Взятки девори 8. Надя Николаева

      Переклад українською Марини Захарчук.

      Вечірнє  правило  закінчене. Тіло шукає спокою. Небагато сну. Потім душа починає шукати свого.  Пальці  починають свою подорож по купинах чіток.  «Господи, Ісусе Христе, сину Божий, помилуй мя, грішну». Ті, хто вже пішов в інший світ, назад не повертаються й нічого розповісти не можуть. Але все - таки існує знання про вогненні болота. На одному з відрізків шляху до Бога є місце, назване вогненними болотами. Куди б  не відправлявся -   уліво, вправо, уперед, назад, нагору, униз – усюди під ногами палаюче болото. Перейти його можна тільки в одному випадку – якщо досить крапок твердого ґрунту під ногами. Кожна крапка  - це свого роду купина. Можна перестрибнути з купини на купину. І за вогненними болотами є надія на порятунок. Як же перебороти вогненні болота?
   
       Кожна купина – це зроблене при житті людини добро. Та таке, що той, кому робиться добро, повинен вирішити, що це Бог йому дав. Приміром, з житія святих відомо, як дівчину  хотіли її бідні батьки видати заміж за багатого. Ранком вона повинна бути продана. Ранком батьки знайшли мішок із грішми. Дівчину видали заміж за того, кого вона любила. А мішок із грішми, що знайшли в себе у дворі, вирішили, їм кинув з неба Бог.  І славили його до кінця днів. Той, чиє діяння було сприйнято, як діяння самого Бога, знайшов у вогненних болотах місцину переходу.
 
      Знаючи це, боячись Бога і його випробувань, намагаюся робити добро так, щоб  не мене за це хвалили. Але ніколи не відомо заздалегідь,чи стане моє добро місцем переходу.  Або спокусить, подумають, що я просторікувата й мене легко «розкрутити». От і доводиться  зі страхом Божиїм і вірою чіплятися за круглі вузлики чіток й, як по купинах, подорожувати по мотузочці  Ісусовой молитви. У надії на милість Господню.