне поле. “Тверда” Земля має негативний електричний заряд, котрий компенсується об’ємним позитивним зарядом атмосфери, так що в цілому Земля, очевидно, електрично-нейтральна.
У просторі, обмеженому зовнішньою межею геофізичних полів Землі (головним чином у магнітосфері), відбувається послідовна і глибока зміна первинних космічних факторів - поглинання і перетворення сонячних і галактичних променів (потоку частин високої енергії, переважно протонів, що приходять на Землю із світового простору, тобто так зване первинне випромінювання, а також народжене ними в атмосфері Землі у результаті взаємодії з атомними ядрами вторинне випромінювання, у котрому зустрічаються практично всі відомі елементарні частинки), сонячного вітру (постійне радіальне стікання плазми сонячної корони - зовнішньої найбільш протяжної оболонки Сонця - у міжпланетний простір), рентгенівського, ультрафіолетового, оптичного і радіовипромінювань Сонця, що має важливе значення для процесів, котрі відбуваються на земній поверхні. Затримуючи велику частину електонно-магнітної і корпускулярної (випромінюваної зарядженими частинками - електронами й іонами) радіації, магнітосфера і особливо атмосфера захищають живі організми від її смертоносної дії.
Сонячна енергія є головним джерелом енергії більшості процесів, що відбуваються на Землі. Земна кора і прилягаючі до поверхні Землі шари атмосфери одержали назву географічної, чи ландшафтної, оболонки. Географічна оболонка є ареною виникнення життя, розвитку котрого сприяла наявність на Землі певних фізичних і хімічних умов, необхідних для синтезу складних органічних молекул. Пряма чи побічна участь живих організмів у багатьох геохімічних процесах із часом набула глобальних масштабів і якісно змінила географічну оболонку, змінивши хімічний склад атмосфери, гідросфери і зокрема земної кори. Глобальний ефект у хід природних процесів вносить і діяльність людини. Через велике значення живої речовини як геологічного агента вся сфера поширення життя і біогенних продуктів була названа біосферою.
А тепер, забігаючи наперед, два наступні розділи.

Біосфера і ноосфера Землі

Біосфера - оболонка Землі, склад, структура і енергетика котрої багато у чому обумовлені минулою чи сучасною діяльністю живих організмів. Біосфера охоплює частину атмосфери, гідросферу і верхню частину зовнішньої сфери “твердої” Землі, що включала земну кору і верхній шар мантії, котрі пов’язані складними біохімічними циклами міграції речовини і енергії (біогенна міграція атомів - за В.І.Вернадським). Початковий момент цих циклів, на думку вчених, полягає у трансформації сонячної енергії рослинами і синтезі біогенних речовин на Землі. Жива речовина виконує такі біохімічні функції: газові (міграція газів і їх перетворення); концентраційні (акумуляція живими організмами хімічних елементів із зовнішнього середовища); окислювально-відновлюючі (хімічні перетворення речовин, що містять атоми з перемінною валентністю, - сполук заліза, марганцю, мікроелементів і т.д.); біохімічні і біогеохімічні, пов’язані з діяльністю людини (техногенез, творення і перетворення речовин у біосфері, що стимулюють перехід біосфери у новий стан - ноосферу). Сукупність цих функцій визначає всі хімічні перетворення у біосфері. Еволюція біосфери діалектично пов’язана з еволюцією форм живої речовини (організми і їх подібність), ускладненням її біохімічних функцій, що здійснюються на фоні геологічної історії Землі.
Вищою, новою стадією розвитку біосфери є ноосфера, пов’язана з виникненням і розвитком людства у біосфері, котре, пізнаючи закони природи і удосконалюючи техніку, стає великою силою, порівняної за масштабами з геологічними процесами, і починає впливати на хід процесів у охопленій його діями сфері Землі (потім і в навколоземному просторі), глибоко змінюючи її своєю працею. Таким чином, ноосфера (похідне від грецького noos - розум і sphajra - куля) - це ділянка поширення дії розуму, у межах котрої розумна людська діяльність стає головним, визначальним фактором розвитку. Для позначення цієї сфери також використовують подібні терміни: техносфера, антропосфера, соціосфера. Поняття ноосфери як обволікаючої земну кулю, ідеально “мислячої” оболонки, формування котрої пов’язано із виникненням і розвитком людської свідомості, ввели на початку ХХ століття П.Тейяр де Шарден і Е.Леруа, а В.І.Вернадський вніс у цей термін матеріалістичний зміст, згідно котрого становлення і розвиток людства як нової сили, що змінює природу, виразилося у виникненні нових форм обміну між речовиною і енергією, між суспільством і природою, у всезростаючій біогеохімічній й іншій дії людини на біосферу.
У вченні про біосферу виділяють такі основні аспекти:
Енергетичний, що висвітлює зв’язок біосферно-планетарних явищ із космічними випромінюваннями (в основному сонячними) і радіоактивними процесами у земних надрах.
Біогеохімічний, що відбиває роль живої речовини у розподілі і поведінці атомів (точніше, їх ізотопів) у біосфері і її структурах.
Інформаційний, що вивчає принципи організації і керування, здійснювані у живій природі у зв’язку з дослідженням впливу живої речовини на структуру і склад біосфери.
Просторово-часовий, що висвітлює формування і еволюцію різних структур біосфери у геологічному часі у зв’язку з особливостями просторово-часової організованості живої речовини у біосфері (проблеми симетрії й інші).
Ноосферний, що вивчає глобальні ефекти дії людини на структуру і хімію біосфери: розробка корисних копалин; одержання нових, що були відсутні до цього у біосфері речовини (наприклад, чистий алюміній, залізо й інші метали); перетворення біоенергетичних структур біосфери (винищення лісів, осушення боліт, переорювання цілинних земель, створення водоймищ, атомних електростанцій, ядерної зброї, забруднення вод, ґрунтів і атмосфери продуктами господарської діяльності, внесення в грунт хімічних добрив, ерозія ґрунтів, лісонасадження, будівництво міст, греблі, промислове господарство і т.д.).
Проникнення людини у космос, за межі біосфери, стимулює розробку нових сторін вчення про біосферу щодо уявлення про прямі і зворотні взаємозв’язки і супряженої еволюції всіх структур біосфери.
Підвищений інтерес до вивчення біосфери викликаний тим, що локальна дія людини на біосферу, характерна для всієї попередньої історії, змінилася у ХХ столітті глобальним її впливом на склад, структуру і ресурси біосфери, бо на Землі немає ділянки суші чи моря, де би не були виявлені сліди діяльності людини.
І сама ця діяльність надзвичайно сумнівна щодо необхідності її продовження, якщо людство гине разом із своїм великим домом - планетою Земля. Ще у 1970 році Велика радянська енциклопедія, говорячи про руйнівну діяльність людини, писала у статті “Біосфера”:
“Один із яскравих прикладів - глобальні випадання радіоактивних опадів - продуктів ядерних вибухів. В атмосфері, океані і на суші всюди присутні (хай і не в дуже значній кількості) продукти згорання нафти, вугілля, газів, відходи хімічної й іншої індустрії, отрутохімікати й добрива, що зносяться з полів у процесі водяної і вітрової ерозії. Інтенсивне і нераціональне використання ресурсів біосфери - водяних, газових, біологічних й інших, ускладнених гонкою озброєння, випробуванням ядерної зброї і т. д., розвіяло міф про безкінечність і невичерпність цих ресурсів. Численні приклади руйнівної діяльності людини і, на жаль, рідкісні приклади її творчої діяльності (у тому числі і охорона природи) свідчать про актуальність розумного ведення земних справ людством, що можливо тільки при переході від стихійного капіталістичного виробництва, до планового господарства соціалістичного і комуністичного суспільства”.
На жаль, залишилися даремними не тільки втрати сотень мільйонів життів, знищених в ім’я переходу “від стихійного капіталістичного виробництва до планового господарства соціалістичного і комуністичного суспільства”, але і ті прогресуючі втрати життів на руїнах колишнього СРСР, котрі насичують біосферу і ноосферу багатократно зрошеною кров’ю людини і тварин руйнівною діяльністю найжорстокішого і кровожерливого звіра на Землі - людини розумної. А хіба не так, якщо немає на Землі подібного до людини звіра, що знищує найжорстокішим чином свого одноплемінника. При чому продовжується не тільки саме вбивче насильство, але і пропаганда такого насильства засобами масової інформації. І це додатковий вклад у трагедію не тільки Росії й інших країн колишнього соціалістичного табору - “співдружності”, але і всієї Землі через її ноосферу і біосферу. І чи тільки Землі? Та ж ВРЕ у статті, присвяченій ноосфері, писала у 1974 році:
“Зародившись на планеті, ноосфера має тенденцію до постійного розширення, перетворюючись, таким чином, у особливий структурний елемент космосу, що виділяється за соціальним обсягом природи. У понятті ноосфери підкреслюється необхідність розумної (тобто такій, що відповідає вимогам людства, що розвивається) організації взаємодії суспільства і природи на противагу стихійному, хижому відношенню до неї, що приводить до погіршення оточуючого середовища. Оскільки характер відношення суспільства до природи визначається не тільки науково-технічним рівнем, але і соціальним ладом, остільки свідоме формування ноосфери органічно пов’язано із становленням комуністичної суспільно-економічної формації, що створює умови для перетворення знань і досвіду, накопичених людством, у матеріальну силу, раціонально перетворююче природне середовище”.
Оскільки, схоже, що з комуністичною суспільно-економічною формацією ми попрощалися серйозно і надовго, а з переходом від “планового господарства соціалістичного і комуністичного” суспільства до “стихійного капіталістичного виробництва” у нас також поки-що нічого серйозного не виходить, напевно, нашому суспільству, якщо воно бажає вижити, необхідно вирвати із себе той корінь зла, котрий ховається не тільки у шелесті “пережитків капіталізму”, про що нашіптували нам вожді після революції 1917 року, або в антисоціалістичному маренні комуністичних перевертнів, нинішніх “реформаторів” Росії, а у дечому більш суттєвому. У чому ж? Чому ми такі, не дуже везучі? На мій погляд, відповідь на ці питання міститься у нашому минулому, в нашій історії, у нашій невірі у Вищий Розум, у Бога. А хіба не так? Якщо це не так, то чому ж тоді релігійна діяльність у Росії з самого початку йшла поруч з насильством, що суперечить божественному початку в людині? Подам короткі факти на користь цього свого аргументу.

Про релігію в Росії

Повернемося до періоду російської історії, коли у 989 році людинолюбне християнство було імпортоване у Київську Русь насильницьким шляхом. Чи не дивно, що не проповідник християнства, а князь Володимир Святославович хрестив киян у Дніпрі, а потім увів християнство і в інших містах? Це супроводжувалося заведенням феодальних порядків і опором народних мас. Антифеодальні виступи часто набували форму руху проти нової релігії на захист язичества. Окремі прояви язичества зберігалися аж до Х1Х століття.
У ХV11 столітті у Росії - нові потрясіння. У 1653 році патріарх Никон при підтримці царя Олексія Михайловича почав проводити церковно-обрядову реформу, метою котрої було зміцнення централізації церкви і влади патріарха, хоча, здавалося, реформа зводилася лише до зовнішньої обрядової сторони релігії: хрещення двома пальцями було замінено трьома пальцями, славослів’я Богові “алілуя” замість двох разів повторювалося тричі, а рух навколо аналою (столика, на котрому під час служби знаходяться богослужебні книжки) став не за ходом Сонця, а проти нього. Одночасно російські богослужбові книжки виправлялися за сучасними грецькими зразками. Незадоволення у суспільстві викликали насильницькі заходи, з допомогою котрих Никон вводив нові обряди і книжки.
Виступи захисників “старої віри” одержали підтримку у різних верствах російського суспільства, що привело до розколу, а масовий характер розкольницький рух набув після церковного собору 1666-67 року, що піддав старовірів анафемі (відлученню від церкви) як єретиків і прийняв рішення про їх покарання. З 1667 року розкольників віддавали під суд міській владі, котра спалювала їх за “хулу на Господа Бога”. У 1682 році був спалений головний противник патріарха Никона протопіп Аввакум. І не тільки Аввакум. На кострах були спалені десятки тисяч старообрядників.
Серйозні зміни у становищі церкви у державі відбулися у часи царя Петра1, котрий після смерті Патріарха Адріана у 1700 році заборонив обирати нового патріарха, а також прийняв міри, щоб забрати частину церковних доходів і обмежити права духовенства. Цар і його оточення, залишаючись людьми віруючими, відвідували церковні богослужби, хоча Петро залишався прибічником верховенства світської влади над церквою. Згідно його наказу у 1721 році, замість ліквідованого патріаршества, був утворений Синод, чи Духовна колегія, на чолі котрої була поставлена світська особа. Синод відав справами чисто церковного характеру (тлумачення церковних догм, розпорядження за церковними обрядами і молитвами), церковно-адміністративне і господарське керування (призначення і звільнення церковних посадових осіб, завідування церковним майном), справи церковно-політичні (боротьба з єретиками і завідування церковними тюрмами, церковна цензура), судові справи духовних осіб. Синод був вищим органом з деяких питань сімейного права (шлюби з родичами, розлучення). Члени Синоду призначалися імператором із вищих духовних осіб. А нагляд за діяльністю Синоду здійснював обер-прокурор - світська особа із військових чи громадянських чинів. Підкорення церкви державі і її перетворення у частину державного апарату було важливим кроком по зміцненню самодержавної влади царя. Така політика влади викликала велике незадоволення більшої частини духовенства, а старообрядники почали називати Петра антихристом.
Ось так, в інтригах у середині церкви, а також шляхом вторгнення держави у справи церкви, насильства і крові насаджувалося і деформувалося християнство у Росії. І все це проникало не тільки в розум людей, але і в їх підсвідомість, в їх біополе, і звичайно, і в ноосферу.
Так що розуміння всього, що відбувалося і відбувається на Землі, значно спрощується, якщо підходити до цього питання не з позицій задоволення власних егоїстичних інтересів окремих осіб чи групи осіб, а в більш ширшому, більш глобальному масштабі, тому що все матеріальне і все духовне у нашому житті пов’язано, все матеріальне підвладне дії духу в прямому розумінні, а все духовне за своєю суттю тонко-матеріальне. А як же інакше, якщо ми уже знаємо, що енергії Всесвіту, в тому числі і людини вищих і високо-частотніших (більш тонко-матеріальних) рівнів і керують ними, а не навпаки. Людина ж, являючись біоенергетичним дітищем Бога і Всесвіту, з одного боку, залежить одночасно в матеріальному плані і від Землі, із матерії котрої зіткано її фізичне тіло, з другого боку, тому що…

Не тільки курочка несе яйця

Яйце - це жіноча статева клітина людини, тварин і рослин (яйцеклітина), із котрої розвивається новий організм у результаті запліднення чи партеногенезу. Із заплідненням все просто - про це знають майже всі, бо запліднення (по-науковому - сингамія) рослин, тварин і людини - злиття чоловічої і жіночих статевих клітин - гамет, у результаті чого утворюється зигота, здатна розвиватися в новий організм. Партеногенез - це рідкісний випадок, що означає в перекладі з грецької цнотливе розмноження, коли яйцеклітини розвиваються без запліднення. Я, здається, поспішив назвати партеногенез рідкісним явищем, оскільки моє знайомство із відповідною статтею у ВРЕ привело мене в стан зніяковіння від самопризнання у власній неосвіченості. Виявляється, партеногенез властивий не тільки багатьом видам рослин, але і зустрічається у всіх типах безхребетних. Партеногенез - звичайне явище у членистоногих (особливо комах), але відкритий і у хребетних - риб, земноводних і плазунів. У птахів є велика схильність до партеногенезу, зміцнена штучним відбором до здатності давати статевозрілих осіб (завжди самців), виявлена у деяких порід індиків. У ссавців відомі тільки випадки зачаткового партеногенезу, а поодинокі випадки повного розвитку партеногенезу спостерігалися у кролика при штучному відборі. Мені здається ця інформація виключно цікавою, оскільки зародження життя на Землі має своїм початком виникнення цієї планети, а ще раніше - створення Всесвіту і всього, що йому передувало. А в ті мільярдно-далекі часи тяжко собі уявити існування статей. І з цих позицій, партеногенез, очевидно, є більш старішою формою розмноження, ніж, скажемо, запліднення.
Яйце людини і тварин - це високо спеціалізована клітина, що містить запаси живильних речовин, необхідних для розвитку зародку. Формування яйця (оогенез) звичайно відбувається в яєчниках. У більшості тварин яйце має округлу форму (наприклад, яйце кільчатого черв’яка, морського їжака, риб, птахів, людини), рідше, наприклад, у комах, головоногих молюсків, - продовгувату форму. У найбільш примітивних багатоклітинних тварин (губки, декотрі кишковопорожнинні) яйце не має певної форми і здатне до амебоїдних рухів. Розміри яйця варіюються в залежності від кількості жовтка в цитоплазмі, котра являє собою поза ядрову частину протоплазми клітини, обмежену клітковинною мембраною. Згадаємо, що протоплазма - це вміст клітини, що включає в себе, крім цитоплазми, ядро. Протоплазма є матеріальною основою життя, живою речовиною, із котрої складаються організми. Фізичні властивості, хімічний склад і структурно-морфологічні особливості протоплазми тварин, рослинних і мікробних клітин мають багато спільного, що є одним із свідчень єдності всієї живої природи.
Яйце, як правило, буває покрите яйцевими оболонками - захисниками, утвореннями різної будови, що оточують яйця більшості тварин. Лише в небагатьох тварин, яйця котрих здатні до амебоїдного руху, наприклад, у губок і декотрих кишковопорожнинних, поверхня яйця не захищена оболонкою. За походженням розрізняють три типи яйцевих оболонок.
Первинну, чи жовткову, оболонку виробляє саме яйце в період його росту, що називається ооцитом. Часто вона являє собою прозорий шар, котрий деколи досягає значної товщини, а також може бути багатошаровою. У більшості хребетних жовткова оболонка пронизана численними радіальними каналами. Канали виникають при формуванні оболонки у тих місцях, де розташовуються мікро-ворсинки, що відходять від яйця, що росте (ооциту), направлені на зустріч виростам оточуючих його фолікулярних клітин - клітин, що оточують, яйцеклітину-ооцит, що розвивається в яєчнику і утворюють разом з нею фолікул - кругле, овальне або грушоподібне утворення в різних органах хребетних тварин і людини. У фолікулі яєчника ссавців розвиваються яйцеклітини.
Вторинна оболонка яйця (хоріон) виділяється допоміжними клітинами яєчника або перетворюється із цих клітин у матеріал оболонки.
Третинні оболонки є результатом секретної діяльності клітин статевого шляху самки під час просунення овуляційного яйця по яйцепроводу.
Бідні жовтком яйця ссавців мають діаметр (без оболонки) від 50 мкм (польова миша) або 70 мкм (щур, миша) до 140-150 мкм (кажан, морська свинка, корова, собака), максимально - 180 мкм (вівця). Яйце людини - 89-91 мкм. Подібні розміри мають яйця багатьох безхребетних - кишковопорожнинних, черв’яків, голкошкірих, молюсків. При накопиченні великих запасів жовтка яйця можуть досягати великих, інколи гігантських розмірів: яйця деяких безхребетних мають діаметр близько 1,4 мм (декотрі голкошкірі, молюски, ракоподібні), качкодзьоба - 4,3 мм, лососевих риб - 7-9 мм, акулових - 50-70 мм. Дуже великі також яйця деяких птахів: діаметр яйця курки (без оточуючої її білкової оболонки) над 30 мм, яйце страуса - 80 мм (при загальній довжині яйця в шкаралупі 150 мм). Між величиною яйця і розмірами тіла дорослого організму немає чіткої залежності. Яйце людини і кролика мають однакові розміри, у акваріумної рибки гуппі, при довжині самки 5-6 мм, яйце вдвоє більше, ніж у півтораметрового голубого тунця (діаметр яйця відповідно 2 - 2,1 мм і 1-1,1 мм). Переважно спостерігається зворотний кореляційний зв’язок між числом яєць і їх розмірами. Зокрема тварини, що охороняють своїх спадкоємців, виробляють, як правило, небагато великих яєць. Наприклад, птахи відкладають від 1 (пінгвіни, декотрі хижаки) до 22 (куріпка) яєць більшого розміру. Морські сомики, що виношують яйця у ротовій порожнині, виробляють по 20-40 яєць діаметром 17-21 мм (найбільші яйця відомі у кісткових риб). У той же час у риб, що мечуть ікру у воду і не турбуються про своїх спадкоємців плодючість дуже висока: більшість коропових, наприклад, вобла, лящ, карась, викидають до 300 тисяч, сазан - до 1,5 мільйона і тріска до 10 мільйонів яєць діаметром менше 2 мкм.
Дозріле яйце має певну організацію, котра проявляється у першу чергу в його полярності: часто ядро міститься поблизу від бідного жовтком (анімального) полюса. Крім того, яйця багатьох тварин мають локальні відмінності, яскраво виражені у молюсків, черв’яків і асцидій. У тварин доля різних ділянок яйця уже визначена і при його розчленуванні з них розвиваються виродкові зародки, у котрих відсутні ті чи інші органи (мозаїчні яйця). У інших тварин, зокрема голкошкірих, організація яйця більш рухома: при його розділі на частини можуть розвиватися декілька маленьких, але повноцінних зародків (регуляційні яйця).
Поверхня яйця покрита напівнепроникною еластичною плазматичною мембраною, що має здатність скорочуватися. Поверхневий (кортикальний) шар цитоплазми утворює численні вирости (мікро ворсинки).
Подорож у середину яйця, як, між іншим, й інших його складових елементів, можна продовжити до безкінечності. Та і не тільки яйця, але й іншої клітини. Бажаючі можуть переконатися у цьому самі, якщо пориються у різних довідниках, науковій і навчальній літературі. Можливо, медичній науці і техніці у пошуках джерел захворювань і шляхів їх вилікування необхідно розглядати людину не так, як це відбувається у даний час, а в глибшому історичному аспекті і не тільки у зв’язку з появою людини на Землі, але і з появою самої Землі у Всесвіті? Можливо, й іншим наукам, і релігії також варто глибше поритися у питаннях походження людини щодо становлення її душі, тіла і духовності, щоб у суперечках “на стіл” викладалися аргументи і факти, здатні народити істину, без котрої дуже тяжко просуватися людству в антагонізмі, котрий висуває найгірші побоювання.
А між іншим, всі ми, читачу, вилупилися спочатку із одного яйця, котре знесли нам Всесвіт і Земля, а Отцем і Всесвіту, і Землі і всього іншого, включаючи людину, є Господь Бог. А хіба не так? Хіба не Господь Бог, відсіявши “зерна від полови” в Хаосі, породив і Всесвіт, і матеріальну Землю-матінку, і все, що є у Всесвіті і на Землі? Хіба біополе людини не схоже на біополе Всесвіту, а будова будь-якої клітини і атому - на будову Землі? Звичайно, є властивості, котрі відрізняють одну від іншої різні клітини тварин і рослин, але всі властивості свідчать лише про різноманітність всього живого, котре складається однак із одних і тих же молекул і атомів, із схожих чи однакових елементів “будівельної конструкції” клітин, котрі, як і Земля, й інші планети і, напевно, Всесвіт (у крайньому випадку за будовою своїх енергетичних полів), мають округлу форму, а в центрі всіх цих “кульок” знаходяться “ жовті тіла”, що нагадують своїм кольором центр Сонячної системи - саме Сонце чи вогняну магму Землі. А для розвитку всього живого із яйця, чи яйцеклітини, всього-на-всього потрібне тільки тепло і волога. Все решту береться також із оточуючого середовища. Яйця тварин мають вологу у собі, а насіння рослин проростає не тільки в теплі, але і в присутності вологи. А все решту схоже, не залежно від того, чи бере організм плоду, що розвивається сили і соки із самого яйця, материнського організму чи ґрунту, всі ми земляни - люди, тварини, рослини - розвиваємося і живемо за однією схемою від народження і до смерті. А після смерті - інше життя, але тільки на іншому, біоенергетичному, рівні з наступною нашою матеріалізацією чи через душі новонароджених, або на більш тонкоматеріальному рівні, наприклад, плазми, з перетворенням нас в інопланетян й інші розумні живі організми, для котрих будь-які перетворення власного тіла “без проблем”.
До народження ми всі “вищезгадані” виникли з різних комбінацій одних і тих же елементів природи і схожих клітин, а після відходу в інший світ ми знову всі і все перемішуємося, хоча душа кожного із нас до пори до часу зберігає свою індивідуальність, у котрій малопомітними штрихами відзначено все, що відбувалося не тільки з нею, але і з її тимчасовими власниками, в котрих душа перебувала в періоди свого фізичного (грубо-матеріального) буття того чи іншого її власника. І при цьому, звичайно, душа піддавалася особливим твердим випробуванням під впливом фізичного тіла й інших спадкових рис новонародженого, а також впливу на конкретну душу батьків дитини, людей, що контактують з нею, а в загальному, - всього оточуючого середовища. Але все це появилося потім, коли до цього ми підійшли через мільярди, а можливо, і трильйони років, про котрі ми уже говорили, “створюючи” (надіюся, відкриваючи) свій образ Бога і Всесвіту. А тепер звернемося до більш близького періоду, коли наступив черговий, другий, день створення світу, коли “і сказав Бог: хай буде твердь посеред води, і хай відділить вона воду від води”.

Мільярди років до нашого життя

Геологічна історія Землі ділиться на два нерівні етапи: докембрій, що складає 6/7 геологічної історії Землі тривалістю близько 4 мільярдів років, і фанерозой, чи кембрійський період, що охоплює останні 570 мільйонів років.
Докембрій - найстародавніші товщі земної кори, що містяться нижче кембрійської системи. Геохронічна шкала докембрію через відсутність залишків скелетної фауни побудована головним чином за даними визначень абсолютного віку магматичних порід на різних материках. Не дивлячись на відсутність скелетної фауни, різноманітних слідів органічного життя в докембрійський період дуже багато. До них відносяться продукти життєдіяльності синьо-зелених водоростей (строматоліти) і бактерій (онколіти). Вік, що включають найдавніші відкладення, за радіологічними даними, складає більше 2500 мільйонів років. У кременистих породах раннього докембрію знайдені своєрідні ниткові водорості, що мають добру збереженість, при котрій можна спостерігати деталі кліткової будови організмів. У товщах докембрійського періоду зустрічаються також дрібненькі округлі тільця водоростевого походження, що раніше вважали за спори.
Початковий період докембрію (тривалість більше 900 мільйонів років) називається археєм. Клімат в архейський період був дуже жаркий. Тоді відбувалася активна вулканічна діяльність. Шари того часу багаті відкладеннями вуглецю у чистому вигляді - графіту. Викопні рештки тварин не виявлені, а зародження життя вважається лише у вигляді коацервативних краплин, котрі являють собою високомолекулярні сполуки, збагачені розчинною речовиною. Злиття коацервативних крапель, котрому може передувати їх об’єднання в рихлі пластівцевоподібні агрегати, при сприятливих умовах приводить до розділу системи на два рідкі шари з чіткою межею між ними: шар рівноваги рідини з малим вмістом високомолекулярної сполуки і шар підвищеної концентрації, або коацервативний шар.
У кінці архею появляються примітивні бактерії, синьо-зелені водорості і незначні залишки простих тварин у вигляді представників класу саркодових, або корененіжок. До корененіжок відносяться різноманітні водяні одноклітинні: амеби, сонцевики, променевики. Останні, наприклад, мають скелет із кремнезему, котрий дуже красивий і схожий на вишукані ювелірні вироби. Серед амеб, крім форм, що не мають скелета чи черепашнику, зустрічаються види, що мають хатинки-черепашки, котрі складаються з різних речовин, котрими можуть бути склеєні піщинки, вапно й ін. Після смерті таких простих тварин ці речовини, осідаючи на дно водоймищ, утворюють намул, котрий поступово перетворюється у крейду.
Зверни увагу, читачу, що водорості уже в той час були синьо-зеленими, тобто вони світилися уже енергіями Всесвіту, що утрималися у своїй владі. Напевно, у тих водоростях були і фіолетові, і голубуваті відтінки. А амеби і зараз дають про себе знати, у крайньому випадку, при захворюванні, що так і називається “амебіазом”, коли товстий кишечник й інші внутрішні органи людини (печінка, легені, мозок, нирки і т.д.) заражаються дизентерійною амебою.
Найдовший період докембрію - протерозой, котрий був періодом панування водоростей і бактерій (зокрема, залізобактерій, що утворили поклади руди). Вчені також вважають, що у цьому 3-мільярдовому періоді виникли перші багатоклітинні тварини, бо у відкладеннях кінця протерозою знайдені відбитки і ядра ряду безскелетних тварин - губок, медуз, коралів, черв’яків і деяких інших організмів незрозумілої систематичної будови. Через перевагу залишків медуз кінець протерозою називають “віком медуз”. Очевидно, в протерозої існували й інші організми, бо у відкладеннях раннього палеозою знайдені залишки і сліди життєдіяльності представників майже всіх типів тваринного царства, що свідчать про те, що виникнення і становлення багатьох типів відбулося значно раніше. Можливо, що всі організми протерозою ще не мали твердого скелету, і тому відомо про них дуже мало. На кінець цього періоду відбулися великі палеографічні зміни, пов’язані із завершенням байкальського тектонічного циклу, коли, очевидно, змінився склад атмосфери у результаті широкого розвитку фотосинтезуючих рослин (збільшився вміст кисню і відповідно зменшилася кількість вуглекислого газу) і хімічний склад морської води.
Тваринний світ докембрію значно бідніший, ніж рослинний. Окремі вказівки на виявлення в породах докембрію залишків тваринного світу відносяться до об’єктів, котрі, очевидно, мають неорганічне походження.
Уявляєш, читачу, як повільно і довго готувалася Земля до того, щоб ми з тобою появилися на світ Божий саме в її домі. Сама-то вона виникла 4,5 мільярдів років тому. Аж дух захоплює, коли оцінюєш цю віддаль за нашими земними добами! Земля, як ми уже знаємо, народжувалася у муках. Та і потім шипіла і стогнала в “діалозі” води і вогню, пережовуючи і перетравлюючи у собі ті екскременти, котрі скидав у неї Всесвіт. Але не захотіла Земля залишитися лише продовженням клоаку Всесвіту. Не захотіла вона бути крайньою у клоаку, не захотіла вона залишитися вмістилищем для нечистот. Так, саме не захотіла, тому що Земля - це також розумна істота, бо вона пронизана не тільки заново створеною, що появилася в її надрах новою, земною енергією, енергією червоного кольору, пурпурного кольору, кольору крові, але й енергіями більш високих, більш низькочастотних енергетичних рівнів, у тому числі енергією Вищого Розуму, енергію Бога. Так що вона також мисляча, наша Земля. І гаряча перша кров появилася і пролилася саме при народженні Землі й інших планет, і не могла ця кров не влитися в жили всього того, що повинно було появитися на Землі. Але для того, щоб це сталося, треба було зробити так, щоб на Землі появилися її спадкоємці, її діти, в котрі ця кров буде вливатися. А тоді, в перший 4-мільярдний період життя Землі таких дітей у неї ще не було. Тоді ще тільки визрівали зачатки перших матеріальних клітин і самі клітини, розвиток котрих повинен був привести до появи тих, у жилах котрих буде саме кров, а не водиця. Тоді, в ті безкінечно далекі роки, Земля ще переживала період свого внутрішньоутробного життя, хоча саме це життя уже народилося. І не 9 місяців був період, а цілих 900 з лишнім мільйонів років. І не вагітністю називалися ті 900 мільйонів років, а “всього лише” археєм. А потім, в протерозої, що тривав ще близько трьох мільярдів років, проходило раннє дитинство Землі. Земля росла, якісно змінювалася і готувалася до наступного періоду свого розвитку, щоб потім, пізніше, народити від Самого Господа Бога найрозумніше своє дитя, що називається Людина, котра і назве своїх батьків Їхніми іменами: Бога - Отцем, а Землю - Матір’ю. Але до того часу було ще дуже далеко.
А тепер, покидаючи таке далеке і таке довге дитинство Землі, докембрійський період її розвитку, подивимося, а що ж було дальше.
А дальше, тобто після докембрія, не до відпочинку було нашій Землі. Дальший, майже 600-мільйонний, період її розвитку пішов значно швидше й інтенсивніше, тому що, висловлюючись словами героя відомої радянської “класичної” сатиріади Остапа Бендера, - “Лід рушив!” і не під “фанеру” на цьому “льоду” співала і танцювала наша Земля. Вона трудилася “у поті лиця свого”, хоча всього-на-всього фанерозоєм, або фанерозойським еоном, називається наступний етап життя Землі, її геологічної епохи. До речі, назва того періоду має грецьке походження: фанерос - “явний”, “відкритий”, зое - “життя”, а еон - великий відрізок часу. І цей, фанерозойський, відрізок часу охоплював “всього лише” 570 мільйонів років.
Геохронологічна шкала фанерозою ділить весь його період на декілька (а точніше, три) нерівноцінних за часом періоди-групи (чи ери), кожна з котрих дрібніше ділиться ще і на системи, що може бути подано у вигляді таблиці так:
 

Група
(ера) Система
(період) Початок млн.
років тому Тривалість млн.
років тому Кінець млн.
років тому
Палеозойська
(тривалість 340 млн. років) Кембрійська 570 70 500
Ордовикська 500 60 440
Силурійська 440 30 410
Девонська 410 60 350
Кам’яновугільна 350 65 285
Пермська 285 55 230
Мезозойська (тривалість
163 млн. р.) Тріасова 230 35 195
Юрська 195 58 137
Крейдова 137 70 67
Кайнозойська (тривалість 67 млн. р.) Палеогенова 67 42 25
Неогенова 25 23,5 1,5
Антропегова (четвертинна) 1,5 1,5 Даний час

Як видно з таблиці, палеозой (ера стародавнього життя) пройшла у своєму житті шість “кроків”.
Кембрійський період одержав свою назву від англійського Уельса, котрого називали стародавні римляни Кембрієм, де вперше були знайдені відкладення того періоду, коли значна частина Землі була покрита морями, а клімат був помірним. Виключно важливою подією в історії розвитку органічного світу на рубежі протерозою і палеозою було появлення цілого ряду груп організмів, що мали органічний або мінеральний скелет. Крім бактерій і синьо-зелених водоростей, у кембрії появляються гриби, а серед тварин - найстарші представники всіх сучасних типів, за виключенням хордових.
Збережені закам’яніння показують, що найрозвинутішими тваринами кембрію були трилобіти - клас вимерлих морських членистоногих. Трилобіти появилися на початку кембрію, а вимерли у середині пермського періоду. Мали тіло еліптичної форми, переважно довжиною 3-10 см (рідко 5 мм або 45-70 см). Тіло їх складалося із головного, тулубного хвостового відділів і двома подовжніми борознами розділялося на осьову і бокові частини. Зі сторони спини тіло було покрито хітиновим, сильно мінералізованим покровом (твердим покровом, подібним до покрову ракоподібних), з черевною тонкою не вапнованою мембраною. Трилобіти мали щоки і фасеточні ( із щільно притиснутих багатокутних лінз кількістю до 15000) чи агрегатні (із двояко випуклих лінз кількістю від 2 до 300-400) очі. У деяких трилобітів очей не було, а на нижній стороні головного відділу розташувалася пара багаточленних вусиків (антен), п’ять пар двогілкових кінцівок і рот. Шлунок із так званими печінковими відростками знаходився під осьовою частиною (глабеллою). Від нього до хвостового відділу тягнулася тонка кишка. Тулуб складався із 2-44 рухомо-зчленованих сегментів, хвостовий відділ - із декількох сегментів. Від тулубних і хвостових сегментів відходили двогілкові кінцівки, що дозволяли трилобітам повзати по дну і плавати. Трилобіти були різностатевими. Вони досягли розквіту у кембрію. У кінці ордовикського періоду різко скорочується загальна кількість їх родів, а в середині пермського вони всі вимирають. Ордовик одержав свою назву від одного із кельтських племен, що жили в тій частині Англії, де виявлені відкладення цього періоду. Клімат в ордовику був теплим, а занурення материків у воду було максимальним. Відкладення ордовикської системи містять залишки морських водоростей, а також перших наземних рослин. У водах було безліч різноманітних коралів (кишковопорожнинних), молюсків. Вперше появляються представники хордових (вищий тип вторинно-порожнинних тварин, для котрих характерна наявність спинної струни, або хорди - еластичної не сегментованої скелетної осі тварин і людини, спинної нервової трубки, зябрових щілин), панцерні риби - істоти, одягнуті у зовнішній кістковий скелет. Мільйони років тому після першої появи хордових у період ордовика у хребетних на передньому кінці нервової трубки формується головний мозок.
Подібно до ордовика, силур також одержав свою назву від одного із кельтських племен. Клімат силурійського періоду засушливий і холодніший, ніж ордовикський. У цей період відбувалося інтенсивне підняття суші; а на материках утворилися нові ланцюги гір. У відкладеннях силурійського періоду виявлені перші сліди спорових рослин, схожих на сучасні папоротеві. Пануюче становище у цей період, як завжди, займали водорості. У силурі появляються наземні членистоногі - безкрилі комахи, а до них хижі евриптерити - ракоскорпіони, що жили з ордовикського по пермський період включно. Тіло ериптеридів більш або менш веретеноподібне, довжина від 10-20 см до 1-1,8 метрів, розділено на передній відділ (просома) і задній (опістосома), що закінчується шипом або двома лопастями. На просомі знаходилися очі і шість пар кінцівок, із котрих перша пара - колюча або хапальна - була інколи сильно розвинута. Очевидно, евриптерити жили на мілині, у прісних або солонуватих водних басейнах і, можливо, могли виходити на сушу. Ці хижаки харчувалися трилобітами і молюсками. І від них, очевидно, походять скорпіони, що перейшли з морського середовища жити на сушу і поклали початок завоюванню суші членистоногими.
Характерним для девонського періоду є утворення шарів, котрі були вперше виявлені у Південній Англії (Девоншир). Клімат цього періоду був холодним і вперше відбувалося навіть зледеніння, а суша, котра ще більше піднімалася із води, почала покриватися справжніми деревами, із котрих особливо процвітають деревоподібні хвощі, що відносяться до родини хвощових - багатолітніх трав, здебільшого вічнозелених. Хвощі мають сильно розгалужене кореневище з подовгуватими борознистими наземними відростками, котрі мають гігроскопічні стрічки (елатери), що допомагають їх поширенню. Хвощі збереглися і до нинішнього часу і ростуть вони по всьому світу, за виключенням Австралії і Нової Зеландії. Здебільшого (а їх зараз близько 30 видів) - це тонкі, невисокі (до 1 м) рослини, але зустрічаються і гіганти, наприклад, повзучий південноамериканський гігантський хвощ, що досягає по довжині 12 м, а у діаметрі близько 3 см. У порівнянні з ним товстим карликом здається мексиканський 2-метровий хвощ шафнер із діаметром стебла 10см. У Росії хвощі ростуть на полях, у лісах, водоймах і на болотах. Деякі види хвощів добре поїдають домашні тварини, олені, зайці, куріпки, тетері й інші тварини, а хвощ, що перезимовується, містить багато кремнезему і використовується для полірування. Польовий хвощ, що проникає глибоко в землю (до 1 м і більше) є бур’яном. Але, як кажуть: “Нема лиха без добра”. Той же польовий хвощ використовується у медицині як сечогінний засіб у вигляді рідкого екстракту або відвару.
Уявляєш, читачу, яким довгожителем є цей хвощ, що часто завойовує твій город або поле селянина. А який життєво-стійкий - як тяжко позбутися його! Ще би! Адже він живе і процвітає серед нас як спадкоємець стародавнього 400-мільйонорічного девону. І живе не тільки для себе - і тварин годує, і людину лікує. Живи і дальше, наш дорогий хвощ! Ти не тільки живий літопис нашої геологічної історії і біології - у наших жилах і у жилах наших друзів-тварин тече і твоя зелена кров також, кров, перевірена сотнями мільйонів століть нашої живої історії. Шкода тільки, що в девонський період майже зникли незграбні панцирні риби, ракоподібні трилобіти. Але на заміну цього в тому періоді появилися перші голонасінні - найбільш давня група насінних рослин, що займала проміжне місце між папоротевими і покритонасінними (квітковими) рослинами. Останні відрізняються від папоротевих наявністю насіннєвих зачатків (сім’ядольних), від покритонасінних - відсутністю плодолистиків. Всі голонасінні - дерева чи кущі - часто досягають великих розмірів, як, наприклад, декотрі хвойні. Відомі з раннього девону голонасінні успішно розвивалися у кам’яновугільному і пермському періодах, досягнувши свого розквіту у мезозойську еру. А в наш час збереглося близько 600 видів цих рослин. Більша їх частина відноситься до хвойних, біля 100 видів саговників (дерева, часто з бульбоподібними або редькоподібними стовбурами, схованими в ґрунті, заввишки 18-20 м, що ростуть у даний час у тропіках і субтропіках обох півкуль, близько 45 видів роду ефедра (хвойники - невисокі, сильно галузисті кущі, деколи ліаноподібні, і невеликі дерева висотою до 8 м, що ростуть у Євразії, Північній Африці, Північній і Південній Америці, переважно у степових, пустинних і гірських районах) і близько 40 видів роду гнетум (ліани, невеликі дерева і кущі, поширені у вологих тропічних лісах, головним чином Південній і Південно Східній Азії, а також Південній Америці і на заході тропічної Африки).
І навіщо нам це все? Читачу, а у тебе не виникло таке питання? А якщо таке питання у тебе виникло, то, по-своєму, відповім на нього: без всього, що ми з тобою пройшли, і без того, про що ми будемо говорити дальше, не було би нас з тобою на білому світі. Близько 400 мільйонів років і хвощу, і ефедру, і гнетуму, а в житті сучасної людини вони відіграють помітну роль. І не тільки тому, що вони брали участь у розвитку і формуванні всього живого. Будучи продовженням того, що було до них, і вирощуючи “на своїх кістках” все, що виникало після їх появи. Вони зараз знаходяться в обороті нашого життя. З хвощем ми уже знайомі - тварини його поїдають, а люди ним лікуються. Гнетум, а точніше, його насіння і листя, також їдять. Але уже люди у тропічній Азії. Соковите насіння декотрих видів ефедри також придатне у їжу, а гілки двоколоскової ефедри, чи кузьмичової трави, використовуються у народній медицині як засіб проти ревматизму й інших захворювань. А ось із хвощової і деяких інших видів ефедри, що обслуговують офіційну (нетрадиційну) медицину, виробляють алкалоїд ефедрин - уже більше 100 років (вперше виділений у 1887 р.). Ефедрин збуджує центральну нервову систему, а його гідрохлорид застосовують при лікуванні бронхіальної астми, гіпотонічної хвороби, алергічних захворювань, при крововтраті, отруєннях наркотичними і снотворними засобами й інших хворобах. Так, прекрасний цей багатомільйонний світ живої природи! Але, на жаль, не все вічне. На зміну панцирним рибам прийшли групи риб, що мають парні плавники, котрі служать для опори об дно і являють собою мускулисті лопасті зі скелетною віссю, що складається із декількох розгалужених сегментів, подібних до кісток кінцівок чотириногих хребетних. Проте - як знати?
Можливо, залишки девонських кістоперих і їх попередників, а між іншим, і не тільки їх, увійшли в порох земний, із котрого Господь Бог створив людину? До речі, людина, як і більшість тварин, має п’ятипалі кінцівки. І до речі ж, перший відбиток такої кінцівки виявлений у покладах девонського періоду у предка сучасних земноводних - стегоцефала. Девонський стегоцефал (буквально - покритоголовий) є проміжною формою тварин між рибами і земноводними. За своїм зовнішнім виглядом ця тварина, що походить від кістоперих риб, дуже схожа на останніх, але на відміну від них замість плавників мала кінцівки п’ятипалого типу. У цих викопних земноводних “дах” черепа утворював суцільний покрив, а тулуб часто був покритий кістковими щитками. Але в девоні все-таки серед тварин панували морські павукоподібні, котрі ведуть своє походження від трилобітів раннього силуру. Морські павуки - представники класу безхребетних типу членистоногих. Тіло їх має довжину від 0,8 мм до 5 см і складається із масивного хобота, сегментованого тулуба і короткого хвостового відділу. Перша пара кліщоподібних кінцівок служить для захоплення їжі, друга і третя пара, але уже у вигляді щупальцевих кінцівок - для дотику, а у самок третя пара - і для виношування нащадків. Наступні три пари (з четвертої по шосту) - ходильні ноги з розмахом від 1,4 до 50 см, у середині котрих знаходяться відгалуження кишечника і статеві залози. Нервова система морських павуків у вигляді ланцюжка, на спині - очний горб із чотирма очима. У даний час відомо близько 500 видів морських павуків, котрі на дні моря є хижаками - дорослі павуки і їх личинки живляться м’якими тканинами актиній, гідроїдів, асцидій, голкошкірих і молюсків. Зустрічаються вони в літоралі (прибережній частині морського дна, що затоплюється під час припливу і осушується при відпливі) до глибини 7,5 тисяч метрів.
Кам’яновугільний період (карбон) одержав свою назву через те, що тоді відкладалися маси кам’яного вугілля - закам’янілих залишків дерев’яних наземних рослин. У карбоні спочатку жаркий і вологий клімат змінюється більш прохолодним, а у кінці періоду наступає зледеніння. На суші було багато боліт і низин, котрі поступово піднімалися у кінці періоду. Серед наземних рослин переважали гігантські деревоподібні форми. Тип папоротевих поділяється на п’ять класів, із котрих важливими є плавуноподібні, клино-листі (членисті), папоротеві.
Клас папоротевих був особливо поширений у період карбону. У той же час переважала деревоподібна папороть, часто гігантських розмірів, з листям довжиною декілька метрів. Як і їх стародавні “родичі” плавуни і хвощі, деревоподібна папороть утворила могутні ліси, хоча потім вони значно відступили. У морях кам’яновугільної епохи одержали надзвичайний розвиток раковисті корененіжки, морські лілії, корали і молюски. Дуже поширились акулові риби і земноводні. Появилися перші плазуни.
Пермський період одержав свою назву від російського міста Перм. Період характеризується поступовим зростанням засухи і похолоданням. Відбувається зледеніння у південній півкулі, а також гороутворення у окремих районах Землі. Кількість папороті і хвощів зменшується, а панівне становище займають голонасінні рослини. Появляються перші хвойні, а потім і перші покритонасінні. Тип голонасінних складається із 600 видів дерев’янистих рослин, що мають всі частини, характерні для вищих рослин. Голонасінні, що появилися майже одночасно з плавунами і хвощами, а в кінці кам’яновугільної епохи витіснили їх, і зараз процвітають. Найбільш відомі і поширені їх представники - хвойні (ялина, сосна, піхта, модрина й ін.) - займають великі території, і їх практичне значення у житті людини, що появилася значно пізніше, також велике. У клас хвойних входить 400 видів дерев із дрібним лусковим чи голковим листям, що не опадає круглий рік (винятком є модрина). У хвойних розвиваються окремо чоловічі і жіночі шишки, а запилення здійснюється за допомогою вітру. Запліднена яйцеклітина знаходиться у жіночій шишці, де під лускою утворюється насіння. Голонасінні не потребують для запліднення вологий клімат і можуть населяти навіть пустині. Вони не розсіюють свої спори. Запліднена яйцеклітина на материнській шишці поділяється і утворює зародок, збагачений живильними речовинами і міцною шкірою. Це і є насіння, котре переважно називають горішком. Воно більш стійке до несприятливих умов, ніж одноклітинна спора. Оскільки насіння лежить у шишці відкрите, лише деколи прикриваючись лускою, звідси і їх назва - голонасінні. У декотрих із них, наприклад, ялівцю, насіння покрите соковитою оболонкою і його помилково називають ягодами. Ягодоподібні шишки ялівцю з 1-3 насінинами чорно-синього кольору, часто із сизим нальотом, дозрівають на другий рік. Вони містять 0,5-1,5% ефірного масла, котре використовується для ароматизації вин і лікерів. Молоді гілки ялівцю містять ефірне масло, що використовується у парфумерії. Його деревина легка, м’яка, з рожевуватим ядром, добре ріжеться, колеться і йде переважно на олівці. Із неї також одержують олію, котру використовують як інсектицид й імерсійну олію для мікроскопії. Зрілі висушені ягоди ялівцю застосовуються у вигляді настойки як сечогінний засіб.
Перші покритонасінні, що появилися у пермському періоді, відіграють немало-важливу роль на сучасному етапі розвитку життя на Землі, в тому числі і в житті людини. Очевидно, вони відіграли також і важливу роль у формуванні клітин, котрі у процесі дальшої еволюції послужили будівельним матеріалом і для фізичного тіла людини, бо вони являють собою найбільш високо розвинутий відділ вищих рослин, а також визначають вид флори всієї Землі, являючись годувальниками людини і тварин. Це найбільший відділ, що нараховує більше 390 родин, близько 13 тисяч родів і близько 250 видів. Для покритонасінних характерна наявність справжньої квітки. На відміну від голонасінних у покритонасінних насіння захищене, бо воно виникає із зав’язі, що утворюється зрослими чашолистками із котрого розвивається плід. Серед покритонасінних є трав’янисті рослини, кущі і дерева, різноманітні за своєю формою, розмірами, місцем розподілу, але всі вони характеризуються тим, що їх сім’ядоля поміщена у м’ясисту зав’язь. Покритонасінні поділяють на два класи: однодольні і дводольні. Вони розрізняються рядом ознак. Зародок насіння у однодольних має переважно одну сім’ядолю, у дводольних - дві. Листя однодольних відрізняються паралельними чи дугоподібними жилками, а листя дводольних має галузисті жилки. Кількість частин квітки (пелюсток, чашолистків, тичинок) у однодольних рівна або кратна трьом, у дводольних вона найчастіше рівна або кратна чотирьом чи п’яти. Судинні пучки у стеблі однодольних розкидані без видимої системи, а у дводольних вони розташовані колами навколо серцевини.
У пермський період розвиваються комахи. Максимального розквіту досягають осетрові риби.
Комахи являють собою найбільший клас тварин (90% від кількості членистоногих і 70% від кількості видів всіх тварин, що населяють Землю). Хоча описано близько 1 мільйона видів членистоногих, вважають, що всього їх не менше 1,5 мільйона. Комахи відносяться до класу безхребетних типу членистоногих. Тіло їх членисте, покрите кутикулою (щільним утворенням на поверхні клітин епітелієвої тканини тварин), що утворює зовнішній скелет. Тіло поділяється на три відділи: голову, груди і черевце. Голова має ротові органи, очі і пару вусиків і утворена вона щільною капсулою. Ротові органи являють собою верхню і нижню пару щелеп і нижню губу, прикриті зверху верхньою губою. Очі складаються із пари складних очей і простих очок. Вусики (ниткоподібні, щетиноподібні, булавоподібні, перисті, пластинчасті й ін.) є антенами, що служать органами дотику і нюху. Груди комах трьохчленні і мають переважно 3 пари членистих ніг, а у більшості комах і крила. Груди мають сильну мускулатуру, міцний скелет і поділяються на передньо-, середньо-, і задньогруди. На кожному сегменті грудей - по 1 парі ніг. Ноги членисті і поділяються на тазик, вертлюг, стегно, гомілку і закінчуються членистою лапкою з парою кінцевих кігтиків. Крім функції пересування (ходильні, бігальні, скакальні і плавальні ноги), у декотрих комах пристосовані для піднімання здобичі (хапальні ноги), риття (риючі ноги), чи для збору квіткового пилку (збиральна пара ніг у бджолиних). У крилатих комах середньо- і задньогруди мають по парі перетинчастих крил, прикріплених сіткою жилок.
Роль комах у природі надзвичайно різноманітна, бо вони беруть участь у кругообігу речовин. Використовуючи найрізноманітніші джерела їжі (від живої рослини і тіла інших тварин до розкладених залишків рослинного і тваринного походження), виконуючи санітарну функцію і беручи участь у ґрунтоутворювальному процесі. Велика роль комах у запиленні квіткових рослин. Вони також дають цінну харчову і технічну продукцію (медоносні бджоли, шовкопряди, лакові черви й ін.). Деякі комахи корисні винищуванням шкідників і бур’янів, багато видів служать їжею для ссавців, птахів і риб. Серед комах є багато небезпечних шкідників рослин і тварин. Велику шкоду приносять комахи, коли переносять ряд захворювань, а також кровожери й ін. Кількість багатьох комах у популяціях (сукупність осіб одного виду) непостійна і у деяких видів може підвищуватися у декілька разів. Одиничні загони ногохвосток виявлені у середньому девоні. Із середини карбону комахи стають численними і представлені переважно вимерлими загонами гігантськими вертухами, тарганами й ін.; у тріасовий - перші перетинковокрилі. Комахи юрського періоду відомі тільки із Євразії: характерна кількість жуків, двокрилих й ін. З раннього крейдяного періоду появляється багато нових родин, що формують кайнозойську фауну комах, котра, починаючи з палеогенового періоду, мало відрізняється від сучасної. Уявляєш, читачу, 67 мільйонів років живуть одні і ті ж комахи - брати наші старші!
Осетрові риби - родина риб хрящових ганоїдів, для котрих характерним є тіло, покрите п’ятьма продовгуватими рядами великих кісткових лусок-жучків, а також кістковими зернинами і пластинками. Рило більш або менш подовжене, рот без зубів, висувний, нижній з чотирма вусиками перед ними. Осетрові водяться у ріках і морях.
Серед плазунів пермського періоду появляються черепахи, нижчі ящери, схожі на крокодилів, що мали довжину 6 метрів, діментродани, що мали довгі, покриті шкірою голки і були в дечому подібні до ссавців. Але найбільшої подібності із ссавцями досягли хижі звірозубі ящери, котрі вважаються далекими предками сучасних звірів.
Характеризуючи декотрих представників флори і фауни палеозою, ми уже ненароком втілювалися разом з ними в наступні ери (мезозой і навіть початковий кайнозой). Мезозойська ера розвитку Землі ще називається ерою проміжного життя. Вона охоплює інтервал часу приблизно від 230 до 67 мільйонів років тому. Ця ера носить ще назву часу ссавців, котрі досягли тоді найбільшого розквіту і різноманітності форм. Мезозой поділяється на три системи (періоди): тріас, юра і крейда. Мезозойська ера є часом формування основних контурів сучасних материків і, очевидно, більшості впадин океанів (крім Тихого, котрий, можливо, існував і раніше). Від попередньої палеозойської ери мезозой, або інакше середня ера, відзначається великим гороутворенням, при котрому неминуче знищувалося більшість викопних тварин і рослин. У кінці палеозою всі старі платформи були підняті над рівнем моря і опоясані складчастими гірськими системами. У цілому мезозой характеризується рослинністю, що складається в основному із папороті і голонасінних, і фауною з перевагою рептилій (плазунів) серед хребетних. У той же час мезозойська ера є епохою виникнення ссавців і птахів.
Тріасовий період одержав свою назву від слова “три” і означає трьохшаровий. У цей період відбувається вимирання папороті, слабне панування голонасінних. На суші появляються нові групи рослин і тварин, у тому числі перші костисті риби і яйцекладучі ссавці. Появляються перші хижі, травоїдні і водяні динозаври (ящері), а також літаючі ящері (птерозаври).
Юрський період називається за назвою гір, розташованих на кордоні Швейцарії і Франції. Материки в юрський період залишалися високо піднятими, а клімат був посушливий. Найбільшого розквіту досягають хвойні (саговники). Серед наземних хребетних панували рептилії, представлені рослиноїдними (диплодок, стегозавр, бронтозавр) і хижаками (цератозавр, аллозавр), що сягали гігантських розмірів. Відомі літаючі ящери-птерозаври (рамфоринхи, птеродактилі). Появилися стародавні птахи (археоптерикс), а також дрібні ссавці, включаючи сумчастих і комахоїдних. Серед наземних членистоногих появилися метелики. У прісноводних басейнах жили молюски, частково близькі до сучасних. Деякі земноводні (іхтіозаври, плезіозаври) жили в морях, де існували поряд з іншими жителями костисті риби. До речі, уже згадані головоногі молюски, а також їх двостворчаті співбрати панували у морях. Різноманітними і численними були також корали, голкошкірі, членистоногі, радіолярії, форамініфери.
Так, цікавий і казковий був той стародавній світ тварин і рослин. І постійно вабить він нас і притягує до себе, особливо у дитинстві, і ще сильніше - у ранньому дитинстві. Майже кожна дитина буде фантазувати або до безкінечності слухати про те, що було у минулому, здавалося б, у безкінечно далекому і непотрібному нам минулому. Навіщо це? Навіщо їй, дитині, та і декому, хто зберіг непідроблену романтику дитинства, нерідко із сивиною у бороді, дорослим ритися в нашому закам’янілому у глибині тисяч і мільйонів століть і в глибині земних товщ минулому? Кому все це потрібно? Кому потрібний, скажемо, юрський стегозавр висотою як двоповерховий будинок (ростом більше 6 м), довжелезний (довжина тіла близько 30 м) диплодок чи гігантський представник птеродактилів птеранодон з розмахом крил до 7,5 м і великою головою (аж цілий метр!)? Задумався, читачу, хіба хтось може цікавитися чимось, якщо це щось нікому не потрібне? Раз люди риються в минулому, значить, у людей є потреба - неусвідомлена, підсвідома, викликана у нас через наше біополе, пов’язане з біополем Всесвіту і його складовими: біосферою і ноосферою. А між свідомим і підсвідомим існує прямий і підсвідомі зв’язки. Та їх просто не може не бути, бо свідоме виникло на ґрунті підсвідомого, а потім уже свідомість, розум включає свій зворотний зв’язок, підключаючись до своєї підсвідомості. Можливо, саме тому (я знову повторююсь)

Средь хаоса рождаются мечты,
Их надо окропить лишь озареньем,
Чтобы потом, преодолев сомненья,
Подняться вверх над бездной пустоты.

Або ще знову процитую:
“І перед престолом море скляне, подібне до кришталю, а серед престолу - чотири тварини, повні очей спереді і ззаді. Перша тварина була подібна до лева, друга тварина подібна до теляти, третя тварина мала обличчя, як людина, а четверта тварина подібна до літаючого орла.
І кожна з чотирьох тварин мала по шість крил, а навколо, і навіть під крилами, повно очей. І вдень, і вночі істоти не перестають говорити: “Свят, свят Господь Бог Вседержитель, Хто був, є і гряде!”
І щоразу, коли тварини складають славу, честь і подяку Тому, Хто сидить на престолі і живе віки вічні,…” (Об’явлення, 4:6-9).
Так бачив Іоан Богослов тварин, що оточували престол Господа Бога. А я, наприклад, бачу в біополі людини, створеної за образом і подобою Божою, щось подібне: на верхній частині спини, просто на плечах, кожної людини - тварину із родини тигрових (тигра, леопарда, гепарда, рись), котра залежно від відношення інших людей до конкретної особи набирає різноманітну позу - від спокійної до погрозливої; справа від людини - свиню; зліва - лисицю, що йде на задніх лапках, попереду - бика, що біжить; ззаду - шакала, що бреде; у небі над головою - хижого птаха; а просто із маківки голови - ту або іншу квітку. При чому остання може мати міцне стебло і розквітлу квітку, якщо людина здорова, і, навпаки, слабе стебло і пониклу квітку, якщо людина хвора. Це приводить мене до думки, що в біополі відбивається те, що знаходиться у клітинах фізичного тіла людини. Такі “картинки” я можу побачити навколо будь-якої людини, як, між іншим, і всі кольори райдуги у біополі, котрі можуть змінюватися залежно від емоційного чи фізичного стану людини. Але це - далеко не все, що може побачити кожен.
Крейдова система (крейдовий період) завершує мезозойську еру. Назва цієї системи говорить сама за себе, ведучи своє походження від білої крейди - гірської породи, що утворилася у цей період із осколків черепашок корененіжок і поширеної на території Європи у першій половині крейдової системи, початок котрої мав місце 137 мільйонів років тому. Породи крейдового періоду поширені на всіх континентах як північної, так і південної півкулі Землі. До даного моменту ми мало, читачу, роздумували з тобою про тектонічні рухи, котрі діють у земній корі і головним чином у мантії Землі, приводячи до деформації породи, що складають земну кору. Тектонічні рухи пов’язані, як правило, із змінами хімічного складу, фазового стану (мінерального складу) і внутрішньої структури гірських порід, що піддаються деформації і охоплюють одночасно дуже великі площі. Геодезичні зміни показують, що практично вся поверхня Землі безперервно знаходиться у русі, однак швидкість тектонічних рухів невелика, змінюючись від сотих долі до десятків міліметрів за рік, і тільки накопичення цих рухів протягом дуже тривалого (десятки - сотні мільйонів років) геологічного часу приводять до великих сумарних переміщень окремих ділянок земної кори. Тектонічні рухи відрізняються певною періодичністю або нерівномірністю, котра виражається у змінах знаку і (або) швидкості у часі. Відносно короткі періодичні вертикальні рухи з частою переміною знака (вверх - вниз - вверх…, тобто зворотні) називаються коливальними. Горизонтальні рухи переважно довго зберігають свій напрямок і не є зворотними. Коливальні тектонічні рухи, очевидно, служать причиною трансгресії (процесів наступу моря на сушу в більшості випадків у результаті опускання суші і рідше - в наслідок підняття рівня океану) і регресії (відступу моря від берегів у результаті підняття суші, опускання дна океану або зменшення води в океанічних басейнах, наприклад, під час льодовикових епох) моря, утворення морських і річкових терас. Трансгресії і регресії відбувалися багаторазово протягом всієї історії Землі в різних її районах. Середні швидкості вертикальних і горизонтальних тектонічних рухів, в основному коливаються в інтервалі 0,1-5 см/год. До тектонічних рухів переважно відносяться переміщення гірських порід у приповерхневій зоні (десятки метрів від поверхні), викликані порушеннями їх гравітаційної рівноваги під впливом зовнішніх (екзогенних) геологічних процесів, а також періодичні підняття і опускання земної поверхні, обумовлені твердими припливами Землі в наслідок притягання Місяця і Сонця. Місцевий характер носять рухи земної кори, викликані діяльністю вулканів. Існують різні гіпотези тектонічних рухів, у котрих часто не надається суттєвого значення горизонтальним рухам, котрі вважаються похідними від вертикальних, а декотрі дослідники пояснюють природу рухів і деформацій земної кори напруженнями, що виникають у зв’язку із зміною швидкості обертання Землі.
А тепер подивимося, які тектонічні рухи виявлені дослідниками у крейдовий період.
Тектонічні рухи, що інтенсивно проявилися у кінці юри у Кордильєрській і Східно-Азіатській геосинклінальних областях, викликали велику регресію моря. Геосинклінальна область - це велика відносно відокремлена ділянка геосинклінального пояса, що відрізняється від сусідніх областей віком складчастості і особливостями історії розвитку. Геосинклінальний пояс являє собою велику, лінійно витягнуту тектонічно рухому ділянку земної кори, в межах котрої відбувається зародження і розвиток окремих геосинклінальних прогинів, а також перетворення їх в складно побудовану складчасту гірську споруду. У ранній крейді морські басейни зберігаються в межах витягнутої в широтному напрямку Середземноморської області, геосинклінальних прогинах на заході Америки і сході Азії, у східній частині Східно Європейської платформи, на півночі Сибіру і в інших місцях. Великі простори платформ, і перш за все платформ південної півкулі, являли собою сушу. Декотрі розширені межі моря, особливо значне в Австралії, істотно нічого не змінило. У морях цього часу відкладалися різноманітні, але переважно піщано-глинясті осади, на континентах місцями накопичувалися вугленосні товщі, що поширювалися далеко на північ, аж до Гренландії і Аляски.
Приблизно в середині крейдового періоду знову оживляються тектонічні рухи в геосинклінальних поясах, що оточують Тихий океан. Найбільшої інтенсивності вони досягають у Східно-Азіатській геосинкліналі, більша частина котрої перетворюється в складно побудовану складчасту область. На початку пізнього крейдового періоду відбувається занурення значної частини платформи, що викликало одну із найбільших в історії Землі морську трансгресію. Під рівнем моря опинилися великі площі Східно Європейської, Африканської і Австралійської платформ. Широке поширення морських басейнів і згладжування рельєфу суші скоротили принесення уламкового матеріалу. Панівним типом морських осадків на платформах стають тонкі вапнякові і вапняково-глинясті намули, що потім перетворювалися на вапняки, мергелі (осадкові гірські породи, що складалися із кальциту або доломіту і глинистих мінералів) або пишуча крейда. Внутріконтинентальні впадини заповнюються річковими, озерними, деколи вугленосними відкладеннями. Особливо велике накопичення вугілля відбувається в кінці пізнього крейдового періоду на заході Північної Америки.
У кінці крейдового періоду відновлюються тектонічні рухи по периферії Тихого океану. Вони проявилися більш інтенсивно в Північній і Південній Америці, де формувалися складчасті структури Скелястих гір і Анд. Складко утворюючі рухи супроводжувалися сильним вулканізмом, що охопив Східно-Азіатську, Кордильєрську і декотрі райони Середземноморської геосинкліналі. Однією з найзначніших вулканічних областей Землі являлася Північно-Східна Азія, в межах котрої різні за складом лави і туфи займають великі площі. У пізнішій крейді великі вулканічні виверження відбувалися також в Індії й Африці, про що свідчило розчленування материка Гондвани, котрий на думку багатьох вчених, існував у палеозойській і частково мезозойській ерах у південній півкулі Землі. У його склад входили: більша частина сучасної Південної Америки (на схід від Анд, Африка (без гір Атласу), острів Мадагаскар, Аравія, півострів Індостан (південніше від Гімалаїв), Австралія (на захід від гірських хребтів її східної частини) і, можливо, велика частина Антарктиди. З рухами в кінці крейдового періоду пов’язана велика регресія моря, що охопила головним чином платформи північної півкулі.
Клімат крейдового періоду був вологим, великі простори суші займали болота. У системі наземної флори переважали папоротеві і різні групи голонасінних: саговникові, гінкгові, хвойні, беннетиди й ін. Перші, що включали більше 10 родів, найбільшого розквіту досягли в юрський період і в першій половині раннього крейдового періоду. На початку пізнього крейдового періоду більшість гінкгових вимирає. Єдиний сучасний представник - дволопасний гінкго. Це дерево має висоту 30-40 м, довжину до 1 м, з розкидистою кроною, дводомне (чоловічі і жіночі органи розмноження знаходяться не на одній особі, а на різних), листя його з черешком, віялоподібні, насіння еліпсоїдне, довжиною 2-3 м, з м’ясистою зовнішньою оболонкою; зустрічається в небагатьох районах Східної Азії, в Європі вирощується як декоративне з 1754 року; добре зимує на Чорноморському узбережжі Кавказу і України. Бенетиди - група викопних голонасінних, близькі до сучасних саговників.
Приблизно в середині ранньої крейди появляються перші покритонасінні, а в кінці цієї епохи відбувається величезна зміна рослинного світу Землі. Квіткові рослини займають пануюче становище. Багато покритонасінних (магнолія, платан, дуб й ін.), що появилися в пізній крейді, займають видне місце в сучасній флорі.
Особливо багато різноманітних трав, кленових і дубових лісів. Візьмемо, наприклад, дуби, котрі часто живуть 400-1000 років. Деревина дуба дуже міцна, тверда, довговічна, з красивою текстурою (малюнком на розрізі). Дуб використовується в кораблебудуванні, на підводних спорудах, бо не піддається гниттю. Застосовується у вагонобудуванні, в будівництві будинків й ін. Кора деяких дубів дає корок. У корі і деревині містяться дубильні речовини (таніди), що використовуються для дублення шкіри. Висушену кору молодих гілок і тонких стовбурів дуба застосовують як в’яжучий засіб у вигляді відвару для полоскання при запальних процесах порожнини рота, горла, а також для примочок при лікуванні опіків. Жолуді ідуть на сурогат кофе і на корм свиням і декотрим іншим сільськогосподарським тваринам. Упевнений, що до кінця не виявленні цілющі властивості і дуба, й багато інших представників флори, котрі можуть відігравати свою благотворну роль у духовному і фізичному оздоровленні і зціленні людини.
У фауні наземних хребетних тварин крейдового періоду переважають плазуни, представлені різноманітними хижими (тиранозавр, тарбозавр й ін.), травоїдними (ігуанодонт, траходонт й ін.) і літаючими (птеранодон) ящерами. Більшість з них, зокрема хижі динозаври, досягали дуже великих розмірів і були найбільшими сухопутними хижаками, що будь-коли населяли нашу планету. Птахи відрізнялися від стародавніх юрських форм більш високою організацією, але все ще зберігали зуби, а перші беззубі птахи відомі лише з кінця крейдового періоду. До того ж періоду відноситься поява і перших плацентарних ссавців - ссавців, що мали спеціальне пристосування, котре забезпечувало ембріональний розвиток зародка в утробі матері, - плаценту, або дитяче місце. До речі, за способом ембріонального розвитку і будові органів, крім підкласу плацентарних, існують ще два підкласи ссавців: однопрохідні і сумчасті. У однопрохідних є клоака - відділ у кишечнику, утворений поглибленням шкірного покрову (ектодермою), у котрому збирається кал, сеча і статеві продукти (яйця і сперматозоїди), з одним вивідним отвором. Самки відкладають яйця, а дітей вигодовують молоком, що виділяється на молочних полях. Соски відсутні. У даний час одноприхідні представлені лише двома родинами (єхиднові і качкодзьоби), котрі живуть в Австралії, Новій Зеландії і Тасманії. Сумчасті народжують недоношених дітей, котрих самки доношують у сумці, розташованій у них на животі. Діти народжуються безпомічними і не можуть навіть самостійно ссати, ухопившись за сосок ротом і повисаючи на ньому, і мати при допомозі спеціальної мускулатури, що скорочується, періодично вприскує молоко в рот дитині. Представники сумчастих живуть в основному в Австралії, але зустрічаються також у Тасманії, Новій Гвінеї і Південній Америці. У даний час відомо 230 видів сумчастих, із котрих найбільш “популярні” сумчасті щурі, або опосуми, сумчасті куниці, кроти, борсуки, ведмеді, коала, кенгуру. У кінці юрського і в крейдовий період вони були дуже поширені по всій земній кулі.
Моря крейдового періоду були населені багатою фауною, в котрій продовжували відігравати важливу роль головні молюски - амоніти і белемніти. Раковини амонітів досягали іноді 2 м в діаметрі. Серед звичайних, закручених у вигляді плоскої спіралі форм були поширені нещільно скручені, прямі, баштоподібні або безладно закручені в клубок форми. Було також багато різноманітних черевоногих і двостулкових молюсків, морських їжаків і морських лілій, коралів, губок, флорамінафер, інших груп.
Серед морських хребетних тварин широкий розвиток мали костисті риби, продовжували існувати великі рептилії - іхтіозаври (до кінця ранньої крейди) і плезіозаври. Пізніше появляються морські ящери (монозаври), що досягали по довжині 12 м.
На відміну від наземної рослинності, тваринний світ між початком і кінцем крейдового періоду не переніс різкі зміни. Це сталося лише в кінці періоду, коли вимерзли багато характерних для мезозою груп тварин: амоніти, белемніти, динозаври, плезіозаври й інші. Різкі зміни в складі морської і наземної фауни в кінці крейди послужили основою для проведення межі між мезозойською і кайнозойською групами (ерами). Мезозойська ера завершується гороутворенням, коли появляються Гімалаї, Альпи, Анди, Скелясті гори й інші хребти.
Кайнозойська ера, або ера нового життя, є наймолодшою групою шарів земної кори. Її ще називають часом ссавців. Вона поділяється на палеогенову, неогенову і антропогенову (четвертинну) системи (періоди). У раніше поданій таблиці містяться посередні дані про тривалість кайнозою і його систем. За даними різних досліджень, загальна тривалість кайнозойської ери оцінюється від 60 до 70 мільйонів років, із котрих на долю палеогенового періоду припадає 40 - 45, а неогенового - 20 - 25 мільйонів років. Тривалість антропогенового періоду складає від 0,6 до 1,7 чи навіть 3,5 мільйонів років.
У палеогеновому періоді відбувалися великі тектонічні рухи. У західній частині Північної і Південної Америки продовжувався ріст гірських споруд Кордильєр і Анд, навколо котрих у передгірських прогинах скупчилися великі вулканогенні (утворені в результаті вулканічних вивержень) і теригенні (уламкові, що складалися із знесених із суші уламків порід і мінеральних зерен) товщі як морського, так і континентального походження. Між Європою і Африкою і на півдні Азії існувала велика геосинклінальна система, котра простягалася від сучасних Піренеїв до Бірми. У другій половині палеогену відбувалося утворення складок і гір, у результаті чого виникли ще два ланцюги гористих островів, що огинали з півдня і півночі Середземне море. Вздовж східної окраїни Африки виникла меридіанна система великих гребенів (ділянок земної кори, опущених по крутих, часто вертикальних розривах) - Східно-Африканська зона розломів. По обмежуючих цю систему розломах відбувалося виливання базальтової магми. Магма - це розтоплена маса переважно силікатного складу, що утворювалася в глибинних зонах Землі. Переважно магма являє собою складний взаємний розчин поєднання великої кількості хімічних сполук, серед котрих переважають кисень, кремній, алюміній, залізо, магній, кальцій, натрій і калій. Всі відомі магматичні породи утворилися за рахунок двох первинних магм: основної (базальтової), багатої магнієм, залізом і кальцієм із вмістом двоокису кремнію від 40 до 55 вагових процентів, і кислої (гранітної), багатої лужними металами (літій, натрій, калій, рубідій, цезій, залізо), що містить від 65 до 78 процентів двоокису кремнію. На території Далекого Сходу розвивався Тихоокеанський геосинклінальний пояс. Крім згаданих регіонів, появи вулканізму мали місце також у Малій Азії, на території Японії, в Закавказзі, на північному сході Росії і її Примор’я.
Палеогенова трансгресія розвивалася в багатьох місцях північної півкулі, коли море затопило південну половину Східно-Європейської платформи, Туруханську і Західно-Сибірську плити, Закавказзя, Центральну і Південну Європу, північ Африки і т.д.
Період палеогену і неогену відзначався теплим кліматом. З вулканічною активністю, очевидно, пов’язане максимальне поширення лісів. Багато було папоротевих, квіткових рослин, запилюваних комахами сучасного типу. У кінці неогену у зв’язку з занепадом лісів утворилися луги. Наземна фауна палеогенівського періоду. На початку періоду вимерло багато груп плазунів (динозаври, літаючі ящери і морські ящери - іхтіозаври, пліозаври). Існували групи амфібій (амфібії - клас хребетних, те ж, що і земноводні), характерних для сучасної епохи. Серед риб найбільше значення мали костисті. Велике поширення одержали ссавці, котрі були представлені примітивними формами. Появляються комахоїдні, гризуни, примати, хижаки, копитні, хоботні, китоподібні і гудкові (родина хвостатих земноводних). А людини поки-що не було, вона уже давно народжувалася в клітинах Землі і її найрізноманітніших представниках флори і фауни.
Переді мною №38 популярної газети “Мир новостей” від 22 вересня 1997 року, на шостій сторінці котрої “Информация для всех”. Читаю першу окличну інформацію “Діабет! Є вихід!”:
“Сьогодні одним із найпоширеніших і небезпечних захворювань людства є цукровий діабет (ЦД). Не дивлячись на титанічні зусилля вчених і лікарів цього світу, перемогти ЦД, а особливо його ускладнення, не вдається.
Новий важливий крок зроблений в НДУ трансплантації і штучних органів. Із підшлункової залози кроликів, чий інсулін надзвичайно близький до людського, беруться особливі островкові клітини (ОК), котрі виробляють інсулін і ряд дуже важливих компонентів, необхідних людині. Після культивації ОК у спеціальних живильних середовищах їх трансплантують у м’яз живота хворого. Процедура трансплантації проста і безпечна; просто кажучи, роблять глибокий укол шприцом, ніякого наркозу не треба.
У результаті трансплантації на 20-80% стає можливим знизити долю інсуліну для хворих цукровим діабетом І (інсулінозалежний цукровий діабет, - І.С.) і відмінити його повністю хворим ЦДІІ типу (інсулінозалежний цукровий діабет у осіб з нормальною масою тіла і у осіб з ожирінням, - І.С.), якби він був назначений. Дуже важливо те, що припиняється розвиток тяжких ускладнень ЦД і покращується якість життя пацієнта. Зникає схильність до гіпогликемічного стану (зниження вмісту цукру в крові нижче 80-70 мг проц. - І.С.), зменшуються болі в ногах, покращується зір.
Організацією лікування ЦД в Росії займається фірма “Стелф лайн”.
А ось ще не менш привабливий заголовок - “Як акула рятує людей”. А під ним:
“Хто би міг подумати, що морські чудовища, котрі наводять на всіх жах, у кінці другого тисячоліття перетворяться в доступний засіб проти страшного захворювання цивілізації - рака!!!
Акули мають дивовижне здоров’я. Навіть одержавши великі рани, котрі убили би будь-яку іншу істоту, акули швидко зцілюються без інфекцій і запалень. Їх імунна система перемагає будь-які віруси і бактерії.
За 10 років досліджень не вдалося викликати ракову пухлину ні в однієї акули. У природі існує 350 видів акул, і тільки у двох із них, що живуть в акваторії Австралії, хрящі мають сильні протизапальні властивості. Саме ці два види використовуються для виробництва протипухлинного препарату “Суперхрящ акули”.
Цей препарат повністю пригнічує утворення і розвиток кровоносних судин у ракових пухлинах. По-науковому цей процес називається “антиангиогенезис”, котрий щодо пухлин означає її смерть.
Блискучі результати одержані також при псоріазі, артриті, мастопатії, геморої, алергії (висипка, екзема), простатиті.
Хрящ акули поєднується зі всіма традиційними методами лікування, в тому числі оберігає організм від руйнівної дії хіміо - і променевої терапії, а в ряді випадків разом із ними дає підвищений ефект”.
І ось ще одна, третя, інформація, - “Рятуйте чоловіків”, із котрої виходить, що, виявляється, в наш час чоловіки “змушені або кидатися в пошуках заробітку, недоїдаючи, давлячись “снікерсами”, а потім від безвиході і туги пити дешеву горілку або прокисле пиво”. Це, на думку реклами в “МН”, нещасливі представники “сильної статі”. Щасливі ж “уже знайшли свій заробіток і тепер повинні зустрічатися з партнерами в ресторанах, випивати в інтересах справи хороші напої, їсти багато смачної їжі”. А дальше там же робиться приголомшуючий висновок, що між споживачами дешевої горілки, прокислого пива і “снікерсів” і поглинателями в інтересах справи хороших напоїв і багатої їжі немає ніякої різниці, бо і перші, і другі “невмолимо руйнують печінку”. Вони вважають себе здоровими, а це не так, - сповіщає реклама, “бо руйнівні дії накопичуються, мембрани клітин печінки поступово втрачають свої властивості”.
Я би не став передруковувати уривки із аналізу властивостей щасливих чи нещасних чоловіків, якби не чергова зустріч із ще однією рятівницею роду людського, але не у вигляді пухнастого кролика чи хижої акули, а всього-на-всього із солянкою гірською, котру “МН” характеризує так:
“Найдешевший і ефективний засіб, що оберігає і відновлює печінку, було знайдено завдяки вивченню рецептів знахарів. Тільки в одному районі Прибайкалля росте унікальна трава солянка гірська (Salsola Collina), котра використовувалася навіть у тибетській медицині для лікування печінки. При детальному вивченні медики установили що речовини, які містяться в ній, оберігають і відновлюють мембрани клітин печінки від пошкоджень.
Об’єднання “Солітон - Вітос” із допомогою недавно розробленої технології глибокої екстракції, що дозволяє без руйнування витягати із рослин біологічно активні речовини, випустило розчинний сухий екстракт солянки гірської - “Екстракол”.
А скільки інших різноманітних лікарських препаратів мають у своїй основі екстракти різних представників флори і фауни Землі! Безліч! І не рідко такі засоби і приживаються, і зцілюють організм людини від тяжкої недуги. А могли би бути позитивні результати в лікуванні, якби в організмі людини не було близьких по духу і тілу співродичів тих рослин і тварин, екстракти котрих приходять як подарунок, як гості до людини? Як прошені і бажані гості, бо не прошених гостей організм добровільно зберігати в собі не буде. Він сам може вирішити, хто в його “Домі” прошений, а хто ні, і разом із прошеними природними ліками, об’єднавшись із ними, виганяє непрошену до себе недугу. А про що це говорить? Думаю, що, коли “створив Господь Бог людину із пороху земного, і вдув в обличчя його дихання життя, і стала людина душею живою”, то в цьому самому поросі земному були уже клітини і солянки гірської, і спокійного кролика, і, виявляється, не тільки небезпечнохижої, але і цілющої акули. Так, у поросі земному є клітини не тільки цієї рідної нам тройці, але і всього, що сотворив Господь Бог за мільярди і мільйони століть, що вкладаються всього в шість Вселенських, шість космічних днів створення світу. Згадаємо, читачу, і осмислимо знову, на що благословив Бог чоловіка і жінку:
“І благословив їх Бог і сказав їм: “Будьте плідні і множтеся і наповняйте землю та підпорядковуйте її собі; пануйте над рибою морською, над птаством небесним і над усяким звіром, що рухається по землі”. По тому сказав Бог: “Ось я даю вам усяку траву, що розсіває насіння по всій землі, та всяке дерево, що приносить плоди з насінням: вони будуть вам на поживу. Всякому ж дикому звірові, всякому небесному птаству, всьому, що повзає по землі й має в собі живу душу, я даю на поживу всяку зелень трав”. І так сталося. І побачив Бог усе, що створив: і воно було дуже добре. І був вечір і був ранок - день шостий.” (Буття, 1:28-31).
Так закінчився шостий день створення неба і землі, що відповідав кінцю неогенового періоду кайнозойської ери (більше 2 мільйони років тому), і почався і антропогеновий (четвертинний) період, тобто сьомий Вселенський день від початку створення світу. І в цьому, сьомому, дні ми і живемо в даний час, коли Бог відпочиває і спостерігає за ділами нашими, бо: “Бог закінчив сьомого дня Своє діло, що його творив був, і спочив сьомого дня від усього Свого діла, що створив”. (Буття, 2:2).
 








ДІЛА ЗЕМНІ

Метаморфоза земної води

Ми уже маємо, читачу, спрощену уяву про декотрі складові Землі - “твердої” Землі і частини її гідросфери - Світовий океан, про еволюцію життя на Землі - “тверду” “мокру”. Як без складових “твердої” Землі, так і без її зрошення водою, підігрітою вогняною магмою Землі знизу, так і промінням Сонця зверху, навряд чи ми, читачу, мали би можливість зараз роздумувати про те, що було і звідки ми. Як кажуть, “кров людська - не водиця”. Але без води і крові би не було.
Вода утворює перервну оболонку Землі. Близько 94% гідросфери зосереджено в океанах і морях, 4% міститься в підземних водах, близько 2% - в льодах і снігах (головним чином Арктики, Антарктиди і Гренландії) і лише 4% - в поверхневих водах суші (ріки, озера, болота). Незначна кількість води міститься в атмосфері й організмах. Всі форми водяних мас переходять одна в одну. Щорічна кількість опадів, що випадають на земну поверхню, дорівнює кількості води, що випаровується з поверхні суші й океанів. У загальному круговороті вологи найбільш рухомі води атмосфери.
Вода гідросфери містить майже всі хімічні елементи, а її середній хімічний склад близький до складу океанічної води, в котрій містяться кисень, водень, хлор і натрій. У водах суші переважають карбонати, а вміст мінеральних речовин у водах суші (солоність) підпорядкований великим коливанням залежно від місцевих умов і найперше від клімату. Переважно води суші слабо мінералізовані - прісні (солоність рік і прісних озер від 0,05 до 1г/кг). Середня солоність океанічних вод близько 35 г/кг. Солоність морської води коливається від 1-2 г/кг. (Фінська затока Балтійського моря) до 41,5 г/кг (Червоне море). Найбільша концентрація солей - у солених озерах (Мертве море до 260 г/кг) і підземних водах (до 600 г/кг).
Сучасний солевий склад вод гідросфери сформувався за рахунок продуктів хімічного вивітрювання вивержених порід і попадання на поверхню Землі продуктів дегазації мантії: в океанічній воді катіони (позитивно заряджені іони, тобто електрично-заряджені частинки, що утворюються при втраті чи поєднанні електронів чи інших заряджених частин атомами, котрі рухаються у розчині до негативного полюса чи інших заряджених частин атомами, котрі рухаються в розчині до негативного полюса чи електрода-катода) натрію, магнію, кальцію, калію, стронцію присутні головним чином за рахунок річкового стоку. Хлор, сірка, фтор, бром, йод, бор й інші елементи, що відіграють роль аніонів (негативно заряджених іонів, що рухаються в розчині до позитивного полюсу чи електроду-аноду), є переважно продуктами підводних вулканічних вивержень. Вуглець, азот, вільний кисень й інші елементи, що містяться в гідросфері, поступають із атмосфери й із живої речовини суші й океану. Завдяки великому вмісту в океані біогенних хімічних елементів океанічна вода служить сприятливим середовищем для розвитку рослинних і тваринних організмів.
Світовий океан утворює велике скупчення вод наземної поверхні. Морські течії пов’язують окремі його частини в єдине ціле, внаслідок чого води океанів і морів мають загальні фізико-хімічні властивості.
Поверхневий шар води в океанах (до глибини 200-300 м) має непостійну температуру, що змінюється не залежно від сезону року і температурного режиму відповідного кліматичного поясу. Середня річна температура цього шару постійно зменшується від 250С біля екватора до 00С і нижче в полярних областях. Характер вертикальної зміни температур океанічних вод варіюється залежно від географічної широти, що пояснюється головним чином неоднаковим нагріванням і охолодженням поверхневих вод. З другого боку, є суттєві відмінності в зміні температури води по глибині на одних і тих же широтах у зв’язку з течіями. Проте для великих екваторіальних і тропічних (розташованих на поверхні земної кулі в тропіках, кліматичних поясів, що стоять від екватора на 23-27 градусів північної і південної широти простору океану в зміні води по вертикалі є багато спільного. До глибини 300-500 м температура води швидко знижується, потім до 1200-1500 м знижується повільніше, а глибше, ніж 1500 м майже не змінюється. На дні океану температура переважно тримається між 20С і 00С. У помірних областях зміна температури з глибиною менш значна, що пов’язано з меншим прогрівом поверхневих вод. У приполярних областях температура спочатку знижується до глибини близько 50-100 м, а потім трохи підвищується до глибини близько 500 м (за рахунок притоку тепліших і солоних вод із помірних широт), після чого повільно знижується до 00С і нижче на дні океану.
Із зміною температури і солоності змінюється і густина води. Найбільша густина характерна для високих широт, де вона досягає біля поверхні 1,0275 г/см3. У приекваторіальній області густина води на поверхні - 1,022 г/см3.
Характерною особливістю океану є циркуляція і перемішування вод. У шарі 150-200 м циркуляція визначається головним чином пануючими вітрами, під впливом котрих утворюються сильні океанічні течії. У найглибших шарах циркуляція пов’язана переважно з існуючою в товщині води різною густиною, що залежить від температури і солоності. Основним елементом циркуляції, що визначається дією вітрів, є антициклональні кругообіги у субтропічних (розташованих між тропічними і помірними поясами) широтах і циклональні - у високих широтах. Плоска циркуляція існує у вертикальному розподілі водних мас і охоплює всю товщу планети. Планетарним видом руху вод є припливно-відпливна течія, викликана впливом Місяця і Сонця.
Океан відіграє велику роль у житті Землі. Він служить головним водоймищем планети і основним приймачем сонячної енергії на поверхні Землі. Внаслідок великої теплоємності (кількість теплоти, що поглинається тілом при нагріванні на 10С) води і малої теплоємності повітря океан пом’якшує дію на коливання температури повітря оточуючого простору. У помірних і полярних широтах морські води влітку накопичують тепло, а зимою віддають його атмосфері. В екваторіальних і тропічних просторах вода нагрівається від поверхневого шару круглий рік. Теплі води переносяться звідси течіями у високі широти, а холодні повертаються до тропіків у противотечії. Таким чином океан впливає на клімат і погоду Землі. Велика роль океану в кругообігу речовин (вологообіг, взаємний обіг киснем і вуглекислим газом з атмосферою, викид на сушу розчинених в океанічній воді солей і принесення в океан ріками матеріалу з суші, біогеохімічні перетворення).
Водні маси океану, що безперервно рухаються, взаємодіючи з гірськими породами дна і берегів, проводять велику руйнівну і творчу (акумулятивну) роботу. Різноманітний обмолочений і розчинений матеріал, одержаний у результаті руйнівної роботи океанічної води і завдяки річковому стоку, осідає на дні океану, перетворюючись потім в осадочні гірські породи. Відмерлі рослинні і тваринні організми дають початок біогенним осадам.
Немалу роль відіграють і води суші. Прісні води задовільняють потреби людини і тварин у воді, забезпечують промисловість і поливне землеробство. Поверхневі текучі води здійснюють велику геологічну роботу, здійснюючи розмив (ерозію) ґрунту, перенесення і відкладення продуктів, руйнування гірських порід. Діяльність текучих вод призводить до розчленування і загального зниження рельєфу суші. Сумарна кількість винесеного ріками в моря і океани матеріалу оцінюється більш ніж у 17 мільярдів тонн за рік.
Гідросфера Землі є джерелом живлення не тільки біополя людини енергією води через другу енергетичну чакру (Свадхистану), але і рідкою складовою (кров, лімфа, жовч і т.д.) фізичного тіла.
Точно так же і Земля не тільки живить фізичне тіло людини відповідними продуктами, але і постачає свою енергію біополю людини. Можливо, що такі складові Землі як ядро, мантія, земна кора, живлять своєю енергією через біополе людини відповідно кістки, м’язи, поверхню тіла.

Чим дихає Земля

Атмосферою, або повітряною оболонкою Землі, називають газове середовище, що оточує “тверду” Землю і обертається разом з нею. Маса атмосфери складає близько 5,15*1018 кг, а середній тиск атмосфери Землі на рівні моря дорівнює 760 мм ртутного стовпчика (1 атмосфера). Густина і тиск атмосфери швидко зменшується з висотою: біля поверхні Землі середня густина повітря дорівнює 1,22 кг/м3 (кількість молекул в 1 м3 - 2,55*1025 кг), на висоті 10 км - 0,41 кг/м3 (286*1024), а на висоті 100 км - 8,8*10-7 кг/м3 (1,8*1018). Атмосфера має шароподібну будову, шари розрізняються фізичними і хімічними властивостями (температурою, хімічним складом, іонізацією молекул та ін.).
Прийнятий поділ атмосфери на шари заснований головним чином на зміні в ній температури з висотою, оскільки це відбиває баланс основних енергетичних процесів у атмосфері.
Нижня частина атмосфери містить 18% всієї її маси і називається тропосферою, поширюючись до висоти 16-18 км у екваторіальному поясі і до 8-10 км у полярних широтах. Температура тропосфери знижується від поверхні Землі в середину на 0,6 К на кожні 100 м. Над тропосферою до висоти 55 км розташована стратосфера, в котрій міститься майже 20% маси атмосфери. Від тропосфери вона відокремлена перехідним шаром - тропопаузою, з температурою 190-220 К. До висоти приблизно 25 км температура стратосфери трохи падає, але дальше починає рости, досягаючи максимуму (приблизно 270 К) на висоті 50-55 км. Цей ріст пов’язаний головним чином із збільшенням у верхніх шарах стратосфери концентрації озону, що інтенсивно поглинає ультрафіолетове випромінювання Сонця. Над стратосферою розташовані мезосфера (до 80 км), термосфера (від 80 до 800-1000 км) і екзосфера (вище 800-1000 км). Загальна маса цих шарів не перевищує 0,5% маси атмосфери. У мезосфері, відокремленій від стратосфери стратопаузою, озон зникає, температура знову падає до 180-200 К поблизу її верхньої межі (мезопаузи). У термосфері відбувається швидкий ріст температури, пов’язаний головним чином з поглинанням нею сонячного короткохвильового випромінювання. Ріст температури спостерігається до висоти 200-300 км, а вище, приблизно до 800-1000 км, температура залишається постійною (приблизно 1000 К), бо тут розріджена атмосфера слабо поглинає сонячне випромінювання.
Верхній шар атмосфери - екзосфера - дуже розріджений (біля його нижньої межі кількість протонів у 1 м3 складає приблизно 1011), і зіткнення частин у ньому екзосфери можуть перевищувати критичну швидкість уникнення (другу космічну швидкість - найменшу початкову швидкість, котру треба повідомити тілу біля поверхні Землі, щоб воно, подолавши дію земного притягання, назавжди покинуло Землю; ця швидкість приблизно дорівнює 11,2 км/с, а тіло, що має другу космічну швидкість, рухається відносно Землі по параболічній орбіті). Ці частини, якщо їм не перешкодять зіткнення, можуть, подолавши притягання Землі, покинути атмосферу і відійти в міжпланетний простір. Таким чином відбувається розсіювання (диссипація) атмосфери. Тому екзосферу називають також сферою розсіювання. Втікають із атмосфери в міжпланетний простір головним чином атоми водню і гелію.
У космосі водообіг є найпоширенішим елементом. У вигляді плазми він складає близько половини маси Сонця і більшості зір, а також основну частину міжзоряного середовища і газових туманів. Плазма - це частково або повністю іонізований газ, у котрому щільність позитивних і негативних зарядів практично однакова. При досить сильному нагріванні будь-яка речовина, випаровуючись, перетворюється в газ. Якщо збільшити температуру і дальше, різко збільшиться процес термічної іонізації, тобто молекули газу почнуть розпадатися на атоми, що їх складають, котрі потім починають перетворюватися в іони. Іонізація газу, крім того, може бути викликана його взаємодією з електромагнітним випромінюванням (фотоіонізацією) або бомбардуванням газу зарядженими частинками.
Коло Землі плазма існує в космосі у вигляді сонячного вітру (постійного радіального стікання плазми Сонця в міжпланетний простір), заповнює магнітосферу Землі (утворюючи радіаційні пояси Землі) й іоносферу. Процесами в колоземної плазми обумовлені магнітні бурі (сильні обурення магнітного поля Землі, що різко порушують плавний добовий хід елементів земного магнетизму) і полярне сяйво (світіння верхніх розріджених шарів атмосфери, що викликане взаємодією атомів і молекул на висотах 90-1000 км із зарядженими частинками великих енергій - електронами і протонами, що вторгаються в земну атмосферу із космосу).
Сонце здається незрівнянно більшим від зір (самосвітячих небесних тіл, що складаються із розжарених газів, за своєю природою подібних до Сонця) тільки завдяки близькості до Землі: від Сонця до Землі світло йде приблизно 8,33 хвилини, а від найближчої зірки Альфа Центавра - 4 роки і 3 місяці.
Вміст водню в земній корі (літосфері і гідросфері) складає за масою 1%, а за кількістю атомів 16%. Водень входить у склад найпоширенішої речовини на Землі - води (11,19% водню за масою), у склад сполук, що складають вугілля, нафту, природні гази, глину, а також організми тварин і рослин (тобто в склад білків, нуклеїнових кислот, жирів, вуглеводів й ін.). У вільному стані водень зустрічається дуже рідко. У невеликій кількості він міститься у вулканічних й інших природних газах. Мізерна кількість вільного водню (0,0001% за кількістю атомів) міститься в атмосфері.
Гелій відноситься до інертних газів. Хоча атомна маса гелію в чотири рази більша, ніж водню, на Землі цього газу значно менше від свого легшого співбрата: 1 м3 повітря містить лише 0,24 см3 гелію, а кожен кілограм земного матеріалу - 0,003 мг гелію. За поширеністю у Всесвіті гелій займає друге місце після водню: на долю гелію припадає 23% космічної маси.
При нормальних умовах гелій - одноатомний газ без кольору і запаху. Цей єдиний елемент, котрий у рідкому стані не твердне при нормальному тиску, як би сильно його не охолоджували.
Рідкий гелій - найпоширеніша рідина на Землі. Використовується як холодоагрегат при проведенні різних наукових досліджень. Завдяки тому, що гелій дуже погано розчиняється в крові, його використовують як складову частину штучного повітря, що подається водолазам. Заміна азоту на гелій відвертає появу кесонної хвороби, що виникає при надмірно швидкому переході із середовища з вищим тиском (наприклад, під водою) в середовище з нижчим тиском (декомпресії).
Хімічний склад атмосфери неоднорідний. Сухе атмосферне повітря біля поверхні Землі містить за об’ємом 78,08% азоту, 20,95% кисню (в тому числі 10-6 % озону), 0,93% аргону і близько 0,03% вуглекислого газу. Не більше 0,1% складають разом водень, неон, гелій, метан, криптон, й інші гази. У шарі атмосфери до висоти 90-100 км, у котрому відбувається інтенсивне перемішування повітря, відносний склад її основних компонентів не змінюється (цей шар атмосфери називають гомосферою). В атмосфері міститься близько 1,4*1016 кг води. Головна маса атмосфери води (у вигляді пари, повислих краплин і кристалів льоду) зосереджена в тропосфері, при чому з висотою її вміст різко зменшується. У вологому повітрі вміст водяної пари біля земної поверхні коливається від 3-4% у тропіках до 2*105 % в Антарктиді. Дуже мінливі аерозольні компоненти повітря, що включають порох ґрунтового, органічного і космічного походження, частинки сажі, попелу і мінеральних солей.
Біля верхньої межі тропосфери і в стратосфері спостерігається підвищений вміст озону. Шар максимальної концентрації озону розташований на висотах приблизно 21-25 км. Починаючи з висоти 40 км збільшується вміст атомарного кисню. Дисоціація молекулярного азоту починається на висоті близько 200 км. Поряд із дисоціацією молекул під дією короткохвильового і корпускулярного випромінювання Сонця на висотах від 50 до 400 км відбувається іонізація атмосферних газів. Від ступеня іонізації залежить електропровідність атмосфери. На висоті 250-300 км, де максимально іонізовані атмосферні гази, електропровідність атмосфери в 1012 разів більша, ніж біля поверхні Землі. Для верхніх шарів атмосфери характерний також процес дифузного розділення газів під дією сили ваги (гравітаційне розділення): гази розподіляються по висоті у відповідності з їх молекулярною масою. Верхні шари атмосфери в результаті виявляються збагаченими легшими газами. Сукупність процесів дисоціації, іонізації і гравітаційного розділення визначає хімічну неоднорідність верхніх шарів атмосфери. Приблизно до висоти 200 км основним компонентом повітря є азот N2. Вище починає переважати атомарний кисень. На висоті більше 600 км переважаючим компонентом стає гелій, а в шарі від 2 тис. км і вище - водень, котрий утворює навколо Землі так звану водневу корону.
Через атмосферу до поверхні Землі поступає електромагнітне випромінювання Сонця - головне джерело енергії фізичних, хімічних і біологічних процесів у географічній оболонці Землі, атмосфера котрої прозора для електромагнітного випромінювання в діапазоні довжини хвиль від 0,3 до 5,2 мкм. У цьому діапазоні поміщено 88% всієї енергії сонячного випромінювання. Атмосфера також прозора в радіодіапазоні від 1 мм до 30 м. Випромінювання інфрачервоного діапазону (довжина хвилі більше 5,2 мкм) поглинається в основному парою води і вуглекислим газом тропосфери і стратосфери. Непрозорість атмосфери в цьому радіодіапазоні обумовлена відбиттям радіохвиль від її іонізованих шарів (іоносфери). Випромінювання ультрафіолетового діапазону (0,01-0,2 мкм) і ближню (0,2-0,4) області. Дальня (вакуумна) область випромінювання поглинається повітрям і її дослідження проводять із допомогою вакуумних спектральних приладів. Космічні дослідження кольорового спектру показали, що над видимим фіолетовим простором знаходиться невидиме, щось подібне до білохмарного простору, що обмежує наш Всесвіт. “Маківка” Всесвіту, а точніше її зовнішня оболонка, і є сфера ультрафіолетового випромінювання, що вгвинчується і в атмосферу, і в середину планет, у все, що існує у Всесвіті. І саме так здійснюється зв’язок Вищого Розуму з підвладним Йому Всесвітом. Чи не в тому полягає суть Святого Духа:
Царю Небесний, Утішителю, Душе істини, що всюди єси і все наповняєш, Скарбе благих і життя Подателю, прийди і вселися в нас, і очисти нас від усякої скверни, і спаси, Благий, душі наші.
Святий Боже, Святий Кріпкий, Святий Безсмертний, помилуй нас.
Святий Боже, Святий Кріпкий, Святий Безсмертний, помилуй нас.
Святий Боже, Святий Кріпкий, Святий Безсмертний, помилуй нас.
Рентгенівське випромінювання, що знаходиться за межами ультрафіолетового, ще коротше за довжиною хвиль, а наступні за ним гама-випромінювання більш короткохвильові. Це випромінювання поглинається всією товщиною атмосфери, що захищає біосферу Землі від згубної дії короткохвильового випромінювання. У вигляді прямої і розсіяної радіації поверхні Землі досягає лише 48% енергії короткохвильового випромінювання, що падає на зовнішню межу атмосфери.
У той же час атмосфера Землі майже непрозора для теплового випромінювання Землі через присутність у ній вуглекислого газу і пари води (так званий парниковий ефект). Якби Земля не мала атмосфери, то середня температура її поверхні була би - 230С. У дійсності середня річна температура поверхні Землі складає близько 150С. Атмосфера затримує також частину космічних променів і служить бронею проти руйнівної дії метеоритів (ми пам’ятаємо, як створювалися планети із боротьби енергій, і там, крім великих згустків, були і “краплини”). Наскільки велике захисне значення атмосфери, показує знівечена метеоритними кратерами поверхня Місяця, що не має атмосферного захисту. Не дай Бог, щоб цей, уже охололий супутник Землі, що важчає від метеоритних атак чи у результаті полегшення Землі, із котрої спалюються корисні копалини, притягнувся би до Землі!
Між атмосферою і підстилаючою поверхнею відбувається безперервний обмін енергією (теплообіг) і речовиною (вологообіг, обмін киснем й іншими газами). Теплообіг включає перенесення тепла випромінюванням (променевий обмін), передачу тепла за рахунок теплопровідності (перенесення тепла від більш нагрітих частин тіла до менш нагрітих, що приводить до вирівнювання температури), конвенції (вертикальних переміщень об’ємів повітря в атмосфері, обумовлених архімедовою силою: повітря тепліше і, відповідно, менш щільне, ніж оточуюче середовище, переміщується вверх, а повітря більш холодне і більш щільне - вниз) і фазових переходів води (випаровування, конденсації, кристалізації).
Нерівномірне нагрівання атмосфери над сушею, морем на різних висотах і в різних широтах приводить до нерівного розподілу атмосферного тиску. Виникаючі в атмосфері стійкі перепади тиску викликають загальну циркуляцію атмосфери, з котрою пов’язаний вологообіг, що включає процеси випарування води з поверхні гідросфери, перенесення водяної пари повітряними потоками, випадання опадів і їх стік. Теплообіг, вологообіг і циркуляція атмосфери є основними кліматоутворюючими процесами. Атмосфера - активний агент у різних процесах, процесах на поверхні суші і у верхніх шарах водоймищ. Важливу роль відіграє атмосфера у розвитку життя на Землі. Тому повністю очевидно, наскільки важлива атмосфера і для теми нашої розмови. У пізнанні атмосфери, як й інших складових планети Земля, ховається ключ від одного з покладів знань, котрі можуть допомогти нам ступити на нову сходинку самопізнання і самовдосконалення, коли, здавалося б, зовсім незначні чи ігноровані нашою увагою факти можуть відіграти у житті кожної людини велику роль і радикальним способом змінити і нашу свідомість, і наше життя, тому що не тільки класично-марксистське і філософське “буття визначає свідомість”, але і, навпаки, наша духовна свідомість може істотно визначати наше буття.

Звідки взялося живе

А тепер із атмосфери знову спустимося на рідну нашу Землю, на котрій “і сотворив Господь Бог людину із пороху земного, і вдунув в обличчя його дихання життя, і стала людина душею живою” (Буття, 2:7). Це згідно Біблії, а наука, кажучи про виникнення життя на Землі, роздумує лише, вважає, будує різноманітні гіпотези. Але так чи інакше, і за Біблією також, життя на Землі виникло задовго до появи людини розумної.
Походження життя - одна із центральних проблем природознавства. Теологи і філософи - ідеалісти (фіналісти, холісти, органісти й інші) стверджують, що виникнення життя є результат творчого акту Духовного Початку, Вищого Інтелекту, Бога. На противагу цьому матеріалісти вважають, що життя за своїм походженням матеріальне і виникло природним шляхом на основі загальних законів природи.
Протягом перших двох десятиліть ХХ століття панували дві гіпотези про появу життя на Землі. Одна з них (пансермія) стверджує, що життя на Землі занесене зовні, згідно другої, поява життя - результат випадкового утворення одиничної “живої молекули”, в будові котрої був закладений весь план дальшого життя. І перше, і друге уявлення виключали можливість наукового підходу до питання виникнення життя, будучи, за іронічним висловом англійського вченого, лауреата Міжнародної Ленінської премії “За зміцнення миру між народами” Джона Десмонда Бернала, не інакше як “лукавими хитрощами розуму” в намаганнях ухилитися від вирішення цієї проблеми.
Початок систематичної розробки проблеми походження життя було покладено в 1924 році російським біохіміком Олександром Івановичем Опаріним (пізніше академіком АН СРСР і почесним членом багатьох зарубіжних академій), котрий опублікував своє дослідження “Походження життя”, де вперше була сформульована природонаукова концепція походження життя на Землі, згідно котрої життя виникло в результаті тривалої еволюції матерії. Узагальнивши накопичений природознавством фактичний матеріал, наш знаменитий співвітчизник прослідував у природно історичному аспекті утворення і наступну еволюцію органічних сполук, простих структур, енергетичних процесів і біохімічних функцій, котрі могли мати місце на Землі в період виникнення і становлення життя. Уже згаданий близький друг нашої батьківщини Бернал у 1967 році відзначив, що теорія академіка Опаріна стала основою майже всіх уявлень про походження життя.
На основі фактичного матеріалу вчені розглядають виникнення життя на Землі як закономірний процес еволюції вуглецевих сполук у міжзоряному середовищі. Вивчення кометних спектрів і хімічного складу метеоритів показує, що органічні речовини виникли не тільки до появи життя, але і до формування нашої планети. Із цього виходить, що органічні речовини абіогенного походження (абіогенез - теорія виникнення живих істот із речовин неорганічної природи) були присутні на Землі уже при її утворенні. Хімічні і палеонтологічні дослідження стародавніх відкладень і особливо багаточисленні модельні експерименти, що створювали умови, котрі панували на первинній Землі, дозволили зрозуміти, що відбувалося утворення все складніших і складніших органічних речовин, у тому числі поліпептидів і полінуклеїдів. Таким чином, абіогенне утворення простішого вуглецю - перший ступінь у розвитку органічної матерії - не викликає на думку вчених, сумнівів. Великим вкладом у розвиток теорії походження життя виявилися пропозиції О.І.Опаріна і американського фізика і хіміка, лауреата Нобелівської премії Гарольда Юрі про те, що первинна атмосфера Землі мала відновлюючі властивості і на певному етапі свого розвитку повинна була містити, поряд з газоподібним воднем і парою води, сполуки вуглецю (у вигляді метану - СН4 і СN) і азоту (у вигляді аміаку - NH3). З проходженням часу склад атмосфери поступово змінювався: у ній все більше зростав вміст кисню (в результаті виникнення початкових анаеробних форм життя, тобто життя при відсутності кисню), і вона почала набувати окислювальні властивості. Науково встановлено, що хоча Земля виникла більше 4,5 мільярдів років тому, перші ознаки життя на ній появилися 2-3 мільярди років тому. Отже, протягом значного часу існування Землі, на ній не було життя. У цей період, що називається періодом хімічної еволюції, відбувалися різноманітні хімічні перетворення, що приводили до утворення складних органічних речовин, що надалі стали компонентами спочатку фазовідокремлених систем органічних речовин - так званих пробіонтів (окремо взятих організмів, що пристосувалися в ході еволюції до життя в певному середовищі), а потім із простіших клітин - протоклітин, що мали властивості живого організму. Лише виникнення останніх поклало початок біологічній еволюції. Уявлення про хімічну еволюцію речовини на шляху до виникнення життя підтверджені рядом експериментальних робіт, у процесі котрих були здійсненні абіогенні синтези важливих органічних сполук у системах, що моделювали хімічний склад первинної земної атмосфери. Експериментами вчених різних країн (О.Г.Пасинський і Т.Є.Павловська із СРСР, С.Міллер, С.Поннамперума і С.Фокс із США, Х.Оро з Іспанії) було доказано, що абогенне утворення органічних сполук у Всесвіті могло відбуватися в результаті дії теплової енергії, іонізуючого і ультрафіолетового випромінювання і електричних розрядів. Первинним джерелом цих форм енергії служать термоядерні процеси, котрі відбуваються в надрах. Геологічні дослідження показують, що на поверхні Землі і в ранній геосинклінальний період її орогенічного циклу води, що просочували земний ґрунт, безперервно переміщали розчинені у них речовини із місць їх утворення в місце їх накопичення і концентрації.
Для довідки: 1. Геосинклінальний період - період тектонічно рухомих зон (зон, де відбуваються механічні рухи земної кори, що приводять до деформації породи, що її складають) - геосинкліналі, що являють собою великі, лінійновитягнуті тектонічно рухомі ділянки земної кори, в межах котрих відбувається зародження і розвиток геосинклінальних прогинів (довгих, протяжністю на багато десятків і сотень кілометрів, відносно вузьких і глибоких прогинів земної кори, що виникають на дні морського басейну).
2. Орогенічний цикл - це друга стадія розвитку геосинкліналій, що характеризується перевагою висхідних рухів і виникненням гір. При орогенезі (орогенезисі) відбуваються інтенсивні складчаторозривні дислокації і гороутворення (на відміну від епейрогенезу - повільного підняття і опускання земної кори). Головним результатом орогенезу є не гороутворення, а складкоутворення.
Повертаючись до походження життя, необхідно додати, що поряд із синтезом все складніших органічних сполук мав місце і їх розпад, а потім і новий синтез. Такі процеси могли приводити до багаторазового виникнення пробіонтів. Подібне уявлення повністю виключає гіпотезу про випадковий характер походження життя. При цьому особливе значення має розуміння переходу у хімічну еволюцію. Такий перехід обов’язково повинен був бути пов’язаний із виникненням молекулярних фазово-відокремлених відкритих систем, здатних взаємодіяти із зовнішнім середовищем, тобто рости і розвиватися, використовуючи його речовини, енергію і тим самим долаючи наростання ентропії (незворотного розсіювання енергії).
Дослідження вітчизняних і зарубіжних вчених показали, що виникаючі абіогенно білковоподібні речовини мають форму кулеподібних утворень - мікросфер, а в процесі синтезу цих речовин утворюється гуанін (природна азотна сполука, дуже поширена в клітинах тварин і рослин у складі нуклеїнових кислот і у вільному вигляді) і жирні кислоти. Це дає підставу вважати мікросфери, що заслуговують на увагу у вивченні одного із шляхів появи клітин.
Другим шляхом виникнення фазо-відокремлених систем органічних речовин могло бути і спонтанне (виникаюче внаслідок внутрішніх причин, без безпосередньої дії зовні) утворення поверхневих плівок і елементарних мембран. Не залежно від того, який із шляхів утворення індивідуальних багатомолекулярних систем, вихідних для дальшого відбору й еволюції, буде визнаний найбільш вірогідним, незмінною залишається уява про хімічну еволюцію матерії на шляху до виникнення життя.
Поява нуклеїнових кислот (біологічно активних біополімерів, що мають універсальне поширення у живій природі) як носіїв генетичної інформації і ферментів як біохімічних каталізаторів не могло привести до виникнення життя без системи, що забезпечує передачу інформації нуклеїнових кислот і постійний синтез ферментів. Саме тому неможливо уявити собі, що початком життя могла бути тільки одинична молекула нуклеїнової кислоти. Виникла дальше на основі формування генетичного коду (системи зашифрованої спадкової інформації у молекулах нуклеїнових кислот, що виробляються у тварин, рослин, і бактерій і вірусів у вигляді послідовності нуклеотидів - складової частини нуклеїнових кислот сполук й інших біологічно активних) здатність до передачі інформації від предків до нащадків стала однією із властивостей організмів. У цьому зв’язку інтенсивні дані подані Ю.О.Фоміним у книжці “Пізнання істини”, у котрій, зокрема, говориться, що програма розвитку організму, закладена тільки в ядрах клітин (точніше, у молекулах ДНК - дезоксирибонуклеїнової кислоти), залишає за цитоплазмою й іншими елементами клітини виконання тільки службової ролі без здатності відігравати роль носія інформації. Будь-яка клітина організму містить повну інформацію про весь організм - і програму його розвитку, і про стан у даний момент. Ця властивість ДНК використовується в даний час у судовій експертизі для встановлення особи за краплиною крові або сперми, за кусочком шкіри і т. д. Помічено, що у всіх мазках крові пацієнта на склі мікроскопу із збільшенням у 1250 разів вимальовуються якісь контури, котрі зникають після вилікування хвороби. Їх можна фотографувати і досліджувати. Конфігурація цих контурів знаходиться у прямій залежності від характеру захворювання, протікання хвороби і ефективності її лікування. При певних навичках за характером цих контурів можна не тільки ставити діагноз, але і визначати першопричину захворювання і навіть виявляти відношення організму до хвороби. Такий спосіб діагностування одержав назву ауроскопії (за іменем автора Аурас-Бланк).
Носії інформації в ядрах клітин - ДНК чи хромосоми - містять інформацію, котра кодується послідовністю розташування і типом нуклеотидів, в наслідок чого аналіз структури хромосом дозволяє з певною точністю визначити об’єм інформації, котру можна помістити в клітині, а точніше - у її ядрі. Поєднання хромосом за парами підлягає строгому закону, котрий ніколи не порушується.
Об’єм інформації, котру несе клітина, залежить від числа нуклеотидів - первинних носіїв інформації. Здавалося б, чим складніший організм, тим більше нуклеотидів повинні містити клітини. Проте насправді це не так, про що свідчать наступні дані (кількість пар нуклеотидів):
Віруси до 105
Бактерії 105 -106
Гриби 107
Комахи 108 -109
Риби 108 -109
Людина, ссавці, птахи, плазуни 109 -1010
Молюски 109 -1010
Декотрі риби 1010 -1011
Земноводні 1011
Як бачимо, інформаційна ємність клітин людини практично еквівалентна інформаційній ємності клітин мух і тарганів і в 60 разів менша інформаційної ємності, наприклад, саламандри. Мені здається, що нічого дивного у цьому немає, якщо та ж саламандра появилася на Землі раніше від людини, тому що інформаційних клітин кожного виду живого організму накопичується із покоління в покоління, правда, з деякою обмовкою, що враховує і рівень розвитку свідомості.
Утворення нового організму при статевому розмноженні починається з акту запліднення, у результаті котрого відбувається злиття чоловічої і жіночої статевих клітин і утворення соматичної клітини (зиготи), що має здатність ділитися, коли із однієї клітини утворюються дві подібні клітини, при дальшому поділі - чотири і т. д. При цьому процесі відбувається диференціація клітин - утворюються клітини різних типів, при чому кожна з них займає певне місце в просторі і має взаємозв’язки з іншими клітинами організму, кількість котрих складає приблизно 1015. При цьому відбувається тиражування хромосом, і тому всі клітини організму несуть повністю однакову інформацію, закладену в первинній клітині, не залежно від того, якому органу належить та чи інша клітина (мозок, серце, шкіра, кров, кістки і т. д.).
Процес поділу, диференціації і просторово-часового розташування клітин підпорядкований твердій, єдиній програмі, що забезпечує формування організму певного виду, створення і відмирання окремих його частин і органів. Ю.О.Фомін називає наступні умови реалізації такої програми:
1. Наявність єдиної програми формування організму з урахуванням послідовності і диференціації всіх операцій у просторі і часі.
2. Повинна існувати система, що забезпечує передачу команд у кожній клітині і можливість її реалізації у відповідності з єдиною програмою.
3. Необхідність існування системи зворотного зв’язку, що забезпечує контроль за виконанням команд і одержання інформації про реальний стан кожного органу і кожної ділянки формуючого організму.
4. Існування єдиного центру, котрий поєднує в собі всі функції формування організму, що містить програми і видає команди по їх реалізації, а також отримує інформацію про фактичний стан організму і відповідно з цим вносить необхідні корективи в організацію програм.
Виконання цих умов забезпечується механізмом й інформацією, закладеними в клітині.
Будь-який живий організм безперервно взаємодіє з оточуючим середовищем, що виражається у сприйнятті інформації, одержуваної через органи відчуттів: зір, слух, дотик, нюх, смак. Така інформація по нервових каналах передається у центральну нервову систему. У корі півкуль головного мозку є відповідні зони, куди поступає інформація і де вона переробляється і фіксується, формуючи таким чином пам’ять, що являє масив одержаної і частково або повністю збереженої знову набутої інформації про оточуюче середовище. Механізм цього процесу, особливо щодо переробки і використання інформації, досить складний і мало вивчений.
Людина не просто запам’ятовує одержану інформацію, але і переробляє і реалізує її у своїй повсякденній діяльності. Цей процес неможливий без використання програм й інформацій, котрі закладені у генетичній пам’яті клітин. Результатом подібної роботи мозку є накопичення відтвореної інформації.
Таким чином, інформаційний комплекс людини формується із трьох складових:
- спадкова інформація,
- знову набута інформація,
- відтворена інформація.
Отже, процес відновлення (генерації) потомства тісно пов’язаний із різного роду інформаційними процесами, починаючи з одержання від батьків спадкової інформації, що містить програми, котрі визначають формування і розвиток організму з моменту його зародження до моменту смерті. Під час життя відбувається сприйняття значного об’єму знову набутої інформації і постійне накопичення відтвореної, у результаті чого одержані від батьків спадкові програми коректуються і змінюються.
Але це ще не все. Виявляється, наші клітини уміють не тільки передавати інформацію, але і розмовляти. Можливо, що “мовні” клітини передають свою інформацію тим, хто здатний її почути і кого називають екстрасенсами, тобто надчутливими, хоча не визначена та межа, котру повинна подолати людина, щоб стати цим самим “над” чи “екстра”. Але зараз мова не про сумнівну свіжість якоїсь екстравагантності.
“Рятуйте наші гени” - саме таким заголовком привернула увагу допитливих у газеті “Московская правда” Катерина Головіна 16 березня 1997 року.
“Все почалося дванадцять років тому, під час експериментів із молекулами ДНК. Група дослідників на чолі з нинішнім директором інституту (Інституту квантової генетики. - І.С.) Петром Гарєєвим вимірювала їх різноманітними хитрими приладами в надії розгадати таємницю програмування життя. Тоді з допомогою лазерної спектроскопії їм вперше у світі вдалося “почути” слабі звуки, що подавалися нашою речовиною спадковості. Найдивніше, що звуки зовсім не були подібні на беззмістовну какофонію, а були чимось подібні до людської мови. Звичайно, використовувати слово “мова” щодо ДНК, хромосом чи рибосом не зовсім правомірно, аналогія тут приблизна, проте суть передає вірно”, - такий початок інформації К.Головіної.
А дальше на весь голос сталося очевидне і неймовірне:
“Зовсім випадково хтось із них (із групи Гарєєва. - І.С.) направив промінь спектрометра на те місце, де недавно стояв препарат ДНК: абсолютно порожній простір “говорив”. Вирішивши, що даремні експерименти “доконали” дорого-коштовну техніку до кінця, аномалію списали на несправність приладу. І тільки через вісім років вони зрозуміли, про що говорила тоді порожнеча…
До того часу вияснилося, що з допомогою спектрометра можна судити і про “самопочуття” ДНК. Добре молекулам - вони наспівують свої пісні у низьких частотах, погано - частоти підвищуються. Як тільки клітинні ядра піддавали руйнуванню, ДНК буквально захлиналися у передсмертному ультразвуковому “крику”. А потім наступала смерть, і замість гармонії лазер фіксував лише випадковий набір звуків. Згадавши про давній епізод із порожнечею, що промовляла, вчені вирішили його повторити. Розтопили у кюветі клітинні ядра, а потім, забравши препарат, виміряли спектрометром порожнє місце - звідти, як і раніше, “кричали” помираючі ДНК. Дуже дивно, що сигнали не зникали тижнями, ніби в порожньому кюветі бився фантом ДНК - бився, прив’язаний до місця смерті, так і не знаходячи останнього пристановища. Спектрометр фіксував його рівно 40 днів, після чого “стогін” зникав: фантом покидав місце смерті, а можливо, просто ставав недосяжним для приладу (до речі, з подібним ефектом зіткнулися пізніше американці, назвавши його “імітацією життя”).
І ще однією особливістю був наділений загадковий невидимка. Як тільки незруйновані ядра поміщали на місце страти їх попередника, свіжі ДНК тут же починали “кричати” від болю, ніби їх також хтось убивав. З усього виходило, що фантом убитих молекул запросто втілювався у польовий захист здорових, переписував генетичну програму на свій манер і в результаті дуже сильно пошкоджував апарат спадковості.
Цікаво, що експерименти Гарєєва давали повністю матеріалістичне пояснення давньому релігійному табу “Не убий!” Під час насильницької смерті від людини відділяється такий же фантом-невидимка, що і у дослідах із ДНК, котрі “кричали”. Маючи велику біологічну активність, він здатний втілитися у генетичний апарат вбивці і переписати там щось “із злості”. Та хай, якби за злочин розплачувався лише безпосередній винуватець: спився, зійшов із розуму, захворів. Але він прирікає і власних нащадків: пошкоджений апарат спадковості не може не видавати брак. Дещо схоже, до речі, відбувається і під час аборту. Від вбитої дитини у матці залишається фантом, біологічна активність котрого настільки велика, що він нівечить не тільки генетичний апарат жінки, але і ДНК чоловіка, котрий “пройдеться” потім неподалік від “місця злочину”. Найстрашніше, однак, не в цьому. Хвильовий каркас фантома через 40 днів розпадається, залишивши після себе в матці щось ніби хвильової рани, котра, на відміну від фізичної, не загоюється ніколи. Зрозуміло, що новий зародок, що поселився на давньому “полі бою”, одержить від свого попередника не найкращу спадковість…
Але не будемо про сумне. Краще - про глобальне. Дослідження Гарєєва говорять про те, що всі організми Землі стратегічно влаштовані однаково. Чи будете ви людиною, собакою, квіткою чи бактерією, принципової різниці у побудові вашого генетичного апарату не буде. Хромосоми, РНК, ДНК - це той генеральний план, по котрому зодчий, що називається Природа, вибудовує все живе на планеті”.
Але все це - дослідження нашого часу, а тоді, 4-5 мільярдів років тому, Земля ще тільки появилася.
Ми уже знаємо, що біологічній еволюції передував довгий етап еволюції хімічної, пов’язаний із появою у водних басейнах амінокислот, білків й інших органічних сполук. Первинна атмосфера, очевидно, складалася переважно із метану, вуглекислого газу, водяної пари, водню, а кисень знаходився у зв’язаному стані. На одному із етапів розвитку складні органічні молекули набули здатність створювати подібні до себе, тобто перетворилися в первинні організми, котрі, можливо, складалися із білка і нуклеїнових кислот і мали здатність до спадкової мінливості, що називається мутацією.
За характером змін генетичного апарату мутації поділяють на геномні, хромосомні і генні (поштовхові).
Геномні мутації полягають у зміні числа хромосом у клітинах організму. До таких мутацій відносяться: поліплоїдія - збільшення кількості наборів хромосом, коли замість звичайних для диплоїдних організмів двох наборів хромосом їх може бути три, чотири і т.д.; гаплоідія - замість двох наборів хромосом має лише один; анеуплодія - одна або декілька пар хромосом відсутні (нулісомія) або представлені не парою, а лише одною хромосомою (моносемія), або, навпаки, трьома чи більше хромосомами (трисомія, тетрасомія і т. д. ).
До хромосомних мутацій, чи хромосомних перебудов, відносяться, інверсії, коли ділянка хромосоми перевернута на 1800, так що гени, котрі містяться у ній, розташовані у зворотному порядку у порівнянні з нормальною; транслокації - обмін ділянки двох чи більше хромосом; дуделяції - випадання значної ділянки хромосоми; фрагментації - розрив хромосоми на дві і більше частин.
Генні мутації являють собою стійкі зміни хімічної будови окремих генів (елементарних одиниць спадковості, що являють відрізки молекул ДНК - дезоксирибонуклеїнової кислоти, а у деяких вірусів РНК - рибонуклеїнової кислоти) і, як правило, не відбиваються на спостережуваній у мікроскоп морфології (будові і формі) хромосом. Відомі також мутації генів, локалізованих не тільки в хромосомах, але і в деяких самоутворених органах (частинах будови) цитоплазми.
Під дією природного відбору виживали більш удосконалені первинні живі організми, котрі спочатку живилися за рахунок органічних речовин (гетеротрофні організми). Пізніше виникли організми, здатні синтезувати шляхом хемосинтезу (типу живлення, що властиве декотрим бактеріям, здатним засвоювати СО2 джерело вуглецю за рахунок енергії окислення неорганічних сполук) або фотосинтезів (утворення вищими рослинами, водоростями, фотосинтизуючими бактеріями складних органічних речовин, необхідних для життєдіяльності як самих рослин, так і всіх інших організмів, із простих сполук, наприклад, вуглекислого газу і води, за рахунок енергії світла, що поглинається хлорофілом й іншими фотосинтетичними пігментами) із неорганічних речовин органічні (автотрофні організми). Побічний продукт фотосинтезу - вільний кисень - накопичується в атмосфері. Після зміни автотрофних організмів появилися широкі можливості для еволюції рослин і тварин.
Історія виникнення і розвитку життя на Землі установлюється за залишками тварин і рослин і за слідами їх життєдіяльності, що збереглися в осадочній і, рідше, в метаморфічних гірських породах, що раніше утворилися як осадочні або магматичні, але перенесли зміну (метаморфізм) у надрах Землі під дією глибинних флюїдів, температури і тиску поблизу земної поверхні, під дією тепла втілених інтрузивних мас (мас глибинних магматичних гірських порід, що утворилися в результаті застигання магми в товщі земної кори). Викопні рештки організмів, що колись населяли Землю, служать своєрідним літописом розвитку життя на планеті протягом сотень мільйонів років, хоча цей літопис зовсім недосконалий і відзначається неповнотою, тому що більша кількість організмів, особливо безскелетних, зникла безслідно. Це відноситься перш за все до великого, за тривалістю, докембрійського етапу - криптозою (близько 3 мільярдів років).
Коли говорять про розвиток органічного світу і виникнення життя на Землі, то різні етапи, як бачить читач, прив’язуються до певних періодів геологічної історії Землі, котра установлюється на основі вивчення гірських порід, що складають земну кору. Абсолютний вік найстаріших із відомих у даний час гірських порід складає близько 3,5 мільярдів років, а вік Землі як планети оцінюється у 4,5 мільярдів років. Утворення Землі і початковий етап її розвитку відносяться до догеологічної історії. Мені здається, читачу, що це якраз той етап утворення Землі, про котрий ми говорили раніше, коли Земля й інші планети виникли як результат боротьби і злиття оранжевої (водної) і жовтої (вогняної) енергій Всесвіту в процесі її формування. Таким чином, той період, про котрий говориться на самому початку Старого Завіту, тривав приблизно мільярд років догеологічної історії Землі. Знову згадаємо цей етап створення неба і Землі, основи нашого з тобою, читачу, створення:
“Спочатку створив Бог небо і землю. Земля була невидна і порожня, та й темрява була над безоднею; і дух Божий витав над водою. І сказав Бог: “Нехай буде світло!” і настало світло. І побачив Бог світло, що воно добре та й відділив Бог світло від темряви. Назвав же Бог світло - день, а темряву назвав ніч. І був вечір, і був ранок - день перший” (Буття, 1:1-5).
А чому саме Бог створив нашу Землю і наше небо над нами? Відповідати на це питання можна по-різному. Але можна і по-нашому, читачу. Гортаючи сторінки цієї книжки назад, перечитай знову, як появився у Всесвіті перший розум, Вищий Розум, Бог. Саме Він появився у хаосі перш за все і саме з цього самого початку під Його пронизуючим енергетичним промінням відбувалося утворення всього дальшого, у тому числі і нашої рідної Землі. Саме Йому підвладні всі решту енергії, поміщені у Його утробі. Все у Всесвіті відбувається в нутрі Нього, пронизаного Його силою і розумом. Проте не будемо повторювати пройдене, якщо це можна прочитати знову. І не тільки прочитати, але і поглибити, розвинути і продовжити знання, щоб ще ближче підійти до Істини. Так, у ту догеологічну історію Землі було не до нас, тому що її утроба була суцільним вогнем, у котрому перегорали, пережарювалися відходи хаосу, скинуті в енергетичний рівень води і викинуті нею вверх у вогонь… І про це ми також уже писали. Так, шипіла земна кулька - результат злиття вогню, води і “відходів” Всесвіту. І саме тоді у муках народжувалася “планета дорога по імені Земля”. Одному Богові було тоді тільки відомо, що буде потім, а Землі тоді було не до нас. У ту догеологічну епоху вона тільки ще народжувалася сама, щоб потім народити і нас, нинішніх. І ті далекі роди продовжувалися цілий мільярд років і всього лише “день один” створення неба (атмосфери над Землею) і самої Землі. Так, все що чогось варте, народжується у муках, щоб потім усвідомити щастя свого народження. Мало хто із нас знає, що буде після нас, але ми для того, щоб зрозуміти, що ми є насправді, повинні на кінець, зрозуміти, звідки ми, тому що ми є продовження того, що було до нас. А раз ми є це саме продовження, то ми є частинка всього, завдяки чому ми появилися на світ Божий.
 








ЛЮДИНА: МІЖ БОГОМ І ДИЯВОЛОМ

Читачу, а ти не задумувався, наприклад, над такими висловами, котрі дуже часто зустрічаються у побуті: “Біс у нього вселився”, “На неї навели порчу”, “Її наврочили”, “Вона проклята”, “Він тупий”, “У нього гострий розум”, “Вона у мене у печінках”, “Він мені всю селезінку відбив”, “Піднесена душа”, “Грішна душа” і т. д.? Можливо, це все - абстрактні, образні вислови, що не мають під собою ніякої реальної основи? Можливо, і судження, що стали в останній час дуже поширеними, про якусь загадково-страшну і небезпечну карму також не мають під собою ніякої реальної основи? Можливо, все це - ніби “бабусині казки”? А якщо на ці мої названі і неназвані питання, що починаються з “можливо”, відповісти стверджувально, то чому всьому цьому, у крайньому випадку у розмовах, приділяється дуже багато уваги? І, вибачте, не дурні ж писали Біблію й інші канонічні книжки різних релігій, а нерідко - кращі уми людства, котрі і стали такими, перш за все тому, що вони вірили в існування Вищої Сили, у Вищий Розум, у Бога. Вони у Нього вірили, а Він їм дав можливість залишити свої імена на золотих сторінках історії людства. Та і ми з тобою, читачу, надіюся, також не даремно витрачаємо час, щоб докопатися до істини, щоб і наше життя не пройшло бездумно і даремно. Продовжуючи розмову на цю тему, знову звернемося до Нового Завіту:
“Коли Він зійшов з гори, багато народу йшло слідом за Ним. І підійшов до Нього прокажений, вклонився Йому і сказав: “Господи, коли хочеш, Ти можеш очистити мене”. Ісус простягнув руку і, доторкнувшись до нього, сказав: “Хочу, очистись!” І він зараз же очистився від прокази. А Ісус сказав йому: “Гляди ж не розказуй нікому, але йди і покажися священикові і принеси дар, як повелів Мойсей на свідчення їм”.
Коли Він увійшов до Капернауму, підійшов до Нього сотник та попросив Його: “Господи, слуга мій лежить вдома розслаблений і тяжко мучиться”. А Ісус сказав йому: “Я прийду і зцілю його”. Сотник відповів Йому: “Господи, я не достойний, щоб Ти увійшов під покрівлю мою, але промов слово - і одужає слуга мій. Бо і я людина підвладна, і також маю воїнів під собою, і кажу одному: іди і йде, а другому: прийди, і приходить, а слузі своєму: роби це, і робить”. Почувши це, Ісус здивувався і сказав тим, що йшли за Ним: “Істинно кажу вам: навіть у Ізраїлі не знайшов я такої віри. Кажу ж вам, що багато прийдуть зі сходу і заходу, та й сядуть з Авраамом, Ісааком та Яковом у Царстві Небеснім, а сини царства, будуть вкинуті у темряву кромішню, де буде плач і скрегіт зубів”. Й Ісус сказав сотникові: “Іди, і так як ти повірив - буде тобі!” І слуга його в ту ж мить одужав.
Увійшовши в дім Петра, Ісус побачив, що теща його лежала в гарячці. І Він доторкнувся до її руки, і гарячка покинула її. І вона встала і прислужувала Йому. Коли ж настав вечір, привели до Нього багато біснуватих, і Він словом вигнав духів і зцілив усіх недужих, щоб справдилося те, що сказав пророк Ісайя, кажучи: “Він узяв на Себе немочі наші і поніс недуги наші”.
Коли ж Ісус побачив навколо Себе багато народу, звелів переплисти на другий берег озера. І підійшов до Нього один книжник і сказав Йому: “Учителю, я піду з Тобою, куди б Ти не пішов”. Ісус відповів йому: “Лисиці мають нори, а птаство небесне - гнізда, а Син Людський не має де й голову прихилити”. Інший із учнів Його сказав Йому: “Господи, дозволь мені спочатку піти поховати батька мого”. Але Ісус відповів йому: “Йди за Мною і залиши мертвим ховати мерців своїх”.
І коли Він увійшов у човен, увійшли за Ним і учні Його. І ось зірвалася на морі велика буря, аж човен заливався хвилями. А Він спав. І учні Його підійшли, розбудили Його та сказали: “Господи, рятуй нас, ми гинемо!” Він відповів їм: “Чого ви такі боязливі, маловіри?” Тоді встав, заборонив вітрам і морю, і настала велика тиша. Люди ж дивувалися і говорили: “Хто ж Він, що і вітри, і море слухають Його?”
І коли Він прибув на другий берег, у землю Гадаринську, там зустріли Його двоє біснуватих, котрі вийшли з могильних печер, дуже люті, так що ніхто не відважувався проходити тією дорогою. І біснуваті закричали: “Що Тобі до нас, Ісусе, Сину Божий? Прийшов Ти сюди передчасно мучити нас?” Неподалік від них паслося велике стадо свиней. І біси прохали Його: “Якщо виженеш нас, то пошли нас у стадо свиней”. І Він сказав їм: “Ідіть!” І вони вийшли і ввійшли у стадо свиней. І все стадо свиней кинулося з кручі в море і втопилося у воді. А пастухи повтікали і, коли прибігли у місто, розповіли про все і про те, що сталося з біснуватими. І все місто вийшло на зустріч Ісусові і, побачивши Його, почали благати, щоб Він пішов геть з їхнього краю.
І увійшов у човен, Він переплив назад і прибув у Своє місто. І принесли до Нього розслабленого, що лежав на ношах. А Ісус, бачачи віру їхню, сказав розслабленому: “Дерзай, сину! Прощаються тобі гріхи твої!” А деякі книжники почали говорити про себе: “Він Бога зневажає”. Ісус, знаючи думки їхні, сказав: “Чому ви думаєте лукаве у серцях ваших? Що легше сказати: “Прощаються тобі гріхи!” чи сказати: “Встань і ходи!?” Але щоб ви знали, що Син Людський має владу на землі прощати гріхи”. Тоді каже розслабленому: “Встань, візьми ноші твої та йди додому. А народ же бачив це, дивувався і прославляв Бога за те, що дав таку владу людям.
Відходячи звідти, Ісус побачив чоловіка, що сидів на митниці, на ім’я Матвій, і каже Йому. “Йди за Мною!” Той встав і пішов за Ним. І коли Ісус обідав у домі Матвія, поприходило багато митників і грішників і обідали з Ним і учнями Його. Як фарисеї побачили, то спитали учнів Його: “Чому Учитель ваш їсть з митниками та грішниками?” Ісус же, почувши це, сказав: “Не здорові потребують лікаря, а хворі. Ідіть і навчіться, що значить: ”милосердя хочу, а не жертви!” Я прийшов кликати не праведних, а грішних до покаяння”.
Тоді прийшли до Нього учні Іоанові і питають: “Чому ми і фарисеї постимо часто. А учні Твої не постять?” А Ісус відповів їм: “Чи можуть сини урочистості весільної сумувати, поки з ними жених? Але прийдуть дні, коли візьмуть жениха від них, тоді будуть постити. Ніхто не пришиває нової латки до старої одежі, бо відірветься вона, і дірка стане ще гіршою. І не наливають вина молодого у старі бурдюки, бо бурдюки прорвуться, і вино витече, і бурдюки пропадуть. Молоде вино наливають у нові бурдюки, і збережеться і те і друге”.
Коли Він говорив їм це, підійшов один начальник і, вклонившись Йому, говорить: “Дочка моя тепер умирає, але прийди і поклади на неї руку Твою, і вона буде жива”. Ісус встав і пішов за ним, і учні Його. І ось жінка, котра дванадцять років страждала кровотечею, підійшла ззаді і доторкнулася до краю одежі Його, бо сказала сама собі: “Тільки доторкнусь до одежі Його, то одужаю”. Ісус, обернувшись, побачив її і сказав: “Дерзай, дочко! Віра твоя врятувала тебе!” І жінка з того часу одужала. І коли Ісус увійшов у дім начальника і побачив сопілкарів і людей, які голосили над мертвою, то сказав їм: “Вийдіть, бо дівчинка не вмерла, а спить”. І насміхалися з Нього. Коли людей випроводили, Він увійшов, узяв її за руку, і дівчинка встала. І рознеслася чутка про це по всій країні тій. І коли Ісус вийшов звідти, йшли за ним двоє сліпих і кричали: “Сину Давидів, змилуйся над нами!” Коли Він увійшов у дім, сліпі підійшли до Нього. А Ісус спитав їх: “Чи вірите ви, що Я можу вчинити це?” Вони відповіли Йому: “Так, Господи!” Тоді Він доторкнувся до очей їхніх і сказав: “По вірі вашій нехай станеться вам”. І відкрилися очі їм. А Ісус наказав їм суворо: “Глядіть, щоб ніхто не довідався про це!” А вони пішли і розголосили про Нього по всій країні тій.
Коли ж ті виходили, то в той час привели до Нього німого чоловіка, що був біснуватий. І як демон був вигнаний, німий почав говорити, а народ дивувався, кажучи: “Ніколи таке не траплялося в Ізраїлю!” Фарисеї ж казали: “Він виганяє демонів силою князя демонів”.
А Ісус ходив по всіх містах та селах, навчаючи в синагогах їхніх, проповідуючи Євангеліє Царства, зцілюючи всяку недугу і всяку неміч у людях. Поглядаючи на людей, змилостивився над ними, бо вони були змучені та розпорошені, як вівці без пастиря. І сказав учням Своїм: “Жнива великі, та робітників мало. Отже, просіть Господаря жнив, щоб вислав женців на жнива Свої”.
І прикликавши дванадцять учнів Своїх, Ісус дав їм владу над нечистими духами, щоб виганяти їх і зцілювати всяку недугу і всяку неміч. Імена ж дванадцяти апостолів були: перший Симон, прозваний Петром, і Андрій, брат його, Яків, син Заведеїв, та Іоан, брат його, Пилип та Варфоломій, Хома і митник Матвій, Яків Алфеїв та Левій, прозваний Фаддеєм, Симон Кананіт та Іуда Іскаріот, котрий зрадив Його.
Цих дванадцятьох Ісус послав і наказав їм: “На дорогу до язичників не ходіть і не входьте у міста самарянські. А йдіть краще до загублених овечок дому Ізраїлевого. А ходячи, проповідуйте, що наблизилося Царство Небесне. Зцілюйте недужих, очищайте прокажених, воскрешайте мертвих, виганяйте демонів; даром отримали, даром і давайте. Не беріть з собою ні золота, ні срібла, ні мідяків до поясів ваших, ні торбини в дорогу, ні одежі запасної, ні взуття, ні палиці, бо вартий робітник поживи своєї. В яке місто чи село увійдете, довідуйтеся, хто там є достойний, і там залишайтеся, доки не вийдете. Як увійдете в дім, вітайте його, кажучи: “Мир дому цьому!” коли дім буде достойний, то мир ваш зійде на нього; коли ж не буде достойний, то мир ваш вернеться до вас. А хто не прийме вас і не буде слухати слів ваших, то, виходячи з дому того чи іншого міста, обтрусіть порох з ніг ваших. Істинно кажу вам: легше буде землі Содомській і Гоморській дня судного, ніж місту тому.
Ось Я посилаю вас, як овець між вовків. Будьте ж мудрі, як змії, і невинні, як голуби. Остерігайтеся людей, бо вони будуть видавати вас до суду і по синагогах своїх будуть бити вас. І будуть водити вас до правителів і царів заради Мене, на свідчення перед ними та язичниками. Коли ж будуть видавати вас, не журіться, як і що вам говорити, бо в той час буде дано вам, що говорити. Бо не ви будете говорити, а Дух Отця вашого буде промовляти через вас. І видасть брат брата на смерть і батько сина, і повстануть діти на батьків і повбивають їх. І будуть ненавидіти вас усі за ім’я Моє; хто ж витерпить до кінця, той врятується. Коли будуть переслідувати вас в одному місті, втікайте до іншого. Істинно кажу вам: не встигнете обійти всіх міст Ізраїлевих, як Син Людський прийде.
Учень не більший від учителя, ані раб не більший за пана свого. Досить для учня, коли буде, як учитель його, а раб, як пан його. Коли господаря дому назвали Вельзевулом, то чи ж не тим більше домашніх його? Отже, не бійтеся їх, бо нема нічого захованого, що б не відкрилося, і таємного, що б не виявилося. Що кажу вам у темряві - говоріть при світлі; і що чуєте на вухо - проповідуйте на покрівлях. І не бійтеся тих, що вбивають тіло, а душі вбити не можуть; бійтеся більше Того, Хто може і душу, і тіло погубити у пеклі. Чи ж не два горобці продаються за гріш. І ні один з них не впаде на землю без волі Отця вашого. У вас же і волосся на голові все полічене. Отже, не бійтеся: ви ж вартніші за багатьох горобців. Кожного, хто буде визнавати Мене перед людьми, того і я визнаю перед Отцем Моїм Небесним. А хто відречеться Мене перед людьми, того і Я відречуся перед Отцем Моїм Небесним.
Не думайте, що Я прийшов принести мир на землю; не мир прийшов принести, а меч. Бо Я прийшов порізнити чоловіка з батьком його, і дочку з матір’ю її, а невістку з свекрухою її. І вороги чоловікові - домашні його. Хто любить батька чи матір більше, ніж Мене, той недостойний Мене; і хто любить сина чи доньку більше, ніж Мене, той недостойний Мене. І хто не бере хреста свого і не йде слідом за Мною, той недостойний Мене. Хто зберігає життя своє, той погубить його, а хто погубить життя своє заради Мене, той знайде його. Хто прийме вас, той приймає Мене, а хто приймає Мене, той приймає Того, Хто послав Мене. Хто приймає пророка в ім’я пророка, одержить нагороду пророка; і хто приймає праведника в ім’я праведника, одержить нагороду праведника. І хто напоїть одного з малих цих тільки кухлем холодної води, в ім’я учня, істинно кажу вам, не втратить нагороди своєї”. (Матвій, 8:1-34, 9:1-34, 10:1-42).
Я, напевно, надоїв своєму читачу численним цитуванням канонічних книг. Навіщо це робити, якщо кожен може відкрити ці книжки і, якщо є бажання, прочитати те, що йому завгодно. Можливо, це і так, але мене, наприклад, якась невідома сила заставляє постійно заглядати туди, знаходячи для себе все нове і нове. Більше того, та ж невідома сила притягнула мене до нової дії - з середини вересня нинішнього, 1999-го, року я почав із великим задоволенням зубрити Біблію з самого початку на трьох мовах - російській, чеській і англійській. Трохи пізніше збираюся “приєднати” сюди і німецьку мову, а потім… А потім одному Богові відомо, наскільки мені вдасться просунутися у цьому напрямку - адже мені уже незабаром… Але не дивлячись на те, що і справ поки-що багато не закінчено, відмовляти собі у задоволенні заучувати рядки і сторінки світорозуміння наших далеких предків не збираюся. А крім задоволення від цього, мені вдається здобувати і нові знання, котрі, входячи в мене невидимими шляхами, допомагають усвідомити, що пізнавати нове можна до безкінечності. Пізнавати, щоби не тільки самому продовжувати навчатися, але і для того, щоб знову пізнане в якійсь мірі вплинуло на наше життя - життя рабів Божих, що не знайшли своє Богом визначене місце у житті. І я вірю в це. Вірю в це, не дивлячись на свої гріхи і помилки, намагаючись на старості років якось викараскатися на нову сходинку більш вищої реалізації власної корисності і допомогти це зробити іншим. І тому знову повторюю:
Я поклоняюсь Тобі, Вищий Розум!
Я поклоняюсь Тобі, Бог!
Я - раб Твій!
Мій шлях до цього, як і шлях будь якої людини до Істини, був довгим і тяжким. З одного боку - з раннього дитинства довіра до того, що мені говорили старші і чого мене вчили книжки і школа, з другого - невміння і неможливість пояснити з допомогою одержаних знань те, що я бачив не у сні, а наяву, коли я здебільшого знаходився наодинці із собою і ще з “кимсь”. І це “кимсь” весь час заставляло мене спотикатися, тобто крокувати не в ногу багато з чим, чому мене вчили. У різні роки і у різні часи під впливом відповідей більш досвідчених людей на мої “дивні” питання я весь час відчував себе якось некомфортно і незатишно у середовищі більшості людей, з котрими мені доводилося жити і спілкуватися. І не тільки, м’яко кажучи, незатишно. Більше - навіть не цікаво було спілкуватися. Але не з усіма. Були і одиниці, до котрих я відношу тих, від спілкування з котрими на душі стає легко і радісно, тому що вони також щось не розуміли і намагалися знайти свою істину. Але таких людей було дуже і дуже мало. Вони для мене - дуже рідкісні і дуже дорогі подарунки. Вони, як “сніг, звалилися” на мою голову, напевно, для того, щоб підтримати мене і переконати у тому, що я не зовсім одинокий. Читачу, а ти, напевно, також по суті одинокий. І на тебе, очевидно, також інколи “звалювалися” подарунки твоєї долі, щоб не дати зламатися чи загинути тобі у світі, для котрого “Люби ближнього твого, як самого себе” все ще залишається за бортом космічного корабля, що називається “Земля”. Залишається там, десь далеко у співзвучності, близькій до слів Роберта Рождественського і музики Мікаела Таривердієва:

Я прошу,
Хоть ненадолго,
Грусть моя,
Ты покинь меня!
Облаком,
Сизым облаком
Ты полети к родному дому.
Отсюда к родному дому.
Берег мой,
Покажись вдали
Краешком,
Тонкой линией.
Берег мой,
Берег ласковый,
Ах до тебя, родной, доплыть бы!
Доплыть бы, хотя б когда-нибудь.

Где-то далеко, очень далеко
Идут грибные дожди.
Прямо у реки, в маленьком саду
Созрели вишни,
Наклонясь к земли.
Где-то далеко,
В памяти моей
Сейчас, как в детстве, тепло.
Хоть память
Укрыта
Такими большими снегами!
 
Ты гроза,
Напои меня
Допьяна,
Да не до смерти!
Вот опять,
Как в последний раз,
Я все гляжу куда-то в небо,
Как будто ищу ответа…

Я прошу,
Хоть ненадолго,
Грусть моя,
Ты покинь меня!
Облаком, сизым облаком
Ты полети к родному дому.
Отсюда к родному дому.

Напевно, немає такої людини, котру би колись не огортала журба і не там “десь далеко, дуже далеко” від рідного дому чи у самому цьому домі. І про це також не мовчить пісенна поезія, як, наприклад, у Володимира Висоцького:

В холода, холода
От насиженных мест
Нас другие зовут города,-
Будь то Минск, будь то Брест, -
В холода, в холода…

Неспроста, неспроста
От родных тополей
Нас суровые манят места -
Будто там веселей, -
Неспроста, неспроста…

Как нас дома ни грей -
Не хватает всегда
Новых встреч нам и новых друзей, -
Будто с нами беда, будто с ними теплей…

Как бы ни было нам
Хорошо иногда -
Возвращаемся мы по домам.
Где же наша звезда?
Может - здесь, может - там…
 
У цих двох пісня-віршах двох різних поетів є, на мій погляд, багато спільного, хоча у Рождественського “журба моя” виникла ніби у тузі за “рідним домом”, а у Висоцького “інші кличуть міста” і “суворі манять місця” “від насиджених місць”. І, повернувшись додому, ми все-таки не розуміючи запитуємо: ”Де ж ти, наша зірко?” До неба звертається Висоцький, шукаючи свою зірку після повернення додому. Туди ж звертається і Рождественський, що мріє “Доплисти б хоча коли-небудь” до свого берега. Так, саме туди звертається поет укритою “такими великими снігами!” пам’яттю і просить грозу напоїти його доп’яна, щоб “як в останній раз” знову, дивлячись у небо, знайти відповідь… А якщо поглянути на небо, то деколи, можливо, і пощастить там дещо побачити. У цій книжці я уже писав, що вважаю райдугу, що появляється на небі у сприятливий для цього період, з’явленням Господа Бога у зримому для людини вигляді, бо у райдузі видно всю кольорову гаму енергій Всесвіту, що представляє, на мою думку, тіло Бога. Не видно у райдузі тільки ультрафіолетову й інфрачервону енергії.
Так, людина живе на Землі і йде по ній весь час в оточенні Райдуги невидимих енергій різної частоти, котрі деколи постають перед її зором у вигляді райдуги - гами кольорів, що простягаються на небозводі у вигляді півкола, бо друга частина кола ховається за горизонтом. Ховається, ніби закликаючи всіх нас подивитися, домислити - а що може бути там за горизонтом. І не тільки у прямому розумінні - за горизонтом видимого, але і за горизонтом нами не пізнаного:

В небе колышется дождь молодой,
Ветры летят по равнинам бессонным.
Знать бы, что меня ждет за далекой чертой,
Там, за горизонтом.

Такими словами починається пісня Роберта Рождественського “Там, за облаками”. І, напевно, більшості із тих, хто живе на Землі, хотілося б “Знати, що мене чекає за далекою межею, там за горизонтом”. Але горизонт весь час віддаляється від кожного, хто бажає переступити його межу, - він, цей горизонт, являє собою ніби межу між пізнаним і непізнаним, закликаючи людину до “іди і подивися”. Напевно, тому Р.Рождественський, розуміючи, що межу-горизонт нікому не вдається перейти, пішов по іншому шляху (продовження тої ж пісні):

Шел я к высокому небу не зря.
Спал, укрываясь большими снегами.
Но за то я узнал, что такое заря
Там,
За облаками.
Верю, что, все неудачи стерпя,
Жизнь отдавая друзьям и дорогам,
Я узнаю любовь, повстречаю тебя
Там,
За поворотом.
Если со мною случится беда,
Грустную землю не меряй шагами.
Знай, что сердце мое
Ты отыщешь всегда
Там,
За облаками.

Так, справді, побачити те, що кожного з нас “чекає за далекою межею, там, за горизонтом”, можна “там, за хмарами”. Прагнути іти “до високого неба” ні для кого не буде даремною тратою часу, тому що там можна не тільки дізнатися, “що таке зоря”, але і усвідомивши вищу мудрість “там, за хмарами”, спуститися на грішну Землю, де, “всі невдачі стерпівши, життя віддаючи друзям і дорогам”, за поворотом цих доріг пізнати любов, зустрівши того, через відношення до кого ця любов не тільки усвідомлюється і реалізується. Як тут не згадаєш “Люби ближнього твого, як самого себе”. А любов ніколи не вмирає, навіть “Якщо зі мною станеться біда”. І тоді, коли сталася біда, “сумну землю не міряй кроками”, тому що любов ніколи не помирає, як би там не здавалося, що Її уже немає. Любов іде через серце, через душу, котра ніколи не помирає у момент смерті людини фізичної. Душа йде туди, звідки вона імплантується, входить у людину у момент її народження для того, щоб пройти свій черговий виток земного життя, щоб включитися у співробітництво з душами інших людей, що роздираються часом між протиріччями духовним, піднесеним і матеріальним, що деколи підпорядковуються не тільки насущним потребам підтримання фізичного тіла людини у стані нормального існування на Землі, але і приземленим інтересам, котрі за силою своєї дії на душі і вчинки людей, навіть спочатку піднесених, виявляються сильнішими. Ні, грішні душі - це зовсім не містична видумка. Це - найсерйозніша реалія, що впливає на весь хід еволюції розвитку людського суспільства.
Читачу, а ти не пробував відшукати “там, за хмарами” серця і душі найближчих тобі, що пішли із життя людей? Не дивуйся моєму запитанню, тому що, у крайньому випадку, не тільки біосферу, але і уже ноосферу визнає сучасна наука. І ось близький той час, коли реальне усвідомлення, чуття і бачення Самого Господа Бога стане для всіх безперечною реальністю, такою ж, якою для нас є Земля, вода, повітря, Сонце, Місяць, зірки… Райдуга.
Мене хвилює питання - а чому все-таки послідовність кольорів райдуги протилежна послідовності кольорів біополя, зокрема людини? У райдуги кольори розташовуються від центру до периферії - фіолетовий - синій - голубий - зелений - жовтий - оранжевий - червоний. У біополі людини все навпаки, рахуючи від фізичного тіла людини, - червоний - оранжевий - жовтий - зелений - голубий - синій - фіолетовий. У райдузі ультрафіолетовий (невидимий) колір (вірніше ультрафіолетове надвисокочастотне, несприятливе органом зору людини ультрафіолетове випромінювання), очевидно, концентрується у центральній (у середині) частині райдуги, а інфрачервоне, навпаки, на її обочині, за межами червоної дуги. У людському біополі і це навпаки. Чи логічно це? Мені здається, що логіку можна застосувати і до такого, здавалося б, протиріччя без жодного підтасовування. Все у Всесвіті вібрує найрізноманітнішим чином. Викладаючи свій погляд на походження Всесвіту, включаючи Бога, ми уже говорили про послідовність виникнення енергій різної вібраційної частоти. У центрі цього всього (на початковому періоді) сучасного світотворення були енергії ультрафіолетової і фіолетової вібраційних частот, котрі не просто вібрували, але і утворювали центральне “ядро” цих вібрацій, котре у свою чергу оберталося навколо своєї “осі”. Центральне ядро, що складається із енергії ультрафіолетової частоти, що не змішується ні з якими іншими видами енергії, знаходиться у центральній (невидимій) частині райдуги. Навколо цього ядра обертається і вібрує фіолетова енергія, котру пронизує тільки ультрафіолетова енергія з центру. Дальше йде енергія синього кольору, що пронизується фіолетовою і ультрафіолетовою енергіями, і т.д. На “обочині” всього цього вібро- і колооберту знаходиться видима червона, а ще дальше від центру - невидима інфрачервона енергія. “Дальше” - маючи на увазі на великій віддалі від центру вібрацій ультрафіолетової енергії, тому що, якщо і центр Всесвіту один для нього, проте важливим при цьому є те, що розташовані навколо цього центру енергії різних вібраційних частот знаходяться далеко в нерівноправному становищі - енергії, що знаходяться ближче до цього центру, пронизують енергії всіх дальших “кругових” поясів, а енергії наступних “кругових” поясів, точніше - сфер енергій.
Планети, що утворилися в енергетичному поясі червоної енергії, включаючи і нашу Землю, проникають у пояс інфрачервоної енергії такими, які вони є, - тобто в їх грубо-матеріальній формі. Це, з одного боку, - добро для всього грубо-матеріального, бо матеріальні клітини всього живого і неживого створені й існують з участю цієї енергії. З другого боку, ця - одна із складових частин “будівельного матеріалу” матеріального світу - впливає, зокрема, на людину у напрямку прямо протилежному задуму Вищого Творця. Якщо Творець турбується, перш за все, про гармонію всього існуючого у Всесвіті, то “кругозір” інфрачервоної енергії обмежений лише рамками своїх грубо-матеріальних “інтересів”. Ось і мечеться людина розумна між Богом і Дияволом, то піднімаючись вверх до духовних інтересів своєї душі, то опускаючись виключно до матеріальних спокус й інтересів свого войовничого матеріалізму й атеїзму, замішуючи задоволення своїх матеріальних інтересів на крові, сльозах і стражданнях до себе подібних, по-хижацькому знищуючи і природу, і навколоземну атмосферу, намагаючись підкорити і вищі енергетичні рівні Всесвіту виключно з одною метою - домогтися власних переваг, а то і панування над всім, що йому не належить. Навіщо? Кому це треба чи кому це вигідно? А про це треба запитати у тих дурнів, що прагнуть до нездійсненної мети - обійняти неосяжне, а точніше - проковтнути те, що рано чи пізно застрягне в їх горлі кісткою, котру ніхто нездатний витягнути. Звичайно, мається на увазі кістка не тільки в прямому, але і в переносному значенні. Думаю, читач розуміє, про що йде мова.
Вся природа на Землі розвивається за законами гармонії Всесвіту і ніщо і ніхто не може перешкодити цьому. Навіть людина, якщо вона не хоче загинути. Для того, щоб зрозуміти це, треба мати людині розум, гідний істоти, створеної за образом і подобою Божою. І тут, ще раз повторююсь, задаючи питання: чим людина подібна до Бога? І, відповідаючи, знову повторююсь: подібність людини до Бога полягає в тому, що біополе людини являє собою дрібненьку копію біополя Всесвіту, котре є істотою, тілом Господа Бога. А якщо це так, то біополе людини повинно функціонувати точно так же, як і біополе Всесвіту. Це у фізичному, тонко-матеріальному, енергетичному розумінні. Не дарма ж існує приказка: “Богу - Боже, кесарю - кесареве”. Тут треба розуміти, точніше відділити, те, що ми повинні платити Богові, від того, чим ми платимо Дияволу. На жаль, Дияволу ми також повинні “платити”. Чому і чим? Чому і в чому ми залежні від Диявола? Так, на жаль, людина фізична залежна від Диявола тим, що вона (людина) живе на Землі як грубо-матеріалізована істота, до того ж, як і всьому існуючому на Землі, людині властивий інстинкт продовження роду. Це - природно і нормально. Але нормально також і те, що фізичне тіло необхідне лише для того (за головною метою), щоб космічна душа людини могла удосконалюватися, тимчасово перебуваючи на Землі. І тому земне життя людини повинно використовувати все матеріальне лише в тій мірі, наскільки це необхідно для нормального (дієздатного) функціонування душі у своєму фізичному одязі (космічному костюмі) на космічній станції “Земля”. Якщо душа людини сходить у своїх прагненнях лише до інтересів задоволення потреб фізичного тіла, то в значній мірі відбувається дисгармонія у роботі біополя людини. Відбувається ніби ущільнення біополя, тому що при цьому основне енергетичне живлення іде через три нижні чакри, а надходженню енергії через духовні (три верхні) чакри людина увагу не приділяє. При цьому наступає дисгармонія у функціонуванні біополя людини - втрачається зв’язок із духовністю і Богом і все існування людини ставиться в залежність від матеріальних інтересів, котрі приходять у зіткнення з інтересами інших, подібних їй людьми. Звідси виникають локальні чи глобальні конфлікти між окремими людьми або їх меншими чи більшими групами. У таких конфліктах, котрі, здавалося б, відбуваються на матеріальному рівні, відбувається зміна і в біоенергетичних полях людей, а через такі зміни в біосфері і ноосфері Землі, і також у всьому космічному навколишньому просторі. Такі ж, здавалося б, приватні проблеми, як обтяження карми, порча, вроки, прокляття, натуральний і енергетичний вампіризм і тому подібне, вражають не тільки окремих людей, але і окремі географічні, що стають “згубними”, території і держави. І не тільки войовничий атеїзм, але і окремі ворогуючі релігійні касти також вносять свою лепту у ці негативні процеси. А дальше більше. Накопичення негативної енергетики в людині і навколоземному просторі приводить не тільки до приватних конфліктів між окремими людьми, але і великих терористичних акцій, локальних і глобальних війн, а також до екологічних проблем, зміни клімату, виникненню великих гепатогенних зон і територій, що приводять у тому числі і до автомобільних, залізничних і авіаційних катастроф, до руйнівних смерчів і землетрусів.
Відповіді на декотрі із своїх питань, що виникають у зв’язку з переліченими проблемами, читач може знайти у відповідній літературі, в тому числі і в моїх книжках, таких, як “Книга зцілення”, “Синдром хронічної втоми, порча, вроки”, “Як стати королевою”, “Кармаенергетичні вампіри” й ін.
Для того, щоб визволитися людині від дії негативних, безсумнівно диявольських, енергетичних впливів, що ведуть її до загибелі, треба не тільки усвідомити необхідність такого визволення, і не тільки на словах, але й на ділі, зрозумівши, у чому суть подоби людини до образу Божого, проводити конкретну роботу по корегуванню карми, очищенню від одержимості, порчі, вроків й іншої нечисті. Як це зробити конкретно? Про це досить детально говориться у названих тільки-що книжках. Моя особиста практика у цьому напрямку переконує мене і моїх пацієнтів у тому, що це - не несповнена мрія чи фантазія, відірвана від життя, а без особливої праці досяжна реальність. Справа за малим - вірити, бажати, вчитися, діяти.
 








ЗАМІСТЬ ПІСЛЯМОВИ

Шановний читачу! Не знаю, в якій мірі ти вважаєш для себе корисним те, що тільки-що прочитав. Але я впевнений, що якщо ти уважно прочитав, а можливо, і не один раз цю книжку, то тобі все-таки вдасться почерпнути із неї дещо практично корисне. Я, звичайно, надіюся не на “дещо”, а на значно більше - усвідомлення власного місця у Всесвіті. Мені хочеться вірити, що нікому із читачів не вдалося знайти у моїй книжці нічого, що суперечить логіці здорового глузду - ні з боку тих, хто знайшов своє щастя у вірі у Бога, ні з боку тих, хто вважає себе переконаним матеріалістом чи атеїстом. За моїм глибоким переконанням, зовсім неграмотно і неправильно проводити різку межу між матеріальним й ідеальним, духовним, тому що все духовне, ідеальне - матеріальне, тонко-матеріальне, а все матеріальне пронизане духовним і є продуктом, одержаним у результаті первинного визначення, відмежування від Хаосу тонко-матеріальних (хай навіть негативно-матеріальних) енергій. І саме зародження цього, тонко-матеріального (духовного) породило і всі інші енергії Всесвіту. Про те, як це все відбувалося, як появився Вищий Розум, Бог, Всесвіт, Сонце, Земля й інші планети, читач уже знає в інтерпретації автора цієї книжки. Мені тільки хотілося б, щоб читач зрозумів, що працюючи над цією книжкою, автор перш за все прагнув не до заперечення того, що уже відомо про світостворення із релігійних чи матеріалістичних вчень, а до поглиблення і конкретизації їх, щоб їх сперечання і ворогування, що тривали тисячоліття, привели би нарешті до народження Істини, котра примирила би ворогуючі сторони, за антагоністичними суперечками котрих приховується катастрофа, що загрожує всьому людству. А хіба не так, якщо влада духовного над більшістю людства втрачена, а у таких умовах науково-технічний процес стає некерованим. Науково-технічний процес випередив розвиток релігії, без котрого (я маю на увазі розвиток) церква уже давно втратила серйозний вплив на уми і душі людей. Без усвідомлення людиною істинного Бога зміст “Люби Господа Бога твого всім серцем твоїм, і всією душею твоєю, і всім розумінням твоїм” стає неконкретним. А, як кажуть у народі, “святе місце не буває порожнім”. Справді, не буває, якщо місце “Люби Господа твого…” і місце “Люби ближнього твого, як самого себе” уже давно зайняте у серцях, душах і розумінні переважної більшості людства. А хто “справляє бал” там, на цих найвакантніших місцях людської істоти, відомо із опери Шарля Гуно “Фауст”: “Сатана там править бал”. І справляє через “зелень” і шарудіння відомих папірців. Але це уже небезпечно! Небезпечно, якщо історія повториться знову, як у ті часи, коли:
“І побачив Господь, що людська злоба на землі велика та що всі думки й помисли сердець увесь час тільки у злі, і жалкував, що створив людину на землі, тож на серці йому стало тяжко; і сказав Господь: “Знищу з лиця землі людину, яку я створив: людину, скотину, плазунів і птиць піднебесних, бо каюся, що створив їх” (Буття, 6:5-7).
Можливо, нам треба якнайшвидше спам’ятатися, щоб не сталося те, що уже було у нашій давній історії і описано у Біблії після цитованих рядків? Адже не дарма після всесвітнього потопу прозвучали слова Бога:
“Хто проливає кров людини, того кров буде пролита людиною; бо на подобу Божу створено людину. Ви ж будьте плідні, розмножуйтеся і розселяйтеся на землі та множтеся на ній”.
І сказав Бог до Ноя та його синів: “Оце я установлюю мій союз із вами і вашим потомством після вас, та з кожним живим створінням, що з вами: з птаством, із скотиною, з кожним звіром земним і зі всіма тваринами, які вийшли з ковчега. Я встановлюю мій союз з вами: ніяке тіло не буде більше знищене водами потопу, ні потопу вже не буде, щоб пустошити землю”. Далі сказав Бог: “Ось знак союзу, що його я укладаю між мною і між вами та між усякою живою твариною, що з вами на вічні покоління: мою райдугу покладаю я в хмарах, і вона буде знаком союзу між мною і між землею. І буде, що як я наведу хмари над землею, з’явиться райдуга у хмарах, тоді згадаю я про мій союз, який між мною і вами та між усякою твариною живою і всяким створінням. То й води не стануть більше потопом, щоб вигубити всяке створіння. Коли та райдуга буде у хмарах, я гляну на неї, щоб згадати про вічний союз між Богом і між усякою твариною живою та всяким створінням, що на землі”. (Буття, 9:6-16).
Упевнений, що Господь Бог дотримає своє слово щодо потопу. І Його знак - райдуга нагадує нам про це. “І не буде вже потопу на спустошення землі”. Але Господь може наказати нас не тільки потопом, бо “путі Господні несповідимі”. І про це ти також подумай, читачу!
Прага. 1 листопада 1999.





Зміст

ДО ЧИТАЧА 3
ПРО БОГА 7
ПРО ЛЮДИНУ 51
ПОХОДЖЕННЯ БОГА 81
Бог - енергія Всесвіту 81
До Бога 82
Бог народився 89
ПОХОДЖЕННЯ ПЛАНЕТ І ДИЯВОЛА 105
КОСМІЧНІ ДНІ ЗЕМЛІ ДО ЛЮДИНИ 111
Біосфера і ноосфера Землі 117
Про релігію в Росії 120
Не тільки курочка несе яйця 122
Мільярди років до нашого життя 126
ДІЛА ЗЕМНІ 151
Метаморфоза земної води 151
Чим дихає Земля 154
Звідки взялося живе 159
ЛЮДИНА: МІЖ БОГОМ І ДИЯВОЛОМ 171
ЗАМІСТЬ ПІСЛЯМОВИ 185