Взятки деворы. 10. Перевод книги Н. Николаевой

      
      Автор:Надя Николаева.
      Перевод на украинский язык Марины Захарчук.


                ВЗЯТКИ ДЕВОРИ.

    Час підійшов не помітно до кришталевої вази, що стояла на скляному столику. У своєму прозорому лоні вона зберігала сліди жахливих подій: заради насолоди квіти були зрізані з коренів і перенесені в цей будинок на час. На короткий час, поки ними ще можна любуватися. Поки їхній вигляд тішить погляд того, хто любується. Поки соковитість пелюстків і листів нагадує дитинство. Потім вони починають нагадувати юність із її викрутасами. Потім приходить час зрілості й повного розкриття. А далі з'являються сліди глибокого зів'янення, зрозуміти яке можуть всі, але не хоче ніхто. Завжди відомо, коли треба викинути букет. Уночі, не помітно, поки ті, кого ти любиш, сплять і не бачать цього дійства. Поки в їхніх головах не виникла асоціація букета з тобою — прив*явшою, що поникла, відрізаною від усього миру, залишеною на потіху, для насолоди, для прикраси інтер'єра. Таких, як цей зрізаний букет,  мир приймає й любить, поки не помітить дивний аромат. Перед самим піком зів'янення й викидання в сміттєвий бак, квіти пахнуть так сильно, поширюють аромат так далеко, що всі присутні при акті їхнього остаточного відходу здивовано запитують: що це було? Звідки така благодать?  Імовірно, це ангели відвідали наше вбоге житло. І дивляться в ту сторону, звідки виходять пахощі. І бачать, що засохлий листок відривається й перетворюється в порох. Або спочатку відривається, а потім стає засохлим й перетворюється в порох. Або перетворюється в порох, потім з нього виростає інше зерно й відривається по повній. Як не крути, у ланцюжку подій квітка — завжди квітка. Навіть у будяка — завжди буває квітка. І доля їх приблизно однакова. Рози й тюльпани люди прагнуть принести в будинок. Квіти будяка гордо красуються на смітниках життя. Але перед фактом зів'янення й відходу рівні всі в одній мірі. Тоді навіщо придумані  гарні кришталеві вази? А, ну так, я й забула. Щоб кілька разів  направити погляд убік букета. І те, не всім. А кому вдасться. І ще вловити щемливий, нудотний запах агонії. І те не всім, а кому вдасться. Ті, хто розуміє голгофу краси й приречення. Ті, хто виростив цю красу власними працями й зусиллями. Ті, хто не пошкодував їхні життя й зрізав, і приніс, і розіпнув їх у кришталевій вазі власного божевілля. Усе для однієї мети: на показ.